Проблема свідомості в філософії

Автор: Пользователь скрыл имя, 30 Октября 2011 в 15:49, контрольная работа

Краткое описание

Свідомість є специфічною людською формою освоєння світу, яка передбачає освоєння об'єктів спочатку без фізичної дії на них. У вигляді образів, схем, конструкцій вони ніби «пересаджуються» в голову людини, трансформуючись у ній: позбуваючись будь-яких предметних властивостей і набуваючи форми ідеального. Основними ознаками (властивостями) свідомості є

Оглавление

Історико-філософські джерела проблеми свідомості.
Суспільно-історична сутність свідомості.
Властивості свідомості та її структура.

Файлы: 1 файл

тема23 філософія.doc

— 77.50 Кб (Скачать)

     — тим, що завдяки свідомості людина розуміє, що вона покарана, а тому не може тривалий час  перебувати у стані  «Божої благодаті» (нашого життя у Бозі), і це змушує її страждати, у свідомості «Я» живе подвійним життям («життям у тілі» та «життям у Бозі»);

     — завдяки свідомості людина усвідомлює свою кінечність, вічність відходить від неї, акт свідомості вже знає час, а час — це плинність, смерть, яка присутня скрізь і постійно нагадує людині про себе. Звідси — трагізм і печаль свідомості через незворотність часу;

     — свідомість нагадує  людині, що вона не лише природна, а й духовна  істота. Порівнюючи у свідомості стан екстазу свого  буття в Бозі зі станом тілесних потреб, людина починає соромитися своїх природно-тілесних властивостей і захоплень, а сором — свідчення відлучення людини від вічності і Бога, свідчення свідомості.

     І тільки у Новий  час з його антропоцентричним  світоглядом, коли людина вивільнилася з-під опіки і влади надприродного й була проголошена початком і причиною всього, що відбувається з нею у світі, свідомість перестає бути другорядним поняттям і набуває нового якісного виміру. Вперше було вжито Р. Декартом і термін «свідомість» як особлива здатність душі. Він вважав, що свідомість — це інтелектуальна діяльність суб’єкта, який проектує світ. Вона відкрита тільки сама собі, тобто самосвідомості.

     Свідомість  Декарт подав у  формі «я мислю», тобто фактично звів її до мислення, або до когнітивних актів. Ця традиція, яка зводила свідомість до мислення і в кінцевому підсумку до розуму, в формі раціоналізму запанувала в усій класичній філософії.

     Філософи-матеріалісти акцентували на вирішальній  ролі матеріальних факторів у формуванні й функціонуванні свідомості. Згідно з їхнім вченням свідомість виникла природним шляхом: матерія, розвиваючись від нижчих до вищих форм, витворила живі істоти, а з ними і психіку, на основі якої пізніше сформувалася свідомість людини. Французькі матеріалісти, зокрема, трактували свідомість як відображення людиною навколишньої дійсності.

     Нове  слово в матеріалізмі сказав марксизм, який поєднав у цьому  питанні попередній матеріалізм і  гегелівську концепцію. Для Маркса свідомість людини — це засвоєна нею культура суспільства, яка створена працею поколінь. Він наголошував на суспільному та історичному характері свідомості. Людина, за Марксом, не «відображає» дзеркально світ у свідомості, а сприймає його у формах, витворених культурою.

     Вирішальний крок у подоланні когнітивної інтерпретації свідомості зробив Ніцше. Декартівське «я мислю» він замінив на «я хочу (волію)». Хоча філософ спеціально не досліджував проблему свідомості, однак він вплинув на інших мислителів, що займалися нею.

     Концепції свідомості, що існували в історії філософії, умовно можна поділити на два типи: індивідуалістські та колективістські.

     Індивідуалістські розглядали як вихідне (абсолютне) свідомість окремого індивіда, а суспільні  форми свідомості (форми  культури) — мораль, релігію, мистецтво, право — як похідне, таке, що створене індивідуальною свідомістю.

     Колективістські концепції, навпаки, вихідним вважали  суспільні форми  свідомості, наявну культуру, а індивідуальну  свідомість розглядали як щось похідне. До індивідуалістичних концепцій схилялися філософи Нового часу (як емпірики, так і раціоналісти), а також І. Кант, позитивісти, представники філософії життя, феноменології. Колективістська традиція яскраво представлена у Гегеля і Маркса.

     Виходячи  з історико-філософських учень, філософської антропології та психології, розглянемо найважливіші моменти філософського вчення про свідомість. Передусім слід зазначити, що свідомість виявляє, репрезентує себе двома способами: зовнішньо — у вчинках і словах людей та внутрішньо — через безпосереднє спостереження за власними актами свідомості, у рефлексії.

     Зовнішньо (об’єктивно) свідомість виявляється в  особливому, відмінному від тваринного, відношенні людини до світу і  до інших людей. 
 

2. Суспільно-історична сутність свідомості

     Свідомість  — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, у процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.

      Свідомість  людини формується, розвивається, функціонує на основі взаємопов'язаних факторів:

• знаряддєво-предметної діяльності, яка охоплює  виготовлення й предметне  застосування знарядь  праці і веде з  часом до створення  та розширення світу  олюдненої природи, сфери матеріальної й духовної культури;

• діяльного спілкування  між людьми, яке  має свої матеріально-технічні, інформаційно-інтелектуальні й моральні аспекти.

     Походженням і функціями свідомості пояснюється те, що вона за своєю природою має діяльнісний і суспільний характер; до "компетенції свідомості належить осмислене відображення дійсності, розуміння її, певне ставлення як до предметної дійсності , так і до Інших людей, до суспільства, оцінка речей, явищ, подій, людських вчинків згідно з певними поняттями та критеріями. Свідомість існує насамперед як властивість окремої людини, як внутрішній світ її "Я", але свідомість кожної людини в кожний момент життя є діалектичною єдністю, переплетенням, взаємодією індивідуально-особистісного та суспільного.

     Подібно до того, як у своєму історичному походженні свідомість має біологічні передумови (розвиток вищої нервової діяльності й психіки тварин), так їх має і  свідомість кожної окремої  людини. Але і в  історичному, і в  індивідуально-особистісному  плані свідомість є не біологічною, а соціальною. Свідомість людства розвивалася і розвивається за законами не біологічної еволюції, а суспільно-історичного процесу. Якщо ж говорити про окрему людину, то вона народжується, маючи не свідомість, а лише можливість, здатність стати свідомою істотою. Ця можливість міститься в будові її тіла, органів чуття й особливо мозку, в його надзвичайній досконалості та пластичності. Виникає й формується індивідуальна свідомість остільки, оскільки дитина вступає в спілкування з іншими людьми, оволодіває формами й способами практичної, предметної діяльності, навчається користуватися, оперувати предметами, створеними "людиною для людини", включається у світ людської матеріальної і духовної культури, освоює її цінності. Тому як суспільна, так і особиста свідомість мають не абстрактний і позачасовий, а конкретно-історичний характер.

     Питання про походження і  сутність свідомості пов'язується з розглядом  матерії, яка здатна саморухатись і саморозвиватись. Останнє зумовило можливість розуміти природу свідомості як властивість високоорганізованої матерії, як вищу форму її атрибутивної властивості — відображення. Ось тут і постає необхідність послідовного історичного дослідження характеру відображення як атрибуту матерії, специфіки різних форм його прояву на всіх рівнях еволюції матерії та дослідження свідомості як найвищої форми відображення.

     Але не слід забувати, що поставлені питання  є предметом дослідження  не тільки філософії, а й природодослідників, психологів, кібернетиків, генетиків, соціологів та ін.

     Світова філософська думка XX ст. переважну увагу  приділяла ролі суб'єктивних факторів у існуванні  та функціонуванні свідомості. Взагалі питання свідомості стає предметом постійної зосередженості і пошуку зарубіжної філософії цієї доби. Більшість представників різних філософських шкіл підкреслювали, що в їхніх теоретичних концепціях на противагу попередній "метафізиці" мова буде йти про розбудову "особливої онтології людської свідомості та суб'єктивності". Оскільки під суб'єктивністю розуміли специфічну реальність, відмінну від усього світу, то її аналіз вимагав особливої теоретико-методологічної бази і принципів, які не могли зводитись до розробленого інструментарію минулої філософії.

     Щодо  світової сучасної філософії, то її трактування "онтології суб'єктивності і свідомості" не є однозначним. Представники різних (філософських шкіл або описували свідомість в її суттєвій "чистоті" та феноменальній виразності (Е.Гуссерль, Ж.-П.Сартр), або фіксували життя свідомості на феноменально-тілесному рівні (Ф.Ніцше, М.Мерло-Понті), або виявляли детермінацію свідомості через мовні (герменевтика) та інші структури несвідомого — психоаналіз, структуралізм. Останні з названих напрямків пошуку розуміння "онтології свідомості" не були безуспішними, вони принесли нове знання про механізми свідомості, обумовлені причинними, структурними, функціональними та іншими зв'язками.

Информация о работе Проблема свідомості в філософії