Демокріт Абдерський

     Демокріту належить геніальна здогадка, що Чумацький  Шлях є безліччю зірок, розташованих на такій маленькій відстані один від одного, що їх зображення зливаються в єдине слабке свічення. [2] 

     Про природу 

     Про живу природу Демокріт писав у творах «Про природу», «Малий Світоустрій». Різне поєднання атомів зумовило різноманітність цього світу матеріальних речей. Звичайні атоми, що зчепилися між собою зубцями і виступами і утворені великі по величині тіла, неначе загальмували свій природний рух, стали застиглими і нерухомими і рухаються лише силою ударів і поштовхів (це атоми, що складають воду, землю і інші складні з'єднання). [6]

     Сонце і Місяць не вічні, а виникли як Земля. Їх природа була схожій природі Землі, а не гарячою, лише згодом сонячна сфера розширилася, «прийняла в себе атоми вогню», і Сонце стало «шматком розжареного металу або каменя». Таким чином, між вогнем і рухом постійна взаємодія. Від швидкого руху тіла розжарюються, тобто приймають в себе з оточення все більше атомів вогню, і навпаки, атоми вогню,що рухаються швидко приводять в рух тіла. Ні атоми самі по собі, ні їх складні з'єднання не були «живими», життя їм надали атоми вогню. [3] 

     Виникнення  життя 

     Життя на Землі виникло з неживої  матерії шляхом спонтанної генерації  з вологої землі. Від сонячного  тепла поверхня роздулася, а деякі  вологі речовини спучилися в багатьох місцях. У цих місцях виникли гнильні  міхури. Унаслідок нагрівання вони стали нести живий плід, а коли збільшилися до належного розміру, оболонки лопнули під впливом жару і з'явилися на світ різні тварини. З переважанням теплоти вони виявилися птицями, землистих речовин – сухопутними тваринами, вологи – плаваючими тваринами. Тварини зібралися у види за принципом тяжіння подібного до подібних. Прямо із землі з'явилися дерева і рослини. Коли Земля затверділа, вона не могла вже народжувати крупних тварин і стала народжувати лише трави, а також найдрібніших тварин. Надалі «всі живі стали народжуватися від взаємного змішення». [4] 

     Виникнення  людини 

     Світ, за Демокрітом, не створений заради людини, і в безконечному всесвіті є космоси і без людей. Людина як жива істота не могла бути народжена  землею. Отже, за Демокрітом, людина вийшла з тваринного світу. Іншого висновку зробити не можна. Демокріт, спираючись на вчення Анаксогора, висунув своє вчення, згідно з яким розумні істоти виникли пізніше за рослин і дрібних тварин і виникли шляхом народження. За Демокрітом, органи людини, так само як і тварин формувалися через необхідність, за принципом корисності. Демокріт досліджував будову і функції органів як тварини, так і людського тіла, явно не вбачаючи в них принципових відмінностей. Таким чином, однакова будова легенів, стравоходу, ніздрів і інших органів, а самі тіла людини і тварини складаються з однієї і тієї ж матерії – повітря і води. [5] 

     Про природу душі людини 

     Послідовно  матеріалістичну позицію Демокріт займає і в питанні Про природу душі і пізнання. Відомо, що часто психічна діяльність людини пояснюється наявністю в його тілі специфічної субстанції і сили – «душі». [6]

     Якщо  тіло складається з повітря і  води, то атоми вогню складають  душу людини. Саме наявність душі (тобто  великий концентрації атомів вогню, які викликають як вторинне явище теплоту) відрізняє людину від тварин. Більш всього вогненних атомів в повітрі, так що повітря при диханні стає джерелом поповнення атомів душі. Неподільні кульки, за Демокрітом, ніколи не залишаються нерухомими. Рухаючись самі, вони тягнуть за собою і приводять у рух все тіло. [2]

     На  Противагу уявленням, ніби душа перебуває в тілі, як у в'язниці, Демокріт зближує природу душі і тіла, переплітаючи атоми їх між собою. Це приводить Демокріта до уявлення, що у світі все оживлене, мертві тіла можуть відчувати, рослини – мислити. Людину Демокріт визначає як тварину, яка від природи здатна до всілякого навчання і має за помічника в усьому руки, розум і розумову гнучкість. Людська душа – це сукупність атомів; необхідна умова життя – дихання. Залишивши тіло, атоми душі розсіваються в повітрі, і ніякого "загробного" існування душі немає і бути не може. [1]

     Рухом атомів Демокріт пояснює старість і  смерть. Демокріт рекомендує як кращий спосіб Продовження життя гігієну і помірність. Атоми душі мають здібність до відчуття. Чуттєві якості суб'єктивні (смак, колір) звідси він робив висновок Про ненадійність чуттєвого пізнання.

     Людина  для Демокріта – це складне  утворення атомів, цілий «мікрокосмос». У пізнанні людини Демокріт бачив  віддзеркалення справжньої реальності, що існує незалежно від нашої свідомості. Процес пізнання складається як з відчуттів, так і з розумного пізнання. Особливо високо цінував Демокріт друге, бо лише розумом можна дійти до розуміння атомної будови матерії, до збагнення атомів і порожнечі. Демокріт розрізняв два види пізнання: чуттєве і розумне. Чуттєвим він називав «темним», оскільки воно затемняється обманом відчуттів, індивідуальними особливостями суб'єкта, що пізнає. Розумне ж – теоретичне мислення, «світле», бо воно глибше Проникає в суть речей, здатне відкрити існування атомів і порожнечі. [3] 

     Виявлення причинно-наслідкових  зв'язків.

     Логічне вчення Демокріта. 

     Те, що все відбувається в світі підпорядковане не надприродній силі, а лише закону необхідності. Необхідність Демокріт розумів як безкінечний ланцюг причинно-наслідкових зв'язків. Він не шукав першопричин світу, він їх заперечував. Але він постійно шукав причинні підстави всіх тимчасових явищ.

     Знайти  причину явища – це була, по Демокріту, одне з головних завдань науки  і діяльності ученого. Про це говорять заголовки цілого циклу його творів: «Небесні причини», «Повітряні причини», «Наземні причини», «Причини вогню і того, що у вогні», «Причини звуків» і ін. Будь-яке явище має свою причину, тому немає випадковостей. Проте Демокріт не був фаталістом. Він відкидав випадковість лише в прямому значенні, тобто заперечував «сліпу долю». Він був прибічником необхідності як природного ходу явищ. З іншого боку, він заперечував неминучу долю фаталістів. Для кожного явища Демокріт шукав спеціальну причину, здійснюючи самовідданий пошук. [6]

     Згідно  з його поглядом, закономірному, впорядкованому руху атомів відповідає необмежене поле можливостей (через безкінечну різноманітність  як самих атомів, так і їх поєднань) для утворення самих різних світів. Та ж різноманітність атомів створює різні ланцюги причин і наслідків, які вимагають дослідження у кожному окремому випадку. Випадковість і необхідність не виключають, а доповнюють один одного.

     Величезною  заслугою Демокріта було також створення  першого в Стародавній Греції логічного вчення. Згідно з Аристотелем, з " філософів-натуралістів" (фізиків) уперше Демокріт став оперувати логічними поняттями й визначеннями. [4] 

     Про моральність, суспільство, релігію 

     Після дослідження питань "Великого Світоустрою" Демокріт зробив поворот до всіх важливих людських Проблем, і об'єктом його вивчення став "Малий Світоустрій" - людина як атом суспільства. У Демокріта вирішальне значення для культурного Прогресу суспільства має винахід вогню. З вогнем у житті людей настала нова епоха: у них потроху стали розвиватися різні мистецтва та інше, що могло принести користь суспільному життю.

     Пружиною  розвитку суспільства є потреба - це насущна потреба людей, яка рухає їх до об'єднання й винаходу все нових благ. Це та сама необхідність, яка в картині світу Демокріта є основним законом природи, а тут застосовна до суспільства. Він висловлює версію, що мистецтво зародилося шляхом наслідування (Ми навчилися від павука ткацтву, від ластівки - будувати будинки і т.д.) [2]

     Ідеалом державного устрою вважав демократичну державу, коли вона в добробуті, всі в добробуті, коли вона гине - всі гинуть. Він вважав, що "краще бути бідним у демократичній державі, ніж жити в багатстві при монархії". Демократія повинна підтримуватися самими громадянами, за допомогою створених ними законів. Закон необхідний, щоб допомогти щасливому життю людей, тому покора закону - є свідченням чесноти людини. А вищою моральністю Демокріт визнавав "блаженний стан духу"

     Демокріт розвиває загальноеллінське поняття міри, відзначаючи, що міра - це відповідність поведінки людини його природним можливостям і здібностям. Через призму подібної міри задоволення з'являється вже об'єктивним благом, а не тільки суб'єктивним почуттєвим сприйняттям. Основним принципом існування людини вважав перебування в стані милостивого, безтурботного настрою , позбавленому страстей і крайностей. Це не Просте лише почуттєве задоволення, а стан "спокою, безтурботності й гармонії".[5]

     Демокріт вважав, що все зло й нещастя відбуваються з людиною через відсутність необхідного знання. Звідси він робив висновок, що усунення Проблем лежить у придбанні знань. Оптимістична філософія Демокріта не допускала абсолютності зла, виводячи мудрість засобом досягнення щастя.

     Демокріт був твердий у визнанні буття бога. За Демокрітом, боги складаються з атомів, а бог є космічний розум. Боги не вічні, не безсмертні. Демокріт був переконаний у неможливості появи духів померлих, "душу, що опинилася поза тілом - ніщо". Отже, смерть - природнє й неминуче явище природи. Їй не треба опиратися, не треба зневірятися за померлими і влаштовувати похоронні обряди. Людина – це творіння і частина природи, і вона піддана її непорушним законам.[6] 

     Взаємозв’язок математики та філософії 

     Демокріт виступає із критикою апріорних математичних побудов піфагорійців, вважаючи, що число повинне виступати не законодавцем природи, а діставатися з неї. Математична закономірність виявляється Демокрітом із явищ дійсності, і в цьому сенсі він передбачає ідеї математичного природознавства. Вихідні початки матеріального буття виступають у Демокріта в значній мірі як математичні об'єкти, і відповідно до цього математиці приділяється видне місце в системі світогляду як науці Про первинні властивості речей.

     У Демокріта всі математичні об'єкти (тіла, площини, лінії, точки) виступають у певних матеріальних образах. Ідеальні площини, лінії, точки в його вченні відсутні. Основною Процедурою математичного атомізму є розкладання геометричних тіл на найтонші листики (площини), площин - на найтонші нитки (лінії), лінії - на дрібні зернятка (атоми). Демокріт вважав, що атоми неподільні фізично, але подумки в них можна виділити частини - точки, які не мають своєї ваги. Це мінімальна величина, уявна частина атома - "амера". У самому дрібному атомі було 7 амер: верх, низ, праве, ліве, переднє, заднє й середина. Довжина лінії визначалася як сума неподільних часток, що містяться в ній. Аналогічно вирішується питання Про взаємозв'язок ліній на площині й площин у тілі. Число атома в кінцевому обсязі Простору не нескінченно, хоча й настільки велике, що недоступно почуттям. [3]

     Отже, головною відмінністю вчення Демокріта є заперечення ним нескінченної подільності.

     Демокріт першим встановив, що об’єм піраміди й конуса рівний відповідно одній третині об’єму призми й циліндра під тою же висотою й з тою же площею основи. [2] 

     Твори Демокріта 

     У творах античних авторів згадується близько 70 різних праць Демокріта, з яких дотепер не зберігся жоден . Дослідження філософії Демокріта опираються на цитати й критику його ідей у працях більш пізніх філософів, таких як Аристотель, Секст, Цицерон, Платон, Эпикур і інших.

     Найбільш  значимою роботою Демокріта слід вважати "Великий Світоустрій", космологічну роботу, що охоплювала практично всі доступні в той час галузі знання, а також «Малий Світоустрій». Крім того, на основі списків Діогена Лаерція Демокріту приписують авторство таких робіт, як "Про чесноту", "Про планети", "Про почуття", "Про різницю форм", "Про смаки", "Про квіти", "Про розум", "Про логіку", "Причини небесних явищ", "Причини повітряних явищ", "Причини наземних явищ", "Причини вогню й вогненних явищ", "Причини звуків", "Причини насінь, рослин і плодів", "Причини живих істот", "Про зіткнення кола й кулі", "Про геометрію", "Про ірраціональні лінії й тілах", "Числа", "Проекції", "Великий рік", "Опис неба", "Опис землі", "Опис полюсів", "Опис Променів", "Про ритми й гармонії", "Про поезію", "Про красу віршів", "Про спів", "Лікарська наука", "Про дієту", "Про живопис", "Землеробство", "Про військовий лад" і ін. [2]

      Висновок 

     Атомізм Демокріта краще будь-якої сучасної йому теорії відповідав на запитання свого часу. Атомізм ґрунтується на результатах простого спостереження й деяких експериментів, його сила як теорії - у максимальній відповідності цим спостереженням. Філософія Демокріта прокладала шлях майбутній науці й філософії.

     В античної натурфілософії можна виявити зачатки майже всіх основних ідей природознавства: думка про єдність космосу й мікрокосмосу, про єдність простору й часу, збереження матерії й енергії, принципи відносності й невизначеності,імовірності,єдності кінцевого й нескінченного. Ці ідеї були потім сприйняті й перероблені філософією нового часу в особі її найбільших представників.