Суржик – це не наша вина, а наша хвороба

                                                                Тези

                   На тему: «Суржик – це не  наша вина, а наша хвороба»

Суржик – феномен  не тільки мовної,а й геополітичної  стратегії урядовців і політиків.

 По – перше, так чи так, а сфера вживання української мови розширюється, коло нових мовців поповнюється, і багато з них звісна річ, не володіють нею бездоганно.

По – друге, як ніколи, зростає кількість суржику «на  душу населення»: з депутатської та інших офіційних трибун, з уст  найвищих посадовців.

По – третє, дається взнаки те, що сьогодні в школах та вузах вчать  мови учнів і студентів багато тих, кого готували до цього в роки цинічного зневаження української  мови.

Проблема боротьби з суржиком є  надзвичайно актуальною, оскільки суржик небезпечний і шкідливий. Він паразитує на мові, що формувалася впродовж віків, може призвести до її спотворення та навіть зникнення.

За даними ЮНЕСКО, за 20 -30 років на нашій планеті зникне   60% існуючих сьогодні мов.

Щодо проблем, пов’язаних з суржиком, то певні висновки можна зробити з розгляду етнолінгвістичної карти України.За переписом 1989 року українці складають 72,2% сього населення. При цьому 34% назвали своєю рідною мовою українську.

Абсолютна більшість дослідників  схильна  вважати, що суржик – скалічена мова українських селян – виникає як наслідок поросійщення в умовах міської комунікації. На першому міжнародному конгресі україністів прозвучало застереження одного з найвидатніших мовознавців 20 ст. Шевельова: «Дай Боже, щоб люди навчилися англійської мови, але не дай Боже, щоб вона стала другою «общепонятною».

До кінця 19 століття…  створення єдиного товарного  ринку, проведення залізниць, побудова цукроварень та зразкових господарств, запровадження загальної військової повинності зробили контакти українських селян з російськомовними верствами адміністраторів, фабрикантів, поліції, офіцерства більш чи менш регулярними… Тому вже наприкінці дев’ятнадцятого століття мова чистота серед селян значною мірою зникла. А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику «Березіль», 1997,№3-4, с. 136).

Суржик у мовному  вжитку емігранта із суржикомовного села консервувався як мова сімейна.

 Для багатьох людей середнього  та старшого покоління у селах  і малих містечках України  суржик є органічною і по  суті основною мовою, і  суржикомовці чинитимуть опір будь-яким нападам на неї. Відмовитися від суржику на користь російської не дозволяє одним — національна гідність іншим: — мовна лінь…

Царська Росія забороняла українську мову й наказувала вчитися московської.

Які ж шляхи вирішення цієї проблеми?По – перше, починати потрібно з виховання немовлят. По – друге, в навчальних закладах усіх рівнів має бути єдиний мовний режим. По – третє стягувати більший податок за виконання естрадних творів, демонстрації кінопродукції недержавною мовою, а вилучені кошти направляти на розвиток української мовою.

 Нерозумно вважати,що знаєш мову досконало. Як мудро зауважено, чужу мову можна вивчити за півроку, а свою треба вчити все життя.

Парадоксом нашого часу і країни є те, що саме мова більшості -  українська, державна мова потребує дієвого захисту з боку держави. Поза сумнівом: чистота, багатство, культура мови – це наша спільна справа, і її можна зрушити й просунути вперед тільки об’єднаними зусиллями всієї громадськості.