Стиль Барокко

 

                                        П Л А Н

 

 

1.Історичні умови формування  та розвитку стилю бароко.

2.Архітектура та мистецтво  бароко.

3.Література бароко.

4.Барокова музика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Події  ХVІІ ст., які відбувалися у політичному та соціальному житті, наукові досягнення та відкриття, виникнення нових філософських систем викликали певні зміни і процеси у культурі,  посприяли народженню напрямів і методів художньої творчості. А саме, в європейській культурі виникає один з головних напрямів – бароко, який зайняв особливе місце в ній. Складність і суперечливість тієї епохи стали зародженням стилю бароко, який в перекладі з італійського означає дивний, химерний. Для бароко характерний особливий погляд на людину та світ, що її оточує. У мистецтві бароко відобразились уявлення про безмежність, багатоманітність і вічну мінливість світу, інтерес до середовища, оточення людини, природної стихії. Це мистецтво виражалося приголомшливими ефектами, відзначалося пишністю, декоративним розмахом, бурхливою динамікою. Відомий шекспірівський вислів: «Весь світ театр, а люди в ньому актори» вдало виражає зміст культури бароко. Митців почали цікавити теми жаху та страхіть. Бог стає темною, жорстокою та безжальною силою. Для барокових письменників та поетів світогляд був розірваний, безладний, суперечливий, сповнений химерними сплетіннями.

          Відображаючи складну атмосферу епохи, бароко поєднало у собі, здавалося б, непоєднувані речі: містику, фантастичність, тверезість, раціоналізм тощо. У бароковому живописі плями, світлотіньові контрасти переважають над лініями, порушуються принципи поділу простору на плани, прямолінійної перспективи – аби посилити глибинність, створити ілюзію нескінченності. Поширився портрет, утвердились як самостійні натюрморт і пейзаж. На зміну почуттю міри й ясності Відродження приходять асиметрія і контрасти, грандіозність, перевантаженість декоративними мотивами. Видатними представниками бароко в живопису були італієць Мікеланджело Караваджо (1573—1610) і голландець Пітер Пауел Рубенс (1577—1640). На початку століття вони обидва працювали в Римі. Художній стиль бароко, зародившись в Італії, поширився в Іспанії, Португалії, Франції, Фландрії, яка залишилась під владою Іспанії, згодом у Німеччині, Австрії, Англії, Скандинавії, Польщі, Литві, Україні, Білорусі. У XVIII ст. бароко набуло своєрідного і блискучого розвитку в Росії. Бароко відкрило нові можливості для розвитку мистецтва.   

          Найяскравіше цей художній метод проявився в архітектурі. Відомим архітектором бароко був італієць Джованні Лоренцо Берніні (1598-1680), в творчості якого яскраво втілилися головні принципи цього стилю: підвищена емоційність, театральність, активне протиборство простору і маси поєднання релігійної афектації з підкресленою чуттєвістю.  Архітектура бароко тяжіла до ансамблю, до організації простору. Це майдани, палаци, сходи, фонтани, паркові тераси, басейни тощо. У міських і заміських резиденціях архітектура і скульптура мають єдине вирішення: переважають пластичне оздоблення з тривожною грою тіні і світла, парадні інтер´єри з багатоколірною скульптурою, ліпленням, різьбленням, позолотою, розмальованими плафонами, які створюють ілюзію розверзнутих склепінь.

          Раннє бароко не створило нових типів палаців, вілл, церков, але надало їм різних декоративних елементів. Інтер´єри ренесансних палаццо перетворилися на анфіладу пишних покоїв, багато уваги майстри бароко приділяли внутрішньому двору, палацовому саду. Скульптури, фонтани, гроти прикрасили парки, декоративний ефект посилився і розташуванням усього ансамблю терасами на крутих схилах.

          У цей час виникають нові форми в архітектурі. Архітектура бароко не терпить прямих ліній й чітко окреслених статичних площин. Відмовляється від прямих ліній і півкіл ренесансу, але і не повертається до сполучення прямих ліній у гострому куті, характерному для готики, — у її спорудах домінують вигнуті й хвилеподібні лінії, площини стін маскуються прикрасами і теж починають вигинатися або ж тонуть у напівтемряві. Барочні фасади подібні до хвилеподібної лінії, завдяки чому стираються чіткі обриси будівлі, вона немовби розчиняється у просторі. Високі й величні бані барочних храмів прагнуть створити ілюзію безодні зоряного неба.

          Література  бароко, як і весь рух, відрізняється  тенденцією до складності форм  і прагненням до величавості  і пишноти. У барочній літературі  осмислюється як дисгармонія  світу і людини, їх трагічне  протистояння, так і внутрішня  боротьба в душі окремої людини. Світ у розумінні художників  епохи – розірваний і безладний,  людина – всього лише жалюгідна  іграшка в руках недоступних  сил, її життя – ланцюг випадковостей  і вже через це є хаосом. Бароко немовби розколює світ: у ньому поряд з небесним співіснує земне, поряд з піднесеним – низьке. У цій культурі, і особливо в літературі, крім концентрації на проблемі зла і тлінності світу існувало прагнення подолати кризу, осмислити вищу розумність, що поєднує і добрий і злий початок.

          У творах  найпослідовніших майстрів бароко  можна побачити якийсь надлам  почуттів, гру світла та тіні, вишуканість, захоплення екзотичними  країнами. Видатними поетами та  письменниками бароко були Дж. Маріно,  Л. Гонгора, П. Кальдерон, Ф. Кеведо, Д. Мільтон, Г. Гріммельсгаузен.

          Культура  бароко сприяла розвитку музичного  мистецтва. Специфіка музичної  мови виявляється в змішанні  різних технік, стилів, образів, у  поєднанні «старого» і «нового». У церковній практиці все більше  приділяється уваги музичному супроводу. З кінця ХVІ ст. в Італії з'являється термін «композитор».

          В Італії  формуються і набирають сили  нові світські музичні жанри.  Опера, що зародилася в аристократичних  салонах, демократизується і простує  по різних містах Італії і  за її межами. Біля витоків  цього жанру стояв італійський  композитор К. Монтеверді (1568 – 1643). Починає мінятися основний принцип музичного мислення – від поліфонічного до гомофонно – гармонійного, коли головним стає тяжіння нестійких акордів до стійких. Найяскравіше представлені риси бароко в творчості італійських композиторів – органістів Дж. Габріелі, А. Вівальді, Й. Баха та ін.

          З ХVІІІ ст.. почався занепад італійського мистецтва, пов'язаний, очевидно, з історичною долею Італії, коли іспанське панування змінилося австрійським, а вся країна опинилася під владою сильних централізованих держав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 Л І Т Е Р А Т У Р  А:

 

1.Греченко В.А., Чорний І.В. Світова та українська культура : довідник для студентів. – К.: Літера ЛТД, 2009.

2.Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. – К.: Мистецтво, 1981.

3.Никитич Л.А. Эстетика. – М.:ЮНИТИ– ДАНА, 2003.

4.Естетика. Учбовий посібник. – К.: Вища школа, 1991.