Скромність – чеснота чи анти чеснота у сучасному суспільстві

Есе на тему

Скромність  – 

чеснота чи анти чеснота у сучасному суспільстві? 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав студент

факультету  іноземних мов

групи іна-44с

Павловський Леонід 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Львів 2012 
 

Буває так, що людина скромна і порядна,

 а  от показати цього не вміє

Б. Ганін 

    На  даний момент, скромність людині  частіше заважає, ніж допомагає.  Та і саме поняття скромність  тлумачиться далеко не завжди  однаково і чітко, а тому  часто це спричиняє чималу  кількість проблем. Я вважаю, що  бути по-справжньому скромним можна бути лише не намагаючись це зробити. Інакше побічних явищ не уникнути.

    Скромність може існувати як невротична риса характеру. Тобто призвести до конфлікту між властивою людині природною поведінкою та системою  моральних заборон та обмежень (наприклад, культурні, суспільні).

 Достатньо  уявити ситуацію, коли дитина  вела себе не так, як її  батьки вважають правильним. Вони  намагаються виховати у своїй  дитині скромність, і роблять  це у так (покарання, сварка, наприклад), що у дитини складається комплекс щодо скромності та своєї поведінки загалом. Таким чином ця дитина підсвідомо боїться повторення ситуації і стає надмірно ”правильною”, що найчастіше переростає у замкненість, скутість, відмову від своїх інтересів і т.д., а згодом починає цього вимагати такої поведінки і від інших.  Навряд чи можна назвати таку скромність чеснотою.

   ”Скромність - найбільш надійний спосіб задовольнити наше марнославство” (Філіпп Честерфілд). І справді, причиною неприродньої скромності часто є не лише страхи, комплекси та невпевненість, а й самолюбство. Звичайно, кожен хоче вірити, що десь в глибині душі він є хорошим і добрим. Проте кредо ”не дивлячись на те, що я геніальний та ідеальний, скромність теж моя сильна сторона” віднести до чеснот таки не виходить. Людина яка вдає, що не претендує на певні заслуги набагато рідше може почути пряму критику.

Думаю, кожен  хоч раз у своєму житті міг  спостерігати, як хтось напрошується на компліменти. Така поведінка хоч і не заважає іншим, та все ж щось тут явно не так.

   Також  слід зазначити, що скромними  людьми легше керувати. Якщо пригадати  мораль, яку масово нав”язували у період СРСР. Людина мала працювати ”як усі” не заради грошей, чи досягнення певних особистих амбіцій, а заради того, щоб її вважали скромною, порядною та просто ”гордістю радянського пролетаріату”. Така людина робить те що скажуть і вважає так як треба. А це суттєво пригнічує особистість. Тут поєднуються причини та наслідки які вже були розглянуті вище. Саме тому, вважаю, що такий вплив скромності на особистість є найгіршим.

    Таким  чином ми можемо дійти до  висновку, що скромність є чеснотою лише у тому випадку, коли вона є природною рисою людини  та  виявляється в умінні людини бути самим собою, не виконувати будь-якої не властивої йому ролі. В такому випадку, людина не намагається цю скромність демонструвати, не стає сором”язливою чи безсоромною.