Моральні устої первісної общини

Факт переходу від простого усвідомлення моральних відносин до відбиття їх у свідомості як ідеалу належного  й цінного у взаєминах людей, а також провідна роль духовного  начала, що протистоїть реальній життєдіяльності, дають підставу говорити про якісну відмінність морального життя безкласового та класового суспільств. Аналіз історичних умов і закономірностей періоду становлення моралі як форми суспільної свідомості допомагають детальніше розглянути її особливості. При цьому слід зазначити, що становлення й розвиток загального та універсального змісту моралі можна віднести лише до прогресивної класової моралі, елементів загальнолюдського в ній.

Загальнолюдське й класове —  не ізольовані один від одного пласти моралі. Загальнолюдське проявляється в класовому, через класове й не протистоїть йому як щось обособлене, існуюче окремо й самостійно. Мораль різних класів має тому і об'єднуючі, й роз'єднуючі їх риси, спільне і своєрідне. Чим прогресивніший клас, чим ширше й глибше відображає він інтереси суспільного розвитку, тим повніше в його моралі виражені загальнолюдські елементи. Навпаки, чим егоїстичніші, обмеженіші інтереси класу, чим дужче проявляється їх розходження з інтересами суспільства, тим менше загальнолюдських цінностей містить його мораль.

Тим-то моральність у звичаї, з  одного боку, постає ще в нерозвинутій формі, з іншого — вона є її фундаментальною  основою в результаті обмеженого злиття з конкретною діяльністю людей, їхніми реальними суспільними відносинами. Моральність, що складається на основі моралі, являє собою значний прогрес у її розвитку. Моральні відносини и моральна діяльність у дедалі більшій мірі виокремлюються як особливі. Моральні відносини існують як особистісно усвідомлені, такі, що становлять самостійну цінність.

Мораль втрачає будь-який суспільний сенс, якщо зникає людина, котра здійснює вчинок на основі нескутої доброї волі. Будучи аспектом, моментом усякої людської діяльності, розвинута моральна діяльність характеризується усвідомленою внутрішньоособистісною мотивацією поведінки у відповідності з вимогами суспільної моралі як загальнообов'язкового духовного ідеалу істинно людського спілкування.

Безпосереднє моральне начало у  спілкуванні на рівні звичаю може духовно узагальнювати й визначатися, опосередковане ж начало у спілкуванні на рівні моралі реалізується в поведінковій практиці людей і може ставати звичаєм. Моральність охоплює як безпосередньо сформоване в практиці відносин моральне начало спілкування, так і опосередковане моральне спілкування, що виникає під впливом духовно-ідеальних моральних цінностей. Тому на ранніх стадіях суспільного розвитку моральність і звичай збігаються й існують без моралі, у вигляді форми суспільної, свідомості, ідеалу. Надалі ж тільки єдність морально осмисленого звичаю й доведеної до рівня звичаю моралі є оптимальною моделлю моральності.

Зміст відносин на рівні реальних звичаїв може і збігатися зі змістом  моралі, й розходитися з ним. Причому  безумовного пріоритету моралі тут  немає. Практично-поведінкове новаторство на рівні звичаю може нести нову моральність, яка ще не знайшла обґрунтування в моралі. Поряд із цим можливі також періоди занепаду звичаїв, наростання аморалізму, коли навіть найпростіші цінності, узагальнені в моралі, мають величезну духовну значущість.

Використана література

1. Курс лекцій з етики. –  М., 2000.

2. Етика і естетика. Підручник.  – М., 1999.

1. Етика (конспект лекцій). –  М.: «>Приор-издат», 2002. Автор-упорядник Широкова І.Г.

2.Жаринов В.М. Етика Навчальний  посібник для вузів. — М.: Вид-воПРИОР, 2003. — 206 з.

3. Аристотель.Никомахова етика.  Твори: В. 4-х т. Т. 4. — М.: Думка, 1983. — 830 з. 

4. Аристотель. Велика етика. Твори:  В. 4-х т. Т. 4. — М.: Думка, 1983. —  830 з.