Теорія Мальтуса

       Перша половина XIX ст. пов’язана з розгалуженням, поділом класичної політичної економії на окремі течії, адаптацією ідей класиків до нових реалій соціально-економічного розвитку ,виникненнями нових поглядів на розвиток економічних процесів та явищ, формуванням критичного напряму політичної економії. ¹

       Трансформація класичної політекономії у кінці XVIII – першій половині XIX ст. була зумовлена:

       Новою економічною ситуацією, пов’язаною із завершенням процесу первісного нагромадження капіталу та промисловою  революцією, яка сприяла розвитку машинного виробництва та піднесенню економіки розвинутих країн.

       Утвердженням  системи вільної конкуренції  на основі визнання свободи підприємницької  діяльності, скасування цехів, гільдій  та інших феодальних обмежень господарської діяльності.

       Демографічними  зрушеннями, швидким зростанням кількості  населення, його майновим розшаруванням, загостренням соціальних суперечностей, розвитком робітничого руху;

       Формуваннями  національних ринків, періодичними кризовими  потрясіннями економік розвинених країн, загостреннями боротьби за зовнішні джерела збуту тощо.²

       Нова  економічна та політична ситуація, пов’язана з піднесеннями економіки  та ускладненнями механізмів функціонування ринку, знайшла відображення у творах Д. Рікардо, Ж.Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора, Дж.С. Мілля, Г.Ч. Кері та інших економістів нової хвилі, які не лише зберегли класичну традицію, Але і збагатили її новими ідеями, продовживши започаткований А.Смітом багатофакторний, різнобічний та ґрунтовний аналіз економічних явищ та процесів. Не зачіпаючи засадних принципів економічних досліджень, започаткованих А.Смітом, економісти-класики стали першовідкривачами теорій, які пізніше були покладені в основу неокласичного напрямку в економічній науці.³

       Відомий англійський економіст Томас Роберт Мальтус (1766-1834) народився поблизу Лондона у сім’ї англійського дворянина. Томас був молодшим сином і за звичаєм його чекала духовна кар’єра, оскільки він не міг претендувати на спадок.

       Закінчивши  кембриджський університет, Т. Мальтус  став англіканським пастором в Олбері. У 1796р. Він написав невеликий твір „Криза”, В якому відстоював ідеї соціальної справедливості та допомоги злиденним. Здібний до науки, англійський дослідник багато читав і проводив свій вільний час у дискусіях на філософські, економічні та політичні теми зі своїм батьком, який був високоосвіченою людиною і, на відміну від сина, з оптимізмом дивився на майбутнє людства. Не залишаючи обов’язків священика, у 1793р. Т. Мальтус став працювати викладачем у коледжу.

       У 1798р. Вчений анонімно опублікував невеликий памфлет під заголовком „Дослідження про закон народонаселення, або Погляд на його вплив на щастя суспільства у минулому і теперішньому, а крім того вивчення наскільки ґрунтовні наші очікування щодо знищення або пом’якшення тих злигоднів, які він породжує”. Незважаючи на те, що головною метою свого твору Т. Мальтус проголосив визначення шляхів поліпшення становища бідних верств населення, його праця викликала дискусії, а також критику та звинувачення у цинізмі й людиноненависництві. У 1803р. Вчений видав книгу під своїм іменем. Успіх ,який принесла публікація твору, спонукав автора до доповнення та вдосконалення видання. З часом зі стислого памфлету книга перетворилась у Трактат, який перевидавався за життя Т. Мальтуса шість разів що разу більшим тиражем.

       У 1805р. Т. Мальтус прийняв запропоновану  йому кафедру професора сучасної історії і політекономії у  коледжі Ост-Індської компанії. Результати його наукових досліджень знайшли відображення у виданій в 1815р. Праці „Дослідження про природу і збільшення земельної ренти”.

       У 1820р. Вчений опублікував важливу  наукову працю „Принципи політичної економії, розглянуті в плані їх практичного застосування”. Друг Д. Рікардо у повсякденному житті, Т. Мальтус виступив у цьому творі  його завзятим опонентом, висловлюючи власні міркування щодо вартості, доходів, проблем надвиробництва та реалізації. Помер вчений від хвороби серця.⁴

       Видатним  представником економічної думки  в Англії на початку XIX ст. був Томас  Мальтус, який на відміну від Дж.Мілля  та Дж. Маккуллоха полемізував з Д. Рікардо, намагаючись критично переосмислити його економічні погляди. Результати наукових пошуків вченого знайшли відображення у працях „Дослідження про закон народонаселення”(1798), „Дослідження про наслідки хлібних законів”(1814), „Дослідження про природу і зростання ренти” (1815), „Принципи політичної економії”(1820)

       Беззастережно приймаючи ідею економічного лібералізму  та примноження багатства суспільства  за рахунок розвитку сфери виробництва, вчений намагався виявити фактори і передумови економічного зростання, взаємозв’язок між темпами зростання економіки та народонаселення. Можливості протидії кризам надвиробництва. Його заслугою стало збагачення класичної економічної теорії новими науковими підходами та ідеями. Переслідуючи практичну мету, „покращання участі та збільшення щастя нижчих класів суспільства”, Т Мальтус:

• Виклав  своє розуміння проблем економічного зростання на основі дослідження взаємозалежності економічних та позаекономічних( демографічних) чинників. Т. Мальтус був переконаний в існуванні значних та нездоланних, на його думку, перешкод на шляху вдосконалення людини і суспільства.

       Виходячи  з теорії А. Сміта та підкреслюючи „слідом за мудрецями древності, що могутність держави має вимірюватися не розміром її території, а кількістю населення”, Т. Мальтус був переконаний в існуванні значних та нездоланних, на його думку, перешкод на шляху вдосконалення людини і суспільства.

       Вихідною  в його теоретичній побудові була думка про існування закону народонаселення: „Великого і тісно пов’язаного з людською природою закону, який діяв незмінно з часу походження суспільства... Закон цей полягає у постійному прагненні, притаманному всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускає кількість харчів, що є в їхньому розпорядженні”.

       Розвиваючи  цю тезу, вчений звернув увагу на проблему обмеженості природних  ресурсів та неминуче зменшення віддачі  від додаткових вкладень праці та капіталу внаслідок залучення в  обіг земель гіршої якості. Виявлена Т. Мальтусом тенденція отримала назву закону „спадної родючості ґрунтів”, який став праобразом фундаментального економічного закону спадної граничної продуктивності.

       Головне, що хотів показати вчений – це зростання  населення в геометричній прогресії(подвоєння  кожні 25 років), в той же час зростання засобів існування не може бути швидшим ніж в арифметичній прогресії.

       Стверджував, що у всіх людських суспільствах існують  природні перешкоди до розмноження  населення, здатні утримати його кількість  на рівні існуючих засобів існування. Вчений їх ділив на наступні групи:

• Добровільні(відмова від шлюбу, вдівство, пізні бездітні шлюби, відмова від народжування дітей тощо)
• Перешкоди, які скорочують населення, „в міру його надмірного зростання і є „перешкодами руйнівними”(важка праця, крайня злиденність, хвороби, епідемій, війни, голод).

• Трактував бідність як природне явище, зумовлене дією закону народонаселення. Зазначаючи, що народ повинен звинувачувати сам себе у власних стражданнях, вчений підкреслював, що бідність є наслідком „легковажності і неосвіченості”.

       Наголошуючи на тому, що ніякі соціально-економічні перетворення не в змозі відмінити  дію природного закону народонаселення, вчений засуджував спроби подолати бідність за допомогою приватної доброчинності  або державного втручання у процес розподілу доходів. Стверджував, що „Суспільний добробут має випливати із добробуту окремих осіб і для досягнення його кожен повинен турбуватися насамперед про самого себе”

• Вбачав роль держави у здійсненні різного роду превентивних заходів з метою встановлення такого співвідношення між населенням і засобами його існування, „яке б не викликало боротьби між ними”.

       Наголошував на тому, що для збереження природної  рівноваги, необхідно щоб розмноження  населення постійно стримувалося, шляхом добровільного самообмеження, утримання від ранніх шлюбів тощо. Водночас вчений обстоював необхідність нарощування виробництва, зростання доходів та збільшення на цій основі частки середнього класу. „Не надмірна розкіш невеликої кількості людей, - писав вчений, - але помірне багатство всіх класів суспільства становить добробут і процвітання народу”.

• Обґрунтував теорію розподілу на аналізі вартості створюваного продукту; збагатив класичну теорію ренти. Виступивши з критикою трудової теорії вартості Д. Рікардо та вказавши на її суперечливість, вчений поклав в основу власного підходу ідею А. Сміта щодо визначення вартості працею, яка купується. Т. Мальтус ототожнював останню з працею, витраченою на виробництво товарів. Відтак він зводив вартість до витрат виробництва, зараховуючи до останніх живу та уречевлену працю і прибуток на авансований капітал. Трактуючи прибуток як результат продуктивної здатності авансованого капіталу, англійський дослідник визначав дохід капіталіста як такий, що безпосередньо включається у вартість(ціну) товару поряд з працею і незалежно від неї. Звідси випливав цілком логічний висновок, що праця найманих робітників є джерелом лише однієї частини вартості товару – тієї, яка відповідає заробітній платі. Останню вчений зводив до прожиткового мінімуму – мінімальної кількості життєвих засобів, необхідних для підтримання фізичного існування робітників.

       Теорія  заробітної плати Т. Мальтуса заснована  на визначенні оплати праці важливим економічним чинником обмеження  приросту населення. Згідно із обґрунтованим  ученим „залізним законом заробітної плати” стабільна рівновага населення підтримується природним рівнем фонду оплати праці, який забезпечує робітниками фізично необхідний мінімум засобів існування.

       Виокремив платоспроможний попит як важливий фактор вирішення проблем реалізації. Проблема реалізації створеного продукту аналізувалась Мальтусом з кількох сторін: він намагався показати, як продукт розподіляється між класами і як реалізується його вартість; як цей розподіл впливає на дальше виробництво, його структуру і його обсяги; як зростання народонаселення позначається на розвитку виробництва та зайнятості; що спричиняє кризи надвиробництва за тенденції до зростання населення і які існують механізми запобігання кризам; в якому співвідношенні перебувають різні форми доходів і як це співвідношення впливає на дальший економічний розвиток. У зв'язку з цим Мальтус аналізує різні форми доходів (ренту, прибуток, заробітну плату), оскільки, на його думку, саме в момент розподілу вартості на доходи формуються передумови криз надвиробництва.

       Заробітну плату Мальтус розглядає як частку авансованого капіталу, яку заздалегідь визначено. Оскільки наймані робітники на заробітну плату можуть придбати лише частину виробленого продукту, яка залежить від розміру заробітної плати, то реалізація решти продукту зв'язується з використанням доходів капіталістами та землевласниками.

       Капіталісту належить прибуток, - який міститься  у вартості у вигляді надлишку. Перш ніж привласнити цей надлишок капіталіст повинен його реалізувати. Для реалізації надлишку необхідний платоспроможний споживач. У ролі такого споживача виступає передовсім сам капіталіст, але розміри непродуктивного споживання обмежені прагненням капіталіста до нагромадження, розширення виробництва. З приводу іншої частини прибутку капіталіст вступає у відносини з іншими класами.

       Проблему  реалізації надлишку, на думку Мальтуса, вирішують “треті особи”, до яких він  відносить споживачів, котрі не беруть участі у виробництві товарів, але отримують доходи, наприклад землевласники, що мають ренту. Непродуктивне споживання “третім” класом суспільства, котрий нічого не виробляє, на його думку, є основою забезпечення еластичності попиту, отже, стабільності економічного розвитку.

• Звернув увагу на роль прибутку в забезпеченні розширеного відтворення та урівноваження сукупного попиту і сукупної пропозиції.

       На  відміну від попередників, які  вважали основною проблемою економіки  нагромадження як передумову подальшого розширення виробництва, Т. Мальтус звернув увагу на проблему розподілу суспільного продукту як важливого чинника досягнення економічної рівноваги. Вперше в історії економічної думки вчений проаналізував механізм розподілу прибутку підприємців на споживання та нагромадження. Прагнучи виявити стан економіки, за якого, „враховуючи виробничі можливості і споживацькі переваги, стимули до зростання багатства будуть найліпшими”, Т. Мальтус стверджував, що „жодне значне і тривале зростання неможливе без такого рівня бережливості, який щорічно нагромаджує частину прибутку і створює надлишок продукту над споживанням”.