Контрольная работа по "Экологической этике"

Питання

1. Предмет, метод і завдання  екологічної етики. 

2. Чому зменшується біорізноманіття  природи.  
1. Предмет, метод і завдання екологічної етики.

Екологічна етика як результат  міждисциплінарного синтезу міститься  на межі таких форм знання в культурі, як етика і екологія, поєднуючи в цілісний нормативно-ціннісний комплекс уявлення про природні системи та правила взаємодії з ними. Систему моральних категорій та регулятивів екологічна етика розміщує на двох рівнях: теоретичному (що розробляє основи екологічної моралі як належного, пошук цінностей та їх критерії і висуває базові екоетичні принципи регуляції) та нормативному (що формулює правила життєвих моральних суджень у взаємодії природи і людини).

Екологічна етика формує нове ставлення  до природи і передбачає розширення традиційного предметного поля моралі за рахунок включення в нього природи як рівноцінного суб'єкта, виступаючи на сучасному етапі розвитку людства своєрідною мірою сутності людини і її діяльності. Ціннісний та нормативний зміст екологічної етики виробляється нею самою на основі морального досвіду у процесі подолання кризових екологічних ситуацій.

Екологічна етика (грец. oikos - оселя, середовище і logos - слово, вчення) - галузь міждисциплінарних знань, предметом якої є моральні та духовні аспекти ставлення людини до живої і неживої природи.

У зарубіжній літературі екологічна етика, або інвайроментальна (навколишня), етика, - напрям філософсько-етичних  досліджень, що орієнтується на перегляд ціннісних основ західної цивілізації  та цілісного розвитку людини.

На сучасному етапі  розвитку екологічної етики, характерним  є множинність підходів та різноманітність  світоглядних напрямів, що викликали  різнобічні точки зору стосовно предмета та визначення екологічної етики, розглядаючи  екологічну етику як прикладну етику, професійну етику та ін.

Так, екологічна етика  як професійна етика виступає своєрідною діяльністю з охорони природи  еколога/органу/організації, що здійснюють контроль за станом навколишнього середовища. Як зазначає американський дослідник Р. Атфілд, це особливі сфери екологічної етики, які безпосередньо пов'язані з людською діяльністю: сільськогосподарська етика, етика ставлення до тварин, етика розвитку, а також проблеми розвитку транспорту, господарства, індустрії туризму та ін. Водночас екологічна етика як особлива система цінностей і принципів, що регулює відносини людини і природи, виступає неодмінною складовою усіх видів діяльності у рамках різноманітних професій, адже бережливе ставлення до навколишнього середовища є обов'язком не лише тих людей, чия професійна діяльність пов'язана з охороною довкілля або впливом на нього, а й обов'язком кожної людини.

 Погляд на екологічну  етику як на прикладну дисципліну  наголошує на тому, що екологічна  етика є закономірною відповіддю  на усвідомлення людиною уразливості екосфери і власної уразливості, що не проходить безслідно. Тому структурними елементами екологічної етики як прикладної етики виступають:

- етичні норми і  принципи, моральні погляди і  почуття, що висловлюють ціннісно-світоглядне  ставлення людини до природи;

- нова енвайроментальна свідомість, яка синтезує глобальне бачення  світу з істинно гуманістичними  цінностями;

- безпечні для природної  рівноваги навики поведінки і  технології діяльності людини  в навколишньому середовищі.

Обґрунтування сучасного розуміння екологічної етики як розділу моральної філософії виникло в останні десятиліття, що спонукало як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників до подальшого дослідження предмета і визначень екологічної етики:

♦ це вчення про етичне ставлення людини з природою, основані на сприйнятті природи як члена морального співтовариства, морального партнера, рівноправності і рівноцінності всього живого, а також обмеження прав і потреб людини (В. Борейко);

♦ це: а) сукупність принципів  та правил, що регулюють відносини людей (індивідів, керівництв, корпорацій) до природи і оцінюють наявну практику; б) дисципліна, що вивчає нормативні проблеми і принципи, що стосуються взаємодії людини з навколишнім середовищем (передумов і наслідків цієї взаємодії) та етичні аспекти цієї взаємодії на практиці (Р. Апресян);

♦ це сучасна рецепція традиційної проблеми моральнісного  ставлення людини до природи. Філософська  проблематика екологічної етики  відображається в її основному завданні, що полягає в конструюванні системи нормативних настанов і визначаючих відносини, поведінку, дії людини спрямовані на природне середовище (В. Назаров);

Незважаючи на таке різноманіття у визначенні екологічної етики  в загальному контексті, виникає  розуміння, що основною проблемою екологічної етики є сама природа людини, як вона (людина) має вести себе стосовно до навколишнього середовища і до будь-чого живого.

Таким чином, екологічна етика у своїй цілісності є  невід'ємною складовою різних рівнів людської життєдіяльності і розглядається:

• як етика екологічної відповідальності, що розробляється на засадах єдності біологічної еволюції і соціального прогресу;
• як етично значущої цінності, як збереження природного гомеостазу, бо вона включена в більш загальну моральну цінність - сприяти життю людини.

Екологічна етика орієнтована на збереження універсально-життєвих, а не винятково людських цінностей і її головним завданням є оберігаюча діяльність, що ґрунтується на таких ціннісних засадах:

• вища цінність - це гармонія у відношенні "людина - природа";
• природа і людина - елементи єдиної системи;
• взаємодія людини з природою - це дія на природу, що обертається на    взаємодію з природою;
• природа є суб'єктом взаємодії з суспільством;
• цінності розповсюджуються і на взаємини людей і на взаємини зі світом природи.

Предметом екологічної  етики виступають моральні вимоги до людини у процесі взаємодії із природою і стосовно неї. Завданнями екологічної етики є:

• формування моральної відповідальності людини за Іншу частину природи;
• формування почуття любові і співчуття до природи;
• створення чітко виражених моральних цінностей, що лежать в основі обов'язків;
• формування гармонійного і рівноправного співтовариства людини і інших живих і неживих компонентів природи;
• перебудова моральної свідомості, що сприяє морально-екологічному вихованню і освіті;
• становлення необхідного обґрунтування у діяльності морально-екологічного імперативу як основного напряму у розвитку ноосфери;
• перетворення і доповнення основного етичного принципу гуманізму принципом "благоговіння перед життям".

Екологічна етика переосмислює метафізичні засади нашого мислення та розповсюджує етичні принципи на всі  живі істоти, і природу взагалі  виступаючи універсальною етикою людської діяльності. Адже людська діяльність здатна виконувати позитивну роль лише при моральному осмисленні, усвідомленні її у рамках людяних смислів, де окреслюється один із важливих моментів розуміння меж людської діяльності, а саме проблема лімітів інструментальної дії, абсолютизації її перетворюючих дійсність функцій. А діяльність завжди реалізується через співвідношення цілей і засобів досягнення, але не всі дії людини інструментальні. Існують форми діяльності, пов'язані не з фізичним перетворенням світу, а з маніфестацією духу та людської гідності (самопожертва, героїзм, безкорисливе служіння ідеалу).

Діяльність людини може виступати як смислодіяльність і  самодіяльність як відтворювальна сила. Це призначення людини є цінним саме по собі і потребує особливого типу діяльності, на думку українського дослідника В. Крисаченка, що здатна зберігати, а не перетворювати природу. Технологічне гетеротрофне ставлення до природи має бути таким, де утилітарно-технічний компонент становить підпорядкований елемент та конструювання системи ціннісних нормативних настанов, які визначають ставлення людини, поведінку людини, дії людини, направлені на довкілля.

Екологічна етика виступає універсальною етикою в умовах кризового  стану сучасного буття та є  дієвим засобом у поліпшенні відносин між людиною та природою, внесенням екологічної орієнтації у різних галузях людської діяльності, доповнюючи ставлення людини до людини ставленням її (людини) до живої природи. Та є мірою сутності людини та її гідності, вона створює передумови дій, зорієнтованих на збереження і розвиток людського природного буття і відображає становлення нової форми свідомості, яка синтезує глобальне бачення природи людини (де єдність і спільність набувають практичного значення).

2. Чому зменшується біорізноманіття природи.

Всі форми життя на Землі складають одну взаємопов'язану  систему, яка включає в себе також  елементи неживої природи. Живі організми  залежать від таких складових  навколишнього середовища, як атмосфера, океани, джерела прісної води, різноманітні грунти та гірські породи. Ця єдина біологічна система називається біосферою, і людина є її невід'ємною частиною. Біорізноманіття охоплює всі види бактерій та інших організмів. Деякі з них, як відомо, беруть участь у важливих хімічних процесах, необхідних для нормального функціонування екосистем. Біорізноманіття включає також зелені рослини, які в процесі фотосинтезу вбирають сонячну енергію і накопичують її у вигляді вуглеводнів – основного джерела енергії для інших живих організмів, а також виділяють кисень.

Тенденція, яка, можливо, найбільше  вплине на долю людства, – це зростаюча  швидкість зникнення видів рослин і тварин. Нижче наведено частки видів птахів, ссавців і риб, які  є уразливими або перебувають  під безпосередньою загрозою зникнення:

• 12,5% з усіх 8 615 видів  птахів;

• 25% з усіх 4 355 видів ссавців;

• приблизно 34% з усіх видів риб.

  Багато вчених, які займаються вивченням біосфери, вважають, що їй загрожує небезпека. По оцінкам багатьох вчених, в найближчі 75 років з лиця Землі може зникнути половина всіх видів рослин і тварин. Дехто стурбований тим, що швидкість зникнення окремих видів може в 10000 раз перевищувати швидкість їх так названого природного зникнення. На думку одного спеціаліста, зараз кожні 10 – 20 хвилин на планеті в середньому зникає один вид. В наш час головною причиною зменшення біорізноманіття стала діяльність людини. Деякі вчені називають людину " знищувачем живої природи ".

Основною причиною зникнення  видів є руйнування їхніх місць  перебування. Трансформація місць перебування внаслідок підвищення температури або забруднення також може призвести до знищення рослинних і тваринних видів. Оскільки чисельність населення зростає, кількість видів, з якими ми живемо на планеті, скорочується. Через те, що все більше і більше видів зникає, місцеві екосистеми починають переставати виконувати свої функції. У певний момент ми стикнемося з масовим колапсом екосистем. Світова спільнота лише зараз усвідомила іншу, пов’язану з попередньою, але набагато більш поширену загрозу – глобальне поширення екзотичних видів, відоме під назвою «біоінвазія». 

Впродовж тривалого історичного  періоду природні бар’єри, такі як гори, пустелі та океани, сприяли  ізоляції екосистем і багатьох видів, що жили в них. Упродовж останніх декількох  століть ці природні бар’єри поступово руйнувалися, а люди та інші живі організми поширювалися по всій Землі.

Цей процес прискорився  по експоненті в останні десятиліття  внаслідок стрімкого зростання  обсягів торгівлі та кількості подорожей. Як тільки екзотичні види завойовують плацдарм у певній екосистемі та швидко розмножуються, вони використовують місцеві види як їжу або конкурують з ними за ресурси. Наприклад, звичайні домашні коти, які здичавіли в Австралії, знищили деякі види птахів, які не визнавали їх за хижаків.

Загалом біонвазія –  це друга за значимістю найбільша  загроза біорізноманіттю після  руйнування місць перебування видів.

Біорізноманіття – основа нашого життя, однак зараз ми зіткнулись з його катастрофічним швидким скороченням, яке притаїло у собі загрозу для всього живого нашої планети. Сьогодні людство починає все більше визнавати важливість біорізноманіття, але в той же час воно знищує живу природу в невиданних масштабах. Занепокоєні повсякчасним збіднінням флори та фауни, представники держав та неурядових організацій прийняли Конвенцію про біорізноманіття. В цьому домовленні підкреслюється, що збереження біорізноманіття – справа всього людства. З метою поглиблення знань про біорізноманіття біології вчені зусіх країн оголосили 2001 – 2002 рік Міжнародним роком спостережень за біорізноманіттям. Біолог Дайена Уолл з Колорадського університету (США), що очолює дану програму, говорить: "Вивчення біорізноманіття відчинить перед нами багато нових можливостей: ми виявимо не відомі досі гени та хімічні речовини, які можна використовувати як в хімічних цілях, так і в цілях підвищення врожайності культур чи очищення заражених земель". Хоча в плані кардинальних змін було досягнуто деяких успіхів, в основному сили спрямовано на боротьбу із симптомами, а не на ліквідацію їх причин. Людство зараз підійшло до такого кордону, коли час вже не терпить. Рут Патрік з Філадельфійської академії природознавчих наук, кажучи про «потенційне виснаження біорізноманіття»,  робить такий висновок: "Час не чекає Негайні, рішучі дії – запорука успіху". Щоб зупинити процес вимирання видів, людське суспільство має в корні змінити своє відношення до нашої планети та її природних ресурсів. Це не може обмежуватися одними лише діями для зниження ущербу, який ми приносимо природі, чи для його відшкодування. Проблеми збереження біорізноманіття не можливо вирішити окремо від крупно масштабних проблем соціального розвитку. Цих цілей можна досягти без кардинальних змін в людському товаристві. В книзі "Турбота про Землю" відмічається, що обережне відношення до природи враховує "зміну у поглядах, методах господарювання, а також в соціальній структурі суспільства".