Экобезпека

 

Основний внесок у забруднення  повітря вносять підприємства чорної і кольорової металургії, вугільної  промисловості, хімії та нафтохімії, будіндустрії, енергетики, автотранспорту. Особливо гостро стоїть проблема забруднення  повітря у великих містах і  промислових центрах. Деякі екологічно небезпечні метали, наприклад, ртуть, свинець, кадмій, переносяться атмосферними потоками і потрапляють у водойми, осідають на дно річок озер і морів. Зростання  загальних показників захворюваності людей викликані забрудненнями  навколишнього середовища. Так, наприклад, забруднення повітря від нафтохімічного комбінату в місті Еккаіті (Японія), викликало «еккаітську астму», забруднення  водного середовища кадмієм - отруєння, що отримало назву «Ітай-Ітай», ртуттю - хвороба «Мінамата».

 

Значну загрозу забруднення  діоксином представляють викиди автомобільного транспорту. Ці забруднення  накопичуються не тільки в районах  автотрас, але і виявляються за багато км. від них. Вони мають властивість  накопичуватися в організмі людини, що живе в несприятливому середовищі і викликати погіршення самопочуття  і навіть отруєння.

 

Забруднення земної поверхні та водних екосистем відбувається і  в результаті радіоактивного забруднення. Основними джерелами радіоактивного забруднення є випробування ядерної  зброї, робота АЕС, які використовують водойми як охолоджувачів, що призводить до вступу у них разом зі стічними водами радіоактивних ізотопів, які  поглинаються водної біоти та донними  відкладами.

 

Відносно новим поняттям у екологічної безпеки є біологічне забруднення. Визначення його включає  два пункти: привнесення в середу і розмноження в ній небажаних  для людини організмів і проникнення (природне або завдяки діяльності людини) в експлуатовані екосистеми і технологічні пристрої, видів організмів, чужих даними екосистемам. Один з  видів біологічного забруднення - викиди підприємств мікробіологічного  синтезу. Виробничі потужності цієї галузі сучасної біотехнології, особливо у фармакологічній промисловості, постійно зростають. Багато лікарських препаратів, наприклад, антибіотики, вакцини  одержують шляхом мікробіологічного  синтезу. До складу викидів та скидів зі стічними водами фармакологічних  заводів входять мікробні клітини  і їх фрагменти, живильне середовище для мікроорганізмів. Масштаб цього  виду забруднення, може бути дуже великий, а так само великі його вплив на здоров'я людини та тварин.

 

У зв'язку з біологічним  забрудненням не можна не згадати  і бактеріологічне забруднення, пов'язаних з виробництвом бактеріологічної зброї, яке виробляється незважаючи на існуючі заборони (мікроорганізми великий забійної сили, високої стійкості  до всіх відомих антибіотиків).

 

До кінця ХХ століття постало  питання про небезпеку так  званого генетичного зараження  навколишнього середовища. Ризик  цього виду біологічного забруднення, пов'язаного з генною інженерією, стає все більш реальним. Можливість випадкового викиду організмів, вироблених за допомогою генної інженерії, існує  завжди, а так само можливий навмисний  викид .. Екологічна оцінка такого викиду утруднена, оскільки властивості нових  мікроорганізмів невідомі. Наслідком  маніпуляції з геном може бути генетична ерозія - втрата існуючого  генофонду. Найбільшому ризику генетичного  забруднення схильні рідкісні та зникаючі види, популяції яких знаходяться  в стадії деградації. Самостійну проблему з серйозними соціально-етнічними  проблемами представляє собою втручання  в геном людини («покращення різновиди  людей»).

 

Глобальні екологічні проблеми з усією очевидністю показують  необхідність консолідації зусиль усіх країн для їх вирішення. Основний стереотип мислення, що сформувався  в світі до кінця ХХ століття з  перспективою на ХХI століття, висловлює Стратегія сталого розвитку.

 

Вперше термін «стійкий розвиток»  був використаний в документах у 70-х роках, коли з'явилася ідея розробки Всесвітньої стратегії охорони  природи. Її висунули міжнародні організації: Міжнародний союз охорони природи  і природних ресурсів, Програма (комітет) ООН з навколишнього середовища, Всесвітній фонд дикої природи. У  ній фокусувалося увагу на небезпеки  змін у біосфері Землі і пропонувалося  вжити низку дієвих заходів щодо їх пом'якшення. Стратегія сталого  розвитку була прийнята в 1992 році, але  вона продовжує бути в центрі загальної  уваги і в даний час. Сталий розвиток було визначено як процес відповідає потребам сьогодення, але  позбавляє майбутні покоління можливості задовольнити свої потреби. В ООН  створено спеціальну комісію зі сталого  розвитку. Мета Стратегії виробити основні шляхи та способи пристосування  життя до глобальних змін.

 

Негативні тренди змін у навколишньому  середовищі та стан здоров'я населення  в багатьох країнах світу призвели до усвідомлення необхідності інтеграції та об'єднання зусиль у вирішенні  глобальних екологічних проблем  і забезпечення екологічної безпеки. Форми співробітництва різноманітні. Це різного рівня організації, комісії, комітети, міжнародні угоди (конвенції  та протоколи до них), глобальні системи  та служби спостережень, дослідницькі програми та проекти.

 

В ході міжнародного співробітництва  увагу зосереджено на наступних  екологічні проблеми.

 

1. Клімат і його зміни, 2. Проблема «чистої води», 3. забруднення  навколишнього середовища, 4. Відходи, 5. Втрата біорізноманіття і втрата  видів, 6. Прибережні райони, 7. Медична  екологія, 8. Безпека біотехнологій, трансгенних продуктів і продуктів харчування.

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Закон України "Про  охорону навколишнього природного  середовища" від 25.06.91 р. станом  на 10 лютого 2003р.-К.: Парламентська видавництво, 2003.-52с.

 

2. Дмитренко І. Екологічне  право України: Підручнік.-К.: Юрінком  Інтер, 2001.-352с.

 

3. Никаноров А., Хоружа  Т. Глобальна екологія: Навчальний  посібник.-М.: Вид-во Пріор, 2000.-285с.

 

4. Орлов М. Сталий розвиток  і правова охорона навколишнього  середовища / / Підприємництво, господарство  і право.-2000 .- № 6.-С.42-46.

 

5. Пєтухова Т.А. Безпека  життєдіяльності: Конспекти лекцій.-Одеса, 2002 .- 86с.

 

6. Екологія, охорона природи  й екологічна безпека / Під  ред. В.І. Данилова-Данільяна.-М.: Вид-во  МНЕПУ, 1997.-543 с

 

Поняття про індивідуальне  здоров´я. Від часів Гіппократа здоров´я визначалось як відсутність хвороб, як стан організму, за якого він здатний  повноцінно виконувати свої функції. Здоров´я в такому розумінні — об´єкт медицини. Лікар-практик завжди працює з конкретною людиною. Вивчаючи стан здоров´я пацієнта, лікар визначає, чи є в нього  хронічні захворювання, аналізує функціональний стан його органів і систем, індивідуальну  опірність, психічний і фізичний розвиток і за результатами обстеження приймає конкретне рішення про  лікування, призначає ліки й процедури, а також лікувальний режим.

Здоров´я як популяційна  категорія.

Залежність здоров´я від  спадковості та факторів зовнішнього  середовища — основний аспект проблеми здоров´я людей на популяційному  рівні. В цьому разі об´єктом дослідження  виступає не окрема особа, а популяція  чи сукупність популяцій — етнічна  група, нація, людство в цілому. Здоров´я на популяційному рівні — це більш  загальна категорія, оскільки те, що стосується популяції, обов´язково проявляється й на конкретних індивідах.

Наприклад, у деяких районах  Полісся й Західної України поширене захворювання ендемічний зоб, від якого  потерпає близько півмільйона людей. Причина цього захворювання —  дефіцит йоду в питній воді та високий  уміст у ній гумінових кислот. У кожному конкретному випадку  лікар призначає препарати, що містять  йод, або навіть може направити пацієнта на операцію. Проте на популяційному  рівні є дієвіший спосіб боротьби із захворюванням — корекція мінерального складу питної води чи їжі додаванням необхідної кількості йоду. Ця процедура  поширюється відразу на всю популяцію  й має не лише лікувальний, а й  профілактичний характер. Так, у січні 1998 р. Кабінет Міністрів України  видав постанову про йодування  кухонної солі, яка надходить у  продаж. Зрозуміло, що окремому лікареві-практику такий спосіб лікування недоступний.

Проблемою здоров´я людини на популяційному рівні опікується одна з нових галузей екології — медична екологія.

У медичній екології, як і  в популяційній екології в цілому, основними показниками стану  популяцій людини вважаються статистичні. Визначаючи здоров´я популяції, медики-екологи  аналізують передусім народжуваність і смертність, тривалість життя, захворюваність та її структуру, працездатність, психологічні показники, наприклад удоволеність життям.

Демографічні показники (тривалість життя, співвідношення народжуваності й смертності) дають змогу оцінити  загальний стан популяції. Загальний  напрям процесів, які визначають смертність у популяції, можна оцінити за допомогою кривих виживання (див. гл. 2). Для цього ж використовують дані про вікову структуру популяції. Характер кривих у цьому разі інтерпретується  подібно до характеру кривих виживання.

Проте екологічно найінформативнішими  є захворюваність та її структура. Захворюваність відображає ступінь пристосованості  популяції до умов середовища, а  структура захворюваності — питому вагу кожного захворювання в їхній  загальній кількості.

Знання захворюваності та її структури, причин захворювань, умов середовища, через які ці три причини  виникають, дає людині потужний інструмент захисту своєї популяції й  кожної конкретної особи від впливу несприятливих факторів середовища.

Захворюваність — явище  не випадкове. Приблизно на 50 % вона зумовлюється способом життя кожної окремої людини. Шкідливі звички, неправильне  харчування, недостатнє фізичне навантаження, самотність, стреси, порушення режимів праці та відпочинку сприяють розвиткові хвороб. Захворюваність на 40 % залежить від спадковості та екологічних, умов — клімату, стану геосфер, рівня забрудненості довкілля іі приблизно на 10 % визначається сучасним рівнем медичної допомоги.

Далі йтиметься про  здоров´я переважно на популяційному  рівні (на противагу медицині, основна  категорія якої — здоров´я на індивідуальному  рівні).

 

 

 

Реакції організму людини на вплив факторів середовища

 

 В межах діапазону  толерантності людина пристосовується  до умов довкілля завдяки численним  захисним і пристосувальним (адаптивним) реакціям організму, головні з  яких: підтримання сталості властивостей  внутрішнього середовища (гомеостаз), регенераційні процеси, імунітет, регуляція обміну речовин тощо. В межах оптимуму ці реакції  забезпечують найефективніше функціонування, високу працездатність, ефективне  відновлення. Та в разі переходу  якого-небудь фактора в зону  песимуму ефективність окремих  адаптивних систем знижується  або пристосувальна здатність  взагалі втрачається (рис. 6. 1.). В  організмі починаються патологічні  зміни, що свідчить про певне  захворювання. Патологічний стан  під впливом несприятливих факторів  середовища проявляється найчастіше  в отруєннях (токсикозах), алергічних  реакціях, злоякісних пухлинах, спадкових  хворобах, уроджених аномаліях.

 

 

Отруєння (токсикози) — одна з найпоширеніших реакцій організму  на вплив антропогенних факторів. Отруєння розвиваються внаслідок надходження  в організм у небезпечних концентраціях  тих чи інших речовин-токсикантів. Кількість їх у довкіллі не можна  обчислити, бо відповідно до концепції  лімітуючих факторів будь-яка речовина в певних дозах може стати токсичною. Однак за частотою захворювань можна  виокремити найпоширеніші сьогодні токсиканти: отрутохімікати, нітрати, важкі метали, численні промислові й побутові хімічні речовини.

Алергічні реакції (алергії) стали «візитною карткою сучасного  людського суспільства. Алергія  — це стан підвищеної чутливості організму  до певних речовин — алергенів. Унаслідок  контакту з алергеном знижується імунітет організму й можуть розвинутися  різні захворювання, насамперед дерматит (запалення шкіри), бронхіальна астма, сінна пропасниця, набряки, ураження слизових оболонок внутрішніх органів. Як правило, припинення контактів з  алергеном веде до видужання. Алергенами можуть бути шерсть тварин, пір´я, пилок  рослин, лікарські засоби, продукти харчування, численні речовини природного й штучного походження, побутова хімія. Кількість алергенів постійно зростає  пропорційно кількості нових  речовин, які людина залучає у  свій побут чи використовує у виробництві.

Злоякісні пухлини — це велика група захворювань, одне з  них — рак. Такі пухлини характеризуються необмеженим ростом, не контролюються  гормонами й нервовою системою, здатні утворювати метастази — нові пухлини  на здорових тканинах і здебільшого  призводять до летального (смертельного) кінця. Речовини, що сприяють розвиткові злоякісних пухлин, називають канцерогенами. Найпоширеніші канцерогени —  бензпірени, бензол, фенольні сполуки, вінілхлорид, сажа, смоли, мінеральне масло. Наприклад, бензпірен, що виділяється  з тютюну під час паління, переробки  нафтопродуктів, викидається в атмосферу  з автомобільними вихлопами, сприяє розвиткові раку легенів, бензол і феноли — лейкозу, вінілхлорид — раку печінки, сажа, смоли, мінеральне масло  — раку шкіри. Сьогодні відомо близько 60 хімічних канцерогенів і 2 фізичних —  ультрафіолетове випромінювання та іонізуюча радіація. До канцерогенів належать також деякі віруси.

Спадкові хвороби пов´язані  з виникненням мутацій, тобто  ушкодженнями ДНК чи хромосом. Генетичні  ушкодження зазвичай успадковуються лише тоді, коли мутація відбувалася в  статевих клітинах. Такі мутації спричинюють  безплідність, призводять до народження мертвих дітей, дітей із фізичними  чи розумовими вадами. Фактори, які  викликають мутації, називають мутагенами. Переважна більшість канцерогенів також мають мутагенні властивості.