Етапи зародження та розвитку життя на землі

агротехнічні;

гідротехнічні;

лісомеліоративні;

ґрунтозахисні.

Ефективними заходами боротьби з ерозією ґрунту є:

оранка впоперек схилу,

глибока оранка, обробіток  ґрунту культиваторами;

лункування;

оптимальні строки, норми  і способи сівби;

безполицевий обробіток  ґрунту із залишенням стерні;  

вапнування кислих і гіпсування засолених змитих ґрунтів;

мінімальний обробіток ґрунту легкого механічного складу;

впровадження ґрунтозахисних сівозмін з використанням багаторічних трав;

оранку і посів на схилах впоперек схилу;

насадження дерев і  кущів на берегах водойм, по краям ярів, лісосмуг;

будівництво гідротехнічних споруд;

закріплення пісків.

Законом України про охорону  природного середовища і ресурсів передбачено  заходи охорони надр і посилення  адміністративної та кри­мінальної відповідальності за забруднення земель і погіршення якості земельних ресурсів.

Основні заходи спрямовані на покращення ґрунтів:

1. Оцінка ґрунтів та їх раціональне використання.

2. Обмеження використання  мінеральних добрив.

3. Правильна система землеробства, впровадження сівозміни. 

4. Боротьба з ерозією. 

5. Покращення властивостей  ґрунтів, підвищення їх врожайності.

6. Рекультивація порушених  земель.

 

3.Біологічне розмаїття та шляхи його збереження

 

Усі живі організми на Землі  можна поділити на види. Вид —  це група організмів, що мають подібні  зовнішній вигляд, спосіб життя та поведінку; організми, що розмножуються  статевим шляхом, повинні бути здатними давати потомство.

  Усі ми знаємо, що люди живуть на Землі поряд з декількома мільйонами видів рослин, тварин та інших організмів,

сукупність яких позначають терміном «біологічне різноманіття» або «біорізноманіття».

  Біорізноманіття —  це найцінніший природний ресурс, що містить три складові:

Генетичне різноманіття. Усі види на Землі зберігають успадковану генетичну інформацію, яка дозволяє їм адаптуватися до умов довкілля.

• Різноманіття видів.

Різноманітні форми життя адаптувалися до специфічних умов середовища; за мільярди років сформувалися   нові види, а ті, які не змогли пристосуватися до умов, що змінюються, вимерли. З часів протерозойської

ери життя на Землі   розвивалося у напрямку збільшення різноманіття, відтак ми живемо в епоху максимального біорізноманіття. Кожний вид рослин   і тварин має власне довкілля, з якого він отримує все необхідне для існування: повітря, воду, їжу, життєвий простір і притулок. Коли це довкілля змінюється, відповідний вид пристосовується до змін, мігрує або вимирає. 

 • Різноманіття екосистем. Охоплює різноманітні біологічні спільноти, такі як ліси, пустелі, поля, річки, моря та океани.

  Види, що входять до складу екосистеми, перебувають у постійній взаємодії між собою та з неживим (абіотичним) середовищем.

Екосистеми існують завдяки  різноманіттю видів, кожен з яких задовольняє свої потреби у поживних речовинах, енергії та інформації й водночас сприяє існуванню інших видів. Що багатша видами та чи інша екосистема, то вона стабільніша.

Термін «біологічне різноманіття» зазвичай застосовують для позначення різноманіття видів, проте не треба забувати й про дві інші його складові — генетичне різноманіття та різноманіття екосистем.

Країни з найбільшою кількістю  біологічних видів — це Бразилія (басейн Амазонки), Індонезія, США, Росія (Сибір), Індія та Китай.

  Захист біорізноманіття  є не тільки необхідною, а також  і надзвичайно важливою умовою  стабільності природних систем, оскільки лише за дотримання  цієї умови екосистеми будуть  здатні відновлюватися й розвиватися.

Програмними документами  діяльності в галузі збереження і  сталого використання біологічного і ландшафтного різноманіття в Україні є Конвенція про біологічне різноманіття та Пан'європейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Останній документ фактично обумовлює механізм впровадження Конвенції на Європейському континенті.

 

Термін «біологічне різноманіття» застосовують для означення всіх форм життя на Землі, починаючи від найпростіших одноклітинних бактерій до складних комплексних екосистем тропічних лісів, включаючи людину, благополуччя якої однозначно залежить від доступності біологічних ресурсів. На сьогодні визнання того факту, що біорізноманіття є світовим надбанням величезної цінності для нинішнього і наступних

поколінь, є незаперечним. Водночас, загроза існуванню видів  та екосистем ще ніколи в історії  не була такою значною, як зараз. Зникнення видів, викликане діяльністю людини, продовжується катастрофічними темпами.

Важливість збереження і  невиснажливого використання біорізноманіття  та впровадження екосистемного підходу  до збереження природи ще раз була підкреслена на Всесвітньому саміті зі стійкого розвитку, який відбувся в  Йоганнесбурзі, оскільки ця сфера була включена до п'яти пріоритетних проблем  людства (інші чотири - вода, енергія, здоров'я  та атмосфера).

Україна ратифікувала Конвенцію  ,а також ухвалила низку законів щодо ратифікації, приєднання та виконання інших міжнародних договорів обов'язкового та необов'язкового характеру, які регулюють питання збереження та використання біологічного і ландшафтного різноманіття.

 

Створена за роки незалежності України законодавча база в цій  галузі в цілому відповідає європейському  рівню. Тому на даний час ключовим завданням є реалізація положень законів та відповідних програм, досягнення чого неможливе без інформаційної підтримки та координації. На національному рівні координацію діяльності в цій галузі здійснює Національна комісія з питань збереження біорізноманіття та Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Одним із найдієвіших заходів  збереження біорізноманіття є створення  охоронних територій, природних  та біосферних заповідників, національних природних парків. Саме вони забезпечують умови, необхідні для зменшення  шкідливого антропогенного впливу на біологічні об'єкти, сприяють збереженню цілісності екологічних систем, у  яких можуть підтримуватися природні механізми відносин між біологічними видами, що необхідні для існування системи.

Природні заповідники  — це природоохоронні території  й акваторії, що виділяються державою з метою збереження в природному стані типових і унікальних природних  комплексів, у межах яких охороняються природні об'єкти та ресурси, що становлять особливу екологічну, генетичну, наукову  чи культурну цінність: типові чи рідкісні ландшафти, рідкісні геологічні утворення, угруповання рослин і тварин із характерним генофондом тощо.

Біосферні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, де діє режим абсолютного  заповідання, що створюються з метою  збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення спонтанних та глобально-антропогенних  змін, що відбуваються в біосфері. Сьогодні у світі існує близько 350 біосферних заповідників, і чотири з них розташовані на території України: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський та Дунайський.

 

Заповідники знаходяться  під охороною закону, на їх території категорично забороняються всі види господарської діяльності (мисливство, рибальство, вилов тварин,усі види лісокористування, збір лікарських трав, збирання квітів, випас худоби, застосування будь-яких хімічних засобів, шумових дій).

У заповіднику вводиться  певний заповідний режим. Це або абсолютне  заповідання, тобто цілковите невтручання  людей у природні процеси, або  заповідання обмежене, за якого для  досягнення максимальної природної  рівноваги й максимального збереження екосистем допускається здійснення певних біотехнологічних заходів (наприклад, вилов тварин, що надміру розмножилися, створення штучних водопоїв, протиерозійний захист тощо). Всього у світі створено більш як 11 тис. заповідних територій, що мають статус заповідника чи національного парку.

 

Національні природні парки  — це території, що створюються для  збереження природних комплексів, які мають екологічну, історичну і естетичну цінність завдяки сприятливому поєднанню природних і культурних ландшафтів, і для використання їх у рекреаційних, виховних, наукових і просвітницьких цілях. В Україні є 11 національних парків, таких, як Шацькі озера, Подільські Товтри, озеро Синевир тощо.

Заказники — це природні території і акваторії, на яких охороняються окремі види рослин і тварин або  природні комплекси (озера, болота, ділянки  лісу чи степу з рідкісними видами рослин або тварин, печери, території з унікальними геологічними утвореннями тощо). На території заказників дозволяється обмежена господарська діяльність, але тільки така, що не завдає шкоди об'єктам, які охороняються (наприклад, обмежена заготівля сіна в лісових заказниках, регламентоване полювання на окремих видів тварин у заповідно-мисливських господарствах).

Пам'ятки природи являють собою окремі невідновні природні об'єкти, які мають наукове, історичне чи культурно-естетичне значення, наприклад: водоспад, печера, дуже старе дерево, джерело.

Важливе значення у сфері біорізноманіття має законодавство, державні нормативні акти та положення. Саме вони регулюють відносини між людиною та біотою. Створення Червоної книги стало дуже важливим кроком у напрямку охорони живої природи для нинішніх та прийдешніх поколінь.

Червоні книги - офіційні документи  неурядових міжнародних і національних адміністративних організацій, що містять систематизовані відомості про рослини і тварин світу чи окремих регіонів, стан яких викликає стурбованість за їхнє майбутнє.

Сьогоднішній темп життя  інтенсифікував процес вимирання біологічних  видів, тому, крім Міжнародної Червоної книги, всі розвинені країни намагаються створити національні Червоні книги. Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення.