Екологія довкілля

1. Структура та основні блоки сучасної екології (неоекології).

У останні роки в усьому світі виникли різноманітні напрямки екологічних досліджень, ціль яких – забезпечення спеціалістів у всіх сферах діяльності необхідною екологічною інформацією. Зараз існує декілька класифікацій основних складових частин сучасної екології. Деякі автори головну увагу приділяють загальнофілософським і культурним аспектам, другі - соціальним, треті - еколого-економічним, четверті - біоекологічній деталізації і т.п. Найбільш детальною й обґрунтованою є структура екології, запропонована відомим екологом М.Ф. Реймерсом, її ми і розглянемо.

Найвищим за рангом поняттям, що використовується в класифікації, є "загальна екологія". Вона узагальнює всю екологічну інформацію, що надходить  з інших підрозділів і на підставі їх аналізу і моделювання розвитку екологічної ситуації на планеті, сприяє прийняттю науково і логічно обґрунтованих рішень по реалізації стратегічних планів розвитку цивілізації. Загальній екології підпорядковані два великих блоки екологічних досліджень: теоретична екологія і прикладна екологія.

Теоретична екологія включає  біоекологію з усіма її підрозділами.

До блоку практичної екології відносять: біосферологію, геоекологію, соціоекологію, інженерну екологію з усіма їхніми підрозділами.

Біоекологія - екологія живих  організмів, у тому числі людини як біологічного об'єкта. До блоку біоекології належать: екологія людини, екологія мікроорганізмів, екологія тварин, екологія рослин і інші.

Геоекологію і біосферологію  об'єднують у єдиний блок - наука  про охорону і раціональне  використання природних ресурсів. До цього блоку належать: ландшафтна екологія, екологія атмосфери, екологія гідросфери, екологія літосфери, екологія глибинних надр землі та інші.

Соціоекологія - наука про соціально-економічні чинники впливу на навколишнє середовище. Вона об'єднує: екологічну освіту, екологічне право, урбоекологію, екологію і демографію, екологічний менеджмент, екологічний маркетинг, національну екополітику і інші.

Інженерна екологія - наука  про техногенні чинники забруднення  навколишнього середовища. Інженерна екологія (техноекологія) об'єднує такі підрозділи: екологія енергетики, екологія транспорту, екологія військової справи, екологія промисловості, екологія сільського господарства, екологічна експертиза, космічна екологія і інші.

 
Кожний із розглянутих розділів екології закликає до вирішення свого  кола проблем, але усі вони тісно пов'язані між собою, та кожний використовує матеріали іншого.

Як видно із запропонованої структури, екологія вміщує ряд підрозділів, кожний із яких має свої завдання. Так, за М.Ф.Реймерсом (1990), “глобальна екологія - це науковий напрямок, що розглядає деяку значиму для центрального члену аналізу (суб’єкту) сукупність природних і частково соціальних (для людини) явищ і предметів з точки зору інтересів цього центрального суб’єкту чи

За М.Ф.Реймерсом, екологія за розмірами об’єктів вивчення поділяють  на аутекологію (організм і його середовище), популяційну екологію або демекологію (популяція і її середовище), синекологію (біотичні угрупування, екосистеми та їх середовище), географічну або  ландшафтну екологію (крупні геосистеми, географічні процеси за участю живого та їх середовище) і глобальну екологію (мегаекологія, вчення про біосферу Землі).

По відношенню до предметів вивчення, М.Ф.Реймерс поділяє екологію на екологію мікроорганізмів (прокаріот), грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, промислову та загальну (як теоретично узагальнюючу дисципліну).

За середовищем і компонентам, М.Ф.Реймерс розрізняє екологію суходолу, прісних водойм, морську, Крайньої Півночі, високогір’я, хімічну (геохімічну, біогеохімічну) тощо. За підходами до предмету вивчення виділяють аналітичну і динамічну екологію.

Кожний підрозділ (напрямок) екології має свої завдання і свою структуру. За рівнем біотичних систем біоекологію поділяють на:

- аутекологію або екологію  особин, яка вивчає взаємозв’язки  представників виду з навколишнім  їх природним середовищем. Вона, головним чином, вивчає межі  стійкості виду і його ставлення до різних екологічних факторів, а також досліджує дію середовища на морфологію, фізіологію і поведінку організмів, розкриває загальні закономірності дії біотичних та абіотичних факторів довкілля на живі організми;

- демекологію або популяційну  екологію, яка вивчає структуру  популяцій, описує коливання їх  чисельності і виявляє причини  цих явищ. Популяційна екологія  має велике значення для господарської  діяльності людини;

- синекологію або екологію  спільнот, яка вивчає стосунки  між особинами, що належать  до різних видів даного угрупування організмів, а також між ними і навколишнім середовищем. Вивчає, головним чином, умови формування угрупувань та особливості їх функціонування, формування та функціонування екологічних систем, особливості кругообігу речовини та енергії в їх межах, встановлює основні закони цих явищ;

- глобальну екологію (Вчення  про біосферу Землі), яка вивчає  особливості функціонування біосфери  в цілому, виявлення механізмів гомеостазу цієї глобальної системи, тощо.

Геоекологія або ландшафтна екологія вивчає особливості функціонування екологічних систем, в залежності від їх географічного положення. Об’єктами вивчення геоекології  є геосистеми, що представляють собою  контрольовані людиною територіальні  системи

- ділянки ландшафтів з  характерними для них процесами  тепло- та вологообміну, біохімічним кругообігом, видами господарської діяльності людини та соціально-економічними відносинами.

Прикладна екологія займається вивченням меж впливу господарської  діяльності людини на довкілля. Важливе  значення тут має вирішення проблем  охорони природи і довкілля людин..

Інтенсивно розвивається екологія людини та соціальна екологія. Ці галузі екології особливо бурхливого розвитку набули протягом останніх десяти років і частина їх складових за М.Ф.Реймерсом сьогодні виділилися в окремі галузі екології, зокрема, екологія міста, екологічна культура, тощо.

Отже, екологія з врахуванням  її структури створює фундамент  для вирішення проблем в області  взаємодії суспільства з навколишнім  природним середовищем, раціонального  природокористування та охорони  навколишнього середовища, а також  для створення сприятливих умов існування людства.

Прикладна екологія як дисципліна, вивчає механізми руйнування біосфери людиною, способи запобігання цим  процесам і розробляє принципи раціонального  використання природних ресурсів без деградації природних екосистем. Отже, прикладна екологія базується на системі законів, правил і принципів екології і природокористування. На наш погляд, такий поділ є невірним, тому що в такому визначенні прикладна екологія ототожнюється з охороною природи.

В останній час спостерігається  бурхлива екологізація різних галузей  діяльності людини, під якою слід розуміти процес неухильного та послідовного впровадження системи технологічних, управлінських та інших рішень, які  дозволять підвищувати ефективність використання природних процесів поряд  з поліпшенням, або хоча б зі збереженням  якості природного середовища.

Започаткувались найрізноманітніші  напрямки екологічних досліджень, які можна об’єднати за ознаками галузевої належності, пріоритетності, теоретичного та практичного значення. Саме за останнє десятиліття кардинально змінилась структура екології, чому сприяли розвиток таких галузей знань як екологічний менеджмент, економіка природокористування, екологічне право, екологічна культура, екологічна освіта тощо. Тому, екологія як наука, за В.Ю.Некосом трансформувалась в неоекологію.

2. У чому полягали особливості розвитку глобальної екологічної кризи другої половини XX століття?

У далеку давнину, коли кількість  людей на Землі була порівняно  невеликою , а їхній інтелектуальний і технічний потенціал - дуже слабким, природа практично не відчувала на собі тиску людини: вона легко само - очищувалася й самовідновлювалася. Але минули тисячоліття, народонаселення почало зростати такими темпами, досягло таких адаптацій і поширення на планеті, яких не знала жодна інша популяція. З часом людська діяльність обернулася на могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів і континентів, а й на планеті в цілому. Проте свого ставлення до природи, її ресурсів людина за тисячоліття не змінила, і це призвело до виникнення глобальних кризових екологічних ситуацій.

Останні 35-40 років 20 ст. - це був  період атомної енергетики й компютеризації, на який припадав активний розвиток другої глобальної екологічної кризи. Вона проявлялась у пере виснаженні природних  ресурсів, часом - у вичерпанні їх, у  перезабрудненні довкілля, деградації біосфери, до чого призвели суперіндустріалізація, суперхімізація, супермілітаризація та суперспоживання.

У XX ст., як і нині, виникнення більшості надзвичайних екологічних ситуацій — катастроф — пов'язане з людською діяльністю й, на жаль, вони дедалі частішають. Умовно їх поділяють на катастрофи хімічного, фізичного, інженерно-геологічного, мілітаристичного та комплексного характеру.

Перше місце серед них  належить катастрофам, пов'язаним із військовою діяльністю, війнами, масштабними випробуваннями ядерної зброї та військовими  навчаннями, випробуваннями хімічної й бактеріологічної зброї. Війни  за всіх часів завдавали величезної шкоди довкіллю, сучасні ж війни  — це справжні екологічні катастрофи. На відміну від будь-яких звірів, людина здатна з неймовірною жорстокістю вбивати подібних до себе. Світова термоядерна війна може в лічені секунди знищити все людство й більшість живих істот планети. Війни — це не лише геноцид, а й екоцид, прикладів чого в історії людства дуже багато, й ось деякі з них:

Війни — це ще й абсолютно безглузді економічні витрати й розтринькування природних ресурсів, деструкція екосистем. Величезних збитків людству й природі завдають не лише самі воєнні дії, а й підготовка до них: утримання армій, техніки, полігонів, військових об'єктів і заводів, проведення регулярних навчань, маневрів, поховання відходів військової діяльності, в тому числі небезпечних — хімічних.

Зросла кількість катастроф, пов'язаних із розвитком нафтовидобувної, нафтопереробної промисловості  та атомної енергетики. Райони інтенсивного видобування нафти й газу (Перська  та Мексиканська затоки, Північне море, Тюменський край, Каспійське море, інші регіони) сьогодні стали зонами екологічного лиха.

Не можна не нагадати й  про тяжкі екологічні наслідки, пов'язані  з випробуванням ядерної зброї  та похованнями радіоактивних відходів. Випробування атомних боєзарядів на Новій Землі, в Казахстані, в пустелі  Гобі, в штаті Аризона, на Тихоокеанських островах Муруроа, Бікіні, Еніветок, поховання  залишків відпрацьованих атомних реакторів  в Охотському морі — все це не лише спричинило значне підвищення загального радіоактивного фону на планеті, в атмосфері  та водах Світового океану, а й  також призвело до масових отруєнь  риби, тюленів, захворювань та загибелі людей і тварин у цих районах.

Потенційну загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій становлять усі великі нафто- й газосховища, трубопроводи, склади всіляких хімічних речовин, особливо — отруйних (пестициди, кислоти, аміак тощо).

3. Наведіть кілька прикладів на підтвердження факту наростання глобальної екологічної кризи.

Вітчизняна традиція оцінювання екологічного стану, екологічної ситуації пов’язана з оцінюванням біосфери. Саме стан біосфери як глобальної системи, частиною якої є людина, в умовах техногенної цивілізації розглядається як кризовий. Тобто, такий, коли динамічна рівновага біосферних процесів знаходиться під загрозою.

В певному розумінні оцінки екологічного стану в Україні  сьогодні подібні оцінкам Римського  клубу в 60-ті роки ХХ ст. Тобто, вони дуже песимістичні. Але для такого спрямування оцінок є вагомі підстави.

Безперечно, сучасний екологічний  стан - наслідок існування України  в межах СРСР. Так, за оцінками експертів, внаслідок панування в СРСР планової, командно-адміністративної системи, економіка  розвивалась не беручи до уваги екологічні наслідки. В результаті економіка  України є однією з екологічно найбрудніших з усіх країн бувшого СРСР. Вона перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. Екологічну небезпеку створюють також значні обсяги відвалів пустої породи, золи, шлаків, шкідливі викиди у воду і атмосферу. На території України накопичено більш ніж 17 млрд. тон промислових відходів. Їх обсяг щорічно зростає на 1 млрд. т. Це наслідок дуже щільного розміщення промислових підприємств.

11 листопада 2007 року внаслідок складних погодних умов у Керченській протоці зазнали аварії 6 російських суден, із них 4 затонули — нафтоналивний танкер (при цьому в море потрапило близько 1200 тонн мазуту) і 3 судна з вантажем сірки, а 2 баржі з мазутом сіли на мілину.

У районі затоплення суден у Керченській протоці був заборонений вилов риби і водокористування. Таку заборону винесла Кримська басейнова санітарно-епідеміологічна станція (СЕС).

За повідомленням рятувальників  Краснодарського краю, загинуло 30 тисяч  птахів і стільки ж забруднено мазутом.

З початку нафтову пляму  стало відносити на північ, а потів  в протилежний бік, на південь, і стало зрозуміло, що вона рухається в сторону України. Після цього літаком аерофотозйомки Ан-30 було виконана серія розвідувальних польотів над забрудненою територією, щоб зафіксувати і достовірно переконатися в тому, куди пляма рухається далі, в залежності від течії та вітру.

14 вересня 2007 року на ВАТ "Северодонецький азот" стався вибух метанолу. За інформацією Головного управління МНС в Луганській області вибух стався в цеху по виробництву метанолу М100. Внаслідок вибуху один працівник заводу отримав тілесні ушкодження. Представники влади запевняли, що загрози здоров’ю людей та навколишньому середовищу немає. Проте, метанол є отруйною речовиною, яка діє на нервову та судинну систему та представляє реальну загрозу для здоров’я людей. Потрапляння метанолу в атмосферу є небезпечним для мешканців міста.

Через варварське водогосподарювання в Україні засолено, пересушено, підтоплено та втрачено понад 5% території, а лісів знищено на понад 10 мільйонах гектарів. Щорічно із земельного кадастру вилучають десятки тисяч гектарів орних земель. Акваторії рік і водосховищ настільки забруднені, що воду з них не можна вважати питною. Найбільш повноводні та чисті в минулому річки України поступово перетворюються на стічні канави та рівчаки. Із 71 тисячі річок нашої держави впродовж останніх десятиліть зникло 5,5 тисячі малих річок.

Неконтрольована вирубка  лісів призвела до катастрофічних повеней у Карпатах. Щорічні збитки від повеней і підтоплень в Україні сягають 3,2 млрд. гривень. Експерти-екологи констатують: руйнівні процеси стають незворотними. Якщо не вживати негайних заходів, то впродовж найближчих 10 років нас очікує екологічна криза...

4. У чому проявляється криза людського духу в наш час?

Причин виникнення екологічної кризи є чимало. Але  у всіх цих причин одне походження – людина: її нестримне бажання підкорювати, забирати, ігнорувати майбутні загрози тощо. Ускладнення екологічних проблем – це і духовна криза суспільства.

Дослідження науковців свідчать про те, що одна з причин розвитку глобальної екологічної кризи в наш час – це криза людського духу.

Крім головних причин деградації довкілля демографічний вибух, виснаження природних ресурсів і дедалі активніше забруднення повітря, води й ґрунтів — є й інші серйозні причини поглиблення екологічної кризи:

– занепад духовності;

– надзвичайно низька екологічна культура цілих народів і націй;

– низький рівень екологічної освіти більшості керівних працівників та урядових чиновників практично в усіх країнах світу;

– загальне зниження морального рівня людей за останні десятиліття. 
       Дослідження сучасних соціологів і психологів переконливо свідчать про те, що одна з причин розвитку глобальної екологічної кризи — це криза людського духу. До її проявів належать:

– сплеск антисуспільних настроїв, егоїзму, нігілізму, локальних і  регіональних збурень у суспільстві;

– планетарна епідемія аморальності, злочинності, наркоманії, проституції, тотальної легковажності, бездумності  й жадоби швидкої наживи;

– деградація особистості  в різних її проявах;

– зниження культурного  й духовного рівня;

– зростання корупції, проявів  некомпетентності й непрофесіоналізму  у вирішенні національних і міжнаціональних  питань.

За цих обставин, як гриби після дощу, з´являються (й, на жаль, знаходять численних прихильників і наслідувачів) усілякого ґатунку «пророки», ясновидці, екстрасенси, сатаністи типу керівників сумнозвісного Білого Братства, японської секти Аум синрікьо та ін. 
Екологічна культура-це внутрішня суть людини та людського суспільства, що знаходиться “всередині нас” і проявляється у певних діях щодо природи. Наша епоха – час великої дисгармонії між зовнішньою та внутрішньою культурою, дефіцит якої викликав глобальну екологічну кризу

Впровадження у виробництво  найновіших досягнень науки і  техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели до революційних змін у житті суспільства.

Людство вступило в епоху  науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу. Цей вплив має суперечливий характер. У ньому переплітаються позитивні  й негативні явища. З одного боку, вдосконалення технологій і зростання виробництва сприяють більш повному задоволенню потреб людей, раціональному користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування і т.ін. З іншого — забруднюється природне середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія грунтів, випадають кислотні дощі, зменшується озоновий шар землі, погіршується стан здоров'я людей тощо.

Одна з найнебезпечніших помилок людини — віддання переваги одномоментній вигоді на шкоду довкіллю. Тому до найважливіших завдань сучасності належить необхідність зміни пріоритетів серед загальнолюдських цінностей. Майбутні покоління не мають права на аморальні рішення та дії стосовно природи. Доцільно запам´ятати девіз усесвітньо відомої екологічної організації «Грінпіс: «Ми не отримали Землю в спадок від батьків, ми взяли її в борг у наших дітей!»