Державна система управління у сфері охорони довкілля

Державна система  управління у сфері охорони довкілля

На підставі природоохоронного  права в Україні діє система  державного управління в галузі охорони  навколишнього природного середовища і природокористування. Це сукупність структурних елементів, які взаємопов'язані і виконують функції управління й контролю за процесами збереження і відновлення елементів природи, її систем, які складають єдине ціле - біосферу.

До цих структурних елементів належать органи управління в природокористуванні - юридично відокремлені державні, самоврядні і громадські органи, які здійснюють організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні функції для забезпечення екологічної безпеки, втілення принципів екологічної політики держави, раціонального використання природних ресурсів. Державне управління здійснюють органи загального управління - Кабінет Міністрів України, Президент України, Верховна Рада України, її Комітет з екології та раціонального використання природних ресурсів. Вони здійснюють екологічну політику держави.

Президент формує екологічну політику держави, оголошує за погодженням з  Верховною Радою зони надзвичайного  екологічного стану, гарантує здійснення конституційних положень в галузі екологічних  відношень між людиною, суспільством та природним середовищем.

Уряд реалізує визначену Верховною Радою України екологічну політику; забезпечує розробку і втілення державних, міждержавних екологічних програм; встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин; встановлює порядок визначення плати та її граничні розміри за використання природних ресурсів, розміщення відходів; приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду; керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони природного середовища; координує діяльність міністерств, відомств в питаннях охорони довкілля, які є органами спеціального управління і контролю в галузі природокористування.

До таких органів віднесені Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство аграрної політики, Міністерство праці та економіки. Вони здійснюють комплексне управління в галузі природокористування; погоджують проекти природоохоронних актів, розробляють нормативи плати за спеціальне використування природних ресурсів, здійснюють державний контроль за станом природи, її компонентів, мають право вимагати від фізичних та юридичних осіб усунення порушень природоохоронного законодавства, тимчасово призупиняють роботи, що ведуться з порушенням законодавства, можуть анулювати дозволи та встановлювати обмеження на видобуток і використання природних ресурсів.

Важливе значення мають Державні комітети як органи спеціального ресурсного управління: по земельних ресурсах, з водного господарства, з метеорології, рибного господарства, стандартизації. Вони, як і міністерства, мають певні права, але кожен в своїй галузі.

Неабияку роль виконуть місцеві органи самоуправління - обласні, районні, міські, селищні, сільські. Вони розробляють для своїх територій програми охорони довкілля, здійснюють заходи з ліквідації наслідків екологічних аварій та катастроф, встановлюють на підлеглій їм території розміри плати за спеціальне (платне) користування природними ресурсами, погоджують проекти на розміщення, будівництво, функціонування будь-яких об'єктів, що можуть забруднювати довкілля.

Важливе значення в галузі управління екологічними відносинами мають громадські організації: Українська екологічна академія наук, Українське товариство охорони природи, Українська екологічна асоціація, Українська природоохоронна організація "Зелений світ".

Контроль за дотриманням вимог  природоохоронного законодавства  здійснює природоохоронна прокуратура, як загальнодержавного рівня, так і місцевого - обласні, районні, міські та районні у містах. Вони мають право контролю за виконанням вимог загальнодержавного природоохоронного законодавства, використання коштів для здійснення природоохоронних заходів.

До функцій управління, незалежно від рівня, віднесені: облік природних ресурсів, створення кадастрів - земельного, водного, лісового, родовищ корисних копалин, тваринного світу та інших; планування використання і відтворення природних ресурсів, здійснення моніторингу (спостереження, прогнозування) та інформування громадськості про стан довкілля; контроль за використанням і відновленням природних ресурсів; вирішення спорів про право природокористування; дотримання нормативів екологічної безпеки - ГДК, ГДР, ГДС, ГДЕН. Здійснення цих функцій базується як на основних принципах державного управління - плановість, компетентність, участь громадськості, невідверненість дії законів, так і на специфічних, властивих природокористуванню в цілому - науковість, раціональність, платність за спеціальне користування природними ресурсами.

Отже, мета управління природокористуванням є реалізація положень природоохоронного  законодавства, контроль за дотриманням  вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних  заходів з охорони природи, раціональне використання природних ресурсів.

Використання  природних ресурсів

Сучасне виробництво  початку XXI століття характеризується високим ступенем концентрації, автоматизації  та просування в малопідкорені, багаті природними ресурсами регіони, а також зростаючою кількістю використовуваних природних ресурсів як за загальною вагою, так і за кількістю на одну людину. При цьому, пропорційно до використання природних ресурсів збільшується і кількість відходів виробництва, які викидаються в природні комплекси і внаслідок цього змінюються (негативно!).      

 Тому  єдиним шляхом попередження екологічної  загрози для біосфери є екологізація  виробництва.      

 Під  екологізацію суспільного виробництва  розуміють комплекс заходів, які  охоплюють в собі раціональне використання природних ресурсів на всіх стадіях їх переробки, відтворення та заміну їх іншими видами сировини, різке зменшення відходів та вмісту в них корисних речовин, раціональне розташування виробничих сил та вироблення екологічного мислення у всіх його робітників. Природні ресурси, які людство здавна використовує для своїх потреб, є єдиним джерелом існування людини як індивіда та людського суспільства вцілому.       

 Все,  що необхідно людству для життя,  для виробництва, для господарської  та культурної діяльності, воно бере у природи у вигляді природних ресурсів. Природними ресурсами .слід вважати все, що суспільство використовує сьогодні в своїй діяльності і те, що може бути використаним в майбутньому.    

 До природних ресурсів належать  надра Землі, атмосфера, гідросфера, літосфера, рослинний та тваринний світи, сонячна та інші види космічної енергії, енергія повітряних потоків (вітру), приливно-відливна енергія морів та океанів, енергія течії річок, морських хвиль та океанічних течій, геотермальна енергія.     

 До природних ресурсів можна  віднести і відходи переробних  підприємств попередніх років,  які накопичені на поверхні  Землі у відвалах і містять  цінні елементи. Ці елементи та  сполуки залишились в них в  результаті недосконалості технологій переробки корисних копалин в минулому. По мірі виснаження запасів корисних копалин і вдосконалення технології переробних виробництв, такі відходи можуть бути вихідною сировиною, ресурсами для переробки.     

 Природні ресурси можуть  бути вичерпними, обмежено вичерпними та невичерпними. Особливо важливим є раціональне використання природних ресурсів. Поняття "раціональне використання природних ресурсів" означає вплив на ресурси, при якому вони залишаються стабільними або змінюються в заздалегідь передбаченому напрямку та масштабі. Саме таке використання природних ресурсів в умовах екологізації суспільного виробництва повинно бути нормою у всіх аспектах взаємодії суспільства та природи. Важливим аспектом раціонального використання природних ресурсів є комплексний підхід. Під комплексним використанням природних ресурсів розуміють таку на них дію, при якій максимально використовується матеріальний та енергетичний потенціал природних ресурсів.        

Саме комплексне використання веде до маловідходних  виробництв. Раціональне використання природних ресурсів принципово можливе при управлінні цим процесом, яке передбачає планове господарювання (державна програма) та відповідальність за стан природних ресурсів. Під управлінням раціонального використання природних ресурсів розуміють заплановане та послідовне здійснення організаційних, правових та технічних заходів природоохоронного, ресурсозберігаючого та ресурсовідтворюючого характеру.      

  Вирішення екологічних проблем і екологізація виробництва висуває вимоги не тільки щодо охорони природних ресурсів, але і щодо їх відтворення, під яким розуміють, з одного боку, відновлення змінених внаслідок антропогенних дій якості цих ресурсів, з другого боку, відновлення використаної людиною кількості ресурсів.        

 Крім  того, слід передбачати і збільшення  кількості природних ресурсів  з врахуванням майбутнього, більш  інтенсивного їх використання.      

 В цілому, відтворення природних ресурсів  – це їх охорона з метою  підтримання в природних комплексах  тих умов, які максимально сприяють протіканню природних процесів відновлення (утворення) природних ресурсів. Раціональне використання природних ресурсів повинно супроводжуватись їх охороною та відновленням, причому рішення цієї проблеми охоплює не тільки сировинні та енергетичні аспекти, але і всі екологічні питання. Тому шлях до нього це екологізація суспільного виробництва.      

 Розглянемо  питання відтворення природних  ресурсів. Наприклад: – відтворення  атмосферного повітря – це  стабілізація хімічного складу, а саме вмісту кисню та діоксиду вуглецю, прозорості повітря та концентрації аерозолів антропогенного характеру тощо; – відтворення водних ресурсів – це стабілізація якості води у водоймах за хімічним складом та тепловим режимом, а також кількості води у водоймах.       

 Це можливо  за таких умов: – зниження споживання  води у народному господарстві; зменшення скидів у водойми;  – повна очистка та охолодження  стічних вод; – відновлення  та очистка русел річок; –  накопичення вод в штучних  водоймах (за рахунок атмосферних опадів); – засадження берегів лісосмугами; – попередження забруднення вод нафтою; – відтворення ґрунтів - це, по-перше, попередження їх ерозії за рахунок проведення меліоративних робіт, по-друге, рекультивація земель після закінчення їх промислового використання, по-третє, підвищення родючості ґрунтів (продуктивності) за рахунок створення стійких агроценозів.        

 Відтворення  мінеральних ресурсів на перший  погляд неможливе. Мінеральні  ресурси (корисні копалини) утворюються  протягом геологічних епох під впливом різноманітних природних факторів: температура, тиск, дія мікроорганізмів тощо. Проте, штучне відтворення деяких умов можливе спочатку в невеликих, а далі в більш широких масштабах. Все це дозволить прискорити утворення тих чи інших ресурсів (наприклад, виробництво рідких та твердих палив із рослинних ресурсів, одержання штучних алмазів, графіту тощо). Використання нових методів добування та збагачення корисних копалин розширює діапазон використання раніше невикористаних ресурсів. Відтворення мінеральних природних ресурсів і розширення області їх використання, введення у виробничий процес нових, нетрадиційних видів сировини допоможе розв’язати не тільки сировинну, але і загальну екологічну проблему через екологізацію суспільного виробництва. Раціональне використання природних ресурсів, їх охорона та відновлення – обов'язкова умова функціонування екологізованих виробництв.       

 Будь-яке  екологізоване виробництво повинно  бути не тільки технічно та  екологічно раціональним, але і  економічно доцільним. В майбутньому слід очікувати технічного (і технологічного) ускладнення виробництва при його подорожчанні, яке викликане такими причинами: – кількісним зростом та якісним вдосконаленням апаратурного оформлення процесів, зростом капіталовкладень; – збільшенням енергоємності процесів; – подорожчанням сировини та палива, які доводиться добувати при складніших гірничо-геологічних умовах, транспортуванням від місця добування до місця використання на значні відстані; – збільшення витрат на освіту, професійну підготовку людей.      

 Наведені  причини показують, що подорожчання  виробництва неможливо уникнути. Тільки екологізація виробництва  дозволить компенсувати це подорожчання, хоча екологізація – більш  загальне поняття. Відходи переробки,  кількість яких зменшиться, повинні бути нейтралізовані та утилізовані з одержанням продукції довготривалого використання, наприклад, будівельних матеріалів. Тому комплексне використання мінеральних ресурсів дозволить вирішити декілька питань: отримання більшої кількості продукції з тієї ж кількості сировини, отримання іншої, яка раніше не вироблялась, продукції, зменшення кількості відходів та їх утилізація.        

 Якщо  врахувати зменшення збитків,  яких завдають викиди різних  галузей промисловості навколишньому  середовищу (і народному господарству вцілому), то ефективність екологізації виробництва з економічної точки зору буде значною. Розробка методик визначення господарських економічних збитків від забруднення навколишнього середовища, які складаються із збитків від підвищення захворюваності, прискорення руйнування споруд, деградації лісових масивів, водойм, зниження продуктивності сільського господарства дозволяє оцінити рівень раціонального природокористування.