Аналіз Конституції Пилипа Орлика як видатної пам’ятки української державно-політичної думки

Аналіз  Конституції Пилипа Орлика як видатної пам’ятки української державно-політичної думки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Челпан Геогій Романович

Юридичний факультет

1курс 2група

 

 

 

12.10.2012

Гетьман Пилип Орлик

 

Факти з біографії.

Серед гетьманів Украіни П.Орлик займає особливе місце, бо був обраний на чужині, він був гетьманом вигнанцем. П.Орлик дбав про незалежність козацької держави, продовжуючи справу Івана Мазепи та багатьох його попередників.

Народився він 11 жовтня 1672 року в селі Кочуті що на Віленщині. Орлик здобув досить добру для свого часу освіту- спочатку в єзуїтській Віленській академії, а пізніше і в Києво- Могилянській академії, яку завершив у 1694 році.

Гарна освіта та природна обдарованість  швидко наблизили його до козацької  верхівки, а трохи згодом і до найвищої, після гетьмана, посади генерального писаря.

 

Наслідки Полтавської  битви.

Полтавська битва стала одним  з найчорніших днів в історії  козацтва. Потерпівши карколомну поразку  у складі союзних військ козацькі загони змушені були тікати з теренів  України під протекторат турків до містечка Бендери де раптово помирає  Іван Мазепа. Після його смерті там  пройшли вибори нового гетьмана, яким і став тогочасний генеральний писар  Війська Запорозького Пилип Орлик. Ось як він описує свою ітечу від карних загонів Петра 1: «Я через ті пустелі ішов до Очакова і потім до Бендер в товаристві свідомого провідника… Він ледве протягом двох тижнів зміг нас перевезти через ті пусті поля, хоч як ми і не прискорювали хід щоб уникнути погоні. Всі мої животи в 30 возах с сріблом и грішми над Дніпром пропали.» Його дружина змогла врятувати тільки одну шкатулку із листами Мазепи, царськими грамотами, клейнодами та кількома тисячами «червоних». Отже потрапивши у таке скрутне становище Орлик, по зрозумілим причинам, не зразу погодився стати гетьманом. Але згодом він бере на себе таку відповідальність та 5 квітня 1710 року укладає із козацькою старшиною угоду, що мала назву «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького» або, як її називають в історіографічній традиції «Конституція П.Орлика» або ж «Бендерська конституція» чи «Конституція Української козацької держави 1710 року».  Цей важливий в історії не лише вітчизняної, але й світової політичної думки документ складався із вступу- преамбули, 16 статей та, власне, присяги новообраного гетьмана. Окрім Орлика у складанні цього конституційного акту брав участь також кошовий атаман Запорозької Січі Костянтин Гордієнко, а також заслужені козацькі старшини- Федір Мирович, Дмитро Горленко, Іван Ломиковський, Андрій Войнаровський та Іван Максимович.

Власне  конституція.

 

У преамбулі Конституції П.Орлик ретельно аналізує тогочасні російсько-українські відносини, починаючи від 1654р. і закінчуючи 1708р. В ній вказуються факти некоректної поведінки Московської держави щодо війська козацького та його територіальної автономії. Викриваються наміри Московщини перетворити козаків на регулярне військо, позбавити вольностей та перетворити його територію на свої адміністративні одиниці.

Далі я проаналізую декілька статей щоб розкрити основну ідею політичної думки Пилипа Орлика.

Стаття перша:

 «Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце належить вірі, — у цьому першому пункті годиться повести мову про святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й нині невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією збаламучений не був. Добре-бо відомо, що славної пам'яті гетьмана Богдана Хмельницького з Військом Запорозьким єдина причина спонукала взятися до зброї і розпочати справедливу війну проти Речі Посполитої польської (опір турботи про права і вольності): потреба вборонити свою православну віру, яку влада поляків різноманітними утисками приневолила до з'єдинення з римською церквою. Але й після того, як новоримське чужовір'я було викорінене з Вітчизни, він, саме через спільність релігії, а не з інших мотивів, удався із Військом Запорозьким і народом руським до Московської імперії за покровительством і добровільно піддався.

Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог  кріпкий і нездоланний у битвах допоможе визволити нашу Вітчизну увінчаною  успіхами зброєю блаженної його милості  найяснішого короля шведського з  ярма московської неволі, повинен  того дотримуватися і, як і належить йому, особливо пильнувати і рішуче ставати на перешкоді впровадженню у нашій руській Вітчизні будь-якої чужої релігії. А якщо де-будь виявиться  — чи потай, чи явно, — то повинен  своєю владою її викорінювати, заборонити проповідувати і поширювати. Також  не давати дозволу на проживання в  Україні послідовникам чужовір'я, а особливо облудного іудаїзму. Докладаючи всіх сил, нехай недремно піклується про те, щоб лише єдина православна віра східного обряду під послухом найсвятішого апостольського Константинопольського престолу навічно була утверджена і поширювалася для примноження Божої хвали розбудовою церков і вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і щоб воно буяло і квітло, мов троянда поміж терням, між чужинецькими релігіями сусідніх держав.

А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського митрополичого  престолу і задля зручнішого управління духовними справами нехай найясніший гетьман доб'ється по звільненню нашої Вітчизни з-під московського ярма для провінції, що йому наділена, надана і довірена та для довколишніх  земель від апастольського Константинопольського престолу первісної екзаршої влади. Таким чином відновляться колишні стосунки і синівський послух нашої Вітчизни отому апостольському Константинопольському престолові, що його євангельською проповіддю наша Вітчизна удостоїлася просвітитися і утвердитися у святій Вселенській вірі.».

У цій статті Орлик викриває провідне значення релігії для тогочасного українського народу. Саме від релігії залежав курс зовнішньої політики держави. Конфлікт православної віри із католицизмом гетьман висуває на роль основної причини війни яку Б.Хмельницький почав проти Речі Посполитої. Саме по релігійним причинам, на думку П.Орлика, Хмельницький пійшов під протекторат Московщини вважаючи, що їм можна довіряти оскільки московіти є одновірцями.

Далі в статті йдеться про  заборону будь якої іншої релігії  на терені України окрім православ’я  під патріаршеством Візантії. Гетьман  повинен був використовуючи свою владу усіма можливими методами забороняти розповсюдження іновір,я. А особливо Орлик зневажає євреїв.

Стаття друга:

Кожна держава постає й  існує завдяки непорушності кордонів. Так і територія нашої Вітчизни, Малої Русі, нехай на постраждає ані від нападу, ані внаслідок  неправомірного рішення у своїх  кордонах, що закріплені договорами з  Річчю Посполитою, з найяснішою Портою Оттоманською та з Московською імперією. А передовсім (щоб не порушувався  кордон) по річці Случ (який визначає територію), що прилучена під проводом Богдана Хмельницького від Речі Посполитої у власність Гетьманщини  і Війська Запорозького, навічно  повернена і усталена на основі угод.

 

За тим зобов'язаний ясновельможний гетьман пильно прослідкувати під  час переговорів найяснішої королівської величності Швеції та, якщо справа потребуватиме, рішуче обстоювати цей пункт, наскільки  стане хисту і змоги. Передовсім же повинен звернутися з уклінним проханням до його найяснішої королівської милості, ласкавого пана нашого оборонця, захисника і покровителя, і закликати, щоб його найясніша величність нікому не вибачав не лише зневаги прав і вольностей, але й порушення  кордонів і привласнення вітчизняних  земель. Понад те належить найяснішому  гетьманові, нехай лиш війна щасливо  завершиться, домогтися від найяснішої королівської величності Швеції такої  згоди і гарантій, щоб найясніша  королівська величність і його наступники — найясніші королі Швеції —  довічно вдовольнялись титулом  покровителів України і в дійсності  стали б у майбутньому захистом для нашої Вітчизни і зберегли б незмінними її права, привілеї і  кордони. Рівно ж належить ясновельможному  гетьманові благати найяснішу королівську  величність, щоб у договорах його величності з Московською імперією долучити умову повернення вільними по закінченні війни наших полонених, які перебувають у Московській  імперії, а також повного відшкодування  всіх втрат, яких завдано Україні  воєнними діями.

 

Окремо ясновельможний гетьман  повинен звернутися до найяснішої королівської величності з ласкавим проханням  і допильнувати, аби наші полонені, які перебувають у королівстві  його величності, вільними без перешкод повернулись у свою Вітчизну.

У другій статті Орлик фактично висуває низку зовнішньополітичних  питань, які по закінченню війни  гетьман повинен був вирішити на міжнародній арені.

1. Відновити українські кордони (тобто вблагати шведського короля підтвердити територіальну цілісність Гетьманщини).
2. Забезпечити отримання військової підтримки від Шведів у разі порушення кордонів Гетьманщини (тобто вблагати Шведського короля боронити Українські землі від нападу агресивно налаштованих сусідів).
3. Захистити права і свободи Війська Запорозького (тобто вблагати шведського короля захищати Гетьманщину усіми своїми силами, але не мати там ніякої влади, фактично залишаючись покровителем цієї території).
4. Визволити полонених українців та добитися відшкодування матеріальних витрат (тобто вблагати шведського короля добитися від Московії договору про звільнення українських воєнно-полонених та відшкодування витрат).
5. Повернути полонених із Швеції (тобто вблагати шведського короля відпустити поневолених козаків).

Стаття третя:

Оскільки народ, колись званий хозарським, а потім — козацьким, починає і веде свій родовід від  войовничих і непереможних гетів, а, крім того, закони близького сусідства нерозривно в'яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з Кримською державою, то Військо Запорозьке неодноразово вступало з нею у збройну спілку і приймало її союзницьку підмогу для оборони своєї Вітчизни і своїх вольностей.

 

Тому, наскільки у майбутньому  буде можливим, ясновельможний гетьман  повинен домогтися у найяснішого  хана через послів відновлення колишніх побратимських стосунків із Кримською  державою, оружної підтримки від  неї і підтвердження вічної приязні, з огляду на які сусідні держави  у майбутньому не зазіхали б на Україну і не наважувались би чинити їй будь-якого насильства.

 

А по завершенні війни, коли Господь Бог своєю допомогою  благословить новообраного гетьмана посісти  резиденцію під час жаданого і  співзвучного нашим задумам миру, — тоді він буде зобов'язаний, докладаючи з передбачливою пильністю всіх зусиль відповідно до свого високого уряду, дбати про те, щоб не було ані нейменших порушень тривкого договору з Кримською державою. Щоби побратимські стосунки з нею не зневажалися і не порушувалися самовільно зухвалими порушниками з нашого боку, які, за звичкою розбійного люду, не соромляться ламати і переступати не лише звичаї дружби і сусідства, але й мирні договори.

Ця стаття свідчить про те, що Україні, за думкою Орлика, потрібно було більше союзників. Тому гетьман вирішує вбити двох зайців одним пострілом. Щоб захистити  себе від нападу кримських татар  та одночасно знайти нового союзника він планує підписати мирний договір  із Кримською державою ссилаючись на міфічні «давні побратимські стосунки із кримським народом», хоч у першій статті своїй конституції сам називає його «тернями, чужовірними сусідами».

Стаття сьома:

Якщо б провинився хто  з генеральних старшин, полковників, генеральних радників, значних товаришів  чи інших урядовців, а понадто з рядових козаків, — чи то образивши проти звичаю гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у якомусь інакшому переступі, — то ясновельможний гетьман не повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї влади чи особисто призначати йому кару.

 

Така справа — кримінальна  чи якась інша — має бути передана на розгляд Генерального суду. І  хоч би яке неприхильне, а проте  безстороннє рішення він ухвалив, — такому повинен кожен правопорушник  підкоритися.

Ця стаття свідчить про добровільне обмеження  Пилипом Орликом своєї влади  та встановлення Генерального суду головним судовим органом Гетьманщини. Стаття була призначена для обмеження своєвілля гетьманів по відношенню до звичайних козаків та унеможливлювання встановлення тоталітарної влади у державі. Хоча справедливість гетьмана могла і не підлягати сумніву.

Вивід

 

Конституція Пилипа Орлика(або Бендерська конституція)1710 року була надзвичайно важливим проявом української національної думки. Вона поєднувала у собі надзвичайно сучасні (навіть для нашого часу) погляди на побудову держави які багато в чому випереджували свій час, навіть не на одну сотню років. Конституція мала комплексний характер і викривала усі аспекти існування держави- від державної релігії та встановлення органів судочинства до визначення спрямованості зовнішньополітичних стосунків.

Незважаючи на всі свої позитивні  сторони Бендерська конституція мала ярко виражений утопічний та наївний характер. Утопічність її полягала у повній відсутності засобів та можливостей досягнення поставлених цілей. На той час козацтво переживало, м’яко кажучи, не найкращі свої часи. А наївність виражалася у завеликій довірі гетьмана та старшини шведській короні, від якої вони очикували повного дотримання дипломатичних договорів, вже маючи гіркий опит із Річчю Посполитою та Росією. Вчитися на своїх помилках козаки не хотіли принципово. Хоча на той час іншого виходу в них напевно і не було. Кінець 17- середина 18 століть взагалі є чорними сторінками в історії української держави, але такі документи як Конституція Орлика підтверджують, що прагнення до свободи в нашої націі залишалося завжди.

 

 

 

 

Джерела

 

1- І. ГУржуй, Т. В. Чухліб "Іст. Козацтва", Арій 2011

2-В. В. Світлична "Іст. Укр." Коравела 2006.

3-В. П. Товстий "Гетьмани України", Промінь 2007

4- http://www.mazepa.name

5- http://www.nbuv.gov.ua