Товар і його властивості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    III. Товар і його властивості

Однією з основних категорій ринкового господарства є товар. Товар — це будь-який об'єкт, призначений не для власного споживання, а для продажу. Форму товару можуть приймати будь-які об'єкти. Але більшість товарів — це продукти праці. Тому багатьма економістами товар визначається як продукт праці, виготовлений для обміну на ринку.

Згідно з трудовою теорією вартості в товарі виділяють дві властивості: споживну вартість і мінову вартість.

Споживна вартість — це здатність товару задовольняти якусь потребу людини, бути корисним. Мінова вартість — це специфічна властивість, характерна тільки для товарної форми продукту. Вона полягає в здатності товару в певних пропорціях обмінюватися на інший товар. Кожен товар може обмінюватись на безліч інших у певних кількісних пропорціях. Кількісні пропорції, на основі яких товари обмінюються, свідчать про те, що в них е щось спільне, на основі чого вони прирівнюються й обмінюються. Спільним для обмінюваних товарів є вартість. Вартість — це втілена в товарі абстрактна суспільна праця. Мінова вартість є формою вираження вартості товару, яку саму по собі без порівнювання з іншими товарами виявити не можна. Вартість товару проявляється тільки в обміні.

В економічній літературі нема єдиного тлумачення вартості товару. У період становлення й розвитку капіталізму класики англійської політичної економії В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо створили трудову теорію вартості. Вони вважали, що в основі ціни товару лежить вартість, яка визначається затратами праці. Але А. Сміт вважав, що джерелом вартості в простому товарному виробництві є праця, а в капіталістичному він розглядав вартість як суму трьох видів доходу — зарплати, прибутку і ренти.

Трудову теорію вартості розробляв і К. Маркс. Згідно з теорією К. Маркса джерелом вартості є тільки один з факторів виробництва — жива праця, тобто праця робітників.

На противагу марксистській теорії, представниками прагматичного напряму політичної економії висувались інші теорії. Так, у першій половині XIX ст. французькі економісти Ж.-Б. Сей і Ф. Бастіа створили теорію трьох факторів виробництва. Вони вважали, що вартість створюється у виробництві як результат взаємодії трьох основних факторів — праці, капіталу і землі. Це означає, що джерелами вартості є праця, капітал і земля. Усі вони беруть участь у створенні вартості, частка якої для кожного з них визначається ринком. Кожен із цих факторів створює відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — прибуток, а земля — ренту.

В останній третині XIX ст. набула поширення теорія граничної корисності. її створили представники австрійської школи У. Джевонс, Ф. Візер, К. Менгер, Е.Бем-Баверк, Д. Кларк та інші. На їхню думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності блага. Вони розглядали її як суб'єктивну категорію, як оцінку важливості блага з боку людини.

У кінці XIX — на початку XX ст. англійський економіст А. Маршал створив неокласичну теорію вартості. Відкинувши принцип єдиного джерела вартості, він поєднав теорію витрат виробництва з теоріями граничної корисності та попиту і пропозиції. А. Маршал виходив із того, що формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції, та пов'язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції — з вирішальним впливом витрат виробництва.

У 80-х роках XX ст. набули поширення теорії постіндустріального й інформаційного суспільства, де важливу роль у виробництві відіграє інформація та комп'ютеризація. Це свідчить про появу нового основного джерела вартості, яке пов'язане насамперед з інтелектуальним потенціалом, знаннями працівника, а не з його фізичною силою, як у минулому. У зв'язку з цим з'явилася принципово нова концепція вартості — інформаційна, згідно з якою домінуючим джерелом вартості є переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця.

Сучасні західні економісти поділяють точку зору, згідно з якою в основі вартості лежить не один, а декілька виробничих факторів — праця, капітал, природний фактор (земля), підприємницькі здібності та інформація. На підставі цього вважається, що всі ці фактори створюють відповідні доходи: заробітну плату, прибуток, ренту, підприємницький дохід.

Заперечуючи К. Марксові, його опоненти посилаються на різноманітність і практичну непорівнюваність різних видів праці (фізичної, розумової, кваліфікованої, некваліфікованої, праці в різних галузях виробництва) та на реальну можливість виробництва створювати товари без участі у виробничому процесі живої праці (автоматизоване виробництво), на необхідність враховувати управлінську працю та організаторську діяльність.

Проблема вартості повинна вирішуватися не на протиставленні, а на поєднанні підходів. При визначенні вартості потрібно враховувати і затрати праці (робочого часу), і результати (кількість і якість споживних вартостей).

Обмін товарів на ринку — це процес, у якому відбувається порівнювання і трудових затрат, і суспільної корисності товарів. Якщо ми хочемо з'ясувати суть феномена (явища), що лежить в основі вартості товару, то треба враховувати і затрати, і суспільну потребу в ньому (споживну вартість). Обидва підходи, розглянуті в органічній єдності, доповнюють один одного.

Трудова теорія вартості заперечується ще й тим, що на практиці ціни не просто відхиляються від вартості, а й формуються не навколо вартості, а під впливом попиту і пропозиції. Отже, положення К. Маркса про єдине джерело вартості суперечить практиці.

За способом споживання або використання споживні вартості (товари) поділяються на два основні види: споживчі товари і товари виробничого призначення. До споживчих товарів відносяться продукти, які безпосередньо задовольняють потреби людей як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, одяг, взуття, товари культурно-побутового призначення).

Товари виробничого призначення — це речі, які задовольняють людські потреби опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або надання послуг, тобто це засоби виробництва.

Товаром стають і послуги. Послуга — це споживна вартість живої праці. її своєрідність як товару полягає в тому, що вона не набуває речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає ніяких речей. Отже, його послуга {переміщення вантажів, людей) — це корисний ефект живої праці. Особливістю послуги є те, що ЇЇ не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства. Вона може бути спожита тільки в момент її виробництва (надання).

Споживну вартість або корисність має будь-який продукт. І можна сказати, що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних етапах розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти потреби людей. Але в товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того хто її купує.

Отже, подальший розвиток товарного господарства в розвинутих країнах в напрямку становлення постіндустріального суспільства, і процес глобалізації свідчать про те, що еволюція товарної форми господарства триває

 

 

 

 

                                                                      Висновки:

Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер господарських зв’язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які прирікало її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного йому товарного виробництва такі, що йому властивий закон розширеного відтворення.

Так, прослідкувавши взаємозв'язок товарного виробництва і шляхів економічного розвитку суспільства можна дійти висновків, що товарне виробництво є найважливішим фактором світових економічних відносин й відносин у суспільстві, а саме:

1. Товарне виробництво обслуговує  різні соціально-економічні системи.

2. Кожен продукт товарного виробництва  має обов'язкову притаманну йому  якість – корисність, що вдоволяє  потреби людей.

3. Зростання об'єму товарного  виробництва приводе до збільшення  робочих місць, зниженню вартості  товару, і, як наслідок, до підвищення  рівня достатку суспільства.

4. Зростання випуску товарів  створює можливість і необхідність  обмінювати зайву їх кількість на більшу масу інших корисних речей.

5. Товарне виробництво є основою  існування і розвитку суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Список використаної літератури

 
1. Гальчинський А.С. Основи  економічної теорії. –– К.: Вища школа, 1995.

2. Економічна теорія /Під  ред. Предборського В. А. –– К.: Кондор, 2003 –– 492 с.

3. Кейнс Дж.М. Общая теория  занятости, процента и денег. Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1978.

4. Маршалл А. Принципы  экономической науки. В 3 т. Пер. с англ. –– М.: Прогресс, 1993.

5. Мочерний С.В. Основи  економічної теорії. –– Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993.

6. Основи економічної  теорії: політекономічний аспект. Підручник. /Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко. –– К., Вища  школа, 1997.

7. Ніколенко Ю.В., Лемківський А. В., Євтушенський В. А. Основи економічної теорії. Підручник: У 2 кн. –– К: Либідь, 1998. –– 272с.