Олігополія і її характеристика

    Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості.

    Олігополія  охоплює значний ринковий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією. Вона існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.

    Олігополію  відрізняють наступні характерні риси:

• нечисленність фірм в галузі;
• однорідна або диференційована продукція;
• всезагальна взаємозалежність фірм;
• значний контроль над ціною;
• значні перешкоди входження в галузь.

    Бар’єри входження в олігополістичну галузь досить високі і становлять одну з причин поширення олігополії. Основним бар’єром входження слугує ефект масштабу. Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо.

Складність  побудови моделі олігополії зумовлена  двома основними причинами. По-перше, олігополія має багато проявів. Існує „жорстка олігополія”, коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, і „розмита”, за якої 70-80% ринку поділяють 6-7 фірм. Фірми можуть діяти у таємній змові, а можуть приймати рішення самостійно. Усього кілька підприємств постачають продукцію на весь ринок. При цьому олігополісти можуть бути двох типів: виробники стандартизованої (однорідної) про-дукції (виробництво промислових продуктів: сталь, алюміній, цинк тощо) і виробни-ки диференційованої продукції (виробництво споживчих товарів: автомобілі, пиво, сигарети тощо). Зазвичай на олігополістичнних ринках панує від двох до десяти під-приємств. Бар’єри до входження в різних галузях також різні. По-друге, наявність всезагального взаємозв’язку між фірмами, неможливість передбачити реакцію конкурентів є головним фактором невизначеності.        

 Принаймні,  деякі підприємства в олігополістичній  галузі мають великі ринкові  частки, тобто мають здатність  впливати на ціну товару (послуги), варіюючи його на-явністю на  ринку. Отже, олігополісти є підприємствами, «що диктують ціну».     

 Підприємства  в галузі усвідомлюють свою  взаємозалежність. Всі продавці на олігополістичних ринках знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни або обсяг продажів, то наслідки позначаться на прибутках всіх підприємств. Передбача-ється, що кожне підприємство в галузі визнає, що зміна його стратегії на ринку ви-кличе реакцію конкуруючих продавців. Можлива відповідна реакція конкурентів є основним чинником, що визначає рішення підприємства. Реакція, яку окремі продав-ці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.     

 Є істотні  бар’єри для вступу в галузь. Основними з них є: економічні (ефект масштабу), фінансові (величезні  видатки на рекламу), юридичні (патенти  і ліцензії), ринкові (власність  на сировину). Найбільш значним з них є ефект масштабу. При-чиною виникнення олігополії є переваги великого підприємства над малим, що дає можливість знизити собівартість продукції. В результаті поглинання великими фір-мами менших відбувається конкуренція на ринку, тобто на ньому функціонує декіль-ка підприємств. Це дає можливість їм отримувати великі прибутки. Для входження в ринок даного товару необхідні великі капіталовкладення, що створюють природні перепони для входження ринок. 

      Проблема стратегічної взаємодії фірм є центральною у дослідженні поведінки олігополістів. Стратегічні рішення олігополістичних фірм вивчаються за допомогою теорії ігор. Економічні ігри можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо змова гравців можлива, і некооперативною, якщо змова між учасниками неприпустима.

    Існують концепції домінуючої і недомінуючої стратегій. Домінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення гравцем, незалежно від дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення одним гравцем залежно від того, що робить суперник.

    Якщо  один з гравців діє в умовах недостатньої інформації або має  справу з нераціональним суб’єктом, застосовується стратегія максиміну. Вона дозволяє максимізувати мінімальний прибуток.

    В одноразових чи повторюваних іграх обидва гравці приймають рішення одночасно, у послідовних – по черзі, в останньому випадку ініціатор має перевагу. Дія, яка надає фірмі перевагу, називається стратегічним ходом. У ході гри фірми можуть застосовувати загрози і зобов'язання: вдаватися до закриття або виведення з виробництва деяких потужностей, або оголошувати про намір виробляти певний товар. Фірма може загрожувати зниженням ціни, – це означає, що вона розпочинає цінову війну.

    На  олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили: зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі, яка породжує тягу до змови і спільних дій, та егоїстична зацікавленість кожної фірми у максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на продукцію, що штовхає фірми до порушення угод. „Дилема олігополістів” відображає вплив цих двох сил на рішення конкурентів: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою частку ринку, призначаючи високі ціни та обмежуючи обсяги виробництва. Конкуруючи пасивно, всі одержать вищі прибутки. Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни. Тому фірми побоюються конкурувати пасивно, бо суперник може несподівано піти в наступ і захопити значну частку ринку. Жодна фірма не може довіряти своєму конкуренту і очікувати від нього високої ціни. На ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну. Якщо обидві фірми встановлюють високу ціну, то кожна одержить прибуток в розмірі 20 тис. грн., а якщо обидві встановлять низьку ціну, то прибутки кожної становитимуть лише 15 тис. грн. Таким чином, тут є стимул як до змови, так і до обману суперника. Якщо одна фірма встановить високу ціну, а інша низьку, то фірма, що має низьку ціну, одержить 30 тис. грн. прибутку, а та, що має високу – лише 10 тис. грн. Коли б фірми могли б діяти спільно, вони призначили б високу ціну, але якщо вони діють незалежно, тоді їм краще триматись низької ціни. Наприклад, якщо перша фірма призначає високу ціну, то друга фірма максимізує прибуток, знижуючи свою ціну. Якщо фірма 1 призначить низьку ціну, то фірма 2 одержить більше, якщо також знизить ціну, уникаючи зменшення прибутку. Таким чином, фірма 2 максимізує свій прибуток, встановлюючи низьку ціну при будь-якому рішенні суперника. Розрахунки першої фірми аналогічні, тому фірма 1 також завжди призначає низьку ціну. Стан обох фірм утім є гіршим, ніж у випадку змови і призначення обома високих цін.

    Поведінка фірми при олігополії визначається 2-ма протилежними тенденціями:

—        за таємної змови виробників встановлюється договірна висока ціна, що дає можливість олігополістам отримувати стабільні надприбутки.

—        існує постійне бажання порушити дану угоду і збільшити свої прибутки за ра-хунок конкурентів шляхом зниження ціни та збільшення обсягів продажу.

Протиріччя між  цими тенденціями носить назву дилеми олігополіста.

Основою взаємовідносин при олігополії виступає змова підприємств  — це явна, таємна або мовчазна угода  між підприємствами відносно ціни та обсягів продажу.

Природна олігополія існує, коли кілька підприємств можуть постачати про-дукцію для всього ринку за менших довгострокових середніх витратах, ніж були б у безлічі підприємств. До такого роду олігополій часто відносять нафтопереробку,виплавку сталі, виробництво пива й інших алкогольних напоїв. У цілому ж існуван-ня природної олігополії є предметом суперечок економістів.

Отже, особливість  олігополії, як особливої ринкової структури, полягає у вза-ємозалежності  поведінки продавців. До того ж, на відміну  від монополіста і конку-рентного продавця, олігополіст не може розглядати криву попиту на свою продукцію як задану і використовувати при визначенні найкращого випуску відому умову рів-новаги, що полягає в рівності граничного доходу (що залежить від кривої попиту) і граничних витрат. Тому для опису поведінки олігополіста застосовують спеціальні моделі олігополії, що розрізняються припущеннями про характер поведінки конку-рентів на ринку.

Розглянемо модель дуополії, коли на ринку є всього дві фірми, що виробляють однорідну  продукцію, при цьому діють незалежно  одна від одної, не вступаючи в змову.

Відповідно до моделі Курно, на ринку має місце  некооперована дуополія, при-чому:

—        кожний дуополіст прагне максимізувати свій прибуток виходячи із припущен-ня, що випуск іншого дуополіста незмінний;

—        постійні витрати кожної дуополії дорівнюють нулю, а граничні витрати не за-лежать від випуску. У цьому випадку граничні витрати дорівнюють середнім загальним витратам;

—        граничні витрати обох дуополістів однакові. 

Олігополістичні моделі

Моделі олігополістичного  ціноутворення Олігополістичне ціноутворення виявляє дві взаємопов’язані тенденції: з одного боку, ціни олігополістичного ринку негнучкі, вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії; з іншого боку, – найбільш імовірно, що коли ціни змінюються, то одночасно у всіх фірм, – це відображає схильність олігополістів до таємної змови. Розроблені моделі олігополістичного ціноутворення призначені для пояснення його стабільності. Для учасників таємних і явних змов характерна тенденція до максимізації сукупних прибутків всіх учасників. Їх поведінка схожа на поведінку монополіста. Найбільш поширеною формою явної змови є картель. Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма – монополіст. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література 

1.  Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С.      “Микроэкономика”,

 С- Пб. 96 

2.  Лившиц  А.Я.     “Введение в рыночную  экономику”, М.91 

3.  Линдсей  Д.И., Долан Э.Д.     “Рынок: микроэкономическая модель”,

С-Пб.92 

4.  Макконел  К.Р., Брю С.Л.     “Экономикс”,  М.93 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Міністерство  освіти та науки, молоді і спорту України

Луцький Національний Технічний  університет 
 
 
 

                                                                                      Кафедра міжнародної                                               

                                                                                      економіки та          

                                                                                      економічної теорії

Реферат

на  тему «Олігополія  та її основні риси» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                           Підготівала:

                                                                                                                                         Шкурбатська О. В.

                                                                                           Перевірила:

                                                                                           Решетило Н. В.