Передові методи нормування праці

У норму часу входить тільки нормований час. Вона складається з таких елементів [4]:

Нч = ОП + ОБ + Воп + ПР + Пз,

де Нч –– технічно обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції;

ОП — затрати оперативного часу;

ОБ — витрати часу на обслуговування робочого місця;

Воп — перерви на відпочинок і власні потреби;.

ПР –– регламентовані перерви  з організаційно-технічних причин;

Пз — витрати підготовчо-завершального часу.

Усі складові частини норми  часу подаються в одному масштабі вимірювання (хвилинах, годинах).

Перші елементи утворюють  так звану норму штучного часу (1 шт):

Н. Тшт = ОП + ОБ + Воп. + ПР

В умовах масового виробництва  підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії  затрат часу в загальному балансі  робочого часу незначна. Тому склад  норми часу в масовому виробництві  збігається зі структурою норми штучного часу.

В умовах серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю  заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою:

Н. Тшк = Тшт +Т_пз/n

де Н. Тшк — норма  часу;

n — кількість виробів у партії, шт

Тшт — норма штучного часу, хв;

Тпз — норма підготовчо-завершального часу на партію

З розвитком технічного прогресу і вдосконаленням організації виробництва  і праці нормативи треба періодично коригувати. Вони мають відбивати  рівень сучасної техніки, організації  виробництва і праці, враховувати  передові методи праці, вплив різних чинників на тривалість виконання операції та її окремих складових елементів, бути зручними для користування під  час розрахунку технічно-обґрунтованих норм тощо.

За сферою застосування нормативи  поділяються на міжгалузеві, галузеві і місцеві; за складністю структури  — на диференційовані (елементні) й  укрупнені; за характером — на нормативи  режимів роботи устаткування, нормативи  часу, нормативи обслуговування, нормативи чисельності.

Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані величини параметрів роботи устаткування, які забезпечують найдоцільніше  їх використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблення, застосовуваних інструментів і особливостей виготовленої продукції.

Нормативи часу — це регламентовані витрати часу на виконання окремих  елементів роботи або операцій. Вони призначені для нормування машинно-ручних і ручних робіт, а також ручних елементів операцій, виконуваних на різному устаткуванні.

Нормативами обслуговування називаються регламентовані величини затрат праці на обслуговування одиниць  устаткування, робочого місця, робочої бригади.

Нормативи чисельності — це регламентована кількість працівників, які потрібні для виконання певної роботи.

Методом нормування праці  являє собою сукупність засобів, прийомів та способів, за допомогою  яких здійснюється процес встановлення норм праці. Вибір таких засобів  нормування великою мірою залежить від способу виконання робіт, форми організації праці, характеру, умов виконуваних нормованих робіт тощо[5].

Отже, в сучасних ринкових умовах господарювання ефективна організація праці на промисловому виробництві значною мірою залежить вибору способів та методів її нормування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Ефективність нормування праці

 

Наукова  організація  роботи  передбачає  розробку  і  здійснення  заходів,  спрямованих на  розширення  сфери нормування, підвищення якості норм, впровадження ефективних форм матеріального заохочення, зацікавлення працівників у поліпшенні як індивідуальних, так і колективних результатів роботи.

Для  правильного  вирішення  питань  поділу  і  кооперації  праці,  організації  і  обслуговування  робочих місць,  відбору  передових  методів  праці, матеріального  стимулювання  велике  значення  має  встановлення норм затрат роботи.

Удосконалення нормування й  оплати праці передбачає комплекс заходів, до основних з яких належать[3]:

– розширення сфери нормування праці шляхом розробки і упровадження норм праці для робітників;

–  підвищення якості діючих норм в результаті впровадження науково  обґрунтованих норм;

–  приведення тарифних розрядів робіт і працівників відповідно до довідників кваліфікаційних характери стик професій (ДКХП);

–  застосування прогресивних систем оплати праці і матеріального  стимулювання.

Одна з головних цілей  системи НОП полягає в планомірному забезпеченні використовування науково–технічних, виробничих і соціально-економічних можливостей підприємств для досягнення високих темпів зростання продуктивності праці з метою підвищення ефективності виробництва. Ефективність виробництва значною мірою досягається завдяки оперативній розробці науково – обґрунтованих норм праці на всі трудові процеси, повсюдному їх застосуванню і виконанню на виробництві, а також перегляду у зв'язку із зміною умов виробництва. 

Показники економічної  ефективності:

1.  До  основних  загальних   показників  економічної  ефективності  наукових  розробок,  що  визначають 

доцільність їх впровадження, належать:

–  підвищення продуктивності праці;

–  річний економічний  ефект (економія приведених витрат).

Поряд з ними використовуються й інші часткові показники:

–  зниження трудомісткості продукції;

–  відносне скорочення чисельності  працівників;

–  приріст обсягів  виробництва;

–  економія робочого часу;

–  економія по елементах  собівартості продукції;

–  приріст доходу (прибутку) на гривню витрат;

–  строк окупності  одноразових витрат.

2. Приріст продуктивності  праці (П) у відсотках визначають  за показниками: 

• виробництва продукції на одного працівника; 
• скорочення чисельності працівників; 
• зниження трудомісткості продукції; 
• збільшення тривалості фази сталої працездатності.

П=Уч*100/(Чср-Еч)

 

де Еч – відносне скорочення (вивільнення) чисельності працюючих  після впровадження окремих заходів, чол.;

 Чср – розрахункова  середньооблікова чисельність працюючих  по дільниці цеху, підприємству, обчислена на обсяг виробництва планованого періоду по виробітку базисного періоду, чол.

2. Річний економічний  ефект – економію приведених  витрат у гривнях (Ер) розраховують  за формулою:

 

Ер=(С₁-С₂)*В₂-Кн*Вод

 

де С₁,С₂ – собівартість одиниці продукції (робіт) до і після впровадження заходу (поточні витрати), грн;

В₂ – річний обсяг продукції (робіт) після впровадження заходу в натуральному виразі, т, м3, м і т.д.;

Кн - нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (величина, зворотна нормативному строку окупності – Тн);

Вод – одноразові витрати, пов'язані з розробкою і впровадженням заходу, грн.

Норми трудових витрат потрібні для організації праці не тільки робітників–відрядників, а і працівників, фахівців, що служать. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу, встановленого для даного працівника.

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних витрат роботи для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри роботи для виконання тієї або іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за роботу залежно від її кількості і якості [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної  самостійності підприємств, нормування праці має велике значення як засіб скорочення витрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності роботи і т.п.

Подальше удосконалення  нормування праці передбачає:

–  максимальний обхват нормами робіт по обслуговуванню виробництва і управління ним;

–  широке впровадження технічно – обґрунтованих норм, тобто розробка норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки і технології виробництва, передових методів роботи і т.п.;

–  підвищення не тільки технічної, а і економічної і  фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне – у виборі доцільного варіанту виконання роботи, а фізіологічне – у виборі раціональних форм розподілу і кооперації роботи, визначенні правильного чергування робочого вантаження і відпочинку і т.п.;

– поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

– широке застосування методів прямого нормування, яке дає можливість визначати трудомісткість робіт і нормованих задач, встановлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;

–  формування  єдиної  системи  нормування  роботи,  в  основі  якої  повинні  бути  норми  і  нормативи,  які охоплюють весь комплекс технологічних процесів;

–  створення автоматизованих  робочих місць для нормувальників;

– комп'ютеризація проектування технологічної і організаційної документації, а також норм витрат часу;

–  підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Мета нормування роботи в  нових умовах господарювання полягає  в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності і удосконалення організації виробництва і роботи, поліпшення її умов скоротити витрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, надаватиме сприяння розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Дячун О.В. Організація, нормування та оплата праці: Навчальний посібник. – Львів, 2008. – 220 с.
2. Митченко Д.В. Ефективність нормування праці в харчовій промисловості та переробній . Електронний ресурс. [Режим доступу]:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/knp/144/knp144_31-33.pdf

3. Стеченко  Д.М.  Розміщення  продуктивних  сил  і  регіоналістика.  –  К.:  Вікар,  2007.  – 374с.
4. Норми і нормативи праці. Електронний ресурс. – [Режим доступу]: http://www.refine.org.ua
5. Організація праці та її форми. Електронний ресурс. – [Режим доступу]: http://library.if.ua/book