Культура умов праці та її безпека

2. Проблема створення безпечних умов праці та шляхи її вирішення.

    Проблема  створення безпечних і нешкідливих  умов виробництва в Україні існувала, можна сказати, завжди, про що свідчить статистика нещасних випадків: ще 15 років тому на виробництві щорічно травмувалося 125 тис. працівників, з них гинуло майже 3 тис. чоловік - відповідно в 4,8 і 2,2 рази більше, ніж у 2002 р. Але справжній стан охорони праці і рівень виробничого травматизму на той час замовчувалися.

      Зі здобуттям незалежності Україна  першою серед республік колишнього Союзу РСР у 1992 р. прийняла Закон «Про охорону праці». Цей Закон уперше визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи державної політики у галузі охорони праці.

      За роки, що пройшли після прийняття  Закону, для реалізації цих принципів зроблено чимало.

    Створено  Національну раду з питань безпечної  життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів, яка забезпечує функціонування цілісної системи державного керування охороною життя людей, у тому числі на виробництві, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з цих проблем. Такі самі ради функціонують на місцях.

      З 1994 p. у країні почата розробка  Національної, галузевих, регіональних і виробничих програм поліпшення безпеки праці і виробничого середовища. В даний час реалізуються програми, розроблені до 2005 р.

    Будь-який напрямок господарської діяльності здатний розвиватися, якщо він забезпечується наукою. Це має пряме відношення і до охорони праці. Ось чому Уряд, Верховна Рада і Президент визнали за необхідне створити всеукраїнський науково-дослідний інститут охорони праці, який чи не першим у країні одержав статус національного. Сьогодні серед працівників інституту 1 1 докторів наук, 25 кандидатів. Інститут ще не досяг високого світового рівня, але багато чого робить, прагне до цього.

    Велика  увага приділяється підвищенню рівня  технічної безпеки виробничих об'єктів. Для рішення цих задач у країні створена мережа експертно-технічних центрів. У 2002 р. центри здійснили 27 тис. експертиз проектної документації, продіагностували 18 тис. одиниць устаткування підвищеної небезпеки, провели навчання з питань охорони праці майже 50 тис. працюючих, виконали ряд інших робіт.

    У зв'язку з необхідністю систематичного поповнення і відновлення знань, у даний час розглядається  питання про створення Інституту післядипломної освіти у сфері охорони праці на базі нині діючого Головного учбово-методичного центру Держнаглядохоронпраці.

      Поступово стає на ноги система  державного соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, що нині обслуговує понад 300 тис. потерпілих на виробництві і виплачує їм щорічно близько 900 млн. гривень.

      Реалізується комплекс заходів для посилення державного нагляду за охороною праці, удосконалення і зміцнення його структури. Згідно з Указом Президента від 18.09.02 р. №834 на базі відповідного департаменту Міністерства праці утворений Державний комітет з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади.

    Розробляється національне законодавство про  охорону праці з використанням конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці, директив Європейського Союзу, налагоджуються більш тісні контакти в галузі охорони праці з Росією, Німеччиною, США, Великобританією, Білоруссю, іншими державами.

    21 листопада 2002 р. Верховною Радою  прийнята нова редакція Закону «Про охорону праці», що враховує десятилітній досвід його.  

     3. Проблеми виробничого травматизму та профзахворювань. 

    Однак вирішальним є положення на підприємствах, робочих місцях. І тут варто  прямо сказати, що виробничий травматизм залишається дуже високим, сотні тисяч людей продовжують працювати в умовах, які принижують їхню людську гідність. Причин такого положення чимало: це і значна амортизація основних фондів, їх несвоєчасне відновлення, ремонт; і незадовільна забезпеченість технічними засобами безпеки, засобами індивідуального і колективного захисту працюючих; і погана організація робіт; і істотні недоліки у проведенні навчання безпосередніх виконавців робіт і керівників. Це також свідоме порушення правил безпеки працюючими, що має масовий характер і нерідко обумовлено неправильним розумінням ролі і значимості

    Людина  може припускатися помилок у своїх  діях унаслідок фізичного, статичного або динамічного перевантаження, розумового перенапруження, перенапруження аналізаторів (зорово­го, слухового, тактильного), монотонності праці, стресових ситуацій, хворобливого стану. Травму може викликати незадовільність анатомо-фізіологічних і психічних особливостей організму людини залежно від характеру виконуваної роботи. У сучасних складних технічних системах управління, в конструкціях машин, приладів і систем управління ще недостатньо враховуються фізіологічні і антропологічні особливості і можливості людини.

    Незадовільна  організація праці зумовлює надмірні фізичні і нервові перевантаження, що прискорює стомлюваність робітників. У такому стані знижується чутливість до різних подразників виробничого середовища, притуплюється увага, пильність. Це призводить до того, що ближче до кінця робочої зміни різко підвищується кількість нещасних випадків, причинами яких є помилкові дії потерпілих.

    Важливе значення серед факторів, які зумовлюють виробничий травматизм, мають попередні нещасні випадки, психофізіологічний стан потерпілих. При цьому несприятливий пси­хофізіологічний стан може бути пов'язаний як з об'єктивними причинами (погана організація праці), так і суб'єктивними, залежними від особливостей особистого стану потерпілих (необережність, поспіх, втома, роздратування, ризик тощо).

      Окремий вагомий блок проблем  становлять: малі підприємства, рівень  травматизму на яких у кілька  разів вище. Основними причинами  такого положення є: 

    - недостатнє знання роботодавцями  вимог з охорони праці;

    - небажання роботодавців займатися  організацією охорони праці; 

    - відсутність на малих підприємствах  профспілкових організацій, колективних  договорів, угод з охорони праці,  які могли б у правовій формі  закріпити вимоги про створення безпечних умов праці;

    - неефективність і неоперативність  контролю з боку місцевих органів  виконавчої влади і територіальних  органів нагляду внаслідок великої  кількості малих підприємств; 

    - невимогливість працівників до  умов праці з остраху втратити  своє робоче місце.

    Наше  законодавство про охорону праці  орієнтовано на великі підприємства зі сформованою системою організації виробництва. Разом з тим малі підприємства не здатні виконувати чимало його норм. Доцільно, в основу нормативних вимог з охорони праці покласти можливості не великих підприємств, а саме малих, щоб уникнути двох видів вимог. Питання не просте, тому прийняттю рішень повинні передувати наради з представниками малого бізнесу, «круглі столи», обговорення цієї проблеми в засобах масової інформації.

     ВИСНОВОК 

      Життя настійно вимагає формування  і реалізації більш діючої  політики у галузі охорони  праці, посилення державного впливу в цій сфері.

    Ніхто не сумнівається, що без сильного державного нагляду охорона праці не буде ефективною. У зв'язку з цим незмірне зростає роль новоствореного Державного комітету з нагляду за охороною праці, що здійснює комплексне керування охороною праці в державі. В основу його наступальної політики мають бути покладені три непорушні істини:

    - роботодавець має бути переконаний у необхідності заходів для охорони праці;

    - роботодавець повинен знати шляхи  здійснення цих заходів; 

    - жодне підприємство - велике чи  мале, приватне чи державне - у  сфері регулювання питань охорони  праці не повинне мати пільг  і потурань.

    Людина  не є слугою економіки, тому ніякими посиланнями на фінансові . труднощі неможливо виправдати дії керівника, коли він ставить працівника у свідомо небезпечні умови, допускає його травмування, загибель чи «тиху» смерть від профзахворювань.

     ЛІТЕРАТУРА 

    1.Охорона  праці. За ред Я.І.Бедрія. –  К., 2002

    2. Мацюк Р.; Безпека життєдіяльності  та охорона праці. – Львів. 1996

    3. Хара В.Г. охорона праці в  Україні: досвід проблеми і  перспективи/ Безпека життєдіяльності: 2003/№4 – с.44-45