Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Економіка України 

як  єдність регіональних соціально-економічних  систем 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

З М І С Т 
 

І. Вступ…………………………………………………………………………..3

ІІ. Державна регіональна  економічна  політика України………………..4

1. Основні складові  та характеристики національної економіки……….4

2. Головні    принципи    та    чинники    державної    регіональної

економічної політики України……………………………………………….7

3. Механізм реалізації  державної регіональної  політики………………..11

ІІІ. Висновки…………………………………………………………………..14

Список  використаної літератури…………………………………………...15

        
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

І. Вступ.

      Ефективність  функціонування національної економіки  значною мірою залежить від рівня  соціально-економічного розвитку регіонів, які на сьогодні відзначаються суттєвою галузевою, територіальною та функціональною диференціацією. Саме з цих причин виникає гостра необхідність розробки політики розвитку для кожного окремо взятого регіону країни.

      Теоретичне  дослідження та нові методологічні  підходи в системі регіонального  розвитку дозволяють зробити висновок, що політика соціально-економічного розвитку регіону (адміністративна область) представляє собою формування цілей щодо розвитку продуктивних сил та забезпечення комплексного і гармонійного його функціонування з обґрунтуванням організаційних, економічних та інституційних важелів ринкових перетворень. Відповідно предметом діяльності регіональних владних структур щодо формування та реалізації цієї політики є визначення цілей розвитку відповідних територіальних соціально-економічних систем.

      Зміна пріоритетів державної регіональної політики має наступні цілі:

• перехід від політики підтримки до політики стимулювання розвитку регіонів;
• створення необхідних умов для стійкого розвитку регіонів, сприяння гармонізації структури господарства регіону;
• зниження та поступове усунення суттєвих розбіжностей між регіонами у рівні життя населення, надання громадянам країни рівних соціальних можливостей;
• посилання відчуття єдності загальнонаціональних та регіональних інтересів;
• запобігання створенню нових кризових територій;
• підвищення ефективності використання державних коштів;
• забезпечення прямої зацікавленості, відповідальності та самостійності регіональної спільноти як суб’єкта територіального розвитку.

ІІ. Державна регіональна  економічна  політика України

1. Основні складові  та характеристики  національної економіки

      "Національне господарство", "національно-господарський комплекс" являє собою господарську систему, що сформувалася історично в певних територіальних (національних) межах. У ширшому значенні національний господарський комплекс – це конституційне, економічно й організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємозумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами. Основою формування і розвитку національно-господарського комплексу країни є її конституція і закони, які регулюють відносини виробництва, розподілу і споживання. Чим глибше пізнані об'єктивні економічні закони, тим досконаліші закони держави, які регулюють економіку, оптимальніше сформовані пропорції продуктивних сил та раціональніше розміщені вони по території країни.

      В економічній теорії національну  економіку позначають різними ідентичними  за змістом поняттями: "народне  господарство", "національне господарство", "суспільне господарство", "національна економіка".                 А загалом – це господарська система, яка історично сформувалася в певних територіальних (національних) межах.

      Національна економіка - інституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і сфер діяльності людей, які характеризуються відповідною пропорційністю, взаємозумовленим розміщенням на обмеженій державними кордонами території.

      Міжнародний поділ праці зумовив створення  міжнародних ринків, покупцями і продавцями на яких є не стільки окремі виробники, скільки країни. Своєю продукцією на таких ринках вони представляють усю національну економіку, її структуру і обсяги виробництва, продукцію, а разом з тим суспільство, народ, націю, які це створили. Тим, наскільки економічна система задовольняє потреби власного суспільства і наскільки її продукція потрібна у світі, визначається місце і роль суспільства, його господарства серед інших суспільств.

      Для виникнення і розвитку національної економіки обов'язкові дві умови:

      1)  формування і поглиблення суспільного,  зокрема територіального, поділу  праці, який сприяє виникненню  різноманітних видів діяльності, спеціалізації територій;

      2) формування міцної централізованої  держави.

      За  таких умов народне господарство з часом перетворюється на національний комплекс, тобто на таке територіальне утворення, в якому всі компоненти економічного життя – підприємства, заклади, галузі, окремі регіони – функціонують як єдиний організм, забезпечуючи матеріальні, духовні потреби суспільства.

      Отже, єдність господарської системи  не є визначальною для неї як для  народного чи національного господарства. Щодо цього дуже важливим чинником є спільність духовного розвитку членів суспільства – культури, звичаїв, традицій, моралі тощо. Спільні господарські та духовні риси суспільства набувають значення загальнонародних (національних), відмінних від подібних суспільно-господарських утворень на інших територіях. Первинним осередком національного господарського комплексу є підприємство, а духовного – людина як носій національної ідеології, громадянин суспільства.

      Усі народи земної кулі розвивалися як окремі роди, общини, народності, нації, об'єднані територією, засобами виробництва, виробничими відносинами. Така економіко-територіальна  спільність і стала основою національних традицій господарювання, національної мови, культури. Самобутність мови, побуту, культури сформували самобутність господарювання.

      Національну економічну систему характеризують:

      а) ознаки національного суверенітету;

      б) ресурсо-виробничі ознаки;

      в) господарсько-організаційні ознаки;

      г) товарообмінні ознаки.

      Ознаки  національного суверенітету утверджуються  конституцією і законами країни, спрямованими на регулювання економічних, соціальних, політичних і міжнародних відносин.

      Ресурсо-виробничі ознаки виявляються через фізично-якісні та економічні критерії оцінки продуктивних сил.

      Господарсько-організаційні  ознаки втілюються в національній системі  обороту елементів продуктивних сил, національному економічному управлінні та регулюванні.

      Національну систему обороту елементів продуктивних сил утворюють такі системи:

      - грошова – національна грошова одиниця, система грошового обігу;

      - фінансова – фінанси держави, підприємств, населення;

      - кредитна – кредитні установи, кредитні ресурси, правові та економічні умови кредитування.

      Товарообмінні ознаки виявляються у:

      - соціальній значущості продукту;

      - здатності задовольняти потреби  людини;

      - якості товарів і послуг;

      - ціні одиниці товарів і послуг;

      - конкурентоспроможності товарів  і послуг на їх сегментах ринку;

      - співвідношенні попиту і пропозиції  на тих чи інших сегментах  ринків.

      Перелічені  ознаки національної економічної системи, їх показники визначають стан економічної  системи країни:

      - відтворювальні – між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між споживанням і нагромадженням при розподілі створеного продукту;

      - галузеві – співвідношення між різними галузями національної економіки;

      - територіальні – розміщення виробництва в окремих економічних районах;

      - зовнішньоекономічні – вивезення продукції з різних регіонів і вивезення продукції різних галузей і районів у зарубіжні країни.

      Кількісні показники зазначених пропорцій  визначають структуру економічної  системи загалом і виробництва  зокрема. Вони є основою формування економічної політики країни, пошуку ресурсів для вдосконалення виробничих процесів.

      Галузь  економіки – сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці.

      Галузева  структура економіки відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. Це дає  змогу  аналізувати  міжгалузеві  пропорції  і  зв'язки,   ефективність  і динаміку виробництва. Аналіз  галузевої структури  економіки  дає змогу оптимізувати та збалансувати пропорції всієї економіки. 

2. Головні принципи  та чинники державної  регіональної економічної  політики України

      Державна  регіональна економічна політика України  формується і реалізується таким  чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівно вигідні умови функціонування регіональних господарських комплексів з метою активізації ролі територій у проведенні економічних реформ та вирішенні нагальних соціальних проблем. Сучасна державна регіональна економічна політика України, як це визначено нормативними документами, ґрунтується на таких основних принципах:

• визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та забезпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни та розвитку продуктивних сил регіону;
• правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;
• дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;
• досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок використання переваг територіального поділу праці, раціонального природокористування, розвитку міжрегіональних зв'язків.

      Підвищення  дієвості регіональної економічної  політики, зростання загальної керованості  економічними процесами можливе  лише на основі визначення і розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. В процесі здійснення конкретних заходів державної регіональної економічної політики, спрямованих на підвищення ролі регіонів у проведенні економічної реформи в країні, передбачається: сформувати нову територіальну структуру державного сектора економіки; реформувати систему управління державним сектором економіки; зміцнити економічні основи місцевого самоврядування та розширити його важливі соціально-економічні і функції щодо життєзабезпечення територіальних утворень; здійснити поетапний перехід на обґрунтовану систему бюджетного регулювання та розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці України.