Які принципові відмінності існують між фінансовим та оперативним лізингом?

Ця участь полягає  в такому:

- лізингодавець (лізингова  компанія) перевіряє відповідність  ціни на майно, що погодив лізингоодержувач, ринковому рівню;

- після встановлення  відповідності ціни на майно  ринковій лізингова компанія  купує необхідне лізингоодержувачу  майно у постачальника або  виробника такого майна на  підставі договору купівлі-продажу  собі у власність;

- передає куплене майно  лізингоодержувачу у тимчасове  користування на умовах, погоджених  у договорі лізингу, із правом  викупу такого майна після  закінчення терміну дії договору.

Отже, зі схеми, наведеної  на малюнку 1, бачимо, що лізинг - доволі складна синтетична форма господарських зв’язків. Він містить у собі елементи купівлі-продажу, кредиту, оренди, прокату, продажу в розстрочку.

Результати порівняльного  аналізу чинного законодавства  про лізинг та оренду свідчать про  значні відмінності в їх правовому регулюванні. Слід сказати, що серед фахівців до цього часу немає єдиної точки зору щодо співвідношення оренди й лізингу як форм майнового найму. Дехто ототожнює фінансову оренду з фінансовим лізингом, інші, навпаки, вважають фінансовий лізинг однією з форм фінансової оренди. Підстави для таких думок є. Зокрема, багатьох дезорієнтує ототожнення лізингу й оренди в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств". З цього приводу можна сказати, що однаковий підхід до оподаткування лізингових та орендних операцій цілком допустимий, але це не означає, що ці поняття є рівнозначними. На думку автора, суттєві відмінності між цими формами господарських зв’язків існують і нехтувати ними принаймні нерозумно.

Внизу наведені найхарактерніші  ознаки, що відрізняють фінансовий лізинг від фінансової оренди. Водночас існує й ряд інших ознак лізингу, що зазначають суттєву різницю між цими видами господарських операцій. Зокрема, діяльність лізингодавця-інвестора принципово відрізняється від діяльності орендодавця (як правило, лізингодавцем є спеціалізоване підприємство), а роль лізингоодержувача є значно більш активною, ніж роль орендаря. Так, на відміну від орендаря лізингоодержувач не тільки отримує майно в користування, але на нього покладаються традиційні обов’язки покупця, пов’язані з правом власності: страхування майна, ремонт, технічне обслуговування.

При цьому власником  лізингового майна до певного  часу залишається лізингодавець. Втрата або неможливість використання об’єкта  лізингу не звільняє лізингоодержувача від повної сплати боргу. А у разі виявлення дефекту лізингового об’єкта лізингодавець звільняється від гарантійних обов’язків. На відміну від орендаря всі претензії з питань гарантійного ремонту лізингоодержувач подає постачальнику та/або виробнику лізингового майна.

Про переваги лізингу  над орендою можна судити й  по тому, що лізинг - один із найпоширеніших у світовій практиці спосіб технічного оснащення чи оновлення виробництва. Його популярність пояснюється можливістю (для лізингоодержувача) відмовитися від банківського кредитування з одночасною економією обігових коштів підприємства. Але, не зважаючи на свої переваги, лізинг залишається поза увагою багатьох українських підприємств. До причин, які викликають таку неувагу, можна віднести недосконалість його законодавчої бази, недостатню обізнаність підприємців із цим видом господарських операцій та традиційне несприйняття (відторгнення) всього нового.

Проте поверховий огляд  ринку орендних послуг говорить про  популярність серед підприємців  саме фінансового лізингу. Можливо, що така його популярність забезпечується деякими перевагами цього виду орендних послуг над іншими. Зокрема, його поліваріантністю, відсутністю обмеження лізингових платежів тощо. А якщо взяти до уваги, що до Закону про лізинг уже підготовлено чергові зміни та доповнення, які мають деякою мірою лібералізувати цей вид інвестиційної діяльності, то можна сміливо сказати, що така тенденція існуватиме й надалі. Як приклад можна навести зняття обмежень щодо терміну переходу права власності на об’єкт лізингу (дотепер існувала обов’язкова норма 60% зносу), дозвіл інших форм і видів лізингу (у світовій практиці їх налічується більше десяти) .

Фінансовий  лізинг і фінансова оренда - в  чому різниця?

По-перше, Закон про  лізинг передбачає лізинг майна, що є власністю лізингодавця, або майна, що попередньо було придбане ним саме з метою надання в лізинг і потім обов’язково має стати об’єктом інвестування. Що стосується фінансової оренди, то таких застережень вона не передбачає.

По-друге, договір лізингу укладається в формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем (п. 1 ст. 6 Закону про лізинг). Договір фінансової оренди може бути тільки двостороннім.

По-третє, договір лізингу  має бути укладено в письмовій  формі (п. 2 ст. 6 Закону про лізинг), а  договір фінансової оренди допускає й усну форму.

По-четверте, лізинг відрізняється  від оренди більш широким і  якісно іншим складом платежів.

По-п’яте, статтею 8 Закону про лізинг визначено, що терміни дії договору лізингу встановлюються за домовленістю сторін, але відповідно до вимог самого Закону про лізинг. Зауважу, що не тільки до вимог названого закону, але й Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Скажімо так, законодавством установлено як мінімальний, так і максимальний терміни дії договору лізингу, що прямо залежать від строків амортизації об’єкта лізингу, чого не можна сказати про термін дії договору фінансової оренди. Наприклад, якщо після закінчення договору оренди орендар продовжує користуватися орендованим майном і орендодавець проти цього не заперечує, то договір оренди вважатиметься продовженим на невизначений строк.

По-шосте, відповідно до пункту 7 П(С)БО 14, амортизація об’єкта  фінансової оренди нараховується орендарем протягом періоду очікуваного використання активу. А нарахування амортизації об’єкта лізингу залежить від домовленості сторін договору і може нараховуватися будь-ким: лізингодавцем або лізингоодержувачем.

По-сьоме, лізингоодержувач не має права передавати отримане майно третім особам, а орендар може передавати об’єкт оренди в суборенду.

По-восьме, предметом  договору оренди можуть бути й такі об’єкти, які не можна отримати за договором лізингу, наприклад земельна ділянка (п. 3 ст. 2 Закону про лізинг).

По-дев’яте, пункт 5 розділу 2 Закону України від 12.07.2001 р. №2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" відносить операції фінансового  лізингу до фінансових послуг. Звісно, що на них поширюється дія названого закону. Зокрема, послуги фінансового лізингу не можуть надаватися фізичними особами - не суб’єктами підприємницької діяльності, чого не можна сказати про фінансову оренду, яка в цьому законі не згадується.

Можливо, законодавець зумисне не включив фінансову оренду до переліку фінансових послуг, що зайвий раз нагадує про те, що фінансова оренда і фінансовий лізинг не однакові економічні категорії. Або навпаки, ототожнює ці два види операцій (що є більш вірогідним). Але обидва припущення мають право на існування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

              1)Гуйда Л. Фінансовий лізинг без проблем Дебет-Кредит № 01-0 (14.1.2002) Суть справи :: Практика

               2)Снігір Л. Лізинг: як використати його переваги – К.:2011, 127 с.

               3)Чекмарьова О. М.  Лізинговый бізнес. — М.: Економика, 1994. — С.12.

    4) Закон України “Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 р. № 723/97-вр.

    5)Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV;

             6)Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV;