Склад витрат, що включаються в виробничу собівартість продукції і порядок їх обліку

 

Зміст

1. Теоретична частина. Склад витрат, що включаються в виробничу собівартість продукції і порядок їх обліку…………………………...3
1. Прямі матеріальні витрати………………………………………….4
2. Прямі витрати на оплату праці……………………………………..5
3. Інші прямі витрати………………………………………………………6
4. Загальновиробничі витрати…………………………………………8

2. Практична частина……………………………………………………..11

2.1. Вхідні  дані…………………………………………………………….11

2.2. Вступний  баланс……………………………………………………...12

2.3. Журнал реєстрації господарських операцій………………………..15

2.4. Синтетичні рахунки і відомості……………………………………..22

2.5. Аналітичні рахунки і відомості……………………………………...37

2.6. Кінцевий баланс………………………………………………………40

2.7. Розрахункові таблиці………………………………………………...43

Список використаної літератури………………………………………...44

 

1. Теоретична частина.

 

          Склад витрат, що включаються в виробничу собівартість продукції  і порядок їх обліку.

Витрати виробництва - це виражені в грошовій оцінці поточні трудові, матеріальні, фінансові витрати та інші види ресурсів, використані для виробництва продукції.

За  способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються  на прямі та непрямі.

До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції, які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості. Наприклад, використані у виробництві сировина та матеріали, нарахована заробітна плата робітникам, зайнятим виготовленням окремого виду продукції тощо.

До непрямих витрат відносяться виграш, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції, які включаються до собівартості за допомогою використання спеціальних методів. Наприклад, на одному деревообробному станку виготовляється два види продукції: столи та шафи. Для того* щоб включити до собівартості кожного виду продукції суму витрат з утримання даного станка, ці витрати необхідно спочатку розподілити між вилами продукції за допомогою обраного методу розподілу. Тобто витрати на утримання станка є непрямими.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат останні поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням.

 Постійні  витрати - це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

 До постійних відносяться  витрати, пов'язані з обслуговуванням  і управлінням виробничою діяльністю  цехів, а також витрати на  забезпечення господарських потреб виробництва. Наприклад, орендна плата за користування деревообробним станком не залежить від того, скільки виготовили протягом місяця за його допомогою продукції: 5 чи 500 одиниць.

Розглянуті вище поточні витрати  обліковуються і плануються як собівартість продукції.

Собівартість - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво та збут продукції, товарів, робіт і послуг. Розрізняють виробничу собівартість (яка відображає поточні витрати лише на виробництво продукції) та повну собівартість продукції (яка включає виробничу собівартість, адміністративні витрати та витрати на збут).

Визначати (калькулювати) повну собівартість доцільно, коли власник (керівник) бажає знати, скільки коштуватиме виробництво та збут одиниці продукції певного виду; яка рентабельність цього виду продукції; яку ціну встановити на даний вид продукції, щоб вона повністю покривала витрати на його виробництво та збут.

Витрати, які включаються до виробничої собівартості продукції:

1. прямі матеріальні витрати (сировина та матеріали, купівельні напівфабрикати, інші прямі матеріальні витрати);
2. прямі витрати на оплату праці (заробітна плата робітників, інші виплати робітникам);
3. інші прямі витрати (відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші прямі витрати);
4. загальновиробничі витрати (витрати на управління виробництвом, витрати на отримання обладнання).

 

1. Прямі матеріальні витрати.

Для виробництва  продукції використовуються запаси, придбані (отримані) раніше. Запаси у  виробництво списуються або за фактичною  собівартістю (Д-т 23 К-т 20), або за купівельними цінами з виділенням ТЗВ (Д-т 23 К-т 20/куп.ц.; Д-т 23 К-т 20/ТЗВ), або за плановими цінами з виділенням відхилень (Д-т 23 К-т 20/куп.ц.; Д-т 23 К-т 20/відх.).

           Крім того, національними стандартами  бухгалтерського обліку передбачено  наступні види оцінки запасів  при їх списанні:

а) ідентифікованої собівартості (застосовується для визначення собівартості кожної конкретної одиниці запасу);

б) середньозваженої собівартості (визначається як середньозважена за кожним видом запасів);

в) собівартості перших за часом надходження запасів (FIFO) (оцінюються за цінами запасів, що надійшли на підприємство першими);

г) нормативних затрат (передбачає застосування норм витрат на кожну одиницю продукції);

          д) ціни продажу (застосовується торговельними підприємствами).

          Для обліку руху матеріальних  цінностей на підприємстві та  їх відпуску підрозділам підприємства  використовуються лімітно-забірна  картка, накладна-вимога на відпуск  (внутрішнє переміщення) матеріалів.

У випадку  відпуску матеріальних цінностей підрозділам  підприємства, розташованим за межами його території, накладну-вимогу виписують  на підставі договорів, нарядів та інших  відповідних документів.

        У документах, на підставі яких  здійснюються списання запасів  у виробництво, вказується вартість  запасів, кількісні та якісні  показники, матеріально відповідальна  особа тощо.

 

2. Прямі витрати на оплату праці.

          Будь-який процес виробництва неможливий без застосування праці найманих працівників тому виграти на оплату праці займають вагому частину собівартості продукції.

Розрахунки  з оплати праці обліковуються  на пасивному рахунку 66 "Розрахунки з оплати праці". За кредитом рахунку 66 "Розрахунки з оплати праці" відображається нарахування заборгованості з оплати праці в кореспонденції з дебетом рахунків витрат: 23 "Виробництво*' (якщо робітник зайнятий виготовленням продукції), 91 "Загальновиробничі витрати" (для загальновиробничого   персоналу),   92 "Адміністративні   витрати" (для загальногосподарського персоналу), 93 "Витрати на збут" (якщо працівник займається збутом продукції) тощо.

Необхідно зазначити, що з вище перерахованих витрат, прямими є лише витрати на оплату праці робітників, зайнятих виготовленням продукції. Витрати, відображені за дебетом рахунків 92 "Адміністративні витрат"93 "Витрати на збут", до виробничої собівартості не включаються, а списуються на рахунок 79 "Фінансові результати".

          За дебетом рахунку 66 "Розрахунки  з оплати праці" відображається  зменшення заборгованості в кореспонденції  з кредитом рахунків ЗО "Каса" (заборгованість погашено готівкою), 31 "Рахунки в банках" (заборгованість  погашено з поточного рахунку), 65 "Розрахунки за страхуванням" (проведено утримання від заробітної  плати на соціальне страхування).

 

3. Інші прямі витрати.

         До інших прямих витрат відносяться відрахування на соціальне страхування. Державою законодавчо встановлюються відсотки відрахувань від заробітної плати до Пенсійного фонду, фонду соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності, фонду соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які сплачуються підприємством.

Розрахунки за страхуванням працівників  підприємства обліковуються на пасивному  рахунку 65 "Розрахунки за страхуванням". Відрахування від заробітної плати  працівників підприємства відображаються за кредитом рахунку 65 "Розрахунки за страхуванням** в кореспонденції з  рахунками витрат: 23 "Виробництво" (якщо робітник зайнятий виготовленням  продукції), 91 "Загальновиробничі витрати" (для загальновиробничого персоналу), 92 "Адміністративні витрати" (для загальногосподарського персоналу), 93 "Витрати на збут" (якщо працівник займається збутом продукції; тощо.

До інших прямих витрат відносяться  також амортизація.

 Амортизація як категорія бухгалтерського обліку означає віднесення на витрати звітного періоду частини вартості необоротних К активів, використання яких було однією з умов отримання в цьому періоді продукції та доходів.

            Основні засоби використовуються  тривалий час. За цей проміжок  часу відбувається, з одного боку, зношування, протягом якого основні  засоби

поступово втрачають свою вартість, а з іншого - процес створення джерел, необхідних для їх відтворення, і нарешті, - процес придбання, під час якого основні  засоби відтворюються.

Амортизація залежить від строку корисної експлуатації активу, на підставі якого розраховується амортизаційний період . Найчастіше протягом амортизаційного періоду об'єкт повністю використовується підприємством.

          Звичайно, строк корисної експлуатації основних засобів залежить від реального строку їх служби. Розглянемо це на прикладі. Припустимо, що вантажний автомобіль може нормально функціонувати та приносити дохід підприємству протягом 6-ти років. Таким чином, його первісна вартість поділяється на шість рівних частин і поступово відноситься на собівартість продукції (послуг), яку виготовляє (надає) підприємство.

           Фізичний знос є частиною вартості, яку віддає новоствореній продукції  засіб праці, внаслідок його  використання у тому розмірі,  в якому він втрачає споживчу  вартість. Фізичний знос є результатом  використання активів, а також  дії природних факторів (сонця,  вітру, вологи тощо).

Так, автомобіль, який щойно придбано, не має вагомих технічних і зовнішніх  вад (етап І). У процесі його експлуатації (етап II) транспортний засіб зазнає впливу зовнішніх факторів (основних: фізичний знос; додаткових: погодні умови, навантаження автомобіля, інтенсивність його роботи тощо). Також на цьому етапі нараховується амортизація, що розглянуто вище. У кінці строку корисної експлуатації (етап III) автомобіль втрачає більшість своїх властивостей і підлягає ліквідації або продажу.

          Моральний  знос - це знос в результаті  технічного прогресу чи зміни  попиту на продукцію, яка виготовляється  на конкретному об'єкті основних  засобів. Наприклад, моральний  знос персональних комп'ютерів  та програмного забезпечення  внаслідок технічного прогресу: швидкої появи нових програм,  розвитку комп'ютерних технологій.

          Отже, для  відтворення необоротних активів  підприємства, необхідно в процесі  експлуатації поступово їх вартість  списувати на новостворену продукцію  у вигляді амортизації.

         У бухгалтерському обліку нарахована  амортизація основних засобів  відображається за кредитом котрактивного  рахунку 13" Знос (амортизація) необоротних активів" у кореспонденції з дебетом рахунків витрат (залежно від того, де використовується основний засіб): 23 "Виробництво" (якщо основний засіб використовується у виробництві), 91 "Загальновиробничі витрати" (основний засіб загальновиробничого призначення), 92 "Адміністративні витрати" (основний засіб загальногосподарського призначення), 93 "Витрати на збут" (основний засіб використовується при збуті продукції) тощо.

 

4. Загальновиробничі витрати.

          До собівартості продукції включається частина загальновиробничих витрат. До загальновиробничих витрат відносяться: оплата службових відряджень загальновиробничого персоналу, амортизаційні відрахування; виграти некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва; витрати на обслуговування виробничого процесу; виграти на пожежну та сторожову охорону; знос і"малоцінних і швидкозношуваних предметів загальновиробничого призначення; платежі з обов'язкового страхування; суми сплачених відсотків (винагороди) за надані в оперативну та фінансову оренду основні засоби загальновиробничого призначення; інші загальновиробничі витрати.

Загальновиробничі витрати  відображаються на рахунку 91 "Загальновиробничі  витрати". За дебетом рахунку 91 "Загальновиробничі  витрати" збираються витрати, списані  з кредиту рахунків обліку виробничих запасів, розрахунків з оплати праці  тощо. Витрати, зібрані на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати", в кінці звітного періоду розподіляються і списуються в дебет рахунку 23 "Виробництво".