Поглиблена класифікація витрат в управлінському обліку

     Завдання 1. Поглиблена класифікація витрат в управлінському обліку.

     Під витратами розуміють зменшення  економічних вигод у вигляді  вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення  власного капіталу, а під доходами — збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу.

     Відповідно  до вимог П(С)БО в основу визначення витрат певного періоду покладено  можливість одночасного визнання доходу, для отримання якого вони здійснені, і навпаки.

     Основні засади класифікації витрат і доходів  розкриті в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результаті, П(С)БО 15 «Доходи» та П(С)БО 16 «Витрати» і передбачають функціональну ознаку їх групування відповідно до видів діяльності, за якими були здійснені витрати та отримані доходи.

     Отже, за видами діяльності витрати та доходи поділяють на витрати і доходи від звичайної та надзвичайної діяльності.

     Звичайна діяльність поділяється на операційну, фінансову та інвестиційну.

     Відповідно, витрати, пов’язані з операційною діяльністю, групують за функціями — витрати виробництва (реалізації), витрати на управління, збут та інші операційні витрати, а також за економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (рис. 1).

     Далі  слід зазначити, що виходячи з мети та завдань управлінського обліку дещо змінюється підхід до визначення витрат виробництва. Менеджерів, у першу чергу, цікавить не просто інформація про загальні витрати підприємства, а дані про конкретні витрати для виготовлення різних видів продукції (робіт, послуг).

     Тому  під витратами виробництва розуміють  витрачання у виробничому процесі  засобів виробництва і праці  для виготовлення продукції. А

Рис. 1. Класифікація витрат відповідно до П(С)БО 3 
«Звіт про фінансові результати»

сукупність  витрат, пов’язаних з виробництвом або придбанням певного активу утворює  його собівартість.

     Відповідно  до цього у вітчизняному обліку, крім функціональної ознаки класифікації витрат виділяють і інші ознаки (рис. 2.).

     Така  класифікація відповідає, головним чином, податковому аспекту обліку, основним недоліком якого є його неспроможність надавати інформацію для прогнозування  короткострокових управлінських рішень та контролю витрат за сферами діяльності і центрами відповідності. Тому поряд з податковим аспектом у вітчизняну класифікацію витрат слід запровадити групування, що відповідають її управлінському аспекту.

     Зокрема, для цілей управлінського обліку більш коректною є класифікація, яка подана на рис. 3.

     Оскільки  управлінські рішення, як правило, спрямовані на перспективу керівництву, в першу  чергу, необхідна інформація про  очікувані витрати та доходи. У  зв’язку з цим виділяють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати.

     Так, очікувані (релевантні) витрати —  це витрати, що можуть бути змінені  внаслідок прийняття управлінських  рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої.

     Безповоротні (нерелевантні) витрати — це витрати, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати.

     Важливим  є також поділ витрат на контрольовані  і неконтрольовані. Така їх класифікація використовується при організації  обліку по центрах відповідальності.

     Зокрема, контрольовані витрати — це витрати, які менеджер може безпосередньо  контролювати або чинити на них значний  вплив. Наприклад, контроль використання матеріалів та зарплати начальником  цеху.

     Відповідно, неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них (амортизація обладнання).

     

Рис. 2. Традиційна класифікація витрат

 

     

Рис. 3. Варіант класифікації витрат в управлінському обліку

     Розглядаючи варіанти управлінських рішень, слід брати до уваги не лише дійсні, а  й уявні витрати.

     Дійсні  витрати — це витрати, які вимагають  реальної сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах в  міру їх виникнення.

     Категорія уявних (можливих) витрат притаманна лише управлінському обліку і передбачає можливу вигоду, яка витрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення. Уявні витрати виникають лише серед очікуваних витрат, не відображаються в облікових регістрах і беруться до уваги лише за умови обмеженості ресурсів.

     В управлінському обліку розрізняють  також прирістні або граничні (маржинальні) та середні витрати  залежно від підходів до визначення собівартості одиниці продукції.

     Так, прирістні (граничні) витрати — це додаткові витрати, які з’являються  в результаті виготовлення чи продажу  додаткової одиниці або партії продукції.

     Середні витрати — це витрати на одиницю  продукції всього випуску.

     Класифікація  в залежності від змін обсягів виробництва є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зокрема, за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.

     До  умовно-змінних (змінних) витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. Наприклад, витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо і енергію, на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), відрахування на соціальні заходи тощо.

     Змінні  витрати змінюються прямо пропорційно  зміні обсягу виробництва.

     Умовно-постійні — це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

     До  умовно-постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням  і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

     Зверніть  увагу на те, що змінні витрати на одиницю продукції при зміні  обсягу виробництва залишаються  незмінними, постійні ж витрати на одиницю продукції будуть зменшуватися при збільшенні обсягу виробництва  і навпаки.

     Завдання 2. Характеристика методів обліку.

     Управлінський облік використовує у своєму дослідженні різ- номанітні методи обліку затрат. Існуючі методи управлінського обліку можна класифікувати за різними ознаками, а саме: за об’єктами обліку, за повнотою включення до складу собівартості, за інтерпретацією поняття затрат, за характером даних.

     За об’єктами обліку затрат розрізняють такі системи управлінського обліку як облік за видами затрат, облік за центрами затрат та облік, диференційований за базами розподілу затрат.

     За повнотою включення до складу собівартості вирізняють облік за повною собівартістю та облік за неповною (вкороченою) собівартістю або облік за змінними витратами.

     За інтерпретацією поняття затрат управлінський облік поділяють на облік за фактичною собівартістю, облік за нормативною собівартістю та облік за плановою собівартістю.

     За характером даних є системи управлінського обліку, які містять, з однієї сторони, дані про минуле, про сучасне та майбутнє, а з другої — дані для контролю, оперативного управління та планування.

     Слід зазначити, що системи управлінського обліку можуть по- єднувати в собі різні ознаки. Так, облік за видами затрат, облік за центрами затрат та облік, диференційований за базами розподілу затрат може здійснюватись як за повною собівартістю, так і за неповною (вкороченою) собівартістю. Останні різновиди управлінського обліку можуть містити інформацію як в частині фактичної собівартості, так і нормативної та планової, а ті, у свою чергу, характеризувати дані про минуле, сучасне, майбутнє та використовувати їх з метою контролю, оперативного управління планування.

     До переваг даної системи обліку можна віднести те, що по кожному виду продукції апарат управління має змогу мати інформацію щодо повної її собівартості.

     Недоліками вказаної системи обліку слід вважати:

     1. Неможливість проведення аналізу, контролю і планування затрат внаслідок неналежної уваги до характеру поведінки затрат залежно від обсягу виробництва (постійні витрати в обліку розглядаються як змінні).

     2. Втрата об’єктами калькуляції індивідуальності внаслідок використання загальних баз розподілу.

     3. Включення до складу собівартості продукції витрат, не пов’язаних безпосередньо з її виробництвом; у підсумку — викривлення рентабельності окремих видів продукції (залежить від вибору методу розподілу постійних витрат).

     4. У калькуляції ціни з самого початку передбачається плановий прибуток, тоді як насправді необхідно лише ліквідувати ризик збитків.

     Вказані недоліки не дозволяють виділити релевантні для прийняття управлінських рішень затрати.

     При даній системі управлінського обліку розрізняють такі методи обліку затрат, як: облік за фактичною собівартістю, облік за нормативною собівартістю та облік за плановою собівартістюь «стандарт-костинг»).

     Завдання 3. Позамовний метод  обліку витрат.

     Cутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують в розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції. Решту витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають у собівартість окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.

     Отже, об’єктом обліку витрат і об’єктом калькулювання при цьому методі є окреме виробниче замовлення. Його фактична собівартість визначається після виконання замовлення. До повного виконання замовлення всі витрати, які відносяться до нього, вважаються незавершеним виробництвом.

     Позамовний  метод застосовують як в основному  виробництві при виготовленні складної продукції (автомобілів, літаків, кораблів тощо), так і в допоміжних цехах — при виготовленні ремонтних робіт і т. п. Цей метод застосовується також в дрібносерійному виробництві при випуску заздалегідь визначеної кількості продукції.

     Фактичну  собівартість окремих видів продукції (замовлення) визначають, як правило, після закриття (виконання) замовлення. Якщо ж виникає необхідність визначити собівартість частини виготовленої за замовленням продукції, застосовують умовну її оцінку. Зокрема, частковий випуск продукції може бути оцінений за плановою собівартістю цієї продукції або за фактичною собівартістю аналогічної продукції, яка випускалась раніше (рис. 4.).

Рис. 4. Облік витрат в умовах калькулювання по замовленнях

     Список  використаної літератури

1. Давидович I. Є. Контролінг: Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 552 с.
2. Бутинець Ф. Ф. та ін. Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник для студентів спеціальності 7. 050106 «Облік і аудит» Ф. Ф. Бутинець, Л. В. Чижевська, Н. В. Герасимчук. — Житомир: ЖІТІ, 2000. — 448 с.
3. Голов С. Ф., Єфіменко В. І. Фінансовий та управлінський облік. — К.: ТОВ «Автоінтерсервіс», 1996. — 544 с.
4. Добровський В. М., Гнилицька Л. В., Коршикова Р. С.  Управлінський облік: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц./ За ред. В. М. Добровського. — К.: КНЕУ, 2003. — 185 с.