Облік витрат на оплату праці та відрахування на соціальні заходи

1. Облік витрат на оплату праці та відрахування на соціальні заходи.

   Організація праці на підприємстві  - це сукупність заходів,  спрямованих на планомірне і найбільш доцільне використання праці працівників з метою досягнення її високої продуктивності. Форми оплати праці на підприємстві змінюються в міру удосконалення техніки, технології, а також організація виробництва.

   Організація праці на підприємстві включає: розподіл і кооперацію праці; створення умов для високоякісної праці працівників; підвищення виробничої кваліфікації і культурно-технічного рівня персоналу; матеріальне і моральне стимулювання праці; розвиток і удосконалення форм прояву творчої активності та ініціативи працівників у винайденні і використанні резервів подальшого підвищення продуктивності праці.

   Витрати підприємства на робочу силу включають  витрати на оплату праці виробничих робітників та суму обов'язкових відрахувань на соціальні заходи.

   Згідно  з П(С)БО 16 "Витрати" до складу елементу "Витрати на оплату праці" включається заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

   Облік витрат на робочу силу повинен здійснюватися  за наступними напрямами:

- облік  витрат на робочу силу за класифікаційними групами – основна заробітна плата виробничих робітників, зайнятих на технологічних операціях; оплата праці, яка входить до складу накладних витрат;

- облік  відрахувань і утримань із  заробітної плати, яка належить  кожному працівнику; облік різних відрахувань до бюджетних та позабюджетних фондів.

  Мета  обліку витрат на робочу силу – визначення витрат робочого часу робітниками за видами діяльності; величини виробітку  або ступеню виконання змінного завдання; достовірності нарахування  заробітної плати, розрахунків із працівниками з оплати праці; контроль за використанням фондів оплати праці.

  Витрати на оплату праці не є однорідними, і тому з метою задоволення  вимог управління їх класифікують, в основу цієї класифікації повинні  бути покладені принципи, які характеризують однорідні явища. Застосовується таке групування витрат на робочу силу: за видами – основна та додаткова; за елементами – погодинна, відрядна, премії, оплати простоїв тощо; за складом працівників – обліковий, обліково-штатний, сумісники, які працюють за договорами підряду; за категоріями працівників – робітники, службовці, з складу яких виділяють керівників.

   Така  класифікація передбачена у звітності  з праці і нормативних документах. У цілях калькулювання у більшості  випадків, вона доповнюється розподілом за напрямами витрат та видами продукції, а для контролю і нарахування заробітної плати – за структурними підрозділами: бригадами, цехами, виробництвами, процесами, по підприємству в цілому.

   Однак прийнята класифікація характеризується занадто загальними ознаками і мало придатна для управління.

   Детальна  класифікація витрат потрібна для виявлення  причин їх виникнення. Крім того, підприємствам  надається право у визначенні розмірів і порядку оплати праці, застосуванні різних виплат компенсаційного й стимулюючого характеру, наданні додаткових трудових і соціальних пільг. За цих умов обмежена диференціація витрат на робочу силу не спроможна задовольнити цілі управління виробництвом.

   Керуючись основними цілями управлінського обліку, необхідно виділити із фонду оплати праці заробітну плату, включену до собівартості продукції. В класифікації витрат на робочу силу, потрібно акцентувати увагу на таких статтях:

1. Витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих у процесі виробництва продукції.
2. Стимулюючі виплати – надбавки, премії.
3. Непродуктивні виплати – оплата простоїв, за невідпрацьований час, за брак, не з вини працівника, доплати за роботи в нічний, неурочний час тощо.
4. Інші види витрат – витрати з найму, з нормування та планування чисельності персоналу і праці, навчання і перенавчання, оплата праці допоміжних робітників тощо.

   Запропонована класифікація витрат на робочу силу відповідає цілям обліку собівартості і визначення прибутку, а також частково цілям  контролю і регулюванню витрат.

   Для обліку витрат на оплату праці виробничих робітників призначені статті калькуляції "Основна заробітна плата" та "Додаткова заробітна плата".

   Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

   Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад встановлених норм, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

   До  складу статті калькуляції та витрат елементу "Відрахування на соціальні заходи" включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

   Сума  відрахувань на соціальне страхування  визначається розрахунково, відповідно до ставок, визначених чинним законодавством. Ці відрахування відносяться на собівартість продукції пропорційно основній заробітній платі.

   Узагальнюючим документом по нарахуванню заробітної плати є розрахунково-платіжна відомість. Розрахунково-платіжна відомість складається по кожному цеху, відділу, підрозділу. На підставі їх складається зведена розрахунково-платіжна відомість. Крім того, складається відомість розподілу заробітної плати по рахунках.

Контрольною сумою є сума по відомості, яка  має співпадати з сумою по розрахунково-платіжній  відомості.

   Між видами продукції заробітна плата  розподіляється:

- прямим  методом - на підставі первинних  документів по нарахуванню заробітної плати (рапорт, наряд на виконані роботи).

- методом  кошторисних ставок – розраховуються  кошторисні ставки витрат на  одиницю продукції.

- пропорційно  нормам (вказуються в планах або  нормативах калькуляції) – спочатку  на кожний вид продукції відносяться витрати в межах норм (плану), а потім додаються відхилення. Облік відхилень ведуть в окремій відомості.

   На  промислових підприємствах, де діє  система позамовної калькуляції  витрат, джерелом інформації про час, що витрачається виробничими робітниками на різні види робіт, є такі документи, як картка замовлень, табель обліку робочого часу, картка простоїв і т.д. Коли робітник розпочинає виконання замовлення, майстер або табельник проставляє час початку роботи на картці замовлень чи в табелі. В обох цих документах зазначається номер замовлення а бо номер статті накладних витрат, час закінчення роботи, запис про простої. За цими даними та інформацією про погодинну ставку заробітної плати можна розрахувати витрати на робочу силу.

   Витрати на оплату праці певних категорій невиробничих робітників повинні встановлюватися за даними їх особових облікових карток і відноситися до загально виробничих витрат.