Нормативный метод

На сьогоднішній день актуальним є необхідність  впровадження нормативного методу обліку витрат як різновиду „стандарт-кост”. 

Порівняємо «стандарт-кост»  і нормативний метод обліку витрат.  „Стандарт-кост” у перекладі  означає собівартість, яку встановлено  заздалегідь. З облікової точки зору - метод врахування витрат на виробництво продукції, що ґрунтується на попередньому обчисленні собівартості, коли у обліку відображаються не фактичні, а стандартні витрати і, окремо, обліковуються відхилення, що списуються на фінансові результати підприємства. В основу метода покладено чітке встановлення норм витрат: матеріалів, енергії, робочого часу, праці, заробітної плати тощо. 

Собівартість  виробу може бути визначена в будь-який час. Хоч підсумовування витрат на особовому рахунку виробу немає, але використовуються планово розроблені креслення виробу та науково-розроблені нормативи всіх витрат. Матеріальне забезпечення виробництва виробу організовано таким чином, що в цех не буде відпущено більше від того, ніж подано в специфікації на креслення виробу. 

Нормативи є  незмінними протягом усього терміну  виготовлення продукції.  

Практична значущість «стандарт-кост» у тому, що на основі встановлених стандартів можна визначити  суму очікуваних витрат на виробництво  і реалізацію виробу, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, скласти звіт про результати виробництва та реалізації продукції, які підприємство планує отримати. 

Нормативний метод  обліку витрат на виробництво продукції  у Радянському Союзі набув  поширення у 80-х роках XX століття. Основне його завдання -   своєчасне  запобігання нераціональному використанню ресурсів, оперативний аналіз витрат з метою розкриття неврахованих резервів. Він ґрунтувався на тих положеннях, що і «стандарт-кост», які були визначені у „Типових вказівках із застосування нормативного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання нормативної (планової) і фактичної собівартості продукції” від 24.01.1983 р.: 

-         розробка нормативних калькуляцій  на початок звітного періоду; 

-         систематичний і своєчасний облік  змін норм та оперативне визначення  впливу їх на собівартість  продукції; 

-         попередній контроль витрат по  даним первинних документів і  фіксація  відхилень від норм  у момент їх виникнення; 

-         щоденна інформація про відхилення від норм. 

Фактична собівартість визначалася по даним нормативної  і відхилень від норм алгебраїчним сумуванням. В калькуляціях на виріб  в цілому додавалися витрати на  обслуговування виробництва. 

Аналіз „плюсів” і „мінусів” двох методів обліку витрат і калькулювання собівартості може відповісти на питання, чому в системі управління виробництвом на вітчизняних підприємствах нормативний метод - аналог американської системи  „стандарт-кост” -  не зайняв  вагомого місця. 
 
 

Порівняння показує  слідуючі негативні моменти впровадження нормативного методу обліку витрат: 

1. Навмисне звеличили  обсяг облікових робіт: відображували  витрати в аналітичному і синтетичному  обліку за фактичними даними, а потім у кожному документі  проставляли норми і відхилення, що призвело до зростання не задокументованих відхилень. 

2. Облік був  занадто деталізований (за кожним  об’єктом і кожним первинним  документом). Метою деталізованого  обліку було пошук винних у  перевитратах, які б їх відшкодовували. Хоча у західній практиці відхилення відносять на фінансові результати, а не на винних осіб. 

3. Були розроблені  завищені норми витрат, що призводило  до крадіжок, у вигляді надлишково  випущеної продукції, і не було  реальної відповідальності за  витрати як на рівні цехів,  так і на рівні вищого керівництва. 

4. Нормативний  метод витрат, як аналог «стандарт-кост»  виявився непотрібним, бо функція  калькуляційного обліку, яка полягає  в забезпеченні планування майбутнього  стану господарських операцій, залишилася  незатребуваною. Вміння  передбачати результати повинні мати фахівці управлінської ланки – менеджери, з високою культурою управління собівартістю на основі нормативного методу, і бажати впровадити його. 

Таким чином, нормативний  метод обліку витрат на виробництво, як аналог «стандарт-кост» може бути використаний там, де необхідно оперативно контролювати і регулювати витрати на підприємстві через їх передбачення і, наперед, визначати можливі планові результати. 

Нормативний метод  обліку витрат тоді буде більш ефективним, коли він повністю буде відповідати закордонному зразку   «стандарт-кост». 

Література: 

1. Типові вказівки  по використанню нормативного  методу обліку витрат на виробництво  та калькулювання нормативної  (планової) та фактичної собівартості  продукції (робіт) від 24.01.83 р. // Бухгалтерський облік. – 1983. - № 5. – с. 47 – 60. 

2. Нападовська  Л.В. Управлінський облік: Монографія. – Дніпропетровськ, 2000. – 450 с. 

3. Білоусова  І. Методи обліку витрат і  калькулювання собівартості продукції  // Бухгалтерський облік і аудит. – 2006. - № 9. – с. 3 – 5. 

4. Маренич Т.  Методи обліку витрат і калькулювання  собівартості продукції // Бухгалтерський  облік і аудит. – 2006. - № 12. – с. 19 – 25. 

5. Слюсарчук  Л.І. Облік і аналіз виробництва  та продажу готової продукції  (Методолого-прикладний аспект) – К., 2001. – 258 с.