Конфесійні та правові підходи до теорії суспільної опіки

Конфесійні та правові підходи до теорії суспільної опіки

1.Конфесійний напрямок даного періоду характеризується тим,що з одного боку воно захищає догмати милосердя  та благодійності церкви з її традиціоналістських проблем державної благодійності,соціальної справедливості,християнського служіння в суспільстві.

П.Дерябін ґрунтуючись на навчання отців церкви,продовжує відстоювати необхідність християнської доброчинності(саме в милосерді він бачить шлях рівності,який врятує світ від насильства та жорстокості).

Н.Єлагін обґрунтував необхідність збереження даних догматів в літургії повсякденного життя;в якості аргументів він висуває тези про приналежності усіх до церкви христової і про тимчасове існування всіх у цьому світі.Єлагін відстоює необхідність інститутів жебрацтва не тільки на основі догматів церкви,але і на основі найдавніших громадянських традицій,збереженню яких має слідувати сьогоднішнє покоління.

Розглядаючи з християнсько-моральної  і практичної точок зору державну і суспільну допомогу М.Вознесенський  бачить в них продовження християнської практики благодійництва.Позитивний початок християнської благодійництва полягає не тільки в її божественній суті,але і в її організаційних догматів.У цих умовах,у справі громадянського піклування головну роль має відігравати церква і зокрема,прихід як осередок територіального самоврядування,яка протягом століть на собі несла всі витрати громадянського піклування із засобів парафіяльної громади.Реформування в будь-якій сфері господарства,веде до скорочення соціальних програм.І збереження паритету можливе лиш в тих випадках,коли звертаються до сформованої практики виживання суспільства.

2.Інший напрямок суспільної  думки в області громадянського  і приватного піклування-діяльність,що  сформувалася в науці,в якості  самостійного розділу.

М.Бунге розглядав благодійність як комплекс державних заходів.До основних причин,що викликало жебрацтво,він відносив:юридичні обмеження свободи і праці,кріпосний стан і паспортну систему,погане фінансове і суспільне господарство.

У зв’язку з цим громадянське і приватне благодійництва є головним знаряддям проти злиднів та умов,що їх породжують.У цьому контексті завдання благодійництва полягає у тому,щоб діти недостатніх класів і самі бідні здатні до роботи,могли досягти господарської самостійності і забезпечення морального людського існування.

Під благодійництвом І.Тарасов  розуміє діяльність урядових і громадянських  органів і приватних осіб,яка  має на меті надати допомогу та піклування бідним та нужденним.Така підтримка нужденним має під собою юридичні,політичні і моральні обґрунтування.Тарасов приходить до висновку,що державна благодійність повинна обов’язково контролювати певні сфери і не віддавати їх приватним установам.

На початку XX століття громадянське піклування осмислювалася як система заходів уряду,спрямована на соціальне страхування індивіда від різних соціальних ризиків.

Вигдарчин розглядає страхування як один із видів забезпечення.

Проблеми ставлення  держави до громадянського піклування,ролі благодійництва та добровільної діяльності,проблеми та критерії піклування,форми та види піклування,проблеми бідності-ось основне  коло науково практичних проблем,які  здіймалися в своїх дослідженнях і дискусіях вітчизняні вчення в 80-90 рр. XX століття