Калькулювання матеріальних активів

Зміст

1. Поняття калькулювання, його  роль і значення в системі  управління

2. Принципи і завдання калькулювання

3. Види калькуляцій і їх використання  в управлінні витратами

Література

 

1. Поняття калькулювання,  його роль і значення в системі  управління

Термін "калькулювання" походить від латинського слова "calculatio" - обчислення, яке стали вживати як у лексиконі, так і на практиці ще у XIX столітті. Калькуляція використовувалась у той час для позначення розрахунку собівартості.

Калькулювання - це термін, який нині практично завжди вживається поряд  з виробничими затратами, бухгалтерським обліком затрат на виробництво (управлінським  обліком).

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі  вираховується собівартість всієї  випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної  роботи або наданої послуги.

Калькулювання собівартості продукції  є об'єктивно необхідним процесом виробництва

Тривалий час калькуляційні  розрахунки мали лише одну мету - визначити  загальну суму затрат виробництва, що необхідно для внутрішньовиробничих цілей і для складання внутрішньої  звітності, а також для визначення прибутку Незважаючи на важливість цього  завдання, колишні системи калькулювання  не містили інформації, необхідної для виконання багатьох управлінських  завдань.

Сучасні системи калькулювання  більш збалансовані. Інформація, яка міститься в них, не тільки дозволяє виконувати традиційні завдання, а й допомагає при:

•  визначенні доцільності подальшого випуску продукції,

•  встановленні оптимальної ціни на продукцію,

•  оптимізації асортименту продукції, що випускається,

•  визначенні ефективності оновлення діючої технологи і машинного (верстатного) парку,

оцінці якості роботи управлінського персоналу.

Калькулювання собівартості сприяє посиленню  контролю за дотриманням норм витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, виявленню непродуктивних і економічно недоцільних витрат, зростанню нагромаджень для подальшого зміцнення технічної оснащеності  підприємств і організацій та збільшення обсягів виробництва  продукції, що вкрай необхідне для  виходу України з економічної  кризи недовиробництва.

Підвищення ролі калькулювання  собівартості продукції в управлінні виробництвом викликане зростанням значення його для оцінки економічної  ефективності використання основних і  оборотних коштів виробництва, вибору оптимальних варіантів організації  управління, внутрішньогосподарських  і міжгосподарських економічних  зв'язків.

Таким чином, калькулювання собівартості є одним з основних елементів  системи управління не тільки собівартістю продукції, але й виробництвом в  цілому.

 
2. Принципи  і завдання калькулювання

 

Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується  відповідно до таких принципів:

■ науково обґрунтована класифікація виробничих витрат. Для підприємств і організацій сфери матеріального виробництва розроблені і затверджені галузеві Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), в яких наводиться рекомендований перелік калькуляційних статей Необхідно для окремих галузей промисловості, а також ряду інших галузей сфери матеріального виробництва з урахуванням їх галузевих особливостей розробити спеціальні галузеві рекомендації з формування собівартості,

■ встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць У багатьох випадках об'єкти обліку витрат і об'єкти калькулювання не збігаються Об'єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів Місцем виникнення витрат в управлінському обліку називають структурні одиниці та підрозділи підприємства, в яких відбувається першочергове споживання виробничих ресурсів (робочі місця, бригади, цехи тощо). Під об'єктом калькулювання (носієм витрат) розуміють види продукції (робіт, послуг) підприємства, які призначені для реалізації на ринку;

■ вибір калькуляційної одиниці (залежить від особливостей виробництва і продукції, що виготовляється);

■ вибір методу розподілу непрямих витрат. Цей принцип надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він встановлюється підприємством самостійно, фіксується в наказі підприємства про облікову політику і є не змінним протягом звітного року;

■ розмежування витрат по періодах. При цьому необхідно керуватися принципом нарахування. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не ув'язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) у звітному періоді, вважаються доходами і витратами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або сплати) грошових коштів. Доходи і витрати, які не відносяться до звітного періоду, не пов'язуються доходами (витратами) звітного періоду, навіть якщо грошові кошти по них не надійшли або перераховані в даному періоді;

■ відокремлений облік поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень. До собівартості продукції, що виготовляється в даному звітному періоді, включаються лише невичерпані (неспожиті) витрати. Вичерпані (капіталізовані) витрати для визначення фінансового результату даного звітного періоду не використовуються;

■ вибір методу обліку затрат і калькулювання. Метод обліку витрат і калькулювання вибирається підприємством самостійно, адже залежить від ряду окремих факторів, зумовлених особливостями підприємства, зокрема галузевою належністю, розміром, технологією, яка застосовується, асортиментом продукції тощо.

Завдання калькулювання полягає  у визначенні витрат, що припадають на одиницю їх носія, тобто на одиницю  продукції (робіт, послуг), призначених  для реалізації, а також для  внутрішнього споживання.

У процесі калькулювання розв'язуються два основних завдання управлінського обліку: на основі витрат на виробництво  конкретного виду продукції визначення адекватної, справедливої і конкурентоздатної  продажної ціни; використання даних  про собівартість продукції для  прогнозування і управління виробництвом та витратами.

 
3. Види калькуляцій  і їх використання в управлінні  витратами

 

Залежно від тієї ролі, яку відіграє калькулювання собівартості у діяльності підприємств і організацій, зокрема  їх економічної ролі, наявності різних показників і видів собівартості та їх призначення у системі економічної  інформації розрізняють різноманітні види калькуляцій. В економічній  літературі донині немає єдиної думки  щодо складу класифікаційних ознак, згідно з якими можна було б  їх вивчати.

На практиці застосовуються такі найбільш поширені ознаки, згідно з якими  вони класифікуються. До них слід віднести:

■ час складання калькуляцій (директивні і звітні) або призначення і час складання (попередні і наступні);

■ періодичність складання калькуляцій (змінні, декадні, місячні, квартальні, річні);

■ рівень охоплення витрат (галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні);

■ місце виникнення витрат (підприємство (організація), цех, дільниця, бригада);

■ характер виробництва (масові, індивідуальні, проміжні);

■ склад (обсяг) витрат (повні, неповні (часткові));

■ властивість калькуляційного об'єкта (загальні, параметричні, за центрами витрат (госпрозрахункові)).

Серед авторів відсутня єдина методика, підходи до класифікаційних ознак  калькуляцій. Це вказує на постійний  пошук, наукові дослідження даних  питань, що є відрадно, так як істина завжди народжується у суперечках, протиріччях.

Конкретні умови господарювання створюють  необхідність складання певних видів  калькуляцій відповідно до типу господарств, мети і завдань, що стоять перед ними.

калькулювання собівартість управління витрата

Зупинимось дещо детальніше на характеристиці вищезазначених видів калькуляцій.

Директивні (попередні) калькуляції складаються до початку виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг для обґрунтування і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих меж трудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції у відповідності до конкретних умов і способів виготовлення продукції, видів робіт і послуг, визначення величини і складу витрат, які залежать і не залежать від діяльності структурного підрозділу тощо.

До них належать планові, проектні (кошторисні), нормативні (стандартні).

Планові калькуляції складають на основі планових норм витрат у розрахунку не плановий обсяг продукції (робіт, послуг). Вони визначають максимально допустимий рівень витрат на виробництво певної продукції (виконання робіт чи надання послуг) виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління, рівня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства (організації), їх складу і структури. В основі складання планових калькуляцій лежать затверджені у встановленому порядку виробничі норми використання ресурсів. У плановій калькуляції дістає своє відображення завдання щодо зниження собівартості продукції.

Проектні (кошторисні) калькуляції складають на основі кошторисних норм витрат використання ресурсів, діючих цін і тарифів, рівня оплати праці, які діють на момент формування кошторису. Залежно від мети вони складаються з усіх видів витрат або лише за їх окремими видами. Кошторисні калькуляції призначені для економічного обґрунтування нового будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, виробництв, модернізації виробничого устаткування та будівельної техніки, розробки нових технологічних процесів. Вони дають можливість аналізувати структуру витрат на виробництво, визначати прибуток і рентабельність будівельного комплексу. Названі калькуляції лежать в основі формування договірних цін на будівельну продукцію, які передбачаються у договорі генерального підряду, і служать підставою для здійснення розрахункових взаємовідносин замовника (забудовника) з генеральним підрядником.

Нормативні (стандартні) калькуляції складають на основі науково обґрунтованих діючих виробничих норм і нормативів витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці. Вони періодично уточнюються у зв'язку зі зміною норм витрат. Нормативні калькуляції призначені для визначання нормативної собівартості продукції, робіт і послуг. їх впроваджують на тих підприємствах і організаціях, де налагоджене нормативне господарство і калькуляції складаються на основі чинних норм. Вони служать основою для оперативного контролю за відхиленнями фактичних витрат від установлених нормативів і є діючим засобом управління процесом формування собівартості.

Нормативні калькуляції у порівнянні з плановими, на перший погляд, досить подібні між собою, проте між  ними є певні відмінності. Планова  калькуляція відрізняється від  нормативної тим, що вона складається  за усередненими нормами за певний період (квартал, рік), а нормативна калькуляція - за чинними нормами  за кожний окремо взятий період.

Наступні калькуляції складають після виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг. До останніх слід віднести звітні або, як їх ще називають, нормативно-звітні калькуляції.

Звітні калькуляції складаються на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні затрати на виробництво в розрізі калькуляційних статей витрат і характеризують величину окремих видів витрат на виробництво конкретної продукції. Звітні калькуляції застосовуються для контролю виконання планового завдання зі зниження собівартості продукції. Вони дають змогу оцінювати прогресивність діючих норм витрат ресурсів і ефективність використання коштів підприємства чи організації, є необхідним джерелом інформації для планування і економічного аналізу собівартості.

До складу звітної калькуляції  включаються як витрати продуктивного, так і непродуктивного характеру (втрати від браку, втрати від простоїв тощо). Такий порядок веде до зростання  контрольних і аналітичних функцій  облікової інформації, посилення  бухгалтерського контролю за раціональним використанням виробничих ресурсів.

Калькуляції залежно від періодичності складання у своїй основі базуються на періоді часу, за який складаються. Періодичність складання калькуляцій залежить від характеру виробництва. У масовому безперервному виробництві їх складають за певні невеликі календарні періоди (зміну, добу, декаду, місяць) і характеризують середню собівартість виготовленої за цей період продукції. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах калькуляції складають після виконання усіх робіт із замовлення або за триваліші проміжки часу (місяць, квартал, півріччя, рік) порівняно з масовим виробництвом.

За рівнем охоплення  витрат калькуляції поділяються на галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні.

Галузеві калькуляції відображають рівень собівартості певного виду продукції у конкретній галузі (наприклад, собівартість електроенергії, продуктів харчування, автомобільних перевезень певних видів вантажів тощо)

Виробничі калькуляції характеризують собою сукупність витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт на конкретному підприємстві чи організації.