Господарські процеси як об’єкт бухгалтерського обліку

Господарські процеси як об’єкт бухгалтерського обліку

Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво суспільно необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися процес постачання необхідними предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом тощо). За виробництвом продукції відбувається процес її реалізації. Всі три процеси взаємопов’язані і взаємозумовлені, постійно змінюють один одного і на підприємстві відбувається безперервний кругообіг господарських засобів. Бухгалтерський облік, відображуючи господарські процеси, забезпечує інформацію, необхідну для управління цим кругообігом.

Процес виробництва належить до основної фази кругообігу господарських засобів: у ньому відбувається створення матеріальних благ. У процесі виробництва відбувається споживання предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо) і засобів праці (у формі їх зносу), а також живої праці робітників (у формі оплати праці). Затрати праці у вартісному вимірнику (нарахованої оплати праці) поряд з вартістю спожитих засобів праці і предметів праці включаються до собівартості випущеної із виробництва готової продукції. Отже, в бухгалтерському обліку відображається як процес виробничого споживання, з одного боку, так і процес створення продуктів праці – з іншого боку.

Вартість заново створеного продукту відрізняється від вартості продуктів, з яких він створений, не тільки якістю і призначенням, а й збільшеною вартістю, оскільки крім вартості спожитих засобів виробництва до неї входить нова вартість, створена працею робітників - національний дохід.

Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є затрати підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках).

Дві інші фази кругообігу засобів (постачання виробничих запасів і реалізація готової продукції) відбуваються у сфері обігу. Обіг залежить безпосередньо від виробництва і водночас має певне самостійне значення: він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням.

У процесі постачання підприємство витрачає грошові кошти, а натомість придбаває у постачальників предмети праці, необхідні для виробництва продукції. Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі постачання є затрати на цей процес (що дає змогу визначити фактичну собівартість придбаних виробничих запасів), обсяг придбаних предметів праці (в натуральних і вартісному вимірниках), а також розрахунки з постачальниками та іншими підприємствами й організаціями, які виникають у процесі постачання.

Процес реалізації полягає у передачі готової продукції, створеної у процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така передача здійснюється шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації підприємство одержує від покупців грошові кошти (виручку від продажу), але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації. Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і розширення виробництва.

Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі реалізації є: обсяг реалізованої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках), витрати, пов’язані з реалізацією, фінансовий результат від реалізації (як правило, прибуток), а також розрахунки з покупцями (за реалізовану продукцію), бюджетом (за і податками), банками (по кредитах) та іншими господарюючими суб’єктами, що виникають у процесі реалізації. Отже, бухгалтерський облік відображає не тільки господарські процеси, та й їх результати.

У процесі кругообігу господарські засоби постійно змінюють свою форму: у процесі постачання вони із грошової форми перевтілюються у виробничі запаси; у процесі виробництва предмети праці (під дієш засобів праці і самої праці) набувають форми продуктів праці; у процесі реалізації продукти праці (готова продукція) набувають знову грошової форми.

Перехід засобів підприємства з однієї форми в іншу називається кругообігом господарських засобів. Кругообіг господарських засобів можна показати за допомогою схеми.

Схема кругообігу господарських засобів

Умовні позначення: Г – грошові кошти; Вз – виробничі запаси; Пп – предмети праці; Зп – засоби праці; Зв – засоби виробництва; Рс – робоча сила; Пв – процес виробництва; Т – готова продукція (товар) за собівартістю; ТІ – готова продукція (товар) за ціною реалізації; Г1 – грошові кошти, що надійшли від реалізації продукції за цінами продажу.

З наведеної схеми видно, що господарські засоби в процесі кругообігу набувають різних форм і водночас перебувають у всіх трьох формах. Це є обов’язковою умовою безперебійності виробництва: порушення в будь-якій ланці процесу кругообігу господарських засобів призводить до погіршення роботи підприємства. Важливе значення для підвищення ефективності використання господарських засобів має скорочення часу їх перебування у кожній стадії кругообігу, тобто прискорення їх обіговості. Збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції зумовлює одержання більшого прибутку господарством.

У ланках невиробничої сфери (державне управління, оборона країни, освіта, культура, охорона здоров’я тощо) до об’єктів бухгалтерського обліку належать бюджетні асигнування (виділені із бюджету кошти для здійснення їхньої діяльності) і контроль за правильністю їх використання.

Таким чином, господарські засоби і процеси, пов’язані з виробництвом і обігом суспільного продукту, а також його невиробничим споживанням, є конкретними об’єктами бухгалтерського обліку і у своїй сукупності складають його предмет.

http://consultant.parus.ua/_advice_view.asp?rnx=062ODdc465627a70660222832c87d95937bf9

Досить часто за результатами проведених інвентаризацій виявляються розбіжності між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявністю цінностей. Такими розбіжностями є, зокрема, нестачі та/або надлишки. Детальніше про це розповімо нижче.

Нестачі

Головними причинами виявлених нестач можуть бути природні втрати (розпилювання, випаровування, всихання тощо), помилки під час приймання та відпускання цінностей, зловживання (розкрадання).

Тому суми виявлених нестач матеріальних цінностей слід поділяти на дві групи, а саме:

      нестачі у межах установлених норм природних втрат;

      наднормативні нестачі.

Так, нестачі цінностей в межах встановлених норм природного убутку списуються на витрати підприємства. Норми природних втрат можуть застосовуватися лише у разі виявлення фактичних нестач і після покриття нестач за рахунок надлишків з пересортиці. Якщо після зарахування надлишків з пересортиці виявилася нестача цінностей, то норми природного убутку повинні застосовуватися тільки до цінностей, щодо яких встановлено нестачу. Проте за відсутності норм природних втрат втрата розглядається як наднормативна нестача. До речі, вичерпний перелік нормативно-правових актів щодо норм природних втрат, якими підприємства можуть користуватися і на сьогодні, викладено у листі № 83-22/605.

Відповідно до Інструкції № 291 облік нестач грошових коштів та інших цінностей і втрат від псування цінностей, що виявлені в процесі заготовлення, переробки, збереження та реалізації, ведеться на субрахунку 947 “Нестачі і втрати від псування цінностей”.

Виявлені при інвентаризації нестачі запасів в межах встановлених норм природного убутку, а також наднормативні нестачі визнаються витратами звітного періоду з відображенням їх фактичної собівартості (з урахуванням транспортно-заготівельних витрат) за дебетом субрахунку 947 “Нестачі і втрати від псування цінностей” (п. 5.7 Методичних рекомендацій № 2). При цьому списання з балансу відповідних запасів відображається за кредитом відповідних рахунків класу 2 “Запаси”. Водночас якщо облік запасів ведеться за цінами продажу, то списанню підлягає також відповідна сума торговельної націнки, що за розрахунком відноситься до вартості запасів, що виявилися у нестачі. Одночасно суми нестач і втрат від псування цінностей понад норми природного убутку до прийняття рішення про конкретних винуватців відображаються на позабалансовому субрахунку 072 “Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей”. Одразу зазначимо, якщо винні особи не встановлені, суми списаних цінностей обліковуються на позабалансовому субрахунку 072 не менше строку позовної давності (3 роки) з моменту встановлення факту нестачі.

За встановленими нестачами цінностей понад норми природних втрат, а також від псування цінностей відшкодування вартості завданого збитку проводиться за рахунок винних осіб. Розрахунок суми відшкодувань завданих збитків здійснюється згідно з постановою № 116. При цьому відповідно до п. 10 цієї постанови із стягнутих сум здійснюється відшкодування збитків, завданих підприємству, а решта коштів перераховуються до Державного бюджету України.

Так, після вирішення питання про винуватців згідно із здійсненими розрахунками проводяться такі записи:

за дебетом субрахунку 375 “Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків” з кредитом субрахунку 716 “Відшкодування раніше списаних активів” - в сумі, що належить до відшкодування винуватцями;

за дебетом субрахунку 716 “Відшкодування раніше списаних активів” з кредитом субрахунку 642 “Розрахунки по обов’язкових платежах” - на суму коштів, необхідних для перерахування до Державного бюджету України.

Також після встановлення винуватців сума нестач цінностей, що обліковується на субрахунку 072 “Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей”, підлягає зменшенню.

Таблиця 2.

При відшкодуванні винуватцями визначеної суми здійснюється запис за дебетом субрахунку 301 “Каса в національній валюті” (або субрахунку 311 “Поточні рахунки в національній валюті”, якщо кошти вносяться на банківський рахунок, чи субрахунку 661 “Розрахунки за заробітною платою”, якщо керівником прийнято рішення про утримання вартості збитку із заробітної плати винуватця) та кредитом субрахунку 375. Сума, що підлягає перерахуванню до бюджету, відображається записом за дебетом субрахунку 716 з кредитом субрахунку 642.

Якщо за результатом інвентаризації встановлено нестачу необоротних активів, такі активи списують з балансу за дебетом субрахунків 976 “Списання необоротних активів” та відповідних субрахунків рахунку 13 “Знос (амортизація) необоротних активів” та кредитом рахунків 10 “Основні засоби”, 11 “Інші необоротні матеріальні активи”, 12 “Нематеріальні активи”, з одночасним зарахуванням суми збитку на позабалансовий рахунок 072 “Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей”.

Після вирішення питання про винуватців за сумами виявлених нестач здійснюється запис за дебетом субрахунку 375 та кредитом субрахунку 746 “Інші доходи від звичайної діяльності” на суму відшкодування завданих збитків та за дебетом субрахунку 746 та кредитом субрахунку 642 на суму коштів, які підлягають перерахуванню до Державного бюджету України. Також сума збитку списується з позабалансового субрахунку 072.

Порядок відображення в бухгалтерському обліку нестачі, виявленої при інвентаризації, наведено в табл. 2 (для спрощення прикладу операції зазначено без ПДВ).

Надлишки

Виявлені за результатами інвентаризації надлишки незалежно від причин їх виникнення оприбутковуються на баланс підприємства.

Відповідно до п. 2.14 Методичних рекомендацій № 2 виявлені за результатами інвентаризації надлишки запасів оприбутковуються за чистою вартістю реалізації запасів, якщо вони реалізуються, або в оцінці можливого використання запасів, якщо вони використовуються на самому підприємстві.

Водночас щодо необоротних активів, то це питання є не досить врегульованим нормативними документами. Проте оприбуткування надлишків таких активів, виявлених при інвентаризації, здійснюється за їх справедливою вартістю.

Справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами (п. 4 ПБО 19). Крім того, визначення терміна “справедлива вартість” щодо запасів, основних засобів та нематеріальних активів конкретизовано в додатку до цього положення. Так, наприклад, справедлива вартість об’єкта нематеріальних активів дорівнює поточній ринковій вартості, а за відсутності такої вартості – оціночній вартості, яку підприємство сплатило б за цей об’єкт у разі операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами виходячи з наявної інформації. Водночас такою інформацією може бути, зокрема, експертна оцінка суб’єкта оціночної діяльності.