Бюджет у контексті світової фінансової думки

ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА 

Бюджет  у контексті світової фінансової думки. 

      У період розвитку і зміцнення української  державності особливої актуальності набуває вивчення світового досвіду  теорії і практики фінансового будівництва, зокрема управління бюджетним господарством, його сучасних технологій, форм і методів. На концептуальні уявлення та практику функціонування бюджету, організацію та використання бюджетного менеджменту в провідних країнах світу насамперед вплинули: розвинута ринкова економіка, представницька демократія, права людини. Так чи інакше економічні й соціально-політичні засади західного суспільства спираються на примат людської особистості, на підхід до людини як до мети, а не як до засобу. На цьому особливо наголошував професор В. Федосов, підкреслюючи, що побудова соціальне орієнтованої ринкової економіки в Україні — це не просто комплекс економічних заходів. «Насамперед, це шлях суспільного розвитку, заснований на демократії, на повазі до людини як найвищої цінності, до її свобод, це філософія суспільного буття і спосіб мислення» .

      Саме  на Заході склалася така комбінація історичних обставин та соціально-економічних  умов, які сприяли тому, що бюджет як універсальне явище фінансової і  політичної культури, розвитку людської цивілізації набув глобального значення. Практично всі національні варіанти бюджетного процесу і різноманітних бюджетних процедур та технологій бюджетного менеджменту, застосовувані в сучасному світі, тією чи іншою мірою вестернізовані. Принаймні з боку зовнішніх ритуальних ознак.

      Ознайомлення з фінансовими традиціями і бюджетними реаліями країн із розвинутою ринковою економікою допомагає ефективніше вирішувати проблеми внутрішні, виконує роль корисних порад, не зайвих для збудження національної творчої фінансової думки. Тому для українського читача знання зарубіжного досвіду управління бюджетом і досягнень фінансової науки стосовно його сутності, особливостей функціонування, місця і ролі в суспільстві та взаємозв'язків з різними ланками і сферами економічної системи корисне й повчальне в багатьох аспектах.

      Федосов В., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова  реструктуризація в Україні: проблеми і напрями / За наук. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2002. — С. 28—29.

      Важливою  для розуміння теоретико-методологічних і прагматичних підходів західних економістів до бюджету і бюджетного менеджменту є теза, що за обставинами свого виникнення та у своєму інституційно-правовому значенні бюджет є продуктом конституційної демократії. Поза суто функціонально-фінансовим призначенням державних доходів і видатків, що існує вже тисячоліття, бюджет у сучасному розумінні виник з ідеї суспільної згоди на стягування податків та парламентського контролю за їх витрачанням. Уперше ці права були законодавче зафіксовані, увійшли в загальногромадянську свідомість та суспільну практику в Англії починаючи з XVII ст. Зокрема вони були закріплені в Петиції про права 1628 р. та в Біллі про права 1689 р. У колоніях Нової Англії гострі дебати про фундаментальне парламентське право на затвердження бюджету були важливим поштовхом до подій, які врешті-решт привели до унезалежнення від метрополії й заснування США. Відтоді сформувалися демократичні основи управління бюджетом, зросло його політичне значення. У руках народних представників у парламентах він перетворився в могутній засіб здійснення внутрішньої й зовнішньої політики, у чинник державно-національного буття.

      Цікаве  й етимологічне походження самого терміна  «бюджет». В історії казначейства (міністерства фінансів) Великобританії згадується, що в 1730-ті роки тодішній канцлер (міністр) казначейства Роберт Вальполь іронічно називав розрахунки державних доходів і видатків за назвою спеціального портфеля в якому він приносив ті документи в парламент для доповіді . Від бюджету-портфеля і пішли фінансові поняття «бюджет», «відкрити бюджет».

      Бюджет  сучасного розвиненого суспільства  спирається на досить фундаментальне і глибоко розроблену теорію. Серед  її творців — найвидатніші імена  економічної науки — від У. Петті, П. Буагільбера, А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Стюарта Мілля, А. Ваг-нера до Дж. М. Кейнса, Г. Шмольдерса, П. Самуельсона, Дж. Б'юкенена. З-поміж цих та інших імен, пов'язаних з фінансовою наукою, є визначні вчені академічного напряму, державні діячі та радники урядів, лауреати Нобелівської премії. Серед багатьох наукових напрямів найбільший вплив мають школи, котрі розробляють актуальні бюджетні проблеми як міст від теорії до практики. Фінансова наука шукає і знаходить раціональні рішення стосовно бюджету в контексті функціонування громадянського суспільства з його складною грою ринкових і політичних сил.

      Розвиток  теорії бюджету динамічно пов'язаний із загальними законами руху суспільного  процесу й економіки, а сама вона завжди становила невід'ємну частину  основної економічної доктрини, яка  визначалася конкретними історичними  умовами розвитку, а також не в останню чергу завданнями й інтересами правлячого класу.

      Сучасна світова фінансова думка розглядає  бюджет з гносеологічних позицій. Він  аналізується з погляду його реального  змісту, сутнісних якісних характеристик  і відображення розвитку соціально-економічного процесу. Теоретичні положення і моделі, які розробляються економістами західних країн, є реальною прагматичною основою їх фіскальної політики, бюджетного законодавства і менеджменту. Прагматичний підхід проявляється у розробленні загальної бюджетної доктрини, стабілізаційних програм зміцнення державних фінансів, формуванні тактики і стратегії бюджетної політики на довгостроковий період.

      Розширюється  коло і спектр досліджень, пов'язаних із розробленням різноманітних форм і методів бюджетного менеджменту, шляхів ефективного впливу бюджету на державне й особисте споживання, на нагромадження й інвестиції, на темпи і пропорції суспільного виробництва, підвищення конкурентоспроможності на світових ринках і на економічне зростання в цілому.

      Діалектика  світового суспільно-економічного процесу, його специфіка й особливості, які пов'язані насамперед із поглибленням і прискоренням глобалізації та інтеграції, об'єктивно ведуть до посилення уваги  західної фінансової науки до розроблення  конкретних заходів і рекомендацій щодо підвищення ролі бюджету в структурній перебудові економіки, у прискоренні темпів економічного зростання, короткостроковому і довгостроковому розвитку з урахуванням світо-господарських відносин і зв'язків. У працях її представників, багато з яких є лауреатами Нобелівської премії, аналізуються результативність впливу бюджету на загальний хід, динаміку і розвиток розширеного відтворення, ефективне функціонування ринків.

      Для наукового методу західних учених-фінансистів  характерне зближення і суміщення теоретичного та емпіричного знання. Бюджет постає як єдність фактологічної дійсності та її науково-теоретичної репродукції, як застосування теоретичних критеріїв і постулатів у реальному фінансовому житті і бюджетній політиці. За такого підходу фінансове знання розвивається і збагачується відповідно до змін матеріалу, який воно засвоює, що супроводжується теоретичним осмисленням реалій та науковим аналізом самого осмислювання.

      Безпосередній теоретико-методологічний, ідейно-концептуальний та інституційно-несучий каркас західного вчення про бюджет складають філософський ідеалізм, економічний суб'єктивізм, суб'єктивна теорія вартості, теорія суспільних благ (потреб) і товарів та суспільного вибору, ідеали демократично-правової держави. Велика хартія вольностей, Білль про права, гасла Великої французької революції — ці та інші досягнення й звершення західної цивілізації справили незгладимий вплив на теорію і практику бюджету взагалі і бюджетного менеджменту зокрема.

      З огляду на свою специфіку, одночасно враховуючи функціонування держави, поле економіки, політики і права, життєдіяльності суспільства, фінансове знання в його методологічному аспекті спирається на наукові положення філософії, політичної економії, соціології, на принципи державного і конституційного права. Як зазначав відомий французький учений-фінансист Поль Марі Годме, у фінансовій науці метод пізнання характеризується «з одного боку, дослідженням фінансових явищ, а з іншого — широким зверненням до інших наук»¹. Це і зрозуміло. Фінансова наука є суспільною (економічною) наукою, а самі фінанси, і передусім бюджет (як їх домінуюча і визначальна складова), виникли з розвитком держави, права і товарно-грошового господарства. Усе функціонування бюджету — від його генези і до зрілого розвитку — пов'язане з існуванням держави. Поза функціонуванням держави немає і бюджету.

      Саме  тому вихідною позицією світової фінансової думки при характеристиці бюджету  є його нерозривний зв'язок з державою, її діяльністю. Усі західні підручники з теорії фінансів і бюджету розпочинаються не з питань природи і сутності цих категорій, як це традиційно з радянських часів заведено у вітчизняній літературі і викладається у вищих навчальних закладах, а з характеристики економічної ролі, завдань і функцій держави, сфери її діяльності. І це цілком логічно і правильно.

      Бюджет  — це «державне фінансове господарство», зазначав ще в XIX ст. один із патріархів західноєвропейської фінансової науки, всесвітньо відомий німецький учений Адольф Вагнер (1835— 1917)¹. Сучасний німецький економіст, професор Берлінського університету Шарль Бланкарт, автор книги «Державні фінанси в умовах демократії» характеризує науку про державні фінанси (і передусім бюджет) як економічний аналіз державної діяльності. Професор Девід Хайман, автор одного з найновіших університетських підручників, який вийшов у Сполучених Штатах Америки кількома виданнями, розуміє під бюджетом особливу сферу економічного знання (економікс), що вивчає державну діяльність та альтернативні способи фінансування державних видатків.

      Подібне розуміння не єдине у своєму роді, воно має свою традицію. Так, професор Колумбійського університету, колишній президент Міжнародного інституту державних фінансів Карл Шоуп дає дещо розширене й конкретизоване тлумачення: бюджет пов'язаний з функціонуванням держави, грошовими асигнуваннями і соціальними виплатами та методами фінансування цих потреб за допомогою податків, позик, іноземної допомоги й емісії грошей⁴. Професор Х'юго Дальтон, відомий у 1930—1940-ві роки англійський фінансист-теоретик і практик, депутат парламенту, канцлер казначейства Великобританії в 1945—1947рр., підручник якого «Принципи державних фінансів» виходив у Англії понад 20 разів і був перекладений багатьма мовами, вважає, що бюджет перебуває на межі економіки і політики. Він виражається у доходах і видатках державних органів влади та їх взаємній відповідності. Ця відповідність не обов'язково зводиться до рівності, вона повинна перебувати у такому кількісному співвідношенні, яке за даних умов є найбільш прийнятним.

      Схоже, найбільш повно і виразно сформулював коло тих соціально-економічних і суспільно-політичних проблем сучасної держави, вирішення яких залежить від бюджету, відомий американський учений-фінансист Ричард Масгрейв (1910р.н.). На диспуті з іншим корифеєм західної фінансової науки, лауреатом Нобелівської премії Джеймсом Б'юкененом (1919 р.н.) він сказав: «Чи не зайшов розвиток державного сектору так далеко, що його слід зупинити? Державний сектор посилює чи стримує економічне зростання? Державні установи та їх персонал продуктивні чи ні? Чи варто державі займатися виробництвом? Чому через публічні бюджети фінансуються як приватні, так і суспільні блага? Яким чином контролювати забруднення довкілля та інші суспільні лиха? Як боротися з бідністю та як пристосувати систему соціального страхування до демографічних змін? Що розуміти під оптимальним оподаткуванням і чи потрібна радикальна податкова реформа? Чи бюджети ще залишаються дієвими інструментами макрополітики»?

      Отже, погляди авторитетів західної фінансової науки єдині у баченні державного бюджету як сфери органічно взаємозв'язаних фінансових потоків державних доходів і видатків. Реально ці потоки існують, відбувається їх рух у організаційно-правових формах бюджетів і кошторисів на різних рівнях державної влади та адміністративно-територіального поділу країни.

      З методологічного погляду для  наведених трактувань характерна простота і реалістичність дефініцій, які  відразу прямують до суті. Економічні явища і процеси, що становлять природу  і зміст державного бюджету, кількісно  і якісно об'єктивізуються, але водночас зрозуміло, що суб'єктивно вони залежать від суспільного вибору і політичних рішень. Подібні трактування насамперед відображають емпіричну реальність бюджету. Добре пристосовані для систематизації й дослідження фінансових явищ прості поняття дуже зручні для зіставлення дефініцій із дійсністю. Подібні характеристики є переконливими не лише в логічному, а й у практичному розумінні, демонструючи єдність теорії і практики. Вони наочно демонструють, як у сфері державних фінансів зливаються економіка з політикою, де економічні міркування і політичні рішення однаково домінують над змістом фінансових операцій держави. На цьому полі, за образним висловлюванням X. Дальтона, має поєднуватися «досконалість теорії, сміливо пропонованої чистим розумом, і мистецтво управління державою, керованою мудрим урядом».

      Водночас  слід визнати, що знайти вичерпне і  до того ж лаконічне визначення бюджету  як фінансово-економічного, суспільно-політичного  та юридично-правового явища, незважаючи на часте й звичне вживання самого терміна «бюджет», не просто. Користуючись різними західними джерелами, можна зібрати цілу низку дефініцій. Уже їх перелік свідчить про суттєве варіювання семантичних значень одного і того самого явища.

      Бюджет  постає як:

• законодавчий акт, що попередньо санкціонує державні доходи і видатки, тобто дозволяє уряду збір коштів та їх цільове витрачання;
• офіційний розпис державних доходів і видатків;
• кошторис імовірних доходів і видатків держави;
• фонд грошових коштів, зібраних державною владою, з визначеним законом їх витрачанням на задоволення загальнокорисних потреб;
• завчасно складений кошторис, що відображає рівновагу між державними потребами і коштами;
• правовий документ, у якому заплановані державні видатки протиставляються очікуваним доходам з одночасним закріпленням обов'язків щодо їх виконання;
• фінансова основа, на якій базується діяльність уряду;
• повторювана щорічно відомість державних доходів і видатків;
• балансова таблиця, в якій обчислюються й порівнюються доходи з видатковими фінансовими зобов'язаннями;
• загальний план державного фінансового господарства на певний проміжок часу (як правило, на 12 місяців);
• контракт, укладений між довірителями (податко платникам й) і довіреними (органами влади);
• наказ, даний виборцями урядовому апарату розпоряджатися державними коштами в межах і на умовах, суворо обумовлених законами.