Оперативне планування виробництва: розвиток методів і форм організацій

 

ДОНЕЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

Кафедра економіки та підприємництва

 

 

 

РЕФЕРАТИВНЕ    ПОВІДОМЛЕННЯ

 

з дисципліни:         « Формування бізнес –моделі підприємства»

 

на тему:   Оперативне планування виробництва: розвиток методів і форм організацій.

 

Студентки: Бондарчук Інни Анатоліївни

 

 

Курс____________ІІІ____________семестр____5_____група  ЕЗ3/10

 

Керівник: викл. Седельников Д.С. 

 

Зарахована______________ балів «___»________________201__ р.

 

Викладач________________________

                                                     Підпис

 

 

Планування є ключовою функцією управління виробничою діяльністю підприємства. Інші управлінські функції  або підпорядковані плануванню (облік, аналіз, прогнозування), або спрямовані на реалізацію планів (організація  і контроль).

Планування полягає у завчасному визначенні (передбаченні) діяльності організації у майбутньому часі задля виконання спільних завдань і досягнення визначеної мети. Результатом планування є сукупність планів, точніше, планових документів, оскільки вони зазвичай погоджуються і затверджуються керівником організації. Як правило, в планових документах мають бути відповіді на питання: що, хто, коли, скільки, де і яким чином необхідно зробити?

Є різні види планів і  в межах організації вони взаємопов’язані. Головним, „доленосним” є корпоративний стратегічний план, в якому визначаються основні складові стратегії організації, послідовність і час основних заходів на шляху досягнення стратегічної цілі. У відповідності до цього плану розробляються: а) функціональні стратегічні плани; б) функціональні тактичні („поточні”) плани на найближчий проміжок часу (плановий період). Залежно від проміжку часу („горизонту планування”)  розрізняють такі види планів: довгострокові (більше п’яти років), середньострокові (від 1 до 5 років), короткострокові (до одного року) і оперативно-календарні (квартальні, місячні, декадні або тижневі, денні).

Стратегічні плани з огляду на терміни їх реалізації переважно  є довгостроковими або середньостроковими. Натомість, в окремих ситуаціях  стратегічну ціль можна досягти  упродовж року чи декількох місяців  – наприклад, поглинути підприємство-конкурента шляхом придбання контрольного пакета його акцій.

Планові документи, як результат  планування, можуть мати різну форму: словесну (вербальну), табличну, графічну, або комбінацію названих. Найпоширенішою є таблична форма, в якій зазначаються найменування показників майбутньої діяльності (підмет таблиці) і їх цифрові значення на певну дату чи період часу (присудок таблиці). Вербальна (словесна, описова чи текстова) форма домінує у стратегічному плануванні, а графічна – в оперативно-календарному. Разом з тим, не завжди і не всі плани відображаються на папері чи електронних носіях. Досить часто керівники і пересічні люди керуються  у своїх великих і малих справах планами, які формуються і зберігаються у їхній пам’яті. Але планування у такій „формі” не дає змоги контролювати виконання планових завдань.

Як правило, стратегічне  планування носить індикативний характер, середньострокове – індикативно-директивний, а оперативне – директивний (однозначні величини).

Планування являє собою  процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення. Воно об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає усім процесам однонаправленість і скоординованість, що дозволяє найбільш повно і ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та якомога швидко вирішувати різноманітні завдання управління.

Перехід національної економіки  України на ринкові принципи функціонування та розвитку обумовлює необхідність кардинальних змін в системі управління, в тому числі, в плануванні діяльності підприємства. В умовах колишньої командно-адміністративної системи одним із її наріжних каменів було жорстке директивне планування. Підприємство одержувало від органів державного планування і управління завдання щодо майже всієї сукупності показників діяльності, господарських зв'язків (від кого отримувати матеріально-технічні ресурси, що і в яких обсягах виробляти, кому і за якими цінами реалізовувати продукцію тощо). Це не давало йому змоги розробляти оптимальні плани, приймати найкращі рішення виходячи із реальних локальних умов.

В нових умовах господарювання та переходу до ринкового регулювання  підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації зверху всієї його діяльності та надання підприємству широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництв», мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати господарювання, але й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності до ринкових коливань. Все це повинно знайти відображення в планах діяльності підприємства. Відкрита система підприємства як його нова якість в ринкових умовах та пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування обумовлюють необхідність створення системи планування і управління підприємством, здатної швидко і ефективно реагувати на ринкові потреби.

Процес планування в максимальній мірі має передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей  розвитку об'єкту планування та середовища його діяльності. Найбільш загальною науковою основою планування е система об'єктивних економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропонування. В планах підприємства повинні бути реалізовані вимоги цих законів та враховані об'єктивні результати макро- та мікроекономічного аналізу стану та тенденції розвитку умов господарювання.

Поряд з загальними принципами управління і планування (позаяк друге  є функцією першого) існують і  специфічні принципи планування, до яких відносять цільову направленість (цілепокладання), системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкту та предмету планування.

Специфічні принципи планування:

1. Принцип планування є вибір та обгрунтування цілей (цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства.

Чітко та зважено визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. В загальному випадку виокремлюють п'ять основних цілей (або їх групи) підприємства:

- господарсько-економічну, обумовлену вимогами забезпечення  високої ефективності виробничої системи, випуску суспільно необхідної конкретної продукції;

-виробничо-технологічну, що відображає основне функціональне призначення підприємства - випуск певної продукції належної якості;

-науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-технічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції і оновленні технічної бази виробництва;

-соціальну - якомога повніше забезпечення потреб працівників підприємства в матеріальній та духовній сферах;

-екологічну - забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.

Пріоритетність тієї чи іншої  мети може мінятись в залежності від  економічної політики держави, історичного  періоду, екологічного становища в  регіоні та світі тощо. В умовах командно-адміністративної системи з її директивним плануванням мали зверхність виробничо-технологічні цілі. При переході до ринкової економіки, з появою підприємств різних форм власності, ліквідацією системи жорсткого централізованого планування цілепокладання на підприємстві стає завданням його керівництва.

2.   Принцип системності.

Цей принцип вимагає, щоб  планування охоплювало всі сфери  діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі. Системний підхід повинен мати місце щодо обгрунтування та вирішення планових завдань на будь-якому рівні управління. За допомогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання, як визначення цілей та їх субординація, порівняння альтернативних шляхів та способів досягнення визначених цілей, що відрізняються одна від одної складністю, термінами реалізації, соціальними наслідками тощо.

3. Принцип безперервності.

Означає: підтримування безперервної планової перспективи, формування та періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлінських рішень, ступеню передбачуваності майбутнього; взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів; своєчасне корегування перспективних та поточних планів, враховуючи початкові сигнали про зовнішні (регіон, економіка в цілому) та внутрішні (всередині самого підприємства) зміни умов господарювання.

4. Забезпечення оптимальності використання застосовуваних ресурсів.

Використання ресурсів підприємства повинно орієнтуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень  науково-технічного прогресу, максимально  повну реалізацію наявних резервів кращого застосування предметів  та знарядь праці, організації виробництва  тощо.

5. Збалансованість плану.

Це необхідна і достатня кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами та показниками плану. Збалансованість являє собою визначальну умову обгрунтованості планів, реальності їх виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.

За ринкових умов, постійної  мінливості зовнішнього і внутрішнього середовища діяльності підприємства вкрай  важливо створити передумови для  адекватної динамічної збалансованості  та мобільності виробництва. Навіть ідеально збалансований в початковий період план не гарантує, що в процесі його виконання не виникне диспропорцій від впливу різноманітних чинників. Принцип збалансованості вимагає також планування ресурсного забезпечення готовності до швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах господарювання.

6. Принцип адекватності системи планування щодо об'єкту та умов його діяльності.

Цей принцип виходить з того, що оскільки ринкове середовище обумовлює постійну мінливість продукції підприємства, його виробничої та організаційної структури, технологій та факторів виробництва, остільки методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу їх розробки повинні постійно переглядатись, а при необхідності — розроблюватись та застосовуватись поліпшені або принципово нові методи та процедури планування.

 Завдання оперативного планування виробництва полягає в організації злагодженої і комплектної роботи всіх ланок виробництва з виготовлення і випуску заданої номенклатури виробів у встановлених обсягах і термінах при найкращому використанні всіх виробничих ресурсів.

Створюючи умови для пропорційного  розвитку виробництва, оперативне планування має бути, орієнтоване на досягнення кінцевих результатів - своєчасного  випуску продукції високої якості і підвищення ефективності виробництва.

Основна особливість системи  оперативного планування полягає в ув'язці часткових процесів, які виконуються окремими виробничими ланками, завдяки чому досягається злагоджений хід виробництва.

Оперативне планування виробництва  полягає у розробці найважливіших  об'ємних календарних показників виробничо-господарської діяльності підприємства. Кожен процес оперативного планування передбачає виконання економістами-менеджерами таких етапів діяльності, як вибір стратегії розвитку підприємства, обґрунтування форми організації виробництва, визначення логістичної схеми руху матеріальних потоків, розробка основних календарно-планових нормативів, оперативне планування роботи виробничих підрозділів організаційна підготовка виробництва, безпосередня організація оперативної роботи, поточний контроль і регулювання ходу виробництва.

В оперативному плануванні виробництва в залежності від розроблювальних показників застосовуються такі основні методи, як об'ємний та календарний.

Об'ємний метод призначений для розподілу річних обсягів виробництва і продажу продукції підприємства по окремих підрозділах і більш коротким тимчасовим інтервалам - квартал, місяць, декада, тиждень, день і годину. З його допомогою формуються місячні виробничі програми основних цехів і плануються терміни випуску продукції або виконання замовлення в усіх випускаючих підрозділах підприємства.

Календарний метод застосовується для планування конкретних тимчасових термінів запуску і випуску продукції, нормативів тривалості виробничого циклу і випереджень виробництва окремих робіт щодо випуску головних виробів, призначених для реалізації на відповідному ринку продукції. Даний метод ґрунтується на використанні прогресивних норм часу для розрахунку виробничих циклів виготовлення окремих деталей, планованих комплектів продукції і виконання складальних процесів.

Таким чином, можна сказати, що основне завдання оперативного планування зводиться в кінцевому підсумку до забезпечення на підприємстві злагодженого і ритмічного ходу всіх виробничих процесів з метою найбільшого задоволення основних потреб ринку, раціонального використання наявних економічних ресурсів і максимізації одержуваного прибутку.

Оперативні плани розробляються  у відповідності до квартальної  і річної програми виробництва (табл. 1 ).

Оперативним називається планування руху предметів праці у просторі та часі, в результаті якого вони перетворюються у готову продукцію. Рух у просторі означає переміщення предметів праці (матеріалів, заготовок, деталей та інших компонентів) між робочими місцями і виробничими підрозділами (цехами, дільницями), де відбувається цілеспрямована зміна їх форми, розмірів і властивостей. Планування руху предметів праці між виробничими підрозділами (на великих і середніх підприємствах) називають міжцеховим, а між окремими дільницями і робочими місцями – внутріцеховим.

У міжцеховому плануванні визначаються так звані «об’ємні»  завдання - кількість комплектів чи агрегатів, які необхідно виготовити у певному періоді (без переліку операцій), а при внутріцеховому – «детальні» завдання із зазначенням часу виконання технологічних операцій на визначених робочих місцях.

При плануванні руху в часі визначаються календарні дати, а в  межах робочого місця – години початку і завершення окремих  стадій і операцій технологічного процесу. У зв’язку з цим, оперативне планування ще називають оперативно-календарним.