Информационный бизнес

Автор: Пользователь скрыл имя, 11 Апреля 2013 в 11:48, реферат

Краткое описание

Інформаційний бізнес (ІБ) – порівняно нова сфера підприємницької діяльності. Термін "бізнес" (business – діло, справа, ділові відносини між людьми, або відносини між учасниками діла) – це діяльність, здійснювана приватним особами, підприємствами чи установами з виробництва або придбання і продажу товарів чи наданню послуг в обмін на інші товари, послуги або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб чи організацій.

Файлы: 1 файл

Реферат Бикова.doc

— 57.00 Кб (Скачать)

Інформаційний бізнес (ІБ) – порівняно нова сфера підприємницької  діяльності. Термін "бізнес" (business – діло, справа, ділові відносини  між людьми, або відносини між  учасниками діла) – це діяльність, здійснювана  приватним особами, підприємствами чи установами з виробництва або придбання і продажу товарів чи наданню послуг в обмін на інші товари, послуги або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб чи організацій.

 

Основними функціями  інформаційного бізнесу в широкому розумінні являються: управління і  ведення обліку; підготовка кадрів; маркетинг будь-якої діяльності і безпосереднє виробництво інформаційної продукції. Роль провідника досягнень науково-технічного прогресу і інновацій, радника при прийнятті управлінських і виробничих рішень і, з рештою, необхідність інформації при вирішення проблем і досягнення поставлених цілей кожного окремого члена суспільства, обумовлює багатогранність видів науково-інформаційної діяльності і її споживчу цінність.

 

Інформаційний бізнес має  і свої специфічні функції, які поділяють його на комп"ютерний, суто інформаційний і змішаний, що відбивається на категорії інформаційного органу. Крім того категорія визначається ще й за такими показниками:

 

r кінцевою ціллю НІД  є створення особистого інформаційного  продукту силами своїх співробітників (інформцентри, довідково-інформаційні служби, фірми з виготовлення БД тощо);

 

r надання інформаційних  послуг на основі замовлень  і підтримки зі своїми користувачами  відношень, близьких до неформальних (бібліотечне обслуговування, реклама, комп"ютерний сервіс тощо);

 

r створення інформаційної  продукції у відповідності зі  специфічними вимогами кінцевих  споживачів (літературна і журналістська  діяльність, мистецтво, галузеві  центри інформації, центри НТІ  тощо);

 

r використання різноманітних носіїв інформації, включаючи як традиційні – паперові, магнітнострічкові, діапозитивні та ін., так і електронні засоби зберігання даних (видавнича діяльність);

 

r створення інформаційної  продукції для забезпечення прийняття  рішень і підвищення якості  цих рішень (юридично-правове, ділове інформування, ДЗК тощо );

 

r отримання прибутку  за рахунок надання послуг  і інформації, тому що користувачі  прирівнюють ці послуги до  проведених наукових досліджень  і повністю їх оплачують (інформаційний  маркетинг, експертно-аналітичні служби тощо);

 

r збір і збереження  різноманітних відомостей про  діяльність певної галузі, підприємства, установи тощо на відміну від  консультацій у сфері управління (органи статистики, архіви і т.  ін.);

 

r відношення до інформації  як до свого кінцевого продукту (засоби масової інформації – ЗМІ).

 

Інформаційний бізнес, спрямований  на підтримку процесів керівництва  в різних галузях народного господарства, або на експертні оцінки, інколи ще називають "інформаційно-діловим  обслуговуванням", "диференційованим забезпеченням процесів керівництва" або "системою підтримки прийняття рішень", розуміючи під цим програмоване формування цілеспрямованого, послідовного, комплексного і неперервного процесу інформування споживачів конкретною науково-технічною, економічною, діловою інформацією, виходячи із специфіки запитів та перспектив розвитку певної галузі.

 

При виборі категорії  бізнесової діяльності інформаційного органу основними принципами повинно  стати:

 

r виробляти те, що продається, а не продавати те, що виробляється;

 

r інтереси споживачів  привалюють над виробничими міркуваннями, тому при визначенні цілей  і задач обслуговування вирішальним  стає не внутрішні технологічні, а зовнішні потреби; 

 

r негнучкість, зайва стабільність  процесів обслуговування повинна змінитися динамічністю, здатністю швидше і повніше пристосовуватися до вимог споживачів, до створення нових, розрахованих на більший попит, продуктів і послуг;

 

r управління інформаційним виробництвом  базується не на директивних  вказівках, не на плані-фетиші, а перш за все на вичерпному знанні об"єктивних факторів, реальних запитів суспільства, його груп і окремих споживачів, а також на швидко й вірно зроблених висновках відносно цього;

 

r в області фінансової діяльності  більше уваги звертається на ціну, яку готовий прийняти споживач, а не на собівартість послуги чи товару, відповідно і бюджет будується з врахуванням вимог реалізації продуктів і послуг.

 

Формуючи власну політику інформаційного ринку, слід визначитися з колом  послуг, що будуть надаватися, відповідно до наявних інформаційних ресурсів і з дотриманням балансу інтересів споживачів і видавців інформаційної продукції. На сучасному споживчому ринку існують такі групи інформаційної продукції, яка з точки зору бізнесу є товаром:

 

1. Науково-технічна продукція, яка створюється на замовлення або в процесі науково-технічної діяльності в ініціативному порядку і яка відноситься до сфер науки, техніки і виробництва. До цієї групи відносяться технічні рішення, в т. ч. винаходи і промислові зразки, технічна документація, ноу-хау, програмні системи, що реалізують інформаційні та інші технології. Специфічним видом науково-технічної продукції цієї групи є аналітичні матеріали – результати аналізу опублікованих і неопублікованих матеріалів. Предметом купівлі можуть бути матеріали, як спеціально підготовлені на замовлення, так і раніше виконані і реалізовані новому замовнику. До даного виду продукції може бути застосований ринковий механізм формування договірних цін, хоч дефіцит попиту нерідко призводить до довільного їх визначення. Слід підкреслити, найбільш перспективним напрямком створення цього виду інформаційного продукту є шлях, пов"язаний з його інтелектуалізацією і підвищенням наукоємкості.

 

2. Інформаційні продукти і послуги,  пов"язані з так званим бібліотечним типом обслуговування. До цієї групи відносяться послуги з надання відповідно до запиту абонента як самого документа (книги, журнали, каталоги тощо), так і копій, рефератів, бібліографічних описів, об"єктографічних чи інших довідок, а також різноманітних баз і банків даних, послуги з надання дистанційного доступу, з проведення пошуку в інформаційних масивах, депонуванню рукописів, перекладів і т.ін. До цієї ж групи відносяться роботи з забезпечення переведення інформації на мікрографічні й машинозчитувані носії, надання телекомунікаційних каналів для забезпечення функціонування електронної пошти і проведення телеконференцій.

 

При формуванні товарного асортименту  інформаційної продукції слід враховувати  всі основні принципи бізнесової діяльності.

 

Підлеглий статус інформаційних органів, які ми розглядаємо, дає йому ряд  переваг в організації бізнесу, а саме – відсутні проблеми початку  діяльності і створення підприємства, необхідності його реєстрації, формування фондів, придбання майна та багатьох інших організаційно-управлінських проблем. Але досьє по входженню в бізнес він повинен обов"язково мати.

 

В досьє повинно входити: викладення проекту комерціалізації  діяльності (цілі, види НІД і асортимент інформаційної продукції, концепція  вартості НІД), експертні оцінки інформаційного ринку, попиту і пропозиції, прогнозованого обороту, фінансових і матеріальних витрат на виробництво; гіпотези з отримання прибутку, необхідних інвестицій, матеріально-технічної бази і кадрового потенціалу інформаційного органу.

 

Форми організації інформаційного бізнесу, як і будь-якого іншого, можуть бути різноманітними – індивідуальне підприємництво, партнерство, акціонерне товариство, корпорація, товариство з обмеженою відповідальністю, франчайзінг тощо. Вибір та обгрунтування форми інформаційного бізнесу залежить переважно від поставленої цілі, вихідних матеріально-технічних, кадрових і фінансових умов, інформаційного споживчого ринку, переважаючого попиту, наявності конкурентів. В нашому варіанті ми маємо справу з франчайзінгом дещо спрощеної форми.

 

 

Франчайзінг (від французького "франшиза" – льгота, привілеї) визначається як надання підлеглому органу – франчайзі, права на виробництво і(або) збут продукту (послуги) з наданням допомоги в організації та управлінні бізнесом ліцензіаром – базовим підприємством, установою, фірмою тощо – тобто франчайзером. Суть франчайзінгу полягає в тому, що поточна діяльність франчейзі, в даному випадку – інформаційного органу, є повністю самостійною (штатний розклад, фонд заробітної плати, окремий план діяльності, довідково-інформаційний фонд), але він функціонує не як уособлений суб"єкт правовідношень, а як частка установи, закладу, організації чи підприємства, який є власником нематеріальних і матеріальних активів, надає свої юридичні ознаки, стандартні господарські процедури і бере на себе частку загальносистемних витрат в обмін на "винагороду" – компенсацію витрат і прибуток від діяльності інформаційного органу. Це співробітництво в даному випадку існує в порядку підлеглості, але воно буде більш відповідальним і результативним, якщо оговорюватиметься ще й контрактом.

 

При переході на бізнесові умови діяльності необхідно вирішити ряд завдань, серед яких:

 

перше – організувати так інформаційну діяльність, щоб  можна було кваліфіковано і своєчасно  виконувати свої обов"язки перед  споживачами інформації;

 

друге – забезпечити  себе таким "портфелем замовлень", який дозволить виправдати всі затрати на утримання інформаційного органу і отримати солідний прибуток.

 

У "портфель замовлень" повинні входити лише економічно ефективні види інформаційної продукції, визначені на основі вивчення інформаційних потреб споживачів та інтелектуальних і матеріально-технічних можливостей їх задоволення інформаційним органом. Це може бути:

 

1. Виконання науково-інформаційних  робіт і послуг за постійно  діючими замовленнями підрозділів  галузі. Сюди відноситься інформаційне забезпечення всіх пріоритетни х напрямів діяльності галузі, цільових програм, заходів тощо. Вартість цих робіт визначається за реальними витратами на їхнє виготовлення з додаванням величини бажаного прибутку. На кожну з них відкривається окреме замовлення, в якому вказується перелік робіт, їх обсяг, строки і вартість їх виконання. Замовлення погоджується з фінансовою службою обох сторін і підписується.

 

2. Виконання робіт  з індивідуального інформаційного  забезпечення спеціалістів галузі. Сюди відносяться роботи по вивченню інформаційних потреб спеціалістів і організації їхнього постійного інформаційного забезпечення. Робота виконується за постійно діючим завданням або замовленням. Умови її виконання і оплати такі ж, як і в попередній роботі.

 

3. Виконання одноразових  заходів з науково-інформаційного  забезпечення підрозділів галузі  і окремих спеціалістів. Сюди, окрім  виконання окремих завдань на  цільовий пошук і забезпечення  інформацією, включаються також  виконання перекладів з інших мов, підготовка покажчиків літератури на різних носіях, складання довідок, разовий пошук інформації у фондах, замовлення копій чи окремих документів. Ці види робіт і послуг оплачуються за договірними цінами.

 

4. Виконання одноразових  замовлень з науково-технічної пропаганди. Сюди відносяться всі замовлення на проведення пошуку і передачі інформації про передовий досвід і інновації, а також організація і проведення заходів щодо вивчення передового досвіду чи інновацій. Оплата роботи здійснюється за фактичними цінами, встановленими виробником або за угодою.

 

5. Виконання одноразових  замовлень підрозділів інших  галузей і окремих споживачів. Ці роботи виконуються за письмовими  замовленнями, в яких, крім сутності  замовлення і строків його  виконання, даються гарантії оплати виконаних робіт. Звичайно це: замовлення на надання допомоги в пошуку інформації, копії видань з ДІФу, інформаційні, адресні та аналітичні довідки, реферати, оглядова і бібліографічна інформація і т. п. або замовлення на отримання вже готової ексклюзивної інформаційної продукції. Виконана робота передається замовнику тільки після оплати виставленого рахунку. Якщо замовлення складне, й дороге, то вартість його виконання попередньо погоджується з замовником.

 

Відносно ж тих робіт, котрі, як перераховані вище, не оплачуються (обслуговування інформацією керівників, взаємообмін і тощо), то витрати на їх виконання, виставлені інформаційним органом керівництву базового підрозділу, відносяться на його накладні витрати.

 

Організаційно-економічне удосконалення НІД при переході на бізнесовий режим залежить від наявності:

 

– норм часу і виробітку  на всі процеси і всю інформаційну продукцію;

 

– цін на всю без  винятку продукцію, незважаючи на форму  її надання споживачеві (платну чи безплатну);

 

– системи обліку і контролю за своєчасним виконанням;

 

– активного зворотного зв"язку зі споживачами;

 

– зниження собівартості продукції;

 

– рентабельності виробництва.

 

Не зважаючи на те, що комерційна науково-інформаційна діяльність в даному випадку є  додатковою і лише сприяє збільшенню прибутку базового підрозділу, вона не повинна породжувати невиправдані робочі місця і витрати, які не приносять доходу. Тому одним з важливих моментів організації, становлення і розвитку інформаційного бізнесу є визначення доцільності його діяльності, перспективних обсягів реалізації продукції і послуг, отримання прибутку.

 

Бібліотека, як некомерційна установа, досі не має критеріїв комерційного ранжирування своїх послуг і продуктів. Тому першочерговим завданням повинно  стати визначення реальної ціни продукції та послуг, які має намір бібліотека продавати споживачам. Це трудомістке, але одноразове завдання, і його необхідно зробити самим чи найняти спеціаліста. Потім необхідно зіставити реальну ціну з ринковою і прийняти рішення про доцільність виробництва кожного продукту чи послуги, тобто, визначитися з рентабельністю виробництва обраного товарного асортименту.

 

Всі ці питання покликане вирішити маркетингове дослідження, з якого  і повинно починатися формування бізнесової стратегії будь-якого інформаційного органу.

 

 

Список літератури

 

Закон України. Про захист інформації в автоматизованих системах: Затверджено 5 лип. 1994 р. // Відомості ВРУ. – 1994.–  № 31. – Ст. 286.

 

Закон України. Про інформацію: Закон  України: Затверджено 2 жовт. 1992 р. // Відомості ВРУ. –1992. – № 48. – Ст. 650.

 

Закон України. Про науково-технічну інформацію: Затверджено 25 черв. 1993 р. // Відомості ВРУ. – 1993. – № 33. –  Ст. 345.

 

Закон України. Про національну  програму інформатизації: Затверджено 4 лют. 1998 р. // Уряд. кур"єр.– 1998.–12 берез.


Информация о работе Информационный бизнес