Відомі біологи

Сьогодні важко переоцінити значення досліджень А.М. Окснера в таких напрямах науки, як флористика (наука про різноманітність рослинного світу, особливості розподілу рослин за географічними, кліматичними та екологічними факторами), систематика, філогенія лишайників (наука про походження та генетичні зв’язки біологічних груп, про їх спорідненість та подібність), ботанічна географія та фітоценологія (наука про рослинні угруповання, їх класифікацію та поширення на земній кулі).

Професор А.М. Окснер був блискучим систематиком. Він опи-сав близько ста нових для науки таксонів рослин. Підсумком досліджень ліхенофлори України є фундаментальна робота вченого «Флора лишайників України».

З ім’ям А.М. Окснера пов’язаний дуже важливий етап у розвитку ботаніки та географії рослин у цілому. Він є одним із засновників всесвітньо відомої української школи історичної географії криптогамних рослин.

А.М. Окснер вражав оточуючих інтелігентністю, глибокими знаннями в декількох науках, вільним володінням багатьма європейськими мовами. Також він захоплювався історією культури, живописом, театром і літературою, музикою, особливо класичною.

Вивчення спадщини професора А.М. Окснера розпочалося лише після 1987 р. (через 14 років після його смерті). Йому довелося працювати в часи сталінських репресій та лисенківських переслідувань, і, мабуть, через це залишились неопублікованими такі відомі його роботи, як «Ліхенофлора Уралу», «Определитель лишайников Советской Арктики» та інші.

Альфред Миколайович Окснер залишив по собі багато учнів та послідовників. У 1998 році до 100-річчя від дня народження видатного вченого було приурочено декілька наукових форумів, випущено ювілейний конверт України. У тому ж році на базі Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України було засновано премію А.М. Окснера за кращу молодіжну роботу в галузі практичного використання лишайників, яку присуджують за результатами конкурсу  раз на 2–3 роки.

Про А.М. Окснера ти прочитаєш у наступних статтях:

Кондратюк С.Я. До 105-річчя з дня народження Альфреда Миколайовича Окснера / С.Я. Кондратюк // Все для вчителя .— 2003 .— № 1–2 .— С. 22–23.

Кондратюк С.Я. Альфред Миколайович Окснер : до 100-річчя з дня народж. / С.Я. Кондратюк // Паросток .— 2000 .— № 1 .— С. 10–14.

Окснер Альфред Николаевич / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.] // Биологи : биогр. справ. — К., 1984 .— С. 468.

 
Микола Григорович Холодний 
(1882–1953)

Видатний український ботанік, фізіолог рослин, мікробіолог, засновник вітчизняної школи фізіологів рослин, академік Всеукраїнської академії наук, заслужений діяч науки Микола Григорович Холодний народився у російському місті Тамбові, де його батько (родом з Переяслава, що на Київщині) учителював у місцевій гімназії. У 1900 р. після закінчення з золотою медаллю гімназії Микола Холодний вступив до університету св. Володимира (нині Національний університет ім. Т.Г. Шевченка) на природниче відділення фізико-математичного факультету. Після завершення навчання в 1906 році та отримання диплому М.Г. Холодний залишився на факультеті для підготовки дисертації і подальшої викладацької роботи. У 1909 р. майбутній учений прочитав пробні лекції з мікробіології і йому було присвоєне звання приват-доцента з правом читання лекцій на кафедрі фізіології рослин. Упродовж сорока років Микола Григорович викладав мікробіологію в університеті. двосторонній характер зв’язку між атмосферою Землі та її біосферою. М.Г. Холодний та В.І. Вернадський накреслили програму досліджень «повітряних» вітамінів.

Значні дослідження академік М.Г. Холодний провів у галузі мікробіології. Вивчаючи мікроорганізми водойм і ґрунту він застосував власні методи. Тепер ними користуються мікробіологи всього світу.

Академіку М.Г. Холодному належать оригінальні гіпотези щодо виникнення органічних речовин на Землі абіогенним шляхом. У світоглядно-філософських працях учений порушує кардинальні питання взаємовідносин людини і природи, місця людини в космосі та проблеми сталого гармонійного розвитку. Свої філософські погляди він узагальнив у книзі «Думки натураліста про природу і людину».

Микола Григорович Холодний жив для науки, усього себе віддаючи улюбленій роботі. Ім’я вченого у 1971 р. присвоєне Інституту ботаніки НАН України. З 1972 р. в Академії Наук УРСР заснована премія імені М.Г. Холодного, яка присуджується за видатні праці у галузі ботаніки і фізіології рослин. Перший президент Академії Наук України В.І. Вернадський називав М.Г. Холодного одним з найбільших вітчизняних біологів.

Докладніше про видатного вченого можна прочитати  у  виданнях:

Береговий П.М. Микола Григорович Холодний / П.М. Береговий, М.А. Лагутіна // Видатні вітчизняні ботаніки .— Вид. 2-е .— К., 1969 .— С. 192–196.

Матвійчук О. Його іменем названо інститут / О. Матвійчик, Н. Струк // Пам’ять століть .— 2006 .— № 6 .— С. 188–189.

Микола Григорович Холодний — ботанік і мікробіолог / Матеріал підгот. М. Кушнір, С. Мілюкова // Біологія .— 2007 .— № 16–18 .— С. 8–9.

Холодный Николай Григорьевич / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.] // Биологи : биогр. справ. — К., 1984 .— С. 674–675.

Хомляк М.М. Микола Григорович Холодний та його фітогормональна теорія / М.М. Хомляк // Країна знань .— 2003 .— № 1 .— С. 27–29.

Шаров І. Холодний Микола Григорович / І. Шаров // 100 видатних імен України .— К., 1999 .— С. 449–452.

Іван Іванович Шмальгаузен 
(1884–1963)

Праці І.І. Шмальгаузена ввійшли до золотого фонду вітчизняної і світової науки. Як людина і вчений він відзначався великим талантом дослідника, глибокою принциповістю, величезним працелюбством, безмежною любов’ю до людей і науки. І.І. Шмальгаузену були властиві почуття нового, невпинний пошук істини. Він написав понад 200 наукових праць з еволюційної морфології, ембріології, експериментальної біології, екології, генетики, філогенії тварин і теорії еволюції.

Один із найвидатніших учених ХХ століття Іван Іванович Шмальгаузен народився 1884 року в Києві. Його батько, Іван Федорович, — відомий ботанік, професор Петербурзького та Київського університетів, помер дуже рано. Іван, закінчивши у 1901 році Першу київську чоловічу гімназію, вступив до Імператорського університету св. Володимира на фізико-математичний факультет. Під впливом лекцій видатного вченого О.М. Сєверцова Іван Шмальгаузен уже в студентські роки розпочав дослідження з порівняльної анатомії. Його праця з вивчення розвитку кінцівок земноводних була відзначена золотою медаллю університету. Навчався І.І. Шмальгаузен з перервами: спочатку був виключений з університету за участь у студентських заворушеннях, потім відновився, але невдовзі (під час революції 1905–1907 рр.) університет було закрито. І.І. Шмальгаузену довелося заробляти на життя. Диплом він одержав тільки 1909 року.

У 1912 р. на запрошення свого вчителя О.М. Сєверцова — професора Московського університету, І.І. Шмальгаузен переїхав у Москву і став працювати асистентом, а потім доцентом на його кафедрі порівняльної анатомії. У 1913 р. він блискуче захистив магістерську дисертацію, а в 1916 р. — докторську. З 1918 по 1921 рік І.І. Шмальгаузен працював у Воронезькому університеті, з 1921 по 1937 рік — у Київському. У 20–30-і роки вчений працював дуже напружено, паралельно в Москві й Києві, поєднуючи наукову, викладацьку й організаторську діяльність. Він був професором і завідувачем кафедри Вищого інституту народної освіти (з 1921 р.), дійсним членом Всеукраїнської академії наук (з 1922 р.), організатором і керівником кафедри експериментальної зоології та ряду інших наукових установ, об’єднаних у 1930 р. в Інститут зоології і біології ВУАН (нині Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України). Академік І.І. Шмальгаузен був першим директором цього інституту (1930–1941 рр.).

Створивши власну наукову школу, І.І. Шмальгаузен не втратив тісних зв’язків зі своїм вчителем. Після смерті О.М. Сєверцова  він став визнаним лідером радянських еволюційних морфологів і ембріологів, безпосереднім керівником досліджень, які  проводилися тоді в цих напрямах у Москві та Києві.

Лабораторії, в яких працював учений, стали центрами розвитку експериментальної біології — нової галузі науки. Праця вченого «Фактори еволюції» є цінним внеском не лише в теорію еволюції, а й у нову галузь знань — еволюційну генетику.

В останні роки життя академік І.І. Шмальгаузен захоплювався розробкою математичних методів біологічних досліджень. Великого значення він надавав біологічній кібернетиці, цікавився проблемами біоніки та іншими найновішими напрямами в науці. Учений показав, що організм — складна система, здатна до авторегуляції, тобто до саморозвитку і виправлення порушень розвитку, викликаних несприятливими умовами. Розвиток від яйцеклітини до дорослої особини І.І. Шмальгаузен розглядав як процес, який суворо регулюється на всіх рівнях організації — на рівні клітини, тканини і організму. Іван Іванович працював над книжкою з біологічної кібернетики, але закінчити її не встиг. Посмертно вийшла збірка його статей «Кібернетика та еволюція».