Ракоподібні Житомирщини. Екологія і значення

 Видільна система. Представлена парою зелених залоз, що названі так за своє забарвлення і розташовані в головному відділі. Вони мають вигляд пухирців із вивідними канальцями, що відкриваються назовні в основі довгих вусиків.

 Кровоносна система. Кровоносна система незамкнена. Серце п'ятикутне, має вигляд мішечка з трьома парами отворів, через які надходить кров. Гемолімфа в ракоподібних містить пігмент гемоціанін, що бере участь у транспорті кисню і надає крові блакитного кольору. Кров рухається по артеріях від серця за різними напрямками, далі в порожнину тіла, де забезпечує органи киснем. По особливих судинах кров попадає до зябер і збагачується киснем, потім повертається до серця.

Дихальна система. Представлена зябрами, що є тонкостінними виростами основ грудних ніг і вкриті ззовні складкою панцира. Розташовані в зябровій порожнині по боках, у середині головогрудного щита (карапакса). Дихає рак розчиненим у воді киснем. Циркуляція води в зябровій порожнині забезпечується постійним рухом особливих відростків другої пари нижніх щелеп (200 махальних рухів за хвилину). Карапакс спрямовує тік води до зябер.

Нервова система. Складається з навкологлоткового нервового кільця і черевного ланцюга. До очей і вусиків нерви відходять ввід навкологлоткового ганглія, до ротових органів — від підглоткового. Черевний ланцюжок має парні ганглії у кожному сегменті, іннервує всі кінцівки та внутрішні органи.

Органи чуття. Добре розвинені. На голові — пара коротеньких і довгих вусиків (органи нюху і дотику), пара складних (фасеткових) очей. Очі містяться на рухомих стебельцях. Фасеткові очі складаються з великої кількості простих вічок. У річкового рака їх понад 3 тисячі. Схожі вони на колодязь, стінки якого складаються з пігментних клітин, що поглинають світло, а на дні розташовані світлочутливі рецептори (сітківка). На поверхні вічок розташовані хітинові прозорі кришталики (заломлюють світло). У коротеньких вусиків в основі розміщений орган слуху і рівноваги. Органи рівноваги мають вигляд мішечка з чутливими щетинками, на які тиснуть при зміні положення тіла піщинки. Органи смаку розміщені на ротових кінцівках.

Головогруди вкриті великою  кількістю чутливих волосків (можливо виконують функцію органів дотику і хімічного чуття).

Розмноження. Роздільностатеві тварини. Статево зрілими стають приблизно у 3 роки. Виражений статевий диморфізм: у самців черевце вужче від грудей, 2 передні пари черевних ніжок трубчасті, (беруть участь в заплідненні); у самок черевце ширше грудей, перша пара черевних кінцівок рудиментарна, у період розмноження до черевних кінцівок прикріплюються запліднені яйцеклітини. Статеві залози (сіменники, яєчники) - непарні (злиті, парні за походженням), розташовані у грудній порожнині. Статеві протоки (сім'япроводи, яйцепроводи) — парні. Запліднення — внутрішнє. Наприкінці зими відкладає ікру, прикріплює її до черевних ніжок. На початку літа з'являються рачки. Розвиток — прямий. Маленькі рачки схожі на дорослих раків. Деякий час перебувають на черевних кінцівках матері (від 10 до 12 діб) під їх захистом, потім — розповзаються.

Ареал. Річкові раки зустрічаються в річках і озерах з мулистим дном і урвистими берегами. Живуть раки переважно в прибережній смузі водойм, де освоюють глибини до 3-5 м. Суцільних поселень вони не утворюють, концентруючись на ділянках, розташованих біля крутих і обривистих берегів, складених з піщаного, глинистого, мулистого або торф’янистого ґрунту, в якому зручно рити нори.  

 У пошуках їжі рак повільно повзає по дну, рухаючи своїми довгими вусами. Пересувається він за допомогою 4-х пар холодильних ніг, а свої довгі кінцівки, озброєні клешнями, тримає напоготові у піднятому положенні і хапає ними здобич, яка підвертається по дорозі. В разі небезпеки рак повзе назад, відштовхуючись клешнями, різкими рухами підганяє під себе членисте черевце і завдяки цьому пливе також у зворотному напрямку.[4]

 

Широкопалий рак

 

Широкопалий рак (Astacus astacus) (дод. №6) – реліктовий вид. Зустрічається лише в прісних водоймах, а в річках і озерах з чистою і холодною водою, обираючи в них круті й обривисті береги, де він може рити нори. [12]. На Житомирщині він зустрічається лише в притоці річки Тетерів, в річні Ірша. [11]

Довжина тіла широкопалого раку може досягати 20 см. Забарвлення варіює в залежності від місця проживання від зеленувато-бурого до синьо-коричневою. [12]

У цього виду більш короткі і широкі клешні, на нерухомому пальці клешні є напівкругла виїмка.

Взимку скупчується в глибоких ямах. Холодолюбний, дуже чутливий до якості води. [14] Широкопалий рак віддає перевагу піщаному або камінчастому ґрунту (вапняк), тому він рідко викопує нори, а в якості притулку використовує частіше корчі або сидить під камінням. Вода повинна містити багато мінеральних речовин, зокрема іонів кальцію (10-60 мг / л). У воді, де не вистачає мінеральних речовин, панцир у раків стає м'яким. [7]

Житла - невеликі річки, струмки, а також озера з чистою водою (в останніх воліє прибережні зони біля стрімким берегом з щільним ґрунтом. [14]

Починаючи з другої половини XX століття широкопалих раків витісняє з природних середовищ існування інший вид прісноводних раків - Pacifastacus leniusculus, інтродукований з Нового Світу. [12] 
Причинами зміни чисельності також є порушення природного стану водойм, пов'язане з антропогенним фактором (збіднення води на кисень, забруднення пестицидами, замулення і т.п.). [14] 

 

Мокриці

 

Мокриці (Oniscidea)(дод. №7)  — підряд рівноногих ракоподібних, що містить біля 3000 видів із жорстким екзоскелетом та 14 з'єднаними члениками тіла.

Мокриця-броненосець звичайна (лат. Armadillidium vulgare) - вид мокриць з сімейства Armadillidiidae. Широко поширений в Європі і по всій Україні, інтродукований в Новий Світ. [12]

Тіло овальне, зверху опукле, перша пара вусиків недорозвинена і дуже мала, друга сильно розвинена. Очі з боків голови; верхні щелепи позбавлені щупалець. Перший грудний членик здебільшого обхвачуює голову з боків, 7-ий має ззаду глибоку вирізку; всі 7 пар грудних ніг однакової будови і пристосовані для ходьби. Всі членики черевця вільні; п'ять перших пар черевних ніг прикривають один одного черепицеподібно; внутрішня гілка їх грає роль зябер, зовнішня, — кришки; тверда зовнішня гілка першої пари складає повітряні порожнини, що відкриваються назовні, — органи повітряного дихання; 6 пара черевних ніг обернена назад і видається в проміжку між 5 і 6 черевним члеником.

Найбільш звичайні представники підряду відносяться до родів Oniscus і Porcelliо. Їх тіло овальне, декілька більш звужене до задньої частини, лоб з трьома лопатями, зовнішні вусики завдовжки майже рівні половині тіла, 3, 4 і 5 членики черевця з довгими направленими назад бічними виростами.

Представники цієї групи  живуть на суші (хоча деякі і тримаються переважно біля берегів прісних або солоних вод) здебільшого у вологих місцях: під каменями, під лежачим на землі деревом, в погребах тощо. Вдень вони ховаються і виходять на пошуки їжі увечері або вночі. Харчуються рослинами, частиною такими, що розкладаються, частиною живими і можуть іноді приносити деяку шкоду городнім рослинам (але разом з тим вони поїдають і шкідливі рослини).

У разі небезпеки (наприклад  якщо покласти їх в долоню), мокриці  деяких родів, наприклад Armadillidium, згортаються в клубок, нагадуючи мініатюрний кавун.[4]

Репродуктивна система  мокриць демонструє надзвичайно  дивні особливості. Незапліднені самки  мають на черевній стороні 5 грудного сегменту пару отворів, що ведуть до сім'яприймачів, які звернені до яйцепроводів сліпим кінцем. При зляганні (у квітні або травні) приймачі наповнюються сім'ям; через деякий час вони лопаються на внутрішньому кінці, і сім'я поступає в яйцепроводи. Вслід за тим самка линяє і значно змінюється: парні статеві отвори 5 членика закриваються, а замість них утворюється непарний щілеподібний отвір на межі між 5 і 6 члениками; на 5 перших парах ніг біля основи утворюються пластинки, що складають вивідкову камеру. Сім'я проникає потім в яєчник, і запліднені яйця виходять через згаданий непарний отвір у вивідкову камеру, де і проходять розвиток. Частина сім'я залишається неспожитою і запліднив нову кладку, що поступає в сумку після того, як покоління, що вивелося в ній, залишить її. Коли і нове покоління розвинеться і покине сумку, самка знову скидає шкірку і з'являється після ліньки в первинному вигляді.

Мокриці (Ligidae) мешкають у всіх ландшафтних зонах землі, але особливо численні і різноманітні в степах. [10]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

В результаті діяльності людини погіршується якість води в  водоймах, що в свою чергу призводить до зменшення кількості ракоподібних. Акліматизовані види ракоподібних витісняють природних мешканців водойм, що в свою чергу призводить не тільки до втрачання виду але й до зміни або руйнування харчового ланцюга тварин водойм.

  Велика роль ракоподібних в біологічному кругообігу у водних екосистемах і біологічному очищенню вод. Планктонні рачки харчуються в основному одноклітинними водоростями і зваженими у воді органічними частками, а ними в свою чергу харчуються риби. Основу їжі для риб у всіх водоймах складають ракоподібні або тварини, що харчуються ними. [12]

   Ракоподібні - важливий об'єкт промислу і використовуються людиною в їжу. На рибоводних заводах розводять дрібних рачків як корм для риб, а раків розводять як харчовий продукт для людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Акимушкин И. И. Мир животных: Беспозвоночные, ископаемые животные. — 4-е изд., испр. и доп. — М.: «Мысль», 1998. — 445с.
2. Алексеев В. Н., Бабенко В. Г., Сивоглазов В. И. Биология: Членистоногие. Ракообразные. Паукообразные: — Москва, Дрофа, 2004 г.- 48 с.
3. Догель В. А. Зоология беспозвоночных: Учебник для ун-тов / Под ред. проф. Полянского Ю. И. — 7-е изд., перераб. и доп. — М.: Высш. школа, 1981. — 606 с., ил.
4. Зенкевич Л. А. Жизнь животных Том 2. Москва, 1969
5. Кутикова Л. А. , Старобогатов Я. И. Определитель пресноводных беспозвоночных европейской части СССР. Гидрометиоиздат, 1977.
6. Райков Б.Е., Римский-Корсаков М.Н. Зоологические экскурсии. 1956 ст. 255
7. Рахманов А.И. Речные раки. Содержание и разведение.
8. Станкевич Т. О.  Атлас тварин і рослин України: Ілюстроване енциклопедичне видання — К. : Торнадо, 2009. — 64 с.
9. Щербак Г. Й. та ін. Зоологія безхребетних: Підручник: У 3 кн. Кн. 2 /Г. Й. Щербак, Д. Б. Царичкова, Ю. Г. Вервес. — К.: Либідь, 1996,— 320 с
10. Усі тварини України. —  Харків : ПП «Торсінг плюс», 2008. — с. 213
11. Червона книга України (Рослинний і тваринний світ): [Під загальною редакцією члена-кореспондента Національної АН України І.А. Акімова]. — : Глобалконсалтинг, 2009. — 624с , 912с.
12. http://www.wikipedia.ua/
13. http://rnd.cnews.ru/natur_science/news/line/index_science.shtml?2011/02/04/426061 R&D.CNews. Геном дафнії
14. http://mobidik.zt.ua/publ/rak_shirokopalyj_blagorodnyj/6-1-0-171
15. http://sbio.info/page.php?id=125
16. http://medbiol.ru/medbiol/dog/000a388a.htm#000a9d01.htm
17. http://www.zooclub.ru/chlen/rak/index.shtml

Додатки

 

1. Дафнія

2. Циклоп

 

3. Щитень літній

4. Бокоплав

 

 

 

 

5. Рак довгопалий

 

6. Рак широкопалий

 

 

 

 

7. Мокриця