Об'єми скидів стічних вод до Чорного моря

Міністерська Декларація про захист Чорного моря (Одеса, 1993) окреслює політичні рамки для  впровадження Конвенції. Вона грунтується  на Декларації Ріо і закликає до негайних, виважених і безперервних дій на всіх рівнях, спрямованих на захист та відтворення морського середовища і забезпечення сталого розвитку Чорного моря.

Одеська Декларація стала основою для Міжнародної  програми управління довкіллям і  захисту Чорного моря та розробки Стратегічного плану дій, який був  підписаний у 1996 р.

Нині у рамках міжнародного співробітництва розробляються гармонізовані регіональні критерії якості довкілля, здійснюється координація національних програм зниження скидання небезпечних речовин і біогенів, впроваджується узгоджена система моніторингу морських вод. Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), яке було започатковане в 1992 р. як процес комплексної багатосторонньої співпраці, зараз стало регіональною економічною організацією. Україна брала участь в усіх робочих групах, включаючи групу з охорони довкілля. Ця група має справу, головним чином, з проблемами довкілля Чорного моря. На її останній нараді (Софія, 14-15 вересня 1998 р.) група ухвалила рішення щодо гармонізації систем моніторингу довкілля. ЧЕС підтримує створення Чорноморського екологічного фонду і впровадження спільної системи державного контролю портів регіону.

Україна є стороною Конвенції про запобігання забрудненню морського середовища з суден (MARPOL 73/78, а з 1999 р. — МКУБ), яка визначає Чорне і Азовське моря як «спеціальний регіон». Забруднення, що надходять у Чорне море із стоку Дунаю, визначають умови стану морського довкілля. Україна бере участь у Чорноморській і Дунайській екологічних програмах і робить активний внесок у зусилля з реалізації послідовного регіонального підходу. Створена спільна Чорноморсько-Дунайська робоча група має на меті визначити необхідний ступінь зниження кількості біогенів для поліпшення морської екосистеми.

“Чорне та Азовське моря”

 

 

Чорне море — внутрішнє море басейну  Атлантичного океану, омиває береги

України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії і Румунії. Площа 422 тис.

км2,. середня глибина 1271 м, максимальна — 2245 м. Керченською протокою

Чорне море сполучене з Азовським, протокою Босфор — з Мармуровим морем.

У Чорне море впадають Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг та інші

ріки.

 

Найбільший півострів — Кримський, найбільші затоки у берегів України -

КаркінІтська, Каламітська, Феодосійська, Джарилгацька. Островів мало

(Зміїний, Джарйлгач та ін.). Поширені  піщані коси. Взагалі береги

розчленовані мало.

 

Кліматичні умови Чорного моря визначаються розташуванням значної  його

частини в субтропічному поясі. Зима тепла і волога, літо жарке  і сухе.

 

Середня солоність Чорного моря 21,8%о. Температура поверхневих вод

влітку від +24 до +26 С, у мілководних затоках — до +29 С. Взимку

температура води в середньому дорівнює +8 С. У суворі зими в

північно-західній і півяічно-східній частинах Чорне коре замерзає.

 

Характерною особливістю моря є наявність у його глибинних водах

сірководню, рівень якого підвищується і вже досяг позначок -100-200 м,

що негативно відбивається на органічному  житті.

 

У Чорному морі промислове значення мають червоні водорості, із риб —

хамса, ставрида, кефаль, камбала, скумбрія, із безхребетних — мідії,

креветки, устриці. Узбережжя Чорного  моря — головний рекреаційний район

України: Море відіграє велику роль у  внутрішніх і зовнішніх транспортних

зв'язках (порти Одеса, ІллІчівськ, Південний та ін.). Розпочато освоєння

шельфу (видобуток газу, у перспективі  — нафти).

 

Інтенсивна господарська діяльність у басейні Чорного моря призвела до

виникнення складних екологічних  проблем. Це, насамперед, синдром

морської евтрофікції, пов'язаний з інтенсивним надходженям з  річковим

стоком біогенних елементів, що спричинило масове "цвітіння" водоростей,

зменшення вмісту розчиненого кисню, загибель бентосних організмів.

Постійним явищем стали "червоні  припливи" в прибережних водах.

 

Значним стало забруднення акваторії  Чорного моря шкідливими речовинами,

особливо нафтопродуктами. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС

відбулося забруднення вод Чорного  моря радіонуклідами. Хімічне та інші

види забруднення негативно  позначилися на його біоті, що призвело до

зменшення запасів промислових  риб, а їхню екологічну нішу зайняла  медуза

аурелія. Значна кількість поживи та відсутність конкурентів надало їй

можливість швидко збільшити чисельність  популяції. Навесні 1988 р. в

районі узбережжя Чорного моря поширився чужоморець, активний хижак -

гребінник мнеміопсис, занесений з  баластними водами з портів

атлантичного узбережжя. СІЛА. Він  живиться дрібними рачками, личинками

та ікрою риб. З його появою кількість фіто- і зоопланктону зменшилася в

10—20 разів, що значно підірвало кормову базу риб. Так, у 1989 р. вилови

ставриди зменшилися з 115 до 3 тис. т, значно зменшився вилов хамси

тощо.

 

Останніми роками в Чорному морі спостерігається негативна тенденція

на тенденція

підвищення межі сірководневої зони, яка за останні три десятиріччя

піднялася в середньому на 40 м, що може дуже негативно позначитися на

усій екосистемі Чорного моря.

 

Азовське море

 

Багато народів, які мешкали  тисячоліттями на березі Азовського моря,

називали його по-різному, але всі відображали його основну природну

особливість - достаток та головну  фізико-географічну якість -

мілководність. Скіфи називали його Кар-гулак ("Багате на рибу"), Меоти -

Темеринда ("Матір морів"), древні римляни - Палюс Меотис ("Болото

меотийське"), турки - Бахр Ассик ("Море темно-синє"), араби -

Бахр-эль-Азак ("Море - фортеця"). Ця назва і закріпилася з 13 століття.

І дійсно, той хто володіє цим  морем, той має вихід у Світовий океан.

Тому російський цар Петро Великий, створюючи Російську імперію, надавав

особливої уваги завоюванню морських просторів. Як ніяке інше море в

світі воно мало багато інших назв - враховуючи викривлення - біля

чотирьохсот.

 

Море відноситься до середземноморського  басейна Атлантичного океану і

розташовано на півдні України та Росії між 45 град.16 хвил. і 47 град.

17 хвилин північної широти та 33 град. 36 хвилин і 39 град. 21 хвилина

східної довготи. Його площа 38 тис. кв. км, об'єм 320 куб. км, середня

глибина 7,4 м, а максимальна 15 м, що недостатньо для проходу великих

океанських судів. Тому до портів України - Бердянськ, Маріуполь та Росії

- Таганрог, Єйськ ведуть спеціальні  канали по яким на протязі  року (тому

що море практично не замерзає) пливуть сюди кораблі з Турції, Греції,

Італії, Іспанії, Югославії, Болгарії, Куби, Індії та багатьох інших

країн. Щорічно ці канали поглиблюють, розчищають, чим завдають великої

шкоди морській флорі та фауні.

 

Особливістю Азовського моря є його майже повна відокремленість  від

Світового океана. Через Керченську протоку довжиною близько 41 км при

ширині від 4 до 45 км відбувається обмін  водою з Чорним морем в

незначній кількості. Головними джерелами  постачання води є ріки і

природні опади. Основні водні  артерії Дон, який приносив у море біля 30

куб. км води та Кубань - 11 куб. км, а  також ріки Приазов'я, які вносять

біля 1 куб. км води щорічно. За рахунок опадів - біля 322 куб. км

опрісненої води. Але випаровування відбирає майже 282 куб. км. Отже для

моря лишається 40 куб. км води. В басейні Азовського моря нараховується

близько 130 штучних водоймищ з загальною  площею водного дзеркала 6000

кв. км і сумарним об'ємом 40 куб. км. Отже, можна вважати, що для моря

це нульовий баланс. Але за рахунок  господарської діяльності, особливо

індустрії, безповоротні втрати води складають майже 15 куб. км. Зважаючи

на те, що через ріки відбувається винос солей з сільськогосподарських

полів - майже 2,5 млн. тон та за рахунок  притоку чорноморської води у

кількості біля 38 куб. км, що еквівалентно вносу 200 млн. т солей,

сумарний приріст солоності води в Азовському морі складає біля 1 проміле

відносно багаторічного середнього значення (10-11 проміле).

 

В акваторії щорічно накопичується  біля 12 млн. тон речовин, з яких за

овин, з яких за

рахунок річкового зносу твердих більше 8 млн. тон, органічних речовин

фітопланктону та бентосу більше 2 млн. тон і майже стільки ж карбонатів.

До цього слід додати 2,5-3 млн. тон  продуктів абразії берегів. Все це

сприяє осадконакопиченню на дні  із швидкістю 2 мм за рік. Це один з

факторів поступового обміління  моря - за 1000 років майже на 2 метри.

Але цьому процесу протистоїть  інший процес - повільне прогибання дна,

яке найбільш виражене у центральній частині моря. Це супроводжується

поступовою абразією берегів. З-за цього відбувається їх розмив - для

берега Керченського півострова не більше 0,2 м за рік, а для східного

берега Бердянської коси біля одного метра за рік. З - за цьго маса

абразії щорічно складає у мільйонах  тон: на ділянці Білосарайської коси

біля 13, а на Керченському півострові тільки 0,21.

 

Сучасні абразійно-акумулятивні явища  посилюються або слабшають завдяки

неотектонічним рухам, які відбуваються у прибережних смугах і сприяють

накопиченню мулу на дні моря. Досліджуючи абсолютний вік донного мулу

було встановлено, що він дорівнює 230-360 мільйонів років, що і визначає

вік Азовського моря. За іншими даними їх вік 400-650 млн. років. Але

море не завжди було таким як нині. Був час, коли воно перетворювалося  на

систему озер, по яким протікав палео-Дон. Геологічна історія Азовського

моря розглядається в літературі (Андрусов М.І., Архангельський А.Д.,

Бондарчук В.Г., Страхов М.М., Федоров  П.В.), як історія розвитку однієї

з великих заток Чорного моря. В пізньому пліоцені (біля 2-3 млн. років

тому) вода в морі була дуже прісною. У ранньочетвертинній епосі завдяки

епейрогенічному підняттю Українського щита рівень води в

Азово-Чорноморському басейні знизився майже на 100 метрів нижче

сучасного, обумовлюючи посилення  ерозійної діяльності. Ріки Північного

Приазов'я мали вигляд гірських потоків, які виносили багато гірського

матеріалу. Очевидно він приймав  участь у формуванні сучасних кіс, про що

писав І.М. Лобанов (науковий співробітник Бердянського державного

педагогічного інституту) у 1940 році.

 

Важливу роль в Азовському морі відіграють течиї, на які впливають три

основні причини: впливи вітрів, охоплюючих всю або значну частину моря;

компенсаційні явища, які відновлюють  нормальну рівневу поверхню моря та

береговий водний стік . Перший фактор вирішальний і визначає як систему

течій, так і середню циркуляцію водних мас. Компенсаційні течиї -

наслідок сгінно-нагінних явищ, які  мають суттєве значення для окремих

районів моря. Вплив берегового стоку домінує лише при тривалих штилях і

малій швидкості вітрів або при наяві льодового покриву. Змінність течій

- специфічна риса гідрологічного режиму Азовського моря. Вони швидко

виникають і втягують до руху всю  товщу води, досягаючи в окремих

випадках значних швидкостей, і  також швидко згасають з припиненням  дії

причин, які викликали їх - в основному вітру.

 

Для Азовського моря найбільш характерні дві системи течій, які

створюються найбільш часто повторюваними  вітрами північно-східного та

східного та

південно-західного напрямків. Тривалість вітрів інших напрямків, як

правило, не перевищує трьох годин  на добу і тому якихось інших стійких

систем течій не виникає. В залежності від швидкості та тривалості дії

вітру, рух водних мас в мілководних частинах моря декілька

відрізняється. На мілководді, особливо уздовж північного та західного

берегів моря, течія від поверхні до дна має один напрям і при  помірному,

3-5 балів вітрі, виникає одна черга швидкостей. При вітрах силою 5-7

балів і тривалістю більше ніж 8-10 годин  швидкість течиї в шарах, що

знаходяться нижче, на 0,35-0,75 км за годину менше, ніж на поверхні.

 

У глибоководній частині моря на початку впливу вітру рух усієї  товщи

води також спрямований за вітром, але вже через кілька годин (в

залежності від сили вітру) виникає  двушарість. У поверхневому шарі течія

продовжує рухатися за вітром, а в  шарах, що лежать нижче - проти вітру,

заповнюючи зменшення води біля підвітрених берегів. Чим триваліший і

потужніший вітер, тим міцніший струм компенсіційної течії. Якщо

швидкість вітру зменшується, рух водяних мас в поверхньому шарі приймає

напрям руху нижніх шарів води.

 

При помірних вітрах північно-східних та південно-західних напрямів

тривалістю 4-6 годин в навигаційному  шарі води (0-5 м) утворюються

власні системи течій. При цьому  чітко виділяються течії, які  проходять

уздовж берегів (не заходячи до заток) широкою смугою до 37-36 км. Цей

основний потік створює замкнене коло течій із підвищенними швидкостями

(0,2-0,75 км за годину) по відношенню  до центральної частини моря. При

вітрах 5-7 балів, триваючих біля 8-10 годин, швидкість течії в

навігаційному шарі в північно-західній частині моря досягає 1,0-1,3, а в

південно-східних 0,75-0,9 км/год. При потужних і штормових вітрах

швидкість течій в північно-західному напрямку сягає 3,7 км/год, в