Космічні дослідження

Космічні  дослідження. Друга половина XX сторіччя стала епохою освоєння космосу. Це грандіозне звершення сучасного людства обумовлено не тільки тим, що з'явилися наукові, технічні й технологічні можливості створення космічних апаратів, а й потребою людського суспільства в здійсненні цілого ряду акцій, які на даному етапі розвитку науки і техніки можуть бути виконані тільки за допомогою штучних супутників Землі і космічних станцій.

Ми  вже відзначали, що сучасне природознавство, насамперед фізика, потребує тієї інформації, яку можна дістати тільки в нескінченно різноманітній лабораторії Всесвіту. Сьогодні для цього наземних астрономічних досліджень уже недостатньо. Космічні апарати дають змогу доставляти астрономічну апаратуру за межі щільних шарів земної атмосфери і вести дослідження явищ, що відбуваються у Всесвіті, в усьому діапазоні електромагнітних хвиль. Завдяки цьому астрономія за останні роки перетворилася у всехвильову науку, що значно розширило й поглибило наші знання про Всесвіт.

Досвід  розвитку науки показує, що необхідною умовою її прогресу є постійне розширення тієї сфери природних явищ, з якої черпається відповідна інформація. Так, наприклад, нові покоління потужних прискорювачів елементарних частинок дають можливість фізикам проникати в дедалі потаємніші області мікросвіту. А всехвильова астрономія значно розширила доступну дослідженням сферу космічних процесів.

Ми  вже говорили і про те, що експериментальний  метод дослідження в принципі ефективніший, ніж спостережний. Було зазначено також, що в рамках традиційної наземної астрономії можливі тільки спостереження космічних об'єктів. З розвитком космонавтики, а також електроніки, автоматики й радіотехніки стало можливим застосовувати в процесі наукового дослідження космічних явищ проміжний метод, який є активні-тиц, ніж суто спостережний, хоча формально і не вважається експериментальним. Ми маємо на увазі доставку необхідної вимірювальної апаратури безпосередньо до об'єкта, який вивчається, в райони космосу, що цікавлять учених. Завдяки цьому було здобуто нові дуже важливі дані про навколоземний космічний простір, міжпланетне середовище, а також про Місяць, найближчі планети Сонячної системи і комету Галлея, виявлено невідомі раніше факти, уточнено багато деталей, здобуто відповіді на безліч запитань, що хвилювали астрономів.

Розвиток  ракетної і космічної техніки  дозволив здійснити і деякі експериментальні дослідження в космічних масштабах.

Один  з таких експериментів — штучне сонячне затемнення — було, наприклад, проведено з ініціативи радянських учених спільно з американськими космонавтами під час польоту космічних кораблів «Союз» і «Аполлон» у липні 1975 р. У наперед визначений момент кораблі розстикувалися, розійшлися на деяку відстань і розмістилися на одній лінії з Сонцем таким чином, що «Аполлон» перекрив сліпучий диск денного світила. Це дало змогу з борту «Союзу-19» за допомогою спеціальної автоматичної фотокамери зробити серію фотозйомок штучного затемнення Сонця.

За  допомогою сучасної космонавтики розв'язується також цілий ряд наукових і  практичних завдань, що мають велике народногосподарське й економічне значення. Це ретрансляція телевізійних передач за допомогою космічних ретрансляторів, метеоспостереження, морська й авіаційна навігація із застосуванням спе-ціалізованих штучних супутників, супутникова система виявлення тих, хто зазнав біди, вивчення Землі з космосу. А в перспективі — організація на навколоземних орбітах сонячних електростанцій і виробничих підприємств для проведення технологічних процесів і опера^ цій, які неможливі в земних умовах.

Слід  звернути увагу на те, що освоєння космосу  стало надзвичайно важливим стимулом для розвитку цілого ряду напрямів і сфер сучасної науки й техніки, для розв'язання багатьох наукових, технічних і технологічних завдань, без яких здійснення космічних польотів і розв'язання нових, складніших завдань, пов'язаних з освоєнням космосу, було б неможливе. При цьому треба особливо підкреслити, що сфера використання науково-технічних досягнень, стимульованих потребами космонавтики, набагато ширша. Вони дістають дедалі більшого застосування як у виробництві, так і в побуті (медицина, дослідження резервних можливостей людини, радіотехніка, телебачення і т. д.).

Отже, можна говорити про два дуже важливі  аспекти освоєння космосу. З одного боку,— це процес залучення космічних  явищ у сферу практичної діяльності людини, а з другого — космізація земного виробництва, а якоюсь мірою і самого життя людей.

Освоєння  космосу і релігія. Досить повчально  простежити, як змінювалася тактика сучасної церкви щодо освоєння людиною космосу, змінювалася в міру того, як космонавтика розвивалася і перетворювалася на один з найважливіших напрямів практичної діяльності людей.

З давніх-давенрелігійні погляди на світ були нерозривно пов'язані з уявленнями про божественну природу неба — «царства небесного». Захисники релігії докладали величезних зусиль, щоб захистити «небесні сфери» від посягань (хай навіть мислених) простих смертних. Адже, за релігійним ученням, вознесения на небо — доля лише святих і праведних.

У Ленінграді в Петропавлівській фортеці над Пе-тровськими ворітьми зберігся символічний барельєф, що ілюструє одну з повчальних релігійних легенд. Якийсь волхв на ім'я Симон, злетів на саморобних крилах до самої верхівки палацу імператора Нерона. Здавалося, перед сміливцем уже відкрився шлях угору, в небесне царство. Але шлях йому заступив апостол Петро, який угледів у вчинку волхва диявольське діяння. Зухвалець був скинутий назад на землю і розбився.

Розвиток авіації завдав відчутного удару по релігійним уявленням про божественну природу неба. Та лишався ще космос. І захисники релігії твердили, що вже туди дороги людині немає.

Але незабаром космічні польоти  стали здійсненим фактом, який неможливо  було заперечувати навіть найпереконанішим і найфанатичнішим послідовникам релігійного світогляду. На перших порах деякі захисники релігії, наприклад, одна з італійських католицьких газет, виступили навіть з протестами проти запуску радянських штучних супутників Землі. На їхню думку, людина не тільки не повинна була проникати в священні небеса, а навіть не сміє й помислити про це. А в Західній Німеччині богослови серйозно обговорювали питання про те, чи допустимо людині залишати Землю і чи не завадять супутники своїм рухом... ангелам.

Розгубленість служителів церкви в зв'язку з успішним здійсненням штурму космосу добре відобразив у своїй заяві один католицький богослов. «Християнська церква,— писав він,— ще не оправилася від удару, який Коперник завдав її уявленню про світ... А тепер загриміли, як розбиті черепки, останні рештки тієї «світобудови», яка зводилася працею людських поколінь протягом тисяч років... Людина не може більше з надією позирати угору, в небо, бо там кружляють нові предмети, зроблені рукою людини. Потойбічний світ перемістився».

Подібну думку висловило  в одній із своїх передач радіо  Ватікану: «Розвиток техніки, здійснюваний людськими руками, має в собі величезну небезпеку: людина може подумати, що саме вона творець, що все створене на Землі її руками — справа тільки її розуму і рук. Але людина не творець: вона відкриває лише те, що доступно їй і на що вказує їй господь бог».

Однак розгубленість служителів релігії досить швидко минулася, і церква ще раз продемонструвала своє вміння змінювати тактику, пристосовуватися до різних ситуацій.

«Це божа рука,— писала італійська католицька газета «Темпо» («Час»),—запалила нові зірки, божа рука, що діє в серці і розумі кожної людини... Господь відвідує також і несвідомих людей, які думають, що вони атеїсти, а насправді є лише знаряддям виконання божих вказівок і накреслень».

Незважаючи ні на що —  зберегти віру! Такий головний девіз служителів церкви. Це дуже добре висловив папа Павло VI ще тоді, коли був міланським архієпископом кардиналом Монтіні: «Нова зоряна панорама, що відкрилася перед людиною, ще більше закликає її до виконання головного закону свого існування — до вихваляння гучним голосом величі бога».

Теоретичну базу під висловлювання  такого роду спробував підвести боннський  католицький професор X. Дольх (до речі, один з колишніх асистентів видатного фізика-теоретика, одного з творців квантової механіки В. Гейзенберга).

«З виходом людини в  космос,— писав він,— повинна  стати більш переконливою основоположна  християнська ідея, згідно з якою бог  дає перетворюване людиною буття». «Щоб зрозуміти й вловити божественну  мелодію космосу,— стверджував  далі Дольх,— однієї науки не-досить. Для цього потрібен синтез науки, філософії і теології».

Одним словом, людські дії, що мають метою освоєння космосу,—  така головна думка католицьких  богословів,— це виконання божественного  наказу. А висновок такий: незважаючи на величезні досягнення сучасної науки  і техніки, людина продовжує залишатися зовсім незначною перед обличчям велетенського Всесвіту, створеного богом, перед обличчям божественної могутності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НВК «ЗОШ І-ІІІ  ступеня – дитячий  садок» с. Гута

 

Реферат на тему:

ЛЮДИНА В КОСМОСІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                              Підготував

                                                                                            учень 11 класу

                                                                                          Головій А.В.

 

 

 

 

 

2013 р.