Збільшення прибутку

Основною метою діяльності підприємства є збільшення його прибутку (доходу). Загалом зростання прибутку може здійснюватися за такими основними чотирма напрямами: зростання цін, зниження виробничих витрат,  
удосконалення структури кінцевих продуктів, підвищення вартості кінцевих продуктів. Однак кожен з цих напрямів має безпосередній зв’язок з формуванням та функціонуванням виробничих витрат і зводиться до таких методів підвищення прибутковості виробництва крізь призму виробничих витрат:

1. Збільшення прибутку за незмінних постійних витрат. У цьому випадку можливі два шляхи. По-перше, підвищення прибутку за рахунок поліпшення організації господарства, зокрема шляхом упровадження нових організаційних форм господарювання, вдосконалення маркетингу, впровадження досягнень науково-технічного прогресу і т. ін. По-друге, зростання прибутку можна досягти за рахунок реструктуризації виробництва ¾ нарощування прибуткових галузей та видів продукції за відповідного скорочення менш прибуткових.

2. Підвищення прибутку за збільшення постійних витрат. Це означає абсолютне розширення виробництва за рахунок прибуткових галузей і видів продукції, впровадження нових технологій, підвищення якості продукції тощо.

3. Зростання рівня рентабельності  господарювання за скорочення  постійних витрат та незмінної суми прибутку. Виходячи з формули визначення рівня рентабельності, де чисельник позначає прибуток, а знаменник — виробничі витрати, певне зменшення знаменника за незмінного чисельника відповідно збільшить результативний показник. Досягти скорочення постійних витрат за незмінної абсолютної суми прибутку можна завдяки їх перегрупуванню за видами продукції, відповідно скоротивши й розширивши виробництво певних видів продукції.

4. Підвищення рівня рентабельності  господарювання за зниження постійних витрат та абсолютної суми прибутку. Такий процес може відбуватися за умови, що темпи зниження постійних витрат перевищують темпи скорочення абсолютної суми прибутку.

Доречно підкреслити, що показник рівня  рентабельності не є тотожним показнику  рівня прибутковості, що досить часто сплутуються як у літературі, так і в усних виступах окремих економіс-тів. Не відкидаючи доцільність розрахунку показника рівня рентабельності виробництва як такого, що характеризує ступінь віддачі виробничих витрат, слід зазначити, що показник рівня прибутковості значною мірою характеризує саме кінцеву ефектив-ність виробництва. Адже з позиції макрорівня, суспільства загалом кінцевим результатом виробництва є рівень цін, за якими реалізується продукт (робота, послуга). У свою чергу, рівень цін залежить від затрат праці, втіленої в продукт. Водночас ефект від продукту визначається рівнем затрат робочого часу споживача продукту. В цьому зв’язку деякі вчені пропонують відповідні методики розрахунку ефективності праці, які ураховували б названі критерії.

Однак запропоновані  методики є досить складними і  навряд чи можуть бути застосовані  в широкій господарській практиці, тому що передбачають використання значної  кількості додаткових, визначених розрахунковим шляхом показників, які на рівні підприємств не можуть бути одержані. Це такі показники, як рівень реального задоволення відповідної кінцевої потреби за певними видами продукту, затрати сукупного робочого часу, виробництво продукції, суспільно необхідні результати і витрати, втілені в продукті, тощо.

Тому на мікрорівні показником, що відповідає вимогам кінцевої ефективності виробництва, є рівень його прибутковості, що визначається як відношення прибутку (доходу) до виручки від реалізації продукції, або відношення прибутку на одиницю продукції до її ціни. Економічна сутність цього показника полягає в тому, що він відповідає всім критеріям суспільної ефективності ¾ зниженню собівартості продукції, зростанню обсягів її виробництва і реалізації, а також підвищенню рівня споживчої вартості продукту. Рівень прибутковості гнучко реагує на рух ціни як серцевини економіки, відображаючи її динаміку й оцінюючи ефективність виробництва адекватно цій динаміці.

Для визначення рівня  беззбитковості виробництва (ОБ) використовують формулу           

 Б = ПВ : (Ц - ПЗВ),   (13.8)

де ПВ ¾ постійні виробничі витрати; Ц ¾ ціна за одиницю продукції; ПЗВ ¾ питомі змінні виробничі витрати.

Порівнюючи прибутковість  виробництва зерна та цукрових буряків, бачимо, що ефективність виробництва буряків у нашому прикладі значно нижча за ефективність виробництва зерна (рівень прибутковості в буряківництві за валовим прибутком менший майже в 4 рази). Знаючи певні закономірності у співвідношеннях виробничих витрат за їхніми видами та валовим прибутком, можна розрахувати рівень врожайності й ціну цукрових буряків, які забезпечили б такий рівень прибутковості, як і при виробництві зерна.

Якщо валовий прибуток від виробництва цукрових буряків (ВПб) визначають як           

 ВПб = (Цб ´ Уб) - ЗВб,        (13.9)

де Цб ¾ ціна центнера буряків, грн; Уб ¾ урожайність буряків, ц/га; ЗВб ¾ змінні виробничі витрати у буряківництві, грн, а валовий прибуток від виробництва зерна (ВПз) — як           

 ВПз = (Цз ´ Уз) - ЗВз,          (13.10)

де Цз ¾ ціна центнера зерна, грн; Уз ¾ урожайність зерна, ц/га; ЗВз ¾ змінні виробничі витрати при виробництві зерна, то, прирівнявши валові прибутки при виробництві буряків і зерна, одержимо рівняння           

(Цб ´ Уб) - ЗВб = (Цз ´ Уз) - ЗВз. (13.11)

Звідси для того, щоб  валовий прибуток у буряківництві  був таким самим, як при виробництві  зерна, ціна на буряки має бути обчислена  за формулою           

 Цб = (Цз ´ Уз) - (ЗВз + ЗВб) : Уб,   (13.12)

або            

 Цб = (ВПз + ЗВб) : Уб.          (13.13)

Аналогічно можна розрахувати  й необхідну врожайність цукрових буряків, яка забезпечила б потрібний  рівень прибутковості за відповідних  рівня виробничих витрат та ціни на буряки:            

 Уб = (Цз ´ Уб) - (ЗВз + ЗВб) : Цб,  (13.14)

або            

 Уб = (ВПз + ЗВб) : Цб.          (13.15)