Принципи управління якістю згідно із ДСТУ 1S0 9000-2001

Серія міжнародних  стандартів системи екологічного менеджменту ISO 14000.

          Рішення про розробку цих стандартів було результатом Уругвайського раунду переговорів зі Всесвітньої торгової угоди та зустрічі на вищому рівні з проблем навколишнього середовища й розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Стандарти ISO 14000 розробляються Технічним комітетом 207 (ТС 207) Міжнародної Організації Стандартизації (ISO) з урахуванням вже зарекомендованих міжнародних стандартів із систем менеджменту якості продукції (ISO 9000).         Документи, що входять до серії ISO 14000, можна умовно поділити на три групи:             • принципи створення й використання систем екологічного менеджменту;            • інструменти екологічного контролю і оцінки;      • стандарти, зорієнтовані на продукцію.      За названими групами розроблені та впроваджуються відповідні документи:            ISO 14001  Система екологічного менеджменту (EMS) — Специфікації та посібник з використання           ISO 14004  EMS — Загальний посібник з принципів, систем і методів  ISO 14014  Посібник з визначення "початкового рівня" екологічної ефективності підприємства         Інструменти екологічного контролю і оцінки:      ISO 14010  Посібник з екологічного аудиту — Загальні принципи ISO 14011/1  Посібник з екологічного аудиту — Процедури аудиту. Аудит систем екологічного менеджменту      ISO 14012  Посібник з екологічного аудиту — Критерії кваліфікації екологічних аудиторів        ISO 14031  Посібник з оцінки екологічних показників діяльності організації Стандарти, зорієнтовані на продукцію :      ISO 14020 (серія) Принципи екологічного етикетування продукції  ISO 14040 (серія) Методологія "оцінки життєвого циклу" — оцінки екологічного впливу, пов'язаного з продукцією, на всіх стадіях її життєвого циклу             ISO 14050  Екологічний менеджмент. Глосарій (словник)    ISO 14060  Посібник з обліку екологічних аспектів у стандартах на продукцію            Система стандартів має забезпечувати зменшення несприятливих дій на довколишнє середовище на трьох рівнях:       • організаційному — через поліпшення екологічної "поведінки" корпорацій;            • національному — через створення суттєвого доповнення до національної нормативної бази й компоненти державної екологічної політики;             • міжнародному — через поліпшення умов міжнародної торгівлі. У міжнародних стандартах серії ISO 14000 екологічний аспектвизначено як елемент діяльності підприємства, його продукції та послуг, який взаємодіє чи може взаємодіяти з навколишнім середовищем. Для впровадження та аудиту систем екологічного менеджменту (СЕМ) використовуються такі стандарти:  • ISO 14001 — специфікація та поради з використання СЕМ;   • ISO 14004 — основні характеристики принципів, систем і додаткових методик із СЕМ;            • ISO 14010 — загальні вказівки з екологічного аудиту — загальні принципи;             • ISO 14011 — загальні вказівки з екологічного аудиту — процедури аудиту, аудит систем екологічного управління;       • ISO 14012 — загальні вказівки з екологічного аудиту — кваліфікаційні критерії для екологічних аудиторів.      Окрім стандартів, у економічно розвинутих країнах використовують також ринкові інструменти екологічного менеджменту, серед яких:   • податкові інструменти (пільгові чи дискримінативні): податки на продукцію, види діяльності, джерела забруднення, вміст шкідливого компонента;            • інструменти системи кредитування (пільгові чи податкові);   • субсидії (прямі й непрямі) на державні екологічні проекти, на екологічні цілі населенню, дотації на екологічно досконалу продукцію;  • екологічні платежі за викиди шкідливих речовин в атмосферу, водні джерела, фунт;            • цінові інструменти;          • сплата за досягнення певних екологічних результатів тощо. Коли врахувати важкий фінансовий стан більшості промислових підприємств, різке скорочення бюджетного фінансування, яке виділяється на охорону природи й відтворення природних ресурсів, недоліки законодавства, то бачимо, що західна модель екологічного управління нас не цілком влаштовує. Тобто нині Україна не в змозі застосовувати настільки сильний стимуляційний механізм ринкових інструментів, щоб підприємства самостійно переходили до екологічного виробництва, але деякі із західних моделей все-таки можна застосувати.

3. Принципи управління якістю згідно із ДСТУ 1S0 9000-2001

Основні принципи управління якістю       В основу міжнародних стандартів ІСО серії 9000:2000 покладені вісім принципів управління якістю.                    

Принцип 1. Орієнтація (або фокус) на споживача.     В основі цього принципу -- аналіз ринку і потреб споживачів. Результати аналізу служать механізмом, що запускає виробництво. Випускаючи продукт, уже не обмежуються виконанням формальних вимог замовника, а намагаються вгадати його бажання.    

Принцип 2. Лідерство.         Лідерство -- ключовий принцип системи менеджменту якості, без якого СМЯ скоріше фікція, чим реальність. Управління підприємством, управління проектами, створення, впровадження й експлуатація СМЯ -- це області діяльності, де необхідне лідерство.         З уявленням про лідерство тісно зв'язана концепція відповідальності. Відповідальність не можна установити наказом. Її можна тільки взяти на себе добровільно. Однак відповідальність необхідно підкріплювати повноваженнями.

Принцип 3. Залучення персоналу.        Залучення персоналу на практиці означає систематичну можливість кожного співробітника брати участь у прийняті і реалізації управлінських рішень. Така можливість народжує в людях почуття відповідальності і причетності, що підсилює мотивацію до творчої праці.     Наслідок такого підходу -- принцип відмовлення від ідеї покарання. Співробітників не має сенсу карати за прорахунки менеджменту. Цей підхід породжує ініціативу і є основою корпоративної культури.

Принцип 4. Процесний підхід.        Всі види діяльності в організації розглядаються як процеси. Процеси -- це логічно упорядковані послідовності кроків (робіт, етапів, елементів), що перетворять вхідні дані у вихідні дані. Таке розуміння процесів близько до представлення про алгоритми, і це дає можливість використання інформаційних технологій для візуалізації процесів і одержання результатів для своєчасного прийняття управлінських рішень.

Принцип 5. Системний підхід.         Системний підхід вимагає координації всіх аспектів діяльності, постійного планування і доведення планів до кожного робочого місця, з тим чтої можна було аналізувати і коректувати їхнє виконання по ходу справи. Цей принцип припускає представлення організації як системи взаємодіючих динамічних процесів.          Із системним підходом зв'язана і проблема оцінювання результатів діяльності організації. Довгий час у цій області панував фінансовий підхід. Зараз стало очевидно, що до фінансових показників варто додати показники задоволеності споживачів, показники ефективності бізнесів-процесів, а також показники потенціалу росту фірми і кваліфікації персоналу.   Система таких показників називається збалансованою системою показників.

Принцип 6. Безперервне поліпшення.       При систематичному поліпшенні процесів поступово з'являється можливість зниження втрат і відповідно ціни продукції за рахунок зростаючого «зазору» між собівартістю і ціною. Таке зниження ціни веде до розширення ринкової ніші, що, у свою чергу, приводить до зниження собівартості за рахунок ефекту масштабу. Цей механізм називають ланцюговою реакцією Демінга.       Постійне поліпшення починається з людини, з удосконалювання його особистих якостей, знань, навичок і умінь. Найбільш важливий аспект безупинно удосконалювання -- це навчання персоналу.

Принцип 7. Підхід до прийняття рішень на основі фактів.   Приймати рішення на основі фактів -- значить відрізняти достовірні факти від помилкових або сумнівних. Основа цього підходу -- виміру, робимо для одержання даних про процеси, і одночасне нагромадження інформації яка поступово перетворюється в знання.

Принцип 8. Взаємовигідні відносини з постачальниками.    Цей принцип націлений на створення нових відносин з постачальниками, що одержали назву комейкершип -- «Разом зробимо, разом виграємо». При постійних відносинах з постачальниками можна говорити про управління ланцюжками доданих цінностей для споживачів. Дійсно, пошук постачальника налагодження відносин з ним -- справа довга і дорога. Завжди варто прагнути до постійних відносин з постачальниками.

     Тестові завдання:

1. 1                                    15.  3                                    29. 5,6,7
2. 4,7                                 16. 5,2,4                               30. 5,6,7
3. 3                                    17. 1,2,4,5                            31. 1
4. 1                                    18. 1,4,2,5,3                         32,1
5. 5                                    19. 5,1,2
6. 2                                    20.  5,7
7. 1,5                                 21. 1,3
8. 3,2,5                              22. 8
9. 3,6                                 23. 1
10. 6                                   24. 6
11. 2,5                                25. 1,2,4
12. 7                                   26. 2,4,5,1,3
13. 3                                   27. 4
14. 2                                   28. 3

Список  використаної літератури :

     1. Бакка М.Т., Тарасова В.В. Метрологія, стандартизація, сертифікація і акредитація. 4.1. Метрологія. Навчальний посібник з грифом МОН України. – Житомир, Ж1Т1, 2006. – 337с.

     2. Бакка М.Т., Тарасова В.В. Метрологія, стандартизація, сертифікація і акредитація. 4.2. Стандартизація, сертифікація і акредитація. Навчальний посібник з грифом МОН України. –Житомир, ЖІТІ, 2007. – 384с.

     3. Войцицький А.П. Нормування антропогенного навантаження на природне середовище. Конспект лекцій, – Житомир: ДАУ, 2005. –132 с.

     4. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища. Навчальний посібник, – Львів: Афіша, 2004 – 272 с.

     5. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник. – Львів: Афіша, 2007–320 с.

     6. Клименко М.О., Скрипчук П.М. Стандартизація і сертифікація в екології. Підручник. – Рівне: УДУВГП, 2005 – 202 с.

     7. Койфман Ю.І., та ін. Міжнародні та європейські системи сертифікації і акредитації: Організація діяльності, норми та правила. Довідник. – Львів–Київ 2005. – 266 с.

     8. Константінов М.П., Журбенко О.А. Радіаційна безпека. Навчальний посібник. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2006 –151 с.

     9. Крьшова Г. Д. Основьі стандартизации, сертификации, метрологи. Учебник. – М.,2006. – 479 с.

     10. Пономарьов П.Х., Сирохман І.В. Безпека харчових продуктів та продовольчої сировини. Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2005 –272 с.

     11. Стандарти України 2000: покажчик. – М. Львів, 2007 – 320 с.

     12. Сухарев С.М., Чудак С.Ю., Сухарева О.Ю. Техноекологія та охорона навколишнього середовища. Навчальний посібник. — Львів: "Новий світ", 2008. – 256 с.

     13. Тарасова В.В. Методи екологічних  досліджень. Частина 1. Інформаційні  характеристики про середовище. Навчальний посібник. — Житомир: ЖІТІ, 2006. – 306с.