Зміст правового статусу особи

Зміст правового статусу особи.

Політичні права і свободи громадянина.

Особисті права і свободи людини.

1. Становище індивіда в суспільстві, відображене і закріплене в

основному законі, визначається як конституційний статус особи. Його

зміст насамперед виявляється в інституті громадянства, принципах і

власне конституційних правах і свободах.

Права людини і громадянина в конституційній теорії і практиці нерідко

ототожнюються відповідно з особистими і політичними правами. Дуалізм

особистих та політичних прав і свобод як прав людини і громадянина має

певне загальнополітичне і конституційне значення. На основі аналізу

розмежування цих прав і свобод та з урахуванням практики їх реалізації

можна зробити висновки щодо характеру співвідношення суспільства і

держави в конкретній країні, природи існуючого тут політичного режиму.

Конституційні права і свободи особи, залежно від характеру відображених

в них суспільних відносин, у зарубіжній науці конституційного права

звичайно класифікують як особисті та політичні.

2. Політичні права і свободи у поєднанні з особистими утворюють так

званий традиційний каталог прав і свобод. У різних формах та обсязі вони

проголошуються в усіх конституціях. Для нормального розвитку політичного

життя кожної країни найбільше значення мають свобода слова (свобода

висловлення своїх думок), свобода друку, свобода зборів, мітингів та

процесій, свобода асоціацій (право на утворення об’єднань), право

петицій (звернень до державних органів), виборче право та деякі інші.

Більшість з них може бути поділена на елементи, які також нерідко

сприймаються як окремі права і свободи. Наприклад, поняття виборчого

права охоплює право обирати, бути обраним, брати участь у виборчій

кампанії тощо. Свобода асоціацій передбачає право на утворення

політичних партій, профспілок тощо.

Свобода слова – це і самостійне правове явище і елемент свободи друку

або свободи зборів. Предметнішим є поняття свободи висловлення своїх

думок, яке означає, що особа може вільно висловлювати думки у приватних

бесідах і листуванні, на мітингах і зборах, через засоби масової

інформації.

На особливу увагу заслуговує виборче право. Як суб’єктивне право особи

(громадянина) воно поділяється на активне в пасивне виборче право.

Активне виборче право – це встановлене законом право громадянина брати

участь у виборах в органи державної влади насамперед шляхом голосування.

Пасивне виборче право означає право балотуватись на відповідні посади,

тобто право бути обраним.

Однією з важливих свобод є свобода союзів та асоціацій. Вона означає

законодавче визнання за всіма громадянами права на створення професійних

союзів для захисту своїх інтересів. Свобода асоціацій означає надання

громадянам права на створення політичних партій та інших політичних

організацій.

3. Особисті права і свободи – це категорія прав і свобод, що прямо не

стосуються стану громадянства, на відміну від політичних прав і свобод.

До цієї категорії насамперед належить особиста недоторканість (особиста

мперед належить особиста недоторканість (особиста

свобода). Її головний зміст – захист від необґрунтованих арештів. В

конституційній теорії та практиці Франції та деяких інших країн прийняте

ширше поняття безпеки особи, яке містить не тільки гарантії від

безпідставних арештів і утримання під вартою, а й сукупність

процесуальних гарантій прав особи в судовому процесі.

До змісту поняття особистих прав і свобод входять так звані свободи

приватного життя – недоторканість житла, таємниця кореспонденції,

свобода вибору місця проживання, свобода пересування, права і свободи,

пов’язані із шлюбним станом та сімейними відносинами тощо.

Конституційні положення про свободу від посягань на інформацію

приватного характеру конкретизуються відповідними законами.

Свободи приватного життя є об’єктом постійних посягань з боку каральних

органів. У боротьбі зі злочинністю технічне перехоплення інформації,

зовнішнє спостереження або інші види подібної діяльності є звичайною

поліцейською практикою. Її основи встановлюються спеціальними

законодавчими актами.

Конституційно-правовий інститут обов’язків громадян почав формуватися і

набувати юридичного значення після другої світової війни. Це, наприклад,

підкорення законам та іншим нормативним актам, військова повинність.

Поряд з проголошенням свободи праці і навіть права на працю  в деяких

конституціях декларується обов’язок працювати (Гватемала, Коста-Ріка,

Іспанія).

1.1. Громадянство (підданство): поняття, порядок набуття і втрати

Громадянство (підданство) означає правову належність особи до цієї держави. Громадянство та підданство рівнозначні в тому плані, що й на громадянина і на підданого поширюється суверенітет держави (тобто особа користується з боку держави захистом прав і свобод як усередині країни, так і за її межами). Поняття «підданство» традиційно належить до держав з монархічною формою правління. Підданство в первинному сенсі означає особисту вірність монарху даної держави. Громадянство, як правило, характерно для республік. Воно має на увазі зв'язок людини і держави, тобто громадянин - це особа, яка володіє правом і обов'язком брати активну участь у реалізації державної власті2.
Основні принципи громадянства, як правило, встановлюються в конституціях, детальне регулювання здійснюється звичайними законами. Є конституції, які не містять спеціальних норм про громадянство. Наприклад, Конституція Італії; громадянство цієї країни регулюється Законом про громадянство 1912 зі змінами і доповненнями та Положенням про громадянство 1983 А Конституція Куби, наприклад, має цілу главу про громадянство, де докладно регламентуються даний інститут.
Інститут громадянства включає норми, що регулюють правове положення іноземних громадян, осіб без громадянства (осіб без громадянства), біженців. Тісно пов'язані з інститутом громадянства питання надання політичного притулку, видача людини іншій державі (екстрадиція), можливість висилки з країни.
У державах з унітарною формою правління існує єдине громадянство, а в багатьох федеративних державах поряд з загальнофедеральних існує ще й громадянство суб'єктів (штатів, земель і т. д.). Кожна людина вважається в такій державі громадянином союзу і одночасно - суб'єкта федерації. Практичне значення такого положення обумовлено тим, що в федеративних державах існує розподіл компетенції між союзом і суб'єктами федерації, внаслідок чого є деякі відмінності в правових нормах між суб'єктами однієї і тієї ж федерації.
Інститут громадянства постійно розвивається. Однією з останніх новел є установа громадянства Європейського Союзу, яке поширюється на всіх громадян держав - членів ЄС і сприяє суттєвому розширенню їх прав і свобод.
Існує декілька способів набуття громадянства (підданства). Переважна більшість людей набуває громадянство за народженням. Такий спосіб називається філіації. Громадянство отримується на основі принципу «права крові» і «права грунту». У першому випадку дитина набуває громадянство батьків незалежно від місця народження, а в другому - дитина стає громадянином тієї держави, на території якого народився, незалежно від громадянства батьків. У більшості країн законодавство передбачає обидва підстави набуття громадянства за народженням: і права крові, і права грунту.
Другим загальновизнаним способом набуття громадянства є натуралізація. Натуралізація - це прийом до громадянства іноземця за заявою. Зазвичай натуралізація може мати місце після певного терміну проживання іноземця на території даної держави (наприклад, щоб отримати громадянство Угорщини, потрібно прожити на се території 3 роки, Алжиру - 7 років, Республіки Чад - 15 років).
Крім проживання на території даної держави-на-віч висуваються й інші вимоги. Одним з таких вимог є знання мови країни, до громадянства якої особа бажає вступити. Пред'являється також вимоги до стану здоров'я цієї особи (наприклад, відсутність захворювання на СНІД), наявність дієздатності. У більшості країн ставиться вимога - не бути зареєстрованим в якості члена терористичної організації.
В окремих арабських державах (Кувейт, ОАЕ та ін) до громадянства можуть бути прийняті тільки мусульмани.
Вступ до шлюбу, як правило, не тягне автоматичного надання громадянства, хоча і полегшує процедуру його отримання.
Поряд з двома зазначеними повсюдно поширеними способами набуття громадянства існують і менш распространенние3.
Громадянство може бути придбана шляхом оптиці, тобто вибору громадянства одного з двох держав, при зміні кордонів. У цьому випадку передбачено спрощений порядок набуття громадянства. Окремий випадок оптиці - трансферт, який передбачає обов'язкову зміну громадянства при зміні кордонів двох держав.
Громадянство може бути придбано в результаті репатріації, тобто раннє відновлення втраченого громадянства.
Громадянство деяких осіб залежить від громадянства інших осіб. Громадянство неповнолітніх дітей за законодавством ряду країн відповідає громадянства батьків і змінюється разом з громадянством батьків. Однак після досягнення певного віку (наприклад, в Болгарії з 14 років, в Польщі з 16 років) зміна громадянства батьків тягне за собою зміну громадянства дітей не автоматично, а лише з письмової згоди самих дітей. Усиновлення веде до того, що неповнолітній усиновлений набуває громадянство усиновителів.
У деяких країнах обсяг прав громадян розрізняється залежно від способу його придбання. Так, у США президентом країни може бути обрана лише особа, яка є громадянином за народженням.
 Громадянство припиняється внаслідок таких причин, як відмову від громадянства (вихід з громадянства), втрата громадянства, позбавлення громадянства, оптиці іншого громадянства, а також з деяких інших причин.
Відмова від громадянства або вихід з нього має місце за заявою зацікавленої громадянина і за згодою компетентних органів держави. Підстави для відхилення заяви зазвичай встановлюються законодавчо.
Втрата громадянства як особливий випадок припинення громадянства носить автоматичний характер внаслідок вчинення особою певних заборонених дій, наприклад, вступ на іноземну державну службу, використання фальшивих документів при придбанні громадянства. У США, наприклад, автоматично (тобто без обов'язкового акту волевиявлення особи) громадянство втрачає особа, що присягнув або особливим чином яке заявило про вірність іноземній державі або її політико-територіальному підрозділу.
Позбавлення громадянства є санкцією держави щодо особи, що допускає недозволене поведінку. Зазвичай така міра застосовується лише до натуралізований громадянам протягом невеликого терміну після натуралізації.