Управління в соціально-педагогічній діяльності

1. Соціальне управління є особливим видом діяльності, що спрямований на упорядкування, погодження колективних дій людей щодо досягнення мети, яка стоїть перед ними. Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку управління в соціальній сфері обумовлена суспільним характером праці.

 

 

2. Біологічні системи, тобто тваринний і рослинний світ: внаслідок тривалої еволюції в них сформувався своєрідний механізм самоуправління на основі інстинктів та рефлексів. Він засновується на сприйнятті системою впливів зовнішнього середовища, переробці таких сигналів та відповідному реагуванні на зовнішні подразники. По суті справи, тут точніше було б казати про саморегулювання – особливу властивість вказаних систем, яка забезпечує їх функціонування.

До другого виду відносяться  створені людьми технічні системи (машини, автомати, технічні процеси), програми доцільного функціонування яких (алгоритми) закладені в їх конструкцію людиною.

Специфічний вид організованих  систем складають соціальні системи, тобто суспільні утворення. Процеси  їх збереження, функціонування та розвитку є результатом свідомої діяльності людей.

 

3. Науково-теоретичними узагальненнями емпіричного досвіду управління закладами освіти, накопиченого в різних регіонах світу, виробленням спільних для всіх країн принципів ефективного управління педагогічними системами, типізації його різних форм і умов реалізації, урахуванням соціально-педагогічної сфери та культури організації педагогічного виробництва, з'ясуванням особливостей національного менталітету в організаційній поведінці керівних та педагогічних працівників, створенням адаптивних і швидкореагуючих управлінських механізмів.

 

4. Управління в соціально-педагогічній діяльності являє собою систематичний і цілеспрямований вплив на соціальну систему з метою вдосконалення і підвищення ефективності її функціонування.

Система соціального управління включає  наступні складові:

А) механізм управління – цілі, засоби, методи, функції, принципи;

Б) структуру управління – кадри, техніку управління, організацію;

В) процес управління – органи управління, технологію, матеріальне забезпечення органів управління;

Г) раціоналізацію системи управління – впровадження досягнень науки  в управління, оновлення кадрів, вдосконалення господарської системи  управління.

Функції соціального управління:

1) загальні, властиві будь-якому  суб’єкту управління (планування, організація,  координація, контроль, регулювання,  облік, аналіз);

2) спеціальні, властиві відповідній  посадовій особі (керівнику установи, керівнику відділу, спеціалісту).

Технологія управління включає сукупність процесів (етапів):

- формулювання соціальної політики  і рангування її у вигляді  оперативних цілей; 

- розробка програми (процес прийняття  рішення) і керівництво її реалізацією; 

- організація фінансування і  забезпечення матеріальними і кадровими ресурсами;

- керівництво діями з налагодження  взаємодії між різними спеціалістами  чи організаціями; 

- організація і контроль за  роботою кадрів;

- виконання представницьких функцій  і зв’язок з громадськістю; 

- освіта, навчання і виховання;

- оцінка і впровадження інновацій  з метою підвищення ефективності  діяльності.

5. Освіта — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. (ЗУ «Про освіту»).

Освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.

 

6. Ме́неджмент (українською - управління) — це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності.

Менеджмент - це міждисциплінарна галузь знань, яка поєднує в собі науку, досвід, управлінське мистецтво. Еволюція управління в XX столітті полягає у використанні досягнень багатьох наук для вирішення головної проблеми - як одержати бажані результати на основі погоджених дій багатьох людей.

Цілеспрямований вплив "зверху" суб'єкта на об'єкт управління; вплив керуючої підсистеми на керовану з метою переводу останньої у якісно новий стан; впровадження елементів наукової організації педагогічної праці та інших.

 

7. Менеджмент в освіті – це комплекс принципів, методів, організаційних

форм та технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований

на підвищення його ефективності.

 

8. Управлінський цикл є своєрідним системним утворенням, що складається із певних і в кожному циклі повторюваних частин – елементів. Оскільки кожний управлінський цикл має той чи інший протяг у часі, його елементи предстають як етапи, стадії, процедури, операції процесу управління. Один елемент переливається в інший, попередній служить основою для реалізації та здійснення наступного.

Своєрідний вияв циклічного характеру  діяльності по управлінню полягає також  у тому, що процес управління – це, по суті, процес круговороту циркулюючої інформації.

Таким чином, управлінський цикл можна  визначити як повторювану сукупність послідовно здійснюваних операцій, що складають технологію процесу управління.

 

9. Функціонуюче управління можна виразити наступною формулою:

 

М - ПС - УР - ШС,

 

де М – мета; ПС – проблемна  ситуація; УР – управлінське рішення; ШС – шуканий стан6. Щоб ця мета діяла оптимально, необхідно розробити  та затвердити відповідні процедури  та операції.

Заслуговує на увагу і позиція того ж М. Маркова, де він використовує декілька іншу термінологію, характеризуючи управлінський цикл. Він включає до нього п'ять стадій:

1 стадія – цільова;

2 стадія – дескриптивна (описова);

3 стадія – прескриптивна (приписова);

4 стадія – реалізаційна;

5 стадія – ретроспективна (узагальнення  і аналіз результатів виконання  управлінського рішення).

 

 

10. Внутрішні змінні - це ситуаційні фактори всередині організації, що постійно знаходяться в полі зору менеджерів: цілі, структура організації, її завдання, технологія і люди. Внутрішнє середовище організації – це сукупність компонентів, яка складається з керівників організації, персоналу, фізичного середовища для роботи, культури організації, що визначають місію, цілі, стратегії та перебувають під безпосереднім контролем керівників і персоналу організації. В результаті аналізу внутрішнього середовища можна визначити: переоцінює чи недооцінює себе організація; переоцінює чи недооцінює вона своїх конкурентів; яким вимогам зовнішнього середовища вона надає занадто великого чи занадто малого значення. Фактори внутрішнього середовища відображають сильні або слабкі сторони діяльності навчального закладу по відношенню до зовнішнього середовища.

Поняття освітнього середовища: «сукупність матеріальних, духовних і емоційно-психологічних умов, у яких відбувається навчально-виховний процес, а також чинників, що як сприяють, так і перешкоджають досягненню його ефективності», «різноманітний, різнорівневий світ, який оточує людину, формує її уявлення про цей світ, її ставлення до людей, природи, всієї навколишньої дійсності», «система впливів і умов формування особистості  за заданим зразком, а також можливості для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні».

 

11.

12. Управління можна визначити як діяльність, що спрямована на найефективніше використання персоналу для досягнення цілей організації та особистісних цілей.

 

13. Загальні принципи управління характеризуються тим, що мають універсальний характер, впливають на всі сфери управління і на всі галузі народного господарства.

До загальних принципів управління можна віднести цілеспрямованість, спланованість, компетентність, дисципліну, стимулювання, ієрархічність.

Принцип цілеспрямованості визначений сутністю програмно-цільового управління і припускає чітку постановку цілей перед кожним підприємством  та кожним його підрозділом. При цьому  мета повинна бути реальною, досягнутою і визначеною чітко, що додає роботі здоровий глузд і мобілізує зусилля персоналу на її виконання.

Принцип плановості управління також  зв´язаний із програмно-цільовим управлінням  і передбачає складання програми дій та її реалізацію.

Принцип компетентності означає знання менеджером об´єкта управління або принаймні його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень.

Принцип стимулювання припускає насамперед мотивацію трудової діяльності на основі використання матеріальних і моральних стимулів.

Принцип ієрархічності передбачає вертикальний поділ управлінської  праці, тобто виділення рівнів управління і підпорядкування нижчих рівнів управління вищим.

Принцип взаємозалежності виявляється  в тому, що функціонування і розвиток організації визначається співвідношенням і характером зовнішніх і внутрішніх дій, що порушують чи визначають умови нормального функціонування організації.

Принцип динамічної рівноваги: відповідно до закону інерції успішне функціонування організації залежить від рівня накопиченого потенціалу. У даному випадку під потенціалом розуміють здатність організації успішно протистояти зовнішньому середовищу, змінюючи свій стан з такою ж складністю і швидкістю, як і зміни, що відбуваються в середовищі. Іншими словами, потенціал організації повинен знаходитися в динамічній рівновазі з факторами зовнішнього середовища.

Принцип економічності. Організації створюються для досягнення визначених цілей. Щоб це робити успішно протягом тривалого часу, організація повинна бути ефективною й економічною.

Принцип наукової обґрунтованості  практики менеджменту:

- побудову системи менеджменту  в кожному окремому випадку  на основі попереднього наукового  аналізу;

- дотримання у процесі менеджменту  вимог економічних законів та  закономірностей менеджменту;

- володіння менеджерів теорією  менеджменту.

 

14. Основні функції менеджменту  в освіті:

прийняття розумного рішення;

організація виконання прийнятих  рішень, створення належних умов для

ефективної роботи освітнього закладу, кожного учасника освітнього

процесу, забезпечення мотивів та стимулів їх діяльності;

контроль виконання рішень.

Планування - Складання плану завжди розглядається як початковий етап процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано. Керівництво організації повинно знайти відповіді на такі запитання:

Де ми знаходимося в цей час? (Оцінити слабкі та сильні сторони  організації у сфері фінансів, маркетингу, виробництва, трудових ресурсів).

Куди ми хочемо рухатися? (Оцінити  можливості та загрози в навколишньому середовищі: конкуренція, екологічні умови, постачання, якими повинні бути цілі та як їх досягти). Як ми збираємося це зробити?

Організація - як тільки план складений, необхідно підготувати та забезпечити його виконання. Наприклад, якщо у вас є план побудови будинку, то організація його виконання передбачає, зокрема, підбір та розміщення відповідних робітників, придбання та доставку необхідних для будівництва матеріалів.

Мотивація — це таке регулювання спонукаючих стимулів людини, при яких виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Серед німців існує таке прислів'я: «Хто виробляє, той не керує, хто керує, той не виробляє». Зробити роботу якісно чужими руками — завдання не з простих. Для цього необхідні: талант, знання та вміння.

Контроль - порівняння фактичних результатів із запланованими.

Названі функції управління потребують прийняття рішень; для їх здійснення необхідна комунікація, тобто обмін  інформацією, яка необхідна для  прийняття правильного рішення.

 

15. Методи управління в освітньому менеджменті:

економічні методи – економічне стимулювання – найбільш недосконалі,

потребують удосконалення на всіх рівнях;

адміністративні методи – регламентація  діяльності виконавців, її

нормування, робота з кадрами (сприятливе середовище для автократів);

методи психолого-педагогічного  впливу – забезпечення сприятливого

психологічного клімату, стимулювання творчості та ініціативи,

прогнозування соціальних перспектив розвитку освітнього закладу;

методи суспільного впливу –  розвиток демократії колективів,

запровадження лояльної конкуренції, толерантності, підвищення престижу

та іміджу.

Ме́тоди управлі́ння — підрозділяються  на:

економічні — прогнозування  і планування кадрової роботи, розрахунок балансу робочих і трудових ресурсів, визначення основної і додаткової потреби в кадрах і джерел її забезпечення й ін.;

організаційно-розпорядчі — використання встановлених організаційних зв'язків, правових положень і норм;

соціально-психологічні — конкретні  заходи і засоби впливу на процес формування й розвитку трудового колективу й окремих працівників;

державно - управлінські.

 

16. По «шкалі влади» стилі керівництва підрозділяються на кілька видів, наприклад, на:

авторитарний (директивний) (Всі рішення ухвалюються одноосібно керівником. Завжди точно окреслені "межі компетентності", тобто жорстко визначені ранги керівників, які мають право приймати рішення з тих чи інших питань. Структура влади будується як гранично жорстка, вертикально-ієрархічна. Рішення, ухвалені на верхніх поверхах ієрархії, надходять в низ у вигляді директив, які не підлягають обговоренню, їх належить незаперечно виконувати. Всі нижчі рівні керівників та підрозділів ознайомлені тільки із своїм функціональним завданням. Відповідальність "перекладається" на керівників нижчих рівнів.)