Шпаргалка по "Административному праву"

31. Предметом договору підряду є результат виконаної роботи. Поняття предмета договору підряду конкретизується в п.1 ст.703 ГК РФ, в залежності від завдання замовника і виду робіт, результат може виражатися у створенні нової речі, або відновленні, поліпшенні, або іншому зміні вже існуючої речі. Поряд з поширеними формами вираження результату роботи (наприклад, ремонт квартири, будівництва об'єкта, ремонт побутової техніки і т.п.) існують такі види робіт, в яких діяльність підрядника спрямована безпосередньо на людину (послуги лікаря, перукаря і т.п.).

Відносинам підряду відповідає такий результат роботи, який:може існувати окремо від виконавця роботи;може бути гарантований виконавцем.

При відсутності будь-якого з названих ознак правова форма договору підряду для регулювання зазначених відносин неприйнятна.Визначення в договорі поняття предмета договору підряду є обов'язковою умовою його укладення

32. За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її (ст. 892 ЦК).

Правове регулювання цього договору здійснюється главою 62 ЦК та іншими правовими актами.

Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт законодавець відносить до самостійних цивільно-правових договорів. Однак цей договір за своєю юридичною природою подібний до підрядних договорів (за предметом), тому доцільно його віднести до групи договорів про виконання робіт.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний і відплатний.

Сторонами договору є виконавець та замовник, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Як правило, виконавцями є науково-дослідні, конструкторські та технологічні організації, наукові центри, навчальні заклади, академічні наукові установи. Відповідно до ст. 893 ЦК виконавець зобов'язаний провести наукові дослідження особисто, якщо інше не встановлено договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Однак він має право залучати до виконання науково-дослідних робіт інших осіб лише за згодою замовника.

33. За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

34. Перевезенню та договору перевезення присвячені статті 908-928 ЦК України та норми, які регулюють порядок здійснення перевезення, що мають місце у ряді законодавчих актів — Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства України, Статуті залізниць України та ін. Договір перевезення за об'єктами поділяється на такі види: 1) перевезення вантажу; 2) перевезення багажу; 3) перевезення пасажирів.

Залежно від виду транспорту існують такі види перевезення транспортом: залізничним; внутрішньоводним; повітряним; морським (міжнародні морські перевезення та перевезення всередині країни (каботажні перевезення: малий каботаж — між портами одного моря, великий каботаж — між портами різних морів), автомобільним (міські перевезення, що здійснюються у межах міста, приміські — за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань 50 кілометрів включно; міжміські — перевезення, що здійснюються за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань більше 50 кілометрів; міжобласні — перевезення, що здійснюються на території двох та більше областей; міжнародні — за межі України).

35. Відповідно до ч. 1 ст. 307 та ч. 1 ст. 909 ЦК України договором перевезення вантажу є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Цей вид договорів укладається, як і інші господарські договори, в письмовій формі, до якої пред’являються спеціальні вимоги. Так, згідно із ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов’язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Сторони договору: перевізник та відправник, проте участь у виконанні договірних зобов’язань (однією із зобов’язаних сторін) є отримувач вантажу – особа, визначена відправником, яка може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, однак повинна мати договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки, укладеним з відправником).

 Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним та двостороннім.

істотною умовою договору є умова про найменування та кількості вантажу. Дана умова може узгоджуватися сторонами як в основному договорі, так і в додатках до нього. У разі якщо перевезенні підлягають небезпечні вантажі, законодавець встановлює ряд обмежень до такого виду перевезення відповідно до Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» та іншими нормативними актами.

36. За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу - та-кож доставити останній у пункт призначення й видати управомоченій на його одержання особі; пасажир зобов'язується сплатити встанов-лену плату за проїзд, а за наявності багажу - також плату за його пе-ревезення (ст. 910 ЦК). Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом встановленого зразка (пасажир-ським квитком), який підтверджує право пасажира на проїзд відпо-відним видом транспорту, а провезення ним багажу - багажною кви-танцією. У проїзному квитку, за винятком квитків на залізничному й повіт-ряному транспортах, не вказується прізвище пасажира. Втрачені про-їзні квитки не відновлюються, не повертається також їх вартість. він є двостороннім, оплатним і нонсенсуальним. Так, згідно зі ст. 52 Закону „Про автомо-більний транспорт” договір перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним з мо-менту придбання пасажиром квитка на право проїзду.

Договір перевезення багажу, на відміну від договорів перевезення пасажирів, завжди е реальним. Багаж приймається для перевезення за встановленими нормами відповідно до правил перевезення відповід-ним видом транспорту. Перевізник зобов'язаний доставити багаж у зазначений строк з ура-хуванням часу його перевантаження на шляху прямування. За запіз-нення доставки багажу перевізник сплачує штраф. Він же відповідає й за цілість багажу в межах його вартості, а якщо багаж приймається для перевезення з оголошеною вартістю, - то у межах останньої. Загальна сума оголошеної вартості зазначається у багажній квитанції.До основних умов договору перевезення пасажирів належать: а) на-йменування й місцезнаходження перевізника; б) вид і маршрут пере-везення; в) вартість проїзду; г) час відправлення і час прибуття у пункт призначення.

37. Практично кожна компанія при здійсненні підприємницької діяльності стикається c необхідністю доставки сировини, матеріалів, товарів і т. д. Якщо організація не має свого транспорту, то в неї виникає потреба в укладанні договору транспортної експедиції.

«за договором транспортної експедиції одна сторона (експедитор) зобов'язується за винагороду і за рахунок другої сторони (клієнта-відправника вантажу або вантажоодержувача) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу».

з визначення договору транспортної експедиції випливає, що сторони повинні чітко визначити перелік послуг, що надаються експедитором клієнтові в рамках укладеного між ними договору. Як правило, виділяють основні послуги (організація перевезення вантажу, укладання від імені клієнта або від свого імені договори перевезення вантажу, забезпечення відправки та отримання вантажу) і послуги додаткові (до їх числа можна включити перевірку кількості та стану вантажу, його зберігання, отримання документів, виконання митного оформлення вантажу). За цивільно-правовій характеристиці договір транспортної експедиції є консенсуальним, взаємним і оплатним. Консенсуальної означає, що зобов'язання за договором виникають з моменту підписання його сторонами (експедитором і клієнтом) відповідної угоди, а не з моменту передачі експедитору вантажу від клієнта. Тому, якщо клієнт належним чином виконав обов'язки за договором, то з дати його підписання експедитор вже не має права відмовитися від виконання своїх обов'язків, мотивувавши це тим, що договір вважається укладеним з моменту передачі вантажу. Клієнт має право звернутися до арбітражного суду з позовом до транспортно-експедиційної компанії про стягнення збитків, спричинених невиконанням зобов'язань за договором транспортної експедиції.

Існують такі види договорів транспортної експедиції: Договір про забезпечення доставки вантажу, Договір про окремі транспортно-експедиційних послугах

38. За своїм змістом, ІНКОТЕРМС - це сукупність спеціалізованих умов, які визначають обов’язки контрагентів стосовно поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару або окремих його партій. Умови Інкотермс є стандартизованими. Ці умови регламентують момент передачі права власності на товар і всі пов'язані із цим ризики. Застосовуються в міжнародних договорах купівлі-продажу.Інкоте́рмс встановлюють правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця. Це включає в себе власне перевезення, відповідальність за експортне та імпортне очищення товарів. Ці правила визначають відповідального за сплату доставки, митного оформлення, та страхування ризиків на шляху транспортування товарів у залежності від означених стандартних умов поставки. Вони також регламентують обов’язки очистити*  товар для експорту чи імпорту (митні формальності), особливості пакування товару, повідомлення про хід здійснення поставок контрагента тощо. Вперше цей документ було опубліковано 1936 року. Але подальший розвиток форм торгівлі, транспорту, товарної номенклатури щоразу потребував змін умов поставки, що й спричинило вихід у світ наступних редакцій ІНКОТЕРМС (1953, 1967,1976, 1980, 1990, 2000 років). ІНКОТЕРМС-1990 складаються із 13 термінів, об’єднаних у 4 групи (E, F, C, D). Обов’язкове застосування ІНКОТЕРМС українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності запроваджене Указом Президента України від 04.10.94 р. №567/97 "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" (далі - Указ №567). Тут йдеться про застосування ІНКОТЕРМС, що були підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 році, у редакції 1990 року, оскільки саме ІНКОТЕРМС-1990 надруковані в газеті "Урядовий кур’єр" 17.11.94 р. на виконання зазначеного вище Указу №567.

39. За договором про надання послуг одна сторона зобов’язується за завданням другої сторони надавати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності на платній основі, якщо інше не передбачено договором. Сторони у договорі про надання послуг іменуються Замовник і Виконавець. Особливістю договорів про надання послуг є насамперед нематеріальний характер об’єкта договору, при цьому продається не сам результат, а дії, які до нього привели.  Крім того, послуги нерозривно пов’язані з особистістю самого виконавця. Не завжди просто відрізнити договір про надання послуг від договору про виконання робіт. Договір про надання послуг є двостороннім: обов’язок виконавця надати послугу кореспондується з обов’язком замовника її оплатити, якщо договір оплатний, або відшкодувати фактичні витрати, якщо договір безоплатний.  Крім того, договір про надання послуг є консенсуальним – вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Як правило, договір про надання послуг укладається у письмовій формі.  У спеціальних нормативних актах, що регламентують порядок надання тієї чи іншої послуги, можуть бути встановлені вимоги до форми договору. Сторонами договору про надання послуг є Замовник і Виконавець.  За загальним правилом, не існує обмежень за суб’єктним складом, якщо інше не передбачено законом договором, або не випливає з характеру послуг. 

Ціна в договорі має бути вказана  в національній валюті – гривні. Якщо в договорі відсутні умови про  розмір винагороди, термін і порядок  його виплати, винагорода виплачується після надання послуги в розмірі, в якому при подібних обставинах звичайно оплачуються такі послуги.

Таким чином, у договорі про надання  послуг необхідно передбачити наступні умови:

Предмет - опис послуги, яка надається.

Плата (розмір, строки оплати, порядок  оплати) - якщо договір є оплатним.

Термін дії договору.  Крім термінів початку та закінчення надання послуги  договором можуть бути передбачені  проміжні терміни, за порушення яких може наступати відповідальність Виконавця.

 Виконання договору особисто  Виконавцем або можливість передачі  цього обов’язку третій особі.

Відповідальність сторін у разі невиконання або неналежного  виконання договору.

 Умови дострокового розірвання  договору (в тому числі, шляхом  односторонньої відмови однієї  із Сторін).  При цьому важливо  пам’ятати, що у разі односторонньої  відмови від платного договору  Виконавцем він повинен буде  відшкодувати Замовнику всі збитки.

40. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, передану їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності ^1. Договір зберігання відповідно до багаторічною традицією розглядається в якості реальної угоди, яка, за загальним правилом, вважається укладеною з моменту передачі речі від поклажодавця зберігачу. Проте договір зберігання може носити і консенсуаяьний характер, якщо угодою сторін передбачено обов'язок охоронця прийняти на зберігання річ від поклажодавця в передбачений договором строк.