Класифікація злочинів

Протиправність означає  закріплення в кримінальному  законі принципу "nullum crimen sine lege" (немає  злочину без вказівки про це в  законі). Яка б не була суспільна  небезпечність того чи іншого діяння, доки воно не буде визнане злочином кримінальним, а не будь-яким іншим, законом, кримінальної відповідальності воно тягти не повинно.

Соціально-економічні зміни  в нашому суспільстві, пов'язані  зі становленням нових економічних  відносин, породжують появу діянь, які  в умовах соціалістичної економіки не могли бути вчинені: обмеження конкуренції, прояви монополізму, протидія законній підприємницькій діяльності тощо, або ж зумовлюють підвищення ступеня суспільної небезпечності певних дій чи навпаки, втрату певними діяннями суспільної небезпечності взагалі, чи суттєве зниження її рівня. Але доти, доки такі зміни в оцінці суспільної небезпечності конкретних дій не будуть відображені в кримінальному законі, відповідно дії   або не можуть визнаватися злочином, або ж навпаки, формально вважатися злочинними, аж поки відповідні норми не будуть вилучені з кримінального закону,

Закріплення в законі безпосередньо  формальної ознаки злочину також  означає , що не допускається застосування кримінального закону за аналогією. Як відомо, до 1958 р. у радянському кримінальному праві у визначенні поняття злочину вказівки на його найважливішу ознаку — протиправність — не було, а навпаки, законодавче була закріплена можливість застосування кримінального закону за аналогією. Так, у ч.2 ст. 7 Кримінального кодексу УРСР 1927 р. було записано: "якщо тієї чи іншої суспільне небезпечної дії безпосередньо не передбачено в цьому Кодексі, то підстави і межі відповідальності за неї, а також заходи соціального захисту визначаються за аналогією з тими статтями Кодексу, в яких передбачені злочини найбільш подібні важливістю та характером".

Розділ 2. Класифікація злочинів

Класифікація злочинів може здійснюватись  за різними критеріями залежно від  мети такої класифікації та її практичного  значення. При цьому важливим є, по-перше, чітке визначення критеріїв класифікації і, по-друге, їх дотримання у процесі самої класифікації. класифі

Найважливіше значення має законодавча кація злочинів, тобто віднесення злочинів до тих чи інших груп, їх об'єднання в такі групи, яке здійснюється самим законодавцем. Така класифікація має практичне значення, тобто є основою застосування кримінально-правових норм і кримінально-процесуальних норм. Законодавча класифікація злочинів у чинному законодавстві провадиться за об'єктом посягання, формою вини, характером і ступенем суспільної небезпечності діяння.

Об'єкт посягання є  основою для визначення місця  того чи іншого злочину в системі  Особливої частини Кримінального  кодексу і віднесення злочину до тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності.

Усі злочини в Особливій частині  об'єднані в (поділені на) групи (глави, розділи) за об'єктом посягання. Правильне  визначення об'єкта посягання злочинного діяння законодавцем важливе не лише для визначення його "порядкового числа" в Кримінальному Кодексі, а й визначає його підслідність і підсудність, обумовлює ефективність боротьби з ним на певних етапах розвитку суспільства.

Найперше всі злочини слід розподілити  на дві групи щодо форми вини:

1) умисні;

2) необережні.

Такого поділу вимагає ст. 23 КК, тому, засуджуючи особу до позбавлення  волі, суд однозначно повинен визначити, умисний чи необережний злочин нею  вчинено. При розгляді суб'єктивної сторони злочину буде звертатися увага на те, що психічне ставлення особи до дій, вчинених нею, та їх наслідків може бути різним: умисел щодо дій і необережність щодо наслідків. Такі склади злочинів у теорії кримінального права іменуються злочинами з подвійною ( змішаною, складною) формою вини. Але для визначення виду виправно-трудової установи особі, яка засуджується до позбавлення волі, виділення такого виду злочинів значення не має, злочин має в цілому бути визнаний або вчиненим умисно, або з необережності.

У Кримінальному кодексі називаються окремі групи умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх суспільної небезпечності. Так, у ст. 12 КК (дається вичерпний перелік злочинів, які законодавцем віднесені до тяжких. Визнання особи винною у вчиненні такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, ї враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання тощо.

При віднесенні тих чи інших злочинів до категорії тяжких законодавець враховує як характер, так і ступінь їх суспільної небезпечності. Показником характеру і ступеня суспільної небезпечності злочину є, як правило, санкція відповідної кримінально-правової норми. До тяжких законодавцем віднесені умисні злочини, за вчинення яких може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі.

Крім категорії тяжких, безпосередньо  в КК називаються ще три групи  злочинів: злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості та особливо тяжкі злочини (ст.12 КК).

Існує ще й така категорія злочинів,як злочини,що не становлять великої суспільної небезпеки.Кримінальна відповідальність за такі злочини може бути заминена адміністративною.

Слід погодитися з думкою, що, практично, до діянь, що містять ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки, можна відносити будь-який із злочинів, не віднесених до категорії тяжких, якщо ступінь його конкретної небезпечності невеликий. Тобто, віднесення вчиненого діяння до категорії злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки, залежить не від виду злочинів, а від оцінки ступеня суспільної небезпечності конкретного прояву того чи іншого злочину. Один і той самий злочин, наприклад, середньої тяжкості тілесне ушкодження, залежно від конкретних обставин його вчинення може бути визнаний (невизнаний) таким, що містить (не містить) ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки. Дати вичерпний, формалізований перелік таких злочинів неможливо, та й, очевидно, недоцільно, оскільки злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, — це не конкретний вид злочинів, а оцінка ступеня суспільної небезпечності кожного окремого злочину.

Про особливо тяжкі злочини, як уже зазначалось, у Кримінальному кодексі йдеться в статті 12. Аналіз відповідних положень цієї статті,  дозволяє зробити висновок, що до особливо тяжких належать злочини, якщо:

а) вони є умисними злочинами;

б) за їх вчинення законом передбачене  максимальне покарання у вигляді  довічного ув*язнення або позбавлення  волі на строк понад десять років.

У теорії кримінального права злочини, здебільшого, поділяються на 4 групи: невеликої тяжкості або такі, що не являють великої суспільної небезпеки; середньої тяжкості або менш тяжкі; тяжкі; особливо тяжкі. В основу такого поділу покладено ступінь суспільної небезпечності (ступінь тяжкості) злочину. Такий критерій покладений і в основу класифікації злочинів у новому Кримінальному кодексі від 5 квітня 2001р.

Розділ 3. Склад злочину. Співвідношення

злочину і складу злочину.

В боротьбі зі злочинністю найважливіше досягти ефективності цієї роботи і  не допустити порушення закону. Тому саме головне в притягненні до кримінальної відповідальності - мати для цього законні підстави і дотримуватись кримінального закону.

Згідно зі ст. 2 Кримінального .кодексу  України до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, яка винна у вчиненні злочину, передбаченого законом суспільне - небезпечного діяння.

У цьому законоположенні є визначені  кримінальним законом підстави кримінальної відповідальності: кримінальній відповідальності підлягає особа, яка винна у скоєнні злочину.

Але як це визначити? Як встановити, що саме ця певна особа вчинила злочин? Чим і як виміряти чи виважити її дії?

Для цього в кримінальному законі встановлюються чіткі, певні ознаки суспільно-небезпечних дій, які вчинила  особа, і сукупність яких утворює підстави кримінальної відповідальності.

Вся сукупність встановлених кримінальним законом ознак, які  характеризують суспільно-небезпечне діяння як злочин, називається складом  злочину.

Поняття "склад" (складові частини, ознаки, елементи) вживаються не тільки в кримінальному праві. Ним користуються тоді, коли виникає необхідність в більш конкретному, детальному аналізі окремих явищ, предметів, людських дій. Це завжди сукупність чого-небудь, яке утворює єдине ціле.

Склад злочину - це сукупність юридично-значимих ознак посягань, причому юридично-значимими призначаються загальні і суттєві ознаки посягань. Оскільки ці ознаки вказані в кримінальному законі, вони стають необхідні і достатні, щоби те чи інше суспільно-небезпечне посягання розглядалося як злочин. Звичайно, при формуванні складів законодавець виходить із суті і умов злочину, що визначається і відображається в законодавчих формуваннях складів. Ознаки злочину в складі в деякій мірі формалізовані, переведені на юридичну мову, визначені в кримінально-правових поняттях, однозначні і включені в систему юридичних понять і категорій. Правове визначення суспільних відносин має свою логіку і свою техніку в інакшому б випадку право постійно б протирічило само собі.

Загальне визначення складу злочину може бути сформульоване як сукупність ознак, за допомогою яких кримінальний закон визначає посягання як злочинне.

Неправильне загальне визначення складу злочину формувати як "сукупність ознак, які характеризують по кримінальному  законодавству визначене суспільно-небезпечне діяння як злочинне"(І). Це - не загальне визначення складу, а визначення конкретного складу, який дійсно характеризує не злочинне взагалі, а визначене суспільно-небезпечне діяння як злочинне.

Для того, щоб дати загальне поняття  складу злочину, необхідно із всіх ознак конкретних складів відібрати такі, які були б притаманні всім складам. Звичайно, число цих ознак буде більш вузьким, чим число ознак кожного конкретного складу злочину. Всі особливі ознаки при цьому відпадають. В загальному розумінні    складу злочину виявляються тільки ознаки, обов'язкові для всіх конкретних складів злочинів, подібно тому, як загальне поняття злочину може включати в себе тільки такі ознаки, які являються загальними для всіх видів і для всіх випадків злочинів.

Законодавець дає загальне поняття  складу злочину в понятті злочину. В цьому розумінні поєднуються  і соціально-політична характеристика злочину як суспільно-небезпечного посягання та панівні відношення і його юридична характеристика як діяння, передбаченого кримінальним законом.

Таким чином, поняття злочину включає  в себе і соціально-правову характеристику посягання , сутність його небезпеки (матеріальну  основу) і його законодавчу оцінку як злочинну (формальну, юридичну основу). В загальному визначенні складу злочину повинна бути виражена юридичною мовою характеристика всіх необхідних елементів суспільно-небезпечного посягання - суб'єкта злочину (хто посягає), об'єкта злочину (на що здійснюється посягання ), об'єктивної сторони злочину (в чому виражається об'єктивне посягання) і суб'єктивної сторони (в чому виражається відношення посягаючого до того, що він робить).

Загальні поняття злочину і  складу злочину необхідні для  більш глибокого з'ясування поняття  конкретних злочинів і конкретних складів  злочинів.

Для конструювання конкретних складів  злочинів необхідно і визначення того чи іншого конкретного виду злочину. Конкретний склад злочину є сукупність юридичних ознак, за допомогою яких законодавець визначає, описує, формулює той чи інший вид злочину. Законодавець не описує в законі кожний окремий випадок злочину. Він не може цього зробити, та в цьому і не має потреби. Достатньо, щоб в законі були вказані ознаки даного виду злочину. Як наукове визначення виду злочину, так і його законодавче описання представляють юридичну абстракцію. Однак ці абстракції не рівноцінні. Якщо наукова абстракція тримається на авторитеті вченого, а головне, на теоретичній її обґрунтованості, то законодавчий опис даного виду злочину, склад злочину - абстракція іншого роду. Формулювання поняття злочину, яка наведена в кримінальному законі - це вказівки законодавця про даний вид злочину, судження про необхідні і достатні ознаки для визнання дій даного виду злочинними. Формулювання поняття злочину в законі обов'язкове для всіх організацій і громадян, з неї керуються органи правосуддя при вирішенні конкретних кримінальних справ. Поки закон діє і незмінений, всі повинні керуватися тим, як законодавець визначив той чи інший вид злочину.

Конкретний склад злочину в  ідеальному випадку вміщує загальні і суттєві ознаки даного виду злочину. По числу ознак конкретний склад злочину вужчий, чим число ознак конкретної події злочину. В склад не входять ознаки, притаманні тільки окремим злочинам даного виду, тобто індивідуальні ознаки. По цим індивідуальним ознакам злочини одного і того ж виду відрізняються один від одного. З врахуванням даної обставини відмежовують злочини одного виду один від одного.

Ознаки конкретного складу злочину  взяті із конкретних злочинів. Це такі ознаки, які є в кожному конкретному злочині даного виду (загальні ознаки). Тому ми можемо стверджувати, що ознаки складу злочину, вказані, описані в законі, є і в конкретному злочині. Вони були в суспільно-небезпечному посяганні і до кримінального закону. З моменту їх визначення, фіксації в кримінальному законі вони стають не просто ознаками посягання, а ознаками злочину, так само, як і посягання стає злочином. Тому правильно стверджувати, що в скоєному суспільно-небезпечному діянні є ознаки складу злочину , які передбачені, наприклад, в ст. 185 КК України (крадіжка). На цьому будується кваліфікація, тобто юридична оцінка скоєного. Кваліфікуючи скоєне, ми визначаємо, чи є тут злочин і який, тобто ознаки якого складу злочину в ньому є. Звичайно, в конкретному злочині є і інші ознаки, які на кваліфікацію не впливають (не ознаки складу), але в цілому і загальному характеризують злочин і злочинця, що враховується при виборі виду і міри покарання, при вирішенні питання про можливе звільнення особи від кримінальної відповідальності, при визначенні режиму ув'язнення та ін.

Отже, склад злочину визначений в законі. Разом закон тим склад  злочину є і в діяннях визначеного  виду.

Склад злочину неможливий без закону, але він не живе без суспільно-небезпечного посягання. Без посягання залишається  тільки законодавче визначення складу. Склад злочину утворюють групи ознак, які відносяться до об'єкту посягання, його суб'єкту і самому посяганню (його об'єктивній і суб'єктивній стороні). Склад злочину — сукупність необхідних і достатніх ознак для визнання даного суспільно-небезпечного посягання злочином. Це означає, що відсутність однієї з таких ознак не залежно від того, що воно характеризує (об'єкт чи суб'єкт, суб'єкт чи суб'єктивну сторону посягання) не дає підстав говорити про наявність складу злочину , а значить і самого злочину.

Ознаки складу злочину не можна  зводити до ознак, вказаних лише в  диспозиції.

Така точка зору була б вірною при умові, що в кожній диспозиції статті Особливої частини давалась би вичерпна характеристика, відповідному виду злочинного діяння. Але діючий закон не притримується такого правила. В деяких випадках це результат конструктивних недоліків закону, в інших - результат виправданого лаконізму, при конструкції норм Особливої частини.