Бідність як соціальна проблема

Бідність як соціологічна проблема

ЗМІСТ

Вступ

Підходи до визначення бідності

Типологія бідності

Склад

Причини

Критерії бідності

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Не дивлячись на те, що історію бідності можна прослідкувати, починаючи з історії самого суспільства, в нашій державі даний феномен  став предметом дослідження лише в сучасній вітчизняній соціології на початку 70 - 90-х років. Загроза  зубожіння на даний момент - глобальна  соціальна небезпека. Безробіття, економічна і соціальна нестабільність, нездійсненність  надій, крах планів інтенсифікують процес маргіналізації населення. Стан бідності не дозволяє соціуму реалізувати  свої потенційні можливості, а отже, розвиватися. Саме тому її пов'язують з  регресом в суспільному розвитку.

Соціальна проблема - це об'єктивна  суперечність, що приводить до порушення  пропорцій соціального функціонування і розвитку і на цій основі до дисбалансу інтересів різних соціальних груп, до руйнування домінуючих соціальних цінностей, унаслідок чого змінюються істотні властивості соціуму і виникає "загроза" його звичній, сталій (і в цьому сенсі нормальної) життєдіяльності.

Проблема бідності виникає  в результаті порушення пропорцій  соціального відтворення: пропорцій  діяльності (співвідношення соціально  неоднорідних видів праці, співвідношення зайнятого і незайнятого в  суспільному виробництві населення); пропорцій стану (диференціація  населення по рівню забезпеченості матеріальними, духовними і соціальними  благами, співвідношення між елементами добробуту і фазами його відтворення); пропорцій відносин: людина - суспільство - природа, людина - соціальна група - клас - суспільство. У їх основі лежить ключова пропорція між продуктивною і споживною силою суспільства, виразом якої є співвідношення робочого і вільного часу.

Проблема бідності пов'язана  з соціальними формами відчуження людини від людини (від суспільства), від передумов і результатів  праці, від самої праці, з істотним обмеженням споживання основних життєвих благ, з формуванням таких умов, при яких субкультура бідних перетворюється на чинник дестабілізації життя суспільства.

Актуальність даного питання  полягає в тому, що соціальна поляризація, розшарування нашого суспільства на бідних і багатих є основним з  її характеристик на даний момент і наш час.

1. ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ  БІДНОСТІ

Під бідністю в широкому сенсі слова ми розуміємо такий  стан, при якому виникає невідповідність  між досягнутим середнім рівнем задоволення  потреб і можливостями їх задоволення  у окремих соціальних груп, верств населення. Вона характеризується нерозвиненістю самих потреб, прагненням задовольняти матеріальні потреби і потреби  в збиток духовним і соціальним, порушенням (розривом) соціальних зв'язків. Це приводить до низької матеріальної забезпеченості певних груп людей, до зміни їх системи цінностей, до формування особливого соціального миру і своєї культури (субкультури бідності), життєвого стилю, що дисонує із загальноприйнятим, таким, що затверджувався в суспільстві, що викликає загрозу нормального функціонування останнього.

Поняття багатства і бідності відносні. Так, наприклад, людина, матеріально  не забезпечена, тобто що відноситься  до бідних, може бути багата духом. В  зв'язку з цим звертає на себе увагу те, що в російському православ'ї  жебрацтво (крайня форма бідності), особливо добровільне, розглядалося як стан, який незрівнянно вище за стан багатства, - як особливий християнський  подвиг, який здійснюється бідним. Причому  останній приймає на себе турботу  про дух тих, хто перебуває  в добрості, підносячи за них молитви  Богові. Про це писали В. Ключевський, З. Сперанський.

Розбіжності з приводу  визначення бідності зачіпають не тільки її суть, але також причини, наслідки і способи рішення даної проблеми. У своїй доповіді про бідність в Британії, проведеному в 1960 – 70-х  рр., П. Таунсенд дав наступне визначення бідності: «Можна сказати, що індивіди, сім'ї і групи населення живуть в бідності, якщо їм не вистачає засобів  на живлення, вести ту ж діяльність, що і більшість населення, мати житлові  умови і вдаватися до краси  життя, доступної більшості людей. Іншими словами, якщо вони не можуть жити в суспільстві, до якого вони належать, так, як живуть більшість населення».

Можна також виділити визначення, дане в 1963 р. відомим економістом  Р. Мюрдалем. Він визначив нижчий клас як "ущемлений в своїх інтересах  клас, що складається з безробітних, непрацездатних і зайнятих неповний робочий день осіб, які з більшим  або меншим ступенем безнадійності  відокремлені від суспільства в  цілому, не беруть участь в його житті  і не розділяють його устремлінь і  успіхів". Ми можемо віднести до нижчого  класу, що формується, не тільки найбільш знедолені шари суспільства, але і всіх громадян, що знаходяться за межею бідності, а також тих, хто отримує сьогодні дохід, що не перевищує половини доходу середньостатистичного індустріального працівника, зайнятого повний робочий день.

Таким чином, до визначення бідності можна підходити з різних позицій і точок зору.

2. ТИПОЛОГІЯ БІДНОСТІ

Бідність в сучасній Росії  не гомогенна і має декілька рівнів, які розрізняються і по матеріальному  положенню, і по соціально-професійній  діяльності.

У бідності, то принаймні  два рівні виділяються досить виразно - просто бідність, представники якої склали в нашому дослідженні 19,0%. і убогість, в якій живуть 6,5% опитаних. Судячи по отриманих даних, рівень і  образ життя, відповідні швидше поняттю "убогість", чим "просто бідності", відрізняють наступні характеристики: борги, що накопичилися, зокрема по квартплаті, відсутність таких предметів  домашнього майна (нехай навіть дуже старих), як пилосос, меблева стінка або м'які меблі, килим, кольоровий телевізор, а також погані житлові  умови. Серед тих, хто потрапив в  категорію "жебраків", частка тих, що проживали в гуртожитках, комунальних  квартирах і що знімали житло (34,7%). виявилася удвічі більшою, ніж  серед просто бідних. Причому понад  половину в першій групі їх мали не більше 10 кв. м загальної площі  на людину, тоді як в другій групі  цей показник характеризував 28,7% респондентів. Додамо до цього недоступність будь-яких платних послуг, погані взаємини в  сім'ї, в середньому нижчі, ніж у  просто бідних, доходи. В цілому можна  сказати, що на рівні убогості в даний  час сконцентровані в основному  сім'ї "старих" бідних, які і  за радянських часів відносилися  до найблагополучніших шарів суспільства, а на рівні власної бідності - сім'ї "нових" бідних, які до початку  реформ відносилися до цілком звичайних  сімей.

Існують також дві форми  бідності: «стійка» і «плаваюча». Перша  пов'язана з тим, що низький рівень соціальної забезпеченості, як правило, веде до погіршення здоров'я, декваліфікації, депрофесіоналізації, а кінець кінцем – до деградації. Бідні батьки відтворюють  потенційно бідних дітей, що визначається їх здоров'ям, освітою, отриманою кваліфікацією. Соціальні дослідження стабільності бідності підтвердили цю гіпотезу і  показали. Що люди, що «народжуються  як постійно бідні», залишаються такими в перебігу всього свого життя. Друга  форма, що набагато рідше зустрічається, пов'язана з тим, що бідні часом  роблять неймовірні зусилля і  «вискакують» з свого соціального, фактично замкнутого кола, адаптуючись  до нових умов, відстоюючи своє право  на краще життя. Зрозуміло, що в такому «стрибку» істотну роль грають не тільки суб'єктивні, особові чинники, але і об'єктивні умови, що створюються  державою і суспільством.

Тип бідності, що виражається  в тому, що доходи тієї або іншої  сім'ї, групи, шару не досягають даної  величини, можна розглядати як бідність абсолютної, Кошти для існування  — це мінімум, необхідний для підтримки  життя, і, отже, бути нижче за цей  рівень означає випробовувати абсолютну  бідність, оскільки індивідові не вистачає засобів для підтримки життя. Тут абсолютно очевидна суперечність: як же ті, кому нема на що жити, живуть? Теоретики абсолютної бідності відповідають, що вони не живуть довго; якщо вони недостатньо  забезпечені для підтримки існування, вони голодуватимуть або мерзнутимуть взимку. Визначення абсолютної бідності зв'язане, таким чином, з поняттям засобів існування.

Показники, порівняння з  якими дозволяє виділити абсолютно  бідну частину суспільства, пов'язані  з фізіологічними, соціальними, культурно  обумовленими якісними порогами споживання. У сучасних суспільствах практично  завжди існують декілька порогів. Тому при виділенні людей і груп, що знаходяться в ситуації абсолютної бідності, доцільно одночасно враховувати  її ступінь.

У нинішній Росії виразно  виділяються три ступені абсолютної бідності:

1.Убогість, найбільш глибока  гостра бідність; У положенні  абсолютної убогості, найбільш глибокій  бідності знаходяться люди, що  не мають фізіологічного мінімуму  коштів для життя. Це ті, хто  стоїть на межі постійного  недоїдання, якщо не голоду, живуть  за цією гранню. У сьогоднішній  російській обстановці умовним  показником такої грані можна  вважати вартість простого набору  продуктів харчування, що входять  в офіційний прожитковий мінімум.  У 1992-1994 рр. цей па-бор коштував  трохи більше дві третини прожиткового  мінімуму. Поданим державної статистики, грошові доходи нижче за вартість  продуктового набору в 1993 р.  мало 10-15% населення, в перші вісім  місяців 1994 р. — менше 10%.

2. Потреба, середня бідність; охоплює ті групи населення,  яким вистачає засобів на прості  фізіологічні потреби, але хто  не може задовольнити соціальні  потреби, навіть самі елементарні.  У цих групах зазвичай немає  регулярного недоїдання, але не  оновлюється одяг і взуття, немає  засобів на лікування, відпочинок  і т.п. В сьогоднішній ситуації  верхню межу потреби утворює  офіційний прожитковий мінімум,  що розраховується Міністерством  праці і що фактично є у  пас показником саме соціального  мінімуму (на відміну від вартості  одного лише продуктового набору, вказуючого зразкові межі чисто  фізіологічного мінімуму). Таким  чином, в стані потреби виявляються  люди, доходи яких менше офіційного  прожиткового мінімуму, але більше  його половини або двох третин. Судячи по офіційній статистиці  грошових доходів, до цієї категорії  відносилося 15-20% населення в 1993 році і 10-15% — в січні-серпні 1994 р.

3. Незабезпеченість, або  недостатня забезпеченість, помірна  бідність. Звичайно, кількісні, виражених  в грошах, межі досить умовні. Задовольняються елементарні потреби  — як фізіологічні, так і соціальні,  але залишаються незадоволеними  потреби складніші і вищі. У  таких умовах люди більш менш ситно їдять (хоча їх раціон зовсім не збалансований і їх живлення не можна вважати здоровим), якось оновлюють одяг, лікуються, відпочивають. Проте все це робиться на рівні і у формах, що не досягають зразків, що вважаються в рамках даної культури нормальними і гідними. Іншими словами, тут забезпечений прожитковий мінімум, але немає достатку.

Абсолютна бідність протиставляється відносній бідності. Це поняття суб'єктивніше, оскільки воно вимагає чиєї-небудь оцінки рівня бідності, а хто повинен  винести оцінку — питання спірне. Відносне визначення бідності засноване  на порівнянні життєвого стандарту  бідних і життєвого стандарту  верств населення, що не бідними є. Як правило, при цьому використовується середній життєвий стандарт. Якщо в суспільстві існують масові групи, що рахують свій рівень життя істотно і невиправдано нижчим, ніж у інших соціальних категорій або в інший час, на іншій території, то такі групи відчуватимуть і поводитимуться як що знаходяться в ситуації бідності, незалежно від абсолютної величини їх доходів і споживання. У цьому сенсі доречно говорити про відносну бідність.

При всій важливості виділення  абсолютних і відносних різновидів бідності, їх недостатньо, щоб передати своєрідність її структури в сучасній Росії. Стосовно практичних потреб соціальної політики вирішальне значення має ще одне розрізнення: бідності «слабких»  і бідності «сильних».

Бідність «слабких» —  це бідність непрацездатних і малопрацездатних людей, інвалідів, хворих, фізично і  психологічно нестійких, а також  працівників, вимушених нести непомірно  велике навантаження (годувальники багатодітних сімей і т. п.). Її можна назвати  соціальною бідністю, безпосередньо  обумовленою соціально-демографічними властивостями певних категорій  населення. Ті або інші прояви бідності «слабких» практично неминучі в сучасних суспільствах. Соціальна бідність, принаймні, її відносна форма є постійна межа суспільного життя.

На відміну від бідності «слабких», бідність «сильних» виникає  в надзвичайних умовах, коли повноцінні працівники, зазвичай здатні отримувати дохід, що дає «нормальний» життєвий стандарт, потрапляють в ситуацію, в якій не можуть своєю середньостатистичною працею забезпечити прийнятий зараз  і в даному суспільстві рівень добробуту. З цієї точки зору бідність «сильних» можна позначити як виробничий-трудову або економічну бідність, підкреслюючи тим самим  її безпосередню обумовленість кризовою ситуацією в економіці, коли працівник  не отримує заробітку звичайного масштабу.

Таким чином, можна зробити  вивід, що бідність не однорідна і  має свою складну структуру.

3. СКЛАД

Ядро проблеми бідності —  присутність в суспільстві людей, сімей, соціальних груп і категорій  населення, чиї доходи не досягають  певної мінімальної величини і чиє  споживання тому знаходиться нижчим за деякі мінімальні нормативи.

Проблема бідності зачіпає  нині дуже широкі круги суспільства, у тому числі і ті, що ще зовсім недавно були представлені кваліфікованими  робочими і частиною середнього класу. Зважаючи на об'єктивну утрудненість залучення осіб, що поповнюють нижчий клас, в своєчасне виробництво  і фактичній недоступності для  їх дітей нормальної освіти проблема нижчого класу стає певною мірою  спадковою, а міграція за його межі - все більш складною.

В даний час соціологічні дослідження, що проводяться різними  науковими колективами, аналітичними центрами, дають строкату картину  масштабів бідності в Росії. Причому оцінки частки бідних у складі населення коливаються від 50 до 80%.

Детальний аналіз склад бідних сімей або те, що називається «профілем» бідних, показує, що в демографічному плані із загального числа членів сімей більше чверті (27,3%) - це діти до 16 років, біля п'ятої частини (17,2%) - особи  старші за працездатний вік, а інші - більше половини (55,5%) працездатне  населення. Спеціальні розрахунки показують, що за половою ознакою до складу населення з ресурсами, що розташовуються, нижче за прожитковий мінімум  в 1999 р. входило 59,1 млн. люд., зокрема 15,2 млн. дітей, 24,9 млн. жінок і 19,0 млн. чоловіків. Це означало, що бідними були: 52,4% від  загальної чисельності дітей  до 16 років, 39,5% від числа жінок  і 35,6% від числа чоловіків. Ця характеристика свідчить про те, що по рівню матеріальної забезпеченості більше половини дітей  знаходиться нижчим за «межу» гідного  життя, а частка бідних жінок вища, ніж частка бідних чоловіків. Не дивлячись  на те, що різниця по підлозі не велика, все-таки є всі підстави говорити про фемінізацію бідності.