Договір контрактації

Вступ

Договір контрактації сільськогосподарської продукції - договір, відповідно до якого виробник зобов'язується передати вирощену (зроблену) ним сільськогосподарську продукцію заготівельникові - особі, яка здійснює закупівлі такої продукції для переробки або продажу. Договір контрактації - різновид договору купівлі-продажу, а також договору поставки (який є різновидом договору купівлі-продажу). Тому крім статей ЦК, спеціально присвячених договору контрактації сільськогосподарської продукції, до відносин договору контрактації також застосовуються правила про договір поставки, а у відповідних випадках про поставку товарів для державних потреб. Якщо інше не передбачено договором контрактації, заготівельник зобов'язаний прийняти сільськогосподарську продукцію у виробника за місцем її знаходження і забезпечити її вивезення. У разі коли сільськогосподарська продукція приймається в місці знаходження заготівельника або іншому вказаному ним місці, він не має права відмовитися від прийняття продукції, що відповідає умовам договору контрактації та переданої заготівельникові в обумовлений договором строк. Договором контрактації може бути передбачено обов'язок заготівельника, який здійснює переробку сільськогосподарської продукції, повертати виробникові на його вимогу відходи від такої переробки з оплатою за ціною, визначеною договором. Виробник зобов'язаний передати заготівельнику вирощену (зроблену) сільськогосподарську продукцію у кількості та асортименті, передбачених договором контрактації. Виробник, що не виконав зобов'язання або неналежним чином виконав зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності його вини.

Державна закупка  сільськогосподарської продукції  здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку сільськогосподарської продукції державі.

За договором  контрактації виробник сільськогосподарської  продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

У договорі контрактації зазначаються:

• види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;
• кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;
• ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і уі доставки, строки здавання-приймання продукції;
• обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в органі; виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;
• взаємна майнова відповідальність сторін у разі невикои ними умов договору;
• інші умови, передбачені типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затверджені у постановах Кабінетом Міністрів України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I Загальна характеристика договору контрактації

1. Правова природа та поняття договору контрактації

 

На  різних етапах розвитку нашої держави  змінювався і зміст договору контрактації, тому залежно від конкретної історичної ситуації на перше місце виступали  то одні, то інші його ознаки. Так, наприклад, договір контрактації в один період носив характерторгової угоди між виробниками сільськогосподарського сировини і промисловими підприємствами, що здійснюють її переробку; в інші періоди центр уваги переносився на виробничу допомогупосівальникам з розвитку продуктивних сил у сільському господарстві. Окремі риси договору виникали в процесі його розвитку (наприклад, зобов’язання контрактуючої організації постачати посівальникам мінеральні добрива); інші ж, навпаки, зникали, як, наприклад, обов’язок контрактуючої організації надавати селянським господарствам сільськогосподарські машини, трактори і т.ін. Першим же об’єктом договору контрактації історично вважається бавовна, що контрактувалася з Середньої Азії та на Закавказзі.

У цивільному законодавстві дореволюційних часів  спеціальне регулювання відносин із закупівлі сільськогосподарської продукції було відсутнє. Судова практика того часу виходила із можливості застосування до даних правовідносин правил про договір купівлі-продажу або про договір „запродажу”, що викликало суттєві заперечення з боку цивілістів ¹ Часто при цьому вживався термін „законтрактовані товари” для позначення товарів або припасів, яких ще немає в наявності у продавця і належать до виробництва або закупівлі ним у майбутньому, у відношенні яких, однак, вже укладений договір купівлі-продажу. Проблема ж, на думку Г.Ф. Шершеневича, полягала в тому, що за діючим тоді законодавством договір купівлі-продажу передбачав наявність речі, перебуваючої у володінні продавця. Предметом купівлі-продажу не могли виступати речі, що не існували на момент укладення договору, наприклад, майбутній врожай² У договорі ж „запродажу” здебільшого об’єктом визнавалося лише нерухоме майно. Радянська правова доктрина і законодавство вирішили це питання, запровадивши правову конструкцію договору контрактації.

Для забезпечення себе сировиною підприємства переробної промисловості стали укладати попередні договори з селянськими господарствами, за якими вони зобов’язувалися прийняти й оплатити всю передбачену договорами продукцію і навіть авансувати господарства, що її виробляють, грошима, а в разі необхідності – і насінням. Селяни ж – здавачі сільськогосподарської продукції – зобов’язувалися засіяти відповідною культурою певну площу, передбачену договором, і згодом здати вирощену продукцію даному заготівельнику. Тим самим, договір контрактації забезпечував підприємство сировиною, а селянину давав впевненість у збуті вирощеної продукції – причому на заздалегідь відомих йому умовах – за матеріальної підтримки заготівника. Саме в цьому полягав зміст договору контрактації в початковий період його застосування. Переробні підприємства прагнули встановити безпосередні зв’язки із виробниками сировини, минаючи приватних посередників.

Надалі, в радянський період, відбувається значне посилення планово-регулюючого впливу держави на виробництво і закупки сільськогосподарської продукції, рекомендується укладення довгострокових договорів контрактації, що узгоджується з планами розвитку сільського господарства данного району. На державному рівні відбувалося затвердження плану контрактації, типових договорів і інструкцій з контрактації сільськогосподарської продукції. Типові договори мали ознаки нормативних актів, містили імперативні норми, що регулювали основні моменти укладення договорів контратації. В силу цього типові договори були обов’язковими для учасників відповідних правовідносин. Останні ж, як правило, не мали права включати у договори, що укладалися між ними, зміни або доповнення, які протирічили б типовим договорам. Більше того, наприклад, у 1935 р. типовим договорам контрактації була надана сила закону ³.

Отже, вирішальне юридичне значення у відносинах поставки продукції мав державний план, адже власне договір був підпорядкований  плану. Державні заготівлі сільськогосподарської  продукції здійснювались на підставі договорів контрактації, які укладалися державними заготівельними організаціями чи державними підприємствами з виробниками цієї продукції – колгоспами і радгоспами. За договорами контрактації з застосуванням єдиних цін, що диференціювались за законами СРСР, колгоспами і радгоспами постачалась основна частина товарної сільськогосподарської продукції. Незначна її частина продавалась виробниками державним підприємствам та організаціям за підвищеними закупівельними цінами в порядку надпланового продажу на колгоспних ринках, на комісійних засадах, а також особам, які працювали в колгоспах за трудовими договорами.

Звертаючись, таким  чином, до визначення природи договору контрактації, необхідно, перш за все, сказати, що його найменування з часу свого виникнення вже було предметом  критики юристів. Так, пропонувалося вилучити його як тавтологічне: „договір про договір” ⁴. Деякі юристи виступали проти такого вилучення з огляду на традиції застосування контрактації, що склалися історично . У деяких джерелах термін „контрактація” визначається як системадоговорів, що укладаються між заготівельниками і виробниками сільськогосподарської продукції . Перераховані підходи є майже протилежними за своєю суттю, однак традиція вживання терміну„контрактація” для позначення саме договірного методу закупок сільськогосподарської продукції у її виробників все ж таки дала найменування відповідному договору. Зміст самого ж поняття сьогодні вже можна визначати по-різному, враховуючи однак при цьому його основні принципові риси, що необхідно виводити не тільки із специфіки відповідних відносин, але й з норм чинного законодавства за умов конкретної економічної формації (командно-адміністративної чи ринкової економічної системи).

Найбільш спірними у природі інституту контрактації є питання визначення співвідношення контрактації із договорами купівлі-продажу та поставки. Окремий правовий інтерес представляють також відмежування контрактації від міни, підряду та загально-договірних форм – правочину під відкладальною умовою та попереднього договору. Державна ж закупівля може з однаковим успіхом (після проведення відповідних конкурсних процедур) сьогодні врегульовуватись як за договором контрактації, так і за договором поставки, оскільки особливі вказівки щодо конкретних видів договорів у законодавстві відсутні. До того ж, у вітчизняному законодавстві окремо не передбачено особливого виду договору для закупівлі для державних потреб (на відміну від Російської Федерації, де існує „державний контракт”, а також відповідні договори поставки товарів для державних потреб, що укладаються у відповідності з ним – ст. 525 ЦК РФ, Закон РФ від 02.12.1994 р. „Про закупівлю і поставки сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства для державних потреб” ⁵. Щоправда, Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22.02.2000 р. містить формулювання „договір про закупівлю”, однак, враховуючи положення ст. 34 – „договір про закупівлю укладається відповідно до положень Цивільного кодексу України”, – фактично не має особливого юридичного значення (норми є загальними та відсильними).

У 30-ті роки договір  контрактації в юридичній літературі порівнювали з договором підряду. З визначення цих договорів та їхньої характеристики стає очевидним, що їх співставлення не є правильним – заготівельника, на відміну від замовника, при укладенні договору цікавить не виконання роботи певного виду (наприклад, вирощування чи спосіб постачання сільськогосподарської продукції), а саме обов’язок товаровиробника передати йому у власність визначену договором продукцію.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції (статті 272-274 ГК України, ст. 713 ЦК України) належить до різновиду договорів на реалізацію майна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контрактантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогосподарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними договірних зобов'язань).

За договором  контрактації виробник сільськогосподарської  продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Важливість  договору контрактації для сільгоспвиробників очевидна: він надає можливість одержати авансом кошти, необхідні для  виробництва сільськогосподарської  продукції (наприклад, для придбання  насіння, паливно-мастильних матеріалів, необхідних запчастин), визначити найбільш вигідні (а отже, й найбільш необхідні для споживача) напрями своєї діяльності, розширити виробництво тощо.

Держава за допомогою  договорів контрактації може впливати на кількісні показники виробництва  сільськогосподарської продукції, стимулюючи ті або інші напрями виробництва й тим самим регулювати ціни на таку продукцію.

Даний договір - один із видів договорів купівлі-продажу. Водночас його зміст охоплюється  загальним поняттям договору поставки, тому договір контрактації сільськогосподарської продукції є різновидом поставки. Такий характер договору обумовлює особливий характер його правового регулювання, що здійснюється на основі ст. 713 ЦК України та ст. 272-274 ГК України й норм, що застосовуються до договору поставки, а також загальних положень про купівлю-продаж.

Отже, за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов´язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов´язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (ч. 1 ст. 713 ЦК України).

Договір контрактації сільськогосподарської продукції є двостороннім (права та обов´язки мають обидві сторони договору), консен-суальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами) та відплатним(на заготівельника покладається обов´язок оплатити передану йому продукцію).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Предмет договору контрактації.

Розглядаючи предмет  договору контрактації, згідно такого розуміння, що існувало в радянський період, можемо побачити, що предмет  зобов’язання з контрактації сільськогосподарської  продукції на той час був значно ширшим і охоплював цілий ряд дій сторін, що з позицій сучасності виглядають „пережитками соціалістичної епохи”. З боку господарства-виробника це були дії з вирощування на певній посівній площі сільськогосподарської продукції певних видів, сортів і найменувань; дії з проведення комплексу агротехнічних заходів і передачі вирощеної продукції заготівнику. Дії господарства з передачі продукції заготівельній організації охоплювали, за загальним правилом, доставку продукції своїм чи залученим транспортом (у тому числі транспортом заготівника, але, в будь-якому разі, за рахунок господарства) до приймального пункту заготівельної організації чи підприємства, вказаному заготівельником в „наряді на доставку продукції”. Дії заготівельної організації, що складали предмет договору контрактації того часу, включали: надання допомоги господарству в організації виробництва продукції (постачання насіння, забезпечення „ГОСТ”ами, проведення інструктажів), авансування, надання допомоги з доставки продукції, прийняття і оплату продукції, організацію зустрічного продажу робітникам господарства – виробника сільськогосподарської продукції продовольчих товарів.