Вплив темпераменту на прояв творчих здібностей

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Криворізький  державний педагогічний університет

 Педагогічний факультет

 

                                                                                           

Кафедра психології та                        

педагогічних технологій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни загальна психологія

 

ВПЛИВ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ПРОЯВ  ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ

 

 

 

 

                                                                                

 

 

                                                                                 Виконала:                                                                                                                                                                                                                         

Шпунтенко Анастасія

Святославівна

студентка 2 курсу, групи 

ПП-09-4

 

Науковий керівник : доцент,

кандидат педагогічних наук

Гергель Євгеній 

Леонідович

 

 

 

 

м. Кривий Ріг

2011 р.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….…………………3

РОЗДІЛ  1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЧЕННЯ ПСИХОДИНАМІЧНОЇ ОРГІНІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……….5

1. Темперамент як психологічне явище…………………..…………………5
2. Творчі здібності особистості…….……………………………………….12

Висновки до 1 розділу………………………………...…...…………………….16

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ РОЛІ ТЕМПЕРАМЕНТУ У ПРОЯВІ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ……………………………………………………….19

2.1 Діагностика зв’язку типу темпераменту і рівня розвитку творчих здібностей юнаків…..............................................................................................19

2.2 Результати емпіричних досліджень та їх аналіз..………………………….20

Висновки до 2 розділу……………………………………….…………………..22

ВИСНОВКИ…...…………………………………………………………………23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………….………………..24

ДОДАТОК…………...…………………………...………………………………25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Творчість є атрибутом  людської діяльності, її «необхідна, істотна, невід'ємна властивість». Вона лежить в основі подальшого прогресу матеріального і духовного виробництва. Творчість є вищою формою активності і самостійної діяльності людини і суспільства. Вона містить елемент нового, передбачає оригінальну і продуктивну діяльність, здібність до вирішення проблемних ситуацій, продуктивна уява у поєднанні з критичним відношенням до досягнутого результату.

Тєплов Б.М. під творчими здібностями розумів певні індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої, які не зводяться до вже існуючого у людини запасу навиків і знань, а обумовлюють легкість і швидкість їх придбання.

Проблема розвитку творчих здібностей і вивчення основних чинників, що визначають цей розвиток є надзвичайно актуальною для суспільства і важливою для психології. Вивчення психодинамічної організації творчих здібностей є на наш погляд вельми перспективним, оскільки згідно з основними положеннями спеціальної теорії індивідуальності В.М.Русалова, психодинамічні властивості, які узагальнюють в собі біологічні характеристики, самі виступають як задатки, в тому числі і здібності, входять в їх структуру як необхідні компоненти, визначаючи динамічні особливості останніх.

Посилаючись на актуальність, враховуючи соціальну значущість цієї проблеми та її недостатню розробленість ми обрали тему: «Вплив темпераменту на прояв творчих здібностей».

Мета роботи − дослідити взаємозв’язок між типом темпераменту і рівнем прояву творчих здібностей в юнацькому віці.

Мета обумовлена вибором  таких завдань:

1) Розглянути теоретичні  засади темпераменту, як психологічного  феномену та його структуру,  а також розглянути теоретичний  матеріал щодо творчих здібностей в юнацькому віці;

2) розробити психодіагностичний  комплекс для дослідження взаємозв’язку між типом темпераменту і рівнем прояву творчих здібностей в юнацькому віці;

3) порівняти та проаналізувати  результати діагностичних даних,  на основі цього зробити висновки.

Гіпотеза, яку ми висуваємо, ґрунтується на припущені, що тип темпераменту впливає на рівень прояву творчих здібностей у юнаків, а саме: особистості, які мають сильний та рухливий тип темпераменту більш схильні до прояву творчих здібностей ніж з слабким та інертним.

Об’єктом  дослідження є темперамент, як психологічний феномен.

Предметом – вплив темпераменту на рівень розвитку творчих здібностей в юнацькому віці.

Методи дослідження:

1.  Теоретичні: аналіз наукової літератури.

2. Емпіричні: проведення діагностичних  методик (тест-опитувальник «Формула темпераменту» за І. Бєловим, тест креативності П. Торранса «Заверши малюнок»).

Експериментальна  база складає 30 осіб віком від 16 до 22 років.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел ( 14 позицій) та 2 додатків і містить 2 таблиці. Загальний обсяг – 29 сторінок, основний зміст викладено на 22 сторінках.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ВИЧЕННЯ ПСИХОДИНАМІЧНОЇ  ОРГІНІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

1. Темперамент як психологічне явище, історія вчення та типи

 

Коли говорять про  темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

 Темперамент відбиває динамічні  аспекти поводження, переважно уродженого  характеру, тому властивості темпераменту  найбільш стійкі і постійні  в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тім, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворити визначену організацію, структуру, що характеризує 3 темпераменти.

 Отже, під темпераментом варто  розуміти сукупність індивідуальних психічних властивостей людини, що характеризують міру його збудливості і що виявляються в його відношенні до навколишньої дійсності, в силі відчуттів, поведінці [10, с. 129-136].

До властивостей темпераменту відносяться  індивідуальні особливості, що:

1. Регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;

2. Характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;

3. Мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу;

4. Знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;

5. Однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

 Користуючись визначеними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.

Творцем вчення про темпераменти вважається давньогрецький лікар Гіппократ (V в. до н.е.). Він стверджував, що люди розрізняються співвідношенням 4 основних “соків” життя, - крові, флегми, жовтій жовчі і чорній жовчі. Виходячи з його навчання, самий знаменитий після Гіппократа лікар античності Клавдій Гален (II в. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, що він виклав у відомому трактаті “De temperamentum”. Відповідно до його навчання тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм були виділені темпераменти, що у наш час користуються широкою популярністю : сангвініка (від лат. sanguis - “кров”), флегматика (від гречок. - phlegma - “флегма”), холерика (від греч. chole - ”жовч”), і меланхоліка (від греч. melas chole - “чорна жовч”). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на вчених протягом багатьох сторіч [3, c. 14—28].

 Кант  говорив що  з фізіологічної точки зору, коли мова йде про темперамент, мають на увазі фізичну конституцію (слабка або сильна статура) і комплекцію (рідке, за допомогою життєвої сили закономірно рухливе в тілі. До чого відносять також тепло або холод при обробці цих соків) [9, c. 129-136].

 Головний розподіл вчення про темпераменти таке: темпераменти почуття і темпераменти дії поділяються на два види, що в сукупності дає чотири темпераменти.

 До темпераментів  почуттів Кант відніс: А) сангвінічний  і В) його протилежність - меланхолійний. Перший має особливість, що на відчуття виявляється швидкий і сильний вплив, але відчуття проникає не глибоко (не буває тривалим); у другому ж темпераменті відчуття буває менш яскравим, зате пускає глибокі корені. У цьому варто вбачати розходження темпераментів почуттів, а в не розташуванні до веселощів або сумуй.

Павлов, вивчаючи особливості  вироблення умовних рефлексів у  собак, звернув увагу на індивідуальні  розходження в їхньому поводженні й у протіканні умовно рефлекторної діяльності. Ці розходження виявлялися насамперед у таких аспектах поводження, як швидкість і точність утворення умовних рефлексів, а також в особливостях їхнього загасання. Ця обставина дала можливість Павлову висунути гіпотезу про те, що вони не можуть бути пояснені тільки розмаїтістю експериментальних ситуацій і що в їхній основі лежать деякі фундаментальні властивості нервових процесів - порушення і гальмування. До цих властивостей відносяться сила порушення і гальмування, їхня урівноваженість і рухливість.

 Павлов, розрізняв силу уяви і силу гальмуванню, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи.

 Сила порушення  відбиває працездатність нервової  клітки. Вона виявляється у функціональній  витривалості, тобто в здатності  витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.

 Сила гальмування  розуміється як функціональна  працездатність нервової системи  при реалізації гальмування і  виявляється в здатності до  утворення різних гальмових умовних  реакцій, таких, як вгасання і диференціювання.

 Урівноваженість - рівновага процесів порушення  і гальмування. Відношення сили  обох процесів вирішує, чи є  даний індивід урівноважена або  неврівноваженим, коли сила одного  процесу перевершує силу іншого.

 Рухливість нервових процесів виявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності до зміни поводження відповідно до мінливих умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки.

 Інертність - протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.

 Виділені І.Павловим властивості нервових процесів утворять визначені системи, комбінації, що на його думку, утворять так називаний тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Він складається з характерної для окремих індивідів сукупності основних властивостей нервової системи - сили, урівноваженості і рухливості процесів, розрізняючи сильні і слабкі типи. Подальшою підставою розподілу служить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, що поділяються на урівноважений і неврівноважених, при цьому неврівноважений тип характеризується перевагою порушення над гальмуванням. Сильні урівноважені типи поділяються на рухливою й інертні, коли підставою розподілу є рухливість нервових процесів  [6].

 Виділені Павловим типи нервової  системи не тільки по кількості,  але і по основних характеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту:

1) сильний, урівноважений, рухливий - сангвінік ;

2) сильний, урівноважений, інертний - флегматик;

3) сильний, неврівноважений тип з перевагою порушення - холерик;

4) слабкий тип - меланхолік.

 Павлов розумів  тип нервової системи як уроджений,  відносно слабко підданий змінам  під впливом оточення і виховання.  На думку Павлова. властивості  нервової системи утворять фізіологічну  основу темпераменту, що є психічним  проявом типу нервової системи. Типи нервової системи, встановлені в дослідженнях на тварин Павлов запропонував поширити і на людей.

 В даний час у  науці накопичена безліч фактів  про властивості нервової системи  і в міру їхнього нагромадження  дослідники додають усе менше  значення типам нервової системи, тим більше магічному числу (4), що фігурує майже у всіх роботах Павлова про темперамент. насамперед підкреслюється значення досліджень окремих фундаментальних властивостей нервової системи, у той час як проблема поділу на типи відступає на другий план. Оскільки типи утворяться з комбінацій зазначених властивостей, лише більш глибоке пізнання останніх може забезпечити розуміння і здійснення типологій.

 Однак безсумнівно,  що кожна людина має цілком  визначений тип нервової системи, прояв якого, тобто особливості темпераменту, складають важливу сторону індивідуально психологічних розходжень.

Під темпераментом варто  розуміти індивідуально своєрідні  властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляються в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці й у своєму взаємному зв'язку характеризують тип темпераменту. Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не тільки помітні в зовнішній манері поводження, але немов пронизують усі сторони психіки, істотно виявляючись у пізнавальній діяльності, сфері почуттів, спонукання і діях людини, а також у характері розумової роботи, особливостях мови і т.п.