Войти    Поиск   Связаться с нами

Міжнародні відносини України з США

Дата: 26 Февраля 2012 в 19:25
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип: курсовая работа
Скачать в ZIP (56.63 Кб)
Файлы: 1 файл
Міжнародні відносини України з США.doc (185.50 Кб)   —   ОткрытьСкачать

стратегічних ракет на Україні. Держдепартамент приймає участь в проведенні в життя гуманітарних програм, наприклад, допомоги кримським татарам.

В цілому американські вливання в Україну мають допомагати демократизації інвестиційного клімату, підготовці країни до вступу в СОТ. Обговорюючи в Конгресі США надання подальшої допомоги Україні, агентство недавно підмітило, що протягом 2003 фін. року в цій країні „був досягнутий прогрес на шляху утворення все більш відкритого, демократичного уряду”.

Розділ ІІІ.

Американо-українське співробітництво у здійсненні миротворчих кампаній

Події 11 вересня та його наслідки для України

Другою подією, що змінила хід україно-американських відносин, став терористичний напад на США 11 вересня 2001 року. У антитерористичний коаліції, що сформувалася, Україна взяла участь разом з рядом інших держав, забезпечивши безумовне право проліту над її територією військовим літакам та надавши право посадки у випадку критичної необхідності на своїх трьох авіабазах. Також Україна співпрацювала з посадовцями американських розвідувальних служб, здійснювала кроки заради посилення безпеки навколо американських дипломатичних установ та бізнес-структур. Але те, що вона могла запропонувати, не могло скласти гідну конкуренцію ресурсам, які надала для боротьби із світовим тероризмом Росія. Факт участі України у антитерористичній коаліції навіть потенційно не міг справляти такого позитивного морального впливу, як приєднання до неї РФ.

Протягом осені 2001 року важливість ролі Росії у створеній антитерористичній коаліції всіляко наголошувалася на Заході. Співробітництво Росії із США мало позитивний вплив на інші держави, такі як Китай та Іран, які до цього мали деякі сумніви, але врешті-решт зробили вибір послідувати за Росією та забезпечили політичну підтримку без прямого військового втручання. Без „зеленого світла” з боку Москви розміщення американських військових сил у Центральній Азії, отримання дозволу від місцевих урядів, включаючи ташкентський, проходило б набагато важче. Росія також надала зібрану російською розвідкою детальну інформацію про ситуацію в Афганістані.

Взявши спільну з іншими державами на чолі з США участь у боротьбі з міжнародним тероризмом, Росія виграла принаймні двічі. По-перше, цим вона

поклала кінець численним розмовам у США про порушення прав людини у себе вдома. Визнану до цього „несправедливою"” війну, яку Росія веде у Чечні, було легітимізовано проголошенням її „війною проти тероризму”. По-друге, цим вона заклала ґрунтовну основу для зближення та подальшого співробітництва із своїм давнім суперником - США. Починаючи з 11 вересня, відносини між Росією та Заходом значно просунулися. Вперше представникам Росії була надана змога брати участь у засіданні комітету озброєнь НАТО у майбутньому. Більше того, Брюссель вирішив, що стосунки НАТО з Росією вимагають більш детального планування та прийняття рішень, ніж це було можливим через Постійну спільну комісію Росія-НАТО. 16 листопада 2001 року британський прем’єр-міністр Тоні Блер зробив історичне послання іншим 18 лідерам НАТО та Росії, запропонувавши створити замість Постійної комісії механізм спільного прийняття рішень у трьох головних сферах - боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдженні зброї масового знищення та плануванні миротворчих операцій. Після оприлюднення цієї пропозиції Генеральний секретар НАТО генерал лорд Робертсон стверджував протягом свого візиту в Москву, що з боку Росії цілком реалістичним є очікування право вето на рішення альянсу у деяких сферах.

Таке масштабне порозуміння Росії із Заходом викликало суперечливу реакцію в Україні. Думки про його можливі наслідки для України суттєво розділилися. Оптимісти розглядали його як шанс нарешті реалізувати „багатовекторність” української зовнішньої політики, адже тепер її раніше конфліктуючі між собою вектори почали зближуватися. Після очевидного потепління у відносинах між Заходом та Росією в Україні на вищому державному рівні знову „євроатлантичне співробітництво” було замінене „євроатлантичною інтеграцією”.

„Аргументи тих, хто вважав, що в України не може бути більш тісних відносин із Заходом, тому що це б ускладнило відносини з Росією, просто зникли. Це більше не фактор, тому що і Росія розвиває тісні взаємовідносини

із Заходом”, -заявляв посол США в Україні Карлос Паскуаль. Та проте настрої в Україні з цього приводу були менш оптимістичними. Було помітно стурбованість з приводу зближення векторів. Досить довго метою української дипломатії було створення на Заході образу України, який би розглядався окремо від Росії. Тепер виявилося, що Україна стала заручницею власної політики. Після примирення Росії з Заходом Україна втрачала свій головний козир, адже здійснення впливу на Росію до цього часто відбувалося саме через Україну. Тривалий час розігруючи карту небажання перетворитися на „буферну зону” між Заходом та Росією, Україна чи не вперше реально опинилася перед такою загрозою. Поступово складалося враження, що Захід забуває про її „вдале геостратегічне розташування”, адже Київ був занадто довго неспроможний знайти механізмів його реалізації.

Небажання повторити помилки осені-зими 2000-2001, коли США своєю справедливою, але часом занадто різкою критикою сприяли поверненню України в бік Росії, знову призвело до маніпулювання географічними термінами. Офіційна риторика визначала Україну як „центральноєвропейську” або принаймні „східноєвропейську” державу якщо не зараз, то у майбутньому (віднесення України до Європи у США зазвичай є виміром її демократичності, до Центральної-більшої, до Східної-дещо меншої міри). Українську владу наполегливо запевняли, що Україна не стане „футбольним полем” для геополітичної гри між США та Росією.

І все ж після антитер ори стичної кампанії стосунки України з США вже не були занадто теплими. Адміністрація Дж. Буша реалізовувала досить жорсткий підхід стосовно України. Якщо раніше у США популярно було говорити про демократичну Україну, що стане поштовхом до демократизації Росії з її імперськими амбіціями (той же Зб. Бжезінський проповідував дану тезу), відтепер ситуація змінилася. „Якщо Росія буде продовжувати розбудовувати сильні інституції, а це саме те, чим вони займаються, це стане великою допомогою Україні. Вони [росіяни], мабуть, взмозі зробити це краще,

ніж ми”,- заявив Джек Метлок, колишній посол США у Росії. „Саме з Москви може здійснюватися тиск на Україну для того, щоб реформи проходили більш визначено”, - говорив Аріель Коен у своєму інтерв’ю „Дзеркалу тижня”. Американський аналітик, який іще в період „касетного скандалу” голосно говорив про імперську стосовно України політику Росії, після зближення Росії з США несподівано помітив нову тенденцію: „ .сьогодні . в Росії .почали відмовлятися від попередніх стереотипів, від імперського мислення”.

Після здобуття незалежності Україна завжди мала стабільні партнерські відносини з НАТО. Формула такого поглибленого співробітництва була чітко окреслена і зафіксована в Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, підписаний сторонами у 1997 р. у Мадриді. Основою подальшого співробітництва України і НАТО було поєднання спільних зусиль у зміцненні загальноєвропейської та євроатлантичної безпеки. Така формула відносин проіснувала до Празького ( 2002р.) самміту НАТО. Празький самміт відбувся в умовах кардинальної трансформації системи міжнародних відносин, пов’язаної з актуалізацією таких глобальних загроз, як міжнародний тероризм, поширення зброї масового знищення дестабілізаційний вплив авторитарних режимів на Близькому Сході. Результатом Празького самміту стали постановка перед Альянсом завдань глобального характеру, які виходять за межі євроатлантичної зони його відповідальності. Початок другої „ хвилі ” розширення, яка завершилася приєднанням до Альянсу таких країн, як Болгарія, Румунія, Словенія, Словаччина, Литва, Латвія і Естонія, та розширення формату відносин Росія – НАТО.

Україна мала реагувати на такі кардинальні зміни. Формула звичайного чи поглибленого співробітництва вже не відповідала вимогам часу, оскільки можливості України у боротьбі із загрозами глобального характеру обмежені. Як наслідок, Україна не така цікава для США і НАТО, як, наприклад, Росія, для якої спеціально відведено формат „20-

ки”, і не могла претендувати на аналогічне співробітництво. До того ж і НАТО не бажало сприймати Україну, як свого потенційного члена, оскільки на той час унаслідок низки політичних обставин Імідж України мав непривабливий вигляд і ставлення країн Заходу до неї було негативним.

За таких умов було віднайдено проміжну формулу відносин з НАТО, яка перевищує рівень відносин у рамках „ 20-ки ”, оскільки передбачає внутрішні трансформації відповідно до вимог членства в НАТО. Такий воєнно-політичний курс України щодо Організації Північноатлантичного договору, схвалений Радою національної безпеки і оборони України 23 травня 2002 року.

Прийняття Радою національної безпеки і оборони України політичного рішення щодо набуття Україною у перспективі повноправного членства в НАТО стало переломним етапом у відносинах нашої держави з Альянсом, закономірним кроком на тлі його трансформації з військово-політичної організації у політично-військову, глобалізації міжнародного середовища безпеки після 11 вересня 2001 року, реалізації стратегії розширення НАТО на Схід.

Це рішення про внутрішньополітичні пріоритети і зовнішньополітичні орієнтири розвитку має винятково важливе значення для майбутнього України, як впливової держави європейського регіону. Ним покладено край багаторічним ваганням і невизначеності і поставлено складні, але конкретні завдання перед органами державної влади.

Здійснюючи курс на євроатлантичну інтеграцію, Україна як невід’ємна частина Європи прагне до співпраці з іншими європейськими державами, долучитися до розбудови загальноєвропейської системи безпеки. Відмова від участі у такій системі об’єктивно створила б для нашої держави загрозою опинитися на перефірії європейських інтеграційних процесів.

В цілому за 2003 рік з 256 запланованих заходів цільового плану виконано 230. Таке інтенсивне виконання заходів цільового плану було позитивно оцінено керівництвом НАТО на засіданнях спільної комісії Україна – НАТО. Найбільш вагомий внесок України в реалізацію Плану дій можна вважати: створення цивільних структур управління у Міністерстві оборони, проведення оборонного огляду, участь у миротворчих та гуманітарних операціях під проводом НАТО, участь українського військового контингенту в стабілізаційних силах в Іраку. Важливим кроком України щодо підтримання мобільної спроможності сил Альянсу стала її згода про надання українських літаків АН-24 для використання країнами НАТО на умовах лізингу.

Висновки

Отже, можна сказати, що Україна займає важливе значення в зовнішній політиці Сполучених Штатів Америки. Особливі відносини з якою в 1994-1995 рр. почали розглядатися багатьма політиками і експертами в США як спосіб стримування неоімперської політики Росії.

Вважається, що велику роль в просуванні американської політики зіграв екс-міністр закордонних справ України, раніше посол України в НАТО і ЄС, Б.Тарасюк. Під час свого візиту у Вашингтон в 1994 р. він наголошував на прийняття США спеціальної стратегії по відношенню до України, згідно з якою, після підписання трьохстороннього договору по ядерному озброєнні українська проблематика відійшла на другий план.

Приводом до перегляду підходу США до України послужила переоцінка, пріоритетів російської зовнішньої політики, на перше місце серед яких було поставлено СНД. Суттєву роль зіграло і те, що в 1995р. адміністрація Клінтона піддавалась різній критиці за надмірну персональну зацікавленість в президенті Єльцині і „ русоцентризмі ”. Стали замітні ознаки відходу США від негласного договору про розподіл сфер впливу. Позиція США, підтримувана Великобританією, була направлена на недопущення більш тісної інтеграції України і СНД. Зб. Бжежинським була сформульована свого роду нова доктрина стримування Росії.

Проте, що Україна, напевне, буде важливим пріоритетом для любої американської адміністрації в наступні 100 років, заявив представник держдепартаменту Н.Бернс, Колишній держсекретар США У.Крістофер, підкреслив, що для „ нового атлантичного співробітництва ціллю являється інтеграція України з Європою… Ми хочемо допомогти Україні закріпити свою незалежність подоланням жорстких економічних труднощів, з допомогою доступу на критично важливі ринки і шляхом розвитку посилених відносин з НАТО ”. Про особливе місце, котре займає Україна в політиці США, говорить той факт, що вона стала третім після Ізраїлю та Єгипту отримачем американської допомоги.

Стратегічне значення України посилюється ще й тим, що вона розглядається, як один з можливих транзитних шляхів енергопостачання з Центральної Азії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури

1. Бадрак В. Руський хук. С помощью Украины Москва наносит удар по Вашингтону ∕∕ Зеркало недели. – 2001. – №7 (331). – 17-23 февраля.

2. Гарань О. Розпад СРСР і українське питання в політиці США Сучасність. – 1995. – №4.– с.75.

3. „ День ”, №24 (1285), 7 лютого 2002.

4. „ День ”, №32 (1293), 19 лютого 2002.

5. Дубовик В. Політика США по відношенню до незалежної України (1991-1994рр.). Аналіз концепцій американської політології ⁄⁄ Автореферат дисертації на здобуття звання к. п. н. – Одеса, 1996.

6. Каменський Є., Шашкевич А. Політика США щодо України. – К., 1998.

7. Карлос Паскуаль: Определяйтесь…Посол США о „ проблемных местах” и „ колосальних возможностях ” Украины ⁄⁄ День. – №23. – 2002. – 6 февраля.

8. Ким В. НАТО – Украине: двери еще открыты, но щель ссужается ⁄⁄ Зеркало недели. – 2002. – №6 (381). – 16-22 февраля.

9. Лебедев И.Л. Об американской правительственной помощи странам СНГ ⁄⁄ США. Канада: економіка, політика, культура. – 1996. – №12. – с.51-58.

10. Мостовая Ю. Мирные переговоры на фоне войны ⁄⁄ Зеркало недели. – 2001. − №43 (367). − 3-9 ноября.

11. Парканскый А.Б. Экономические отношения США с Украиной ⁄⁄ США. Канада: економіка, політика, культура. − 2005. − №2. − с.33-45.

12. Симина Т. Ариель Коен: „ Москва начала отказывается от имперского мышления ” ⁄∕ Зеркало недели. – 2002. – №9 (384). – 8 марта.

13. Федорак Т. Потаненко Б. Україна, Росія і поправка Джексона-Веніка ⁄⁄ День. – 2002. – №37. – 26 лютого.

14. Щербак Ю. Позначені безпрецедентним динамізмом ⁄⁄ Політика і час. – 1996. – №11. – с.4-5.

 

 



Краткое описание
Мета даної курсової роботи полягає в об’єктивному і всесторонньому висвітленні основних аспектів американо-українських відносин залежно від політики яку проводили американські та українські уряди і президент.
Оглавление
Вступ………………………………………………………………………… 4-5
Розділ І. Політичні стосунки США і України…………………………… .6-17
Розділ ІІ. Торгово-економічні взаємовідносини між США і
Україною…………………………………………………………………….17-25
Розділ ІІІ. Американо-українське співробітництво у здійсненні миротворчих кампаній……………………………………………………………………..25-28
Висновки…………………………………………………………………… .28-29
Список використаних джерел та літератури…………………………… .........29