Життя і творчість Івана Франка (1856-1916)

     Реферат

     На  тему:

     Життя і творчість Івана Франка

     (1856-1916)

     Підготувала

     Учениця 10-А класу

     Кіш Елеонора Петрівна

     Вчитель

     Пригара Ганна Юріївна

     Вступ

      
Іванові Яковичу Франкові належить, либонь, найпочесніше право представляти Україну в "галереї найвищих інтелектуальних досягнень" народів світу. Віддаючи престол національного генія України "поету з ласки Божої" Тарасові Шевченку, він, без сумніву, не був ніким з українських вчених та митців перевершений у своїй титанічній працездатності, у різнобічності таланту та розмаїтті обдарувань, у ролі, яку зіграв у становленні української нації. Розпадаючись на дві практично незалежні "підособистості" - Франка-суспільного діяча та Франка - поета, митця - він водночас поєднував у собі іпостасі поета, прозаїка, драматурга, фольклориста, етнографа, культуролога, мовознавця, перекладача, репортера, редактора... а також політика, агітатора, революціонера. Можливо, саме цій різноманітності сфер, в яких проявлявся талант Франка, він зобов'язаний несерйозним, часто ворожим ставленням з боку сучасників, як політичних противників, так і нейтральних, не залучених до суспільно-політичної конфронтації кіл Галичини. В усякому разі, феномен Івана Франка - універсальної особистості, генія, людини нового часу, що набагато перегнала свою добу, вченого і митця європейського рівня, яких мало в історії української культури - не отримав належного вивчення та оцінки ані за польської, ані за радянської влади. Поляки не розголошували досягнення української інтелігенції та її батька, радянська ідеологія зробила з Франка ляльку, виставивши на загальний позір тільки одну з сотень його граней - Франка-революціонера. Тим часом як саме цим внутрішнім протистоянням, постійним конфліктом між різними полюсами особистості Франко найбільш цікавий, саме ця вічна напруга спонукала його до важкої праці. Франко заслуговує на вивчення, дослідження саме як суперечлива, неоднозначна постать. 
 

Життя і творчість

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в  с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту (тепер с. Івана Франка Дрогобицького району Львівської обл.) в родині коваля. З батьківської кузні він виніс перші знання про життя галицького селянства, про працю людини, а від матері перейняв любов до народної пісні. 
Після закінчення Дрогобицької гімназії вступив до Львівського університету. Через 16 років він закінчує Чернівецький університет. 
У 1887 року виходить перша збірка його поезій "З вершин і низин" — найвидатніше явище в українській поезії після "Кобзаря" Тараса Шевченка. Згодом вийшли друком збірки "Зів'яле листя" (1896), "Мій Ізмарагд" (1898) де переважають мотиви філософської та інтимної лірики, "Із днів журби" (1900). Він є автором поем «Панські жарти», «Смерть Каїна», «Похорон», «Іван Вишенський», філософської поеми "Мойсей" (1905). У 80-х роках побачили світ найкращі повісті Івана Франка "Борислав сміється" (1882) та "Захар Беркут" (1883), «Для домашнього вогнища», «Перехресні стежки» та ін. Написав драматичні твори «Сон князя Святослава», «Кам’яна душа». Здобула популярність п'єса "Украдене щастя" (1893). Лише частина спадщини великого українського письменника опублікована у 50-ти томах «Зібрання творів». Організатор видань «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». Автор праць з історії та теорії літератури, перекладач творів з російської, польської, чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької, старогрецької, римської, арабської, ассиро-вавилонської та інших мов. 
У 1893 р. захистив у Відні докторську дисертацію. 
Твори І.Франка перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано. Помер І.Франко 28 травня 1916 року. 
Коли ми думаємо про Івана Франка, в нашій уяві постає перш за все титан думки і праці, людина, в якої дух і тіло рве до бою заради поступу і щастя людського, українець, корені якого сягають глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий. 
Той корінь бере початок з батьківської хати. Батько Яків — відомий на всю округу коваль, невтомна у праці мати Марія. В такій сім’ї найперше привчали до праці, поваги до людей. І, звичайно ж, хотіли, щоб дитина вчилася на радість батькам, на добро людям. З шести років хлопець навчається в початковій школі в сусідньому селі Ясениця-Сільна, пізніше у Дрогобицькій нормальній школі отців - василіан, а ще через деякий час — у Дрогобицькій гімназії. Михайло Коцюбинський у нарисі про Івана Франка зазначає, що здібна дитина в сільській школі навчилася читати українською, польською і німецькою мовами.

Сміялися  з Франка в німецькій школі  при монастирі. Але «минув рік, настав екзамен — і малий Франко здивував усіх: він опинився першим учеником». 
1865 року помер батько. В дім прийшов вітчим Гринь Гаврилик, ріпник. На шістнадцятому році Франко залишився круглим сиротою — померла мама. Дорога ж до знань не зупинилася. Під час навчання в гімназії Франко читає твори Гете, Лессінга, Шіллера, Расіна, Корнеля та ін., писані німецькою та французькою в оригіналі. 
Береться й сам за літературну працю. Перший вірш — «Великдень 1871 року» — присвятив батькові. Перекладає твори Гомера, Софокла, Горація, Гейне, а також «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» В.Ганки. В гімназії Іван Франко обстоює думку, що основою української літературної мови повинна бути мова народна. 
Після Дрогобича юнак їде у Львів, вступає до університету. Багато пише, стає найвпливовішою постаттю в редакції журналу «Друг», знайомиться з М.Павликом і І.Белеєм. Івана Франка цікавить також філософія, політична економія, соціологія. 
1877 року Іван Франко переживає перший арешт. Перед цим поліція зробила обшук на квартирі, виявивши революційну літературу. Франка звинувачують у належності до таємної соціалістичної організації. «Протягом дев’яти місяців, — писав він, — проведених у тюрмі, сидів я переважно у великiй камері, де перебувало 18—28 злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялося і де я, слабий на груди, з бідою добився привілею спати під вікном… але зате прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові». 
Широта політичних і літературних уподобань викликала неоднозначну реакцію у громадськості. Реакційні кола Галичини доходили навіть до ігнорування його творчості. Зокрема, в «Зорі» відмовилися друкувати оповідання «Муляр», оскільки мулярі «найгірші п’яниці» і не варті уваги. 
Відстоювання власних позицій позначалося й на матеріальних статках. Був час, коли письменник зовсім не мав коштів на проживання і змушений був мешкати у робітника Данилюка. У квітні 1881 року Франко їде в село Нагуєвичі. Крім літературної праці, виконував і щоденну селянську роботу. 
Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 року. Зустрічі з О.Кониським і В.Антоновичем не виправдали сподівань щодо видання газети. Теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів. Приїхавши в Київ наступного року, Франко одружується з Ольгою Хорунжинською. 
1892 року Франко виїжджає до Відня, щоб закінчити докторську дисертацію «Про Варлаама і Йоасафа та притчу про однорожця».

Через рік  відбувся захист, Франко здобув ступінь доктора філософських наук. 
1894 року трапилася нагода посісти професорську посаду кафедри історії української літератури і мо-ви Львівського університету. Хоч пробна лекція і мала успіх, однак лідери народовців, «москвофілів», польсько-шляхетські шовіністи вдалися до наклепів і провокацій, щоб не допустити Франка до професорства. Кандидатуру письменника було забалотовано. 
Це не могло не засмутити Франка, але й не зупинило його подальшого духовного поступу, яким би важким він не був. Не вистачало хіба що фізичних сил. У 1897 році Франко від перевтоми захворів. Подальші роки також були не з легких. 
«Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, — писав про зустріч з І.Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський. — В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою». 
1908 року Франко знов переживає хворобу. Велика перевтома призвела до нервових розладів, контрактури обох рук і пальців. Вийти з цього стану допомогло лікування в Хорватії, на берегах Адріатичного моря. 
Початок першої світової війни застав родину Франка в трагічному становищі. Хвора дружина перебувала в лікарні, сини — в армії. Позбавлений засобів до існування, письменник мешкав у домі шкільного товариша. Невдовзі захворів, але й, перебуваючи в такому стані, не випускав пера з рук. 
Помер І.Франко 27 травня 1916 р., поховано його 31 травня на Личаківському кладовищі у Львові. 
Радянське літературознавство розглядало творчість письменника з позицій соціалістичного реалізму, уникало оцінок його поглядів щодо суверенності України. У той час ніхто інший, як Франко, писав: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фанатів, що раді би широкими і вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації». І донині актуальні його слова про те, що «ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів». 
Наш народ гідно шанує пам'ять Івана Франка. Його іменем названо один з обласних центрів України, Львівський державний університет, с. Нагуєвичі, багато вулиць. У рідному селі великого Каменяра та у Львові відкрито літературно-меморіальні музеї Івана Франка.

Художня творчість І.Франко

 
Розглядаючи художню творчість Франка, ми хоч і говоримо з захоплення про нього як сміливого новатора в прозі, одного з основоположників народного театру на Україні, талановитого драматурга - до серця насамперед Франка-поета. Не тому, що він був геніальним поетом, а тому, що він був поетом у всьому: в громадських ідеалах своїх і в щоденній практичній роботі, в ліричних зізнаннях і вчених архівних розшуках. Поезія дала Франкові друге ім'я – Каменяр. З поезії він почав і нею завершив свій творчий шлях. 
За 30 років активного творчого життя, з 1876 по 1906 рік, Франко видав шість книжок поезій: "Баляди і розскази" (1876), "З вершин і низин"(1887),"Зів'яле листя"(1896), "Мій Ізмарагд"(1897), "Із днів журби"(1900) і "Semper tiro"(1906).  
Писати вірші Франко почав ще в старших класах гімназії. З ранніх його спроб до нас дійшли тільки поезії, друковані у студентському журналі "Друг" починаючи з 1874 року. Молодому  поетові довелося долати значні мовні труднощі у зв'язку з невиробленіcтю в Галичині літературної мови. 
У 1876 році Франко видав свої вірші окремою книжкою під назвою "Баляди і розскази". У збірочці було 14 віршів, здебільшого це переспіви з російських і німецьких поетів. Не ставши ще набутком читача, збірка "Баляди і розскази" втратила всяке літературне значення. Тільки 1887 року, будучи вже відомим громадським діячем і письменником, Франко зважився нарешті видати по суті першу збірку своїх поезій під назвою "З вершин і низин". 
Іван Франко хотів продовжувати традиції й ідеї Шевченка в українській поезії, але розумів, що в нових історичних умовах міг писати по-новому. Це завдання він виконав. Його поетична збірка "З вершин і низин" викликала справжнє захоплення в колах передової молоді і дике збурення в таборі націоналістичної реакції. Успіх книжки окрилив Франка. Збільшивши обсяг майже вчетверо, але під тією ж щасливою назвою "З вершин і низин", він у 1893 році випустив її другим виданням. 
Збірка "З вершин і низин" у доповненому виданні 1893 року стала етапом у розвитку української поезії післяшевченківського періоду, водночас вона підсумувала поетичну діяльність Франка за двадцять років. Збірка вражала насамперед своїм тематичним багатством і версикаційною різноманітністю. В ній знайшли яскраве відбиття всі важливі питання епохи. Це вже була (за визначення самого Франка) поезія "нової енергійної дикції". Якби ми схотіли уявити собі конкретний образ ліричного героя Франкової поезії, то він неодмінно постав би перед нами в образі людини героїчного складу, бійця і поета, захопленого ідеєю соціалізму як ідеєю прекрасного. Може, саме тому збірка "З вершин і низин" характером своєї політичної лірики і сатири нагадує не так Шевченка чи навіть Некрасова, як гнівну патетику чартистських поетів, веселу злість гейнівського сміху. Тут є все: гучні поклики до бою і ніжний шепіт любовного освідчення, радість весняного цвітіння і скорботна печаль зів'ялих листочків осені, м'який, задушевний ліризм сповіді і їдкий сарказм викриття, - усе, в чому виявляється душевне багатство ліричного героя збірки і що робить зустріч з ним приємною і радісною.  
Збірка "З вершин і низин" – це складна мистецька будова, а не звичайна збиранина віршів, писаних у різний час і з різного приводу. Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах – "De profundis", "Профілі і маски" та "Сонети" – зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх – "Галицькі образки", "Із жидівських мелодій", "Панські жарти" та "Легенди" – твори епічні.

Політичну лірику Івана Франка зосереджує головним чином у розділі "De profundis" і ставить його на чолі всієї збірки. Оскільки ж у політичній ліриці сплітаються мотиви душевного піднесення і спаду, віри і зневір'я, радості і печалі, розділ "De profundis" розподілено на цикли, назви яких говорять самі за себе: "Веснянки", "Осінні думи", "Скорбні пісні", "Нічні думи", "Думи пролетаря", "Excelsior". Як бачимо, назви "De profundis" (ми б сказали: "з глибин" чи "з низин" народних) і "Excelsior" (ми б сказали "з вершин" великих ідей епохи) не тільки ще раз підкреслюють широту і багатство тем Франкової лірики, а й розкривають назву самої книги – "З вершин і низин".  
Для громадської лірики останньої чверті XIX ст. як російської, так і української характерними були поетичні алегорії і символи, винесені, мабуть, з фольклору та із попередніх літературних традицій. Наприклад: образ осені символізував згасання суспільного життя, образ зими – пору суспільного застою, образ ночі – період чорної політичної реакції, і навпаки: образ весни, весінньої громовиці символізував час громадського пробудження в народі, а образ бурі – натиск народної революції. Подібну символізацію явищ природи знаходимо і в поетів 90-х років, таких, як Леся Українка та Олександр Олесь. До  цих засобів поетичної мови залюбки вдавався у 70-80-х роках і Франко. Особливо характерний з цього погляду його цикл "Веснянки".  
У символізації й алегоризації явищ природи поет шукав способів якнайглибшого розкриття соціальних контрастів. У природі йому ставав народнопоетичний за своїм походженням мистецький засіб психологічного паралелізму.      

Характерно, що в розділі поетичної лірики Франко не уникає відображення особистих, навіть інтимних переживань.

Єдність особистого і громадського – ідейно-естетична основа всієї лірики Франка. 
Франка цікавило насамперед моральне обличчя передового сучасника – бійця за народну справу. Це були герої численних судових соціалістичних процесів, які відбулися в Росії і Австро-Угорщині в 70-х роках минулого століття. Сам Франко з товаришами відбував один із таких процесів у Львові 1878 року. Так герой агітаційного вірша "На суді" (1880),  користуючись формальним правом оборони, кидає грізний виклик класовому буржуазному суду і всьому експлуататорському суспільству. Поет одверто пропагував високі моральні якості революціонерів, відкидав звинувачення в тенденційності, у зведенні поезії до рівня віршів-прокламацій. А ці вірші-прокламації сприймалися в колах демократичної молоді як зразки справжньої, високої поезії. 
Ставлячи героїв визвольної боротьби, Франко з особливою пристрастю викриває підле дворушництво ренегатів – одвертих і маскованих ("Милосердним", "Ідеалісти", "Ви плакали фальшивими сльозами…"), тих, що в час жорстокої реакції, мов слимаки, забивалися у теплі куточки, жадаючи тільки одного – супокою. 
Далі "з низин"суспільного життя, йде жорстока боротьба між бідними і багатими, між пригнобленими і гнобителями, мисль поетова злітає до "вершин" ідеальних відносин, у ту специфічну сферу людських змагань, у якій реальні соціальні конфлікти виступають як зіткнення ідей. Мова йде про цикл політичної лірики Франка – "Excelsior".Складається він з шести невеличких творів: "Наймит", "Беркут", "Христос і хрест", "Човен", "Каменярі" та "Ідилія".Назвати їх можна було б ліро-епічними поемами-алегоріями, у яких ліричні переживання поета виявляються не у формі прямої, безпосередньої реакції на оточення, а у формі алегорії. 
У 1878 році, повернувшись з тюрми, Франко написав свою марсельєзу – пісню "Товаришам із тюрми", бадьорі інтонації якої закликали молодь до масових  виступів.

 
 
Обриваються звільна всі пута, 
 
Що в'язали нас з давнім життєм: 
 
З давніх брудів і думка розкута,- 
 
Ожиємо, брати, ожиєм! 

Франко брав активну участь у робітничому русі Галичини, вивчав, перекладав і пропагував в робітничих гуртках Львова твори Маркса й Енгельса, був членом робітничого комітету і редактором робітничої газети "Praca". Загально визвольні гасла пісні "Товаришам із тюрми" дуже скоро виявилися перейденим етапом. Їх заступив натхненний гімн "Вічному революціонерові" – тому духові творчого неспокою, що живе в масах і робить їх вирішальною силою в історичному процесі. Ось чому політичну лірику Франка очолює гімн "Вічний революціонер", а не пісня "Товаришам із тюрми".  
Щоб сказати основне про поетичний доробок Франка за двадцять років, треба з політичної лірики його виділити спеціально твори сатиричні, а з поетичного епосу – його знамениті "Галицькі образки". 
Ще з шкільної лави Іван Франко захоплювався ніжною лірикою "Книги пісень" Генріха Гейне і нещадною сатирою та злим сарказмом його "Німеччини". У самій натурі українського поета і його славетного попередника було щось спільне. Франко, як і Гейне, був ніжним ліриком і водночас видатним сатириком. Він багато перекладав Гейне, особливе ж захоплення викликала в  нього поема "Німеччина". В дусі "Німеччини" Гейне, але на українській народнопоетичній основі, були написані перші сатиричні памфлети Франка "Дума про Меледикта Плосколоба", "Дума про Наума Безумовича", сатиричний цикл "Оси" і поема "Ботокуди". 
 З погляду жанрового "Галицькі образки" – явище в епічній поезії дуже своєрідне, і ніяка поетика регламентувати їх строгими рамками жанру неспроможна. Тут і філософські роздуми поета з приводу важливих питань народного життя, близькі до ліричних медитацій ("Журавлі", "Гадки на межі", "Гадки над мужицькою скибою"), і спомини про минуле ("Голод", "Марійка"), і спроби заглянути у майбутнє ("Нове життя").Загалом же "Галицькі образки" – це живі картини народного життя в умовах буржуазно-шляхетської диктатури ("У шинку", "Максим Цюник", "Баба Митриха", "Галаган").Перед нами проходить ціла галерея образів зубожілих селян, сільських наймитів, ріпників, селянських дітей і спрацьованих жінок-матерів. "Образок" Франка виявився дуже цікавим жанровим відгалуженням епічної, строго реалістичної поезії. Він може бути найрізноманітніший за розміром – від мініатюри ("У шинку") до поеми ("Сурка", "По-людськи"); форма вірша – від різних типів об'єктивної народної оповіді, стилізованої під діалект ("Баба Митриха", "Великодень", "Михайло"), до схвильованої розповіді самого автора ("У шинку", "Максим Цюник"). "Обрвзок" завжди має свій сюжет з важливим соціальнитм конфліктом в його основі.