Літературно-критична діяльність Осипа Маковея і Василя Щурата

Донецький інститут соціальної освіти

Факультет філології, журналістики і перекладу

Кафедра філології 
 
 
 
 
 

Реферат на тему :

«Літературно-критична діяльність Осипа Маковея і Василя Щурата» 
 
 
 

З дисципліни «Історія української літературної критики»

Студентки 5 курсу

Групи Ум(М)-10

Москаленко  Катерини 
 
 
 
 
 
 
 
 

м. Донецьк, 2010 рік

 

      Вступ 

     В українській історіографії перші спроби наукового вивчення історії журналістики належать О. Маковею, В. Щурату, М. Грушевському, Б. Грінченку, які відбулися наприкінці XIX — на початку ХХ ст.

     Осип Маковей і Василь Щурат були одними з тих, хто розвинули жанр “фейлетону” – доступно писаних “поважніших студійок”, які загальноцікаву тему висвітлювали фраґментарно, під особистим кутом зору, у формі веселої, нерідко іронічної, дещо легковажної балаканини. В.Щурат свідомо орієнтував своїх колег на імпресіоністичну критику: “Наші критики – то не французькі Леметри, в котрих критикувати – значить пізнавати книжку, дошукуватися в ній якнайбільше розкоші, щоб показати її другим; се не ті Леметри, котрі з однаковим запалом вміють читати раціоналіста Ренана і католика Вейльота. Приватні, політичні і, Бог знає, які згляди руководять ними більше, як артистичні”. Вкраплення мальовничої образності і відтінок грайливого дотепу помітні в його портреті Івана Франка, фейлетонних циклах “З літературних базарів” (“Буковина”, 1896), “Світла і тіні” (“Зоря”, 1896).

     У праці „З останніх десятиліть ХІХ в.” Іван Франко  звернув увагу на роль Щурата і Маковея в утвердженні української літературної мови. „Наша новочасна версифікація, – писав він, – під пером українців і галичан, таких, як Щурат і Маковей, зробила великий поступ у напрямі до чистоти мови і мелодійності вірша. Се гарні здобутки нашого розвою, і їх не годиться нам затрачувати”.

 

     

1. Осип  Маковей.

1. Життєвий шлях.

      Наприкінці  ХІХ ст. з’явилися  перші істотні  праці з історії  журналістики в Галичині (підавстрійській Україні). Тут, зокрема, видатне значення мала праця О. Маковея «П’ятдесятилітній ювілей руської публіцистики» [Маковей], у якій вперше пропонувалася періодизація історії української журналістики, було окреслено зміст періодів, визначено провідні пресові явища.

     В українському літературному  і культурно-громадському житті на межі ХІХ  і ХХ ст.. постать  Осипа Маковея  є досить помітною, оригінальною своїми творчими виявами. Демократичний  світогляд, передові літературно-естетичні  погляди письменника формувалися в атмосфері тогочасних, суспільно-політичних обставин у Галичині. Піднесення визвольного руху на західноукраїнських землях, які тоді перебували в залежності від Австро -Угорської імперії, впливало на молодь, сприяло зростанню її політичної свідомості. До передового загону, ідейними натхненниками і провідниками якого були революційні демократи на чолі з Іваном Франком, належав і Осип Маковей.

     "Працювати,  жити для народу  треба, мушу!" - записав він у  щоденнику ще в  юнацькі роки. Цьому високому завданню Осип Маковей був вірний протягом усього життя: і як письменник, і як культурно-громадський діяч, і як педагог. Осипу Маковею по праву належить одне з почесних місць в колі передових демократичних діячів української культури кінця ХІХ - першої чверті ХХ ст.

     Осип  Степанович Маковей  народився 23 серпня 1867 року в місті Яворові, близько Львова.

     Батько  його походив з  яворівських міщан, займався рільництвом  і кушнірством. Він  розумів вагу освіти і, побачивши потяг  сина до навчання, віддав його після початкової школи до Львівської української гімназії. У цей час група гімназистів, серед яких був і О.Маковей, заснувала таємний гурток "Згода". З цього періоду й почалися перші літературні спроби О.Маковея.

     Свою  освіту письменник продовжив  на філософському факультеті Львівського університету.

     В час навчання працював репетитором, перекладачем урядових документів у магістраті, підзаробляв  у пресі як журналіст.

     Найбільшою  подією в житті  молодого студента було його знайомство з  Іваном Франком, яке  переросло в щиру дружбу, що тривала до кінця життя Великого Каменяра. Іван Франко мав значний вплив на формування світогляду О.Маковея.

     Після закінчення університету письменник цілком віддавався літературній праці. У західноукраїнських виданнях друкуються його публіцистичні статті, фейлетони, рецензії та літературно-критичні нариси, ліричні й сатиричні вірші, поеми, казки, оповідання.

     Деякий  час письменник працював помічником редактора  газети "Буковина" в Чернівцях. Маковей - редактор турбувався про молодих письменників. Він допоміг увійти в літературу О.Кобилянській, Маркові Черемшині, Є. Ярошинській та іншим авторам, твори яких друкував на сторінках "Буковини".

     У 1897 році журнал "Зоря" був реорганізований  в щомісячник, який мав назву"Літературно-науковий вісник". До співробітництва з ініціативи І.Франка був запрошений і О.Маковей.

     У 1899 році О.Маковей  дістав можливість поїхати  до Відня. У Віденському  університеті О.Маковей  вивчав слов`янські мови і літератури.

     З травня 1913 року і  до початку Першої Світової війни, а потім після повернення з фронту і до кінця життя Осип Маковей був директором учительської семінарії в Заліщиках на Тернопіллі. Тут він здобув загальне визнання як досвідчений педагог і передовий культурно-громадський діяч. На той час він уже був відомим письменником, критиком, публіцистом.

     О.Маковей  не був пасивним спостерігачем  історичних подій  того часу. І в  щоденникових замітках, і в художніх творах він порушує злободенні проблеми, зокрема  підтримує волелюбні  поривання народу, висловлюючи сподівання на його кращу долю:

     У березні 1919 року учительська  семінарія влаштувала в Заліщиках для  широкого громадянства Шевченківський концерт. Доповідь про Тараса Шевченка виголосив  для присутніх  сам О.Маковей.

     1921 року, коли Галичина  знову була окупована  поляками, поліція заарештувала директора семінарії д-ра Маковея з обвинуваченням у державній зраді й посадили до тюрми в Чорткові. По шести тижнях під натиском громадськості, міністерства освіти О.Маковея було звільнено з тюрми. Він продовжував працювати в семінарії і писати нові твори.

     У творчості Маковея  помітне місце  займає і публіцистика. Як письменник-громалянин, людина правдивого, чесного серця, світлого й дотепного розуму, він зарекомендував себе серед сучасників численними публіцистичними  статтями, фейлетонами. Особливо багато уваги в своїх публіцистичних статтях Осип Маковей присвятив питанням розвитку культури, літератури в умовах цісарської Австро-Угорщини і царської Росії. Його обурювало і хвилювало те, що діячі української культури, навіть такі велетні, як Іван Франко, змушені були жити в злиднях, знемагаючи під тягарем щоденної праці, "заради шматка хліба." Гнівом і пристрастю сповнювалось слово Маковея, коли він писав про холодну байдужість буковинської і галицької інтелігенції до народних справ, до піднесення національної самосвідомості. І в наші дні ці слова звучать дуже актуально. Не маємо права бути байдужими до справ та подій, що відбуваються у нашій країні.

2. О.Маковей - критик і дослідник літератури

     Як  критик і дослідник  літератури О.Маковей виступив на поч. 90-х років минулого століття.

     В ряді статей він порушував  питання про поширення  творів Т.Шевченка на західноукраїнських землях.

     Думки Маковея про творчість  І.Котляревського і  Т.Шевченка, про її значення для дальшого піднесення української літератури свідчать, що критик розумів історичну роль і значення цих письменників.

     Завдяки Маковею понад  сорок молодих  письменників виступили  із своїми творами  на сторінках газети "Буковина". Згуртовуючи літературну  молодь, прокладаючи  їй шлях у літературу, Маковей був твердо переконаний, що робить корисну культурно-громадську справу. У своїх сподіваннях він не помилився, і його праця з літературною молоддю не пройшла марно.

     Деякі літератори згодом стали  відомими письменниками ( Ковалів, Ярошинська, Кобилянська, Черемшина, Лукіянович).

     Осип  Маковей першим відгукнувся  на ранню поетичну творчість Лесі Українки. Пишучи рецензію на її збірку "На крилах пісень", Маковей  захоплено вигукнув: "Леся Українка - сила велика",- і не помилився  в своєму передбаченні.

     Визначну позитивну роль відіграв Маковей у творчій біографії О.Кобилянської. Він був одним з перших уважних і доброзичливих читачів її ранніх творів, першим редактором і вдумливим критиком. Прочитавши повість Кобилянської "Людина", Маковей писав, що цей твір молодої буковинської письменниці йому дуже сподобався і що "авторка трохи чи не найбільше талановита з усіх наших галицьких і буковинських авторок".

     Творча  співпраця Кобилянської та Маковея була взаємокорисною і цінною для української  літератури. Дослідженню її творчості він присвятив цілий ряд статей, зокрема літературно-критичний нарис "Ольга Кобилянська". Шлях Кобилянської до літератури був складним. Вона в основному виховувалась на західноєвропейській літературі. Ранні твори Ольга Кобилянська писала німецькою мовою. Знайти шлях до рідного народу, його культури допомогли їй свідомі, високоосвічені на той час діячки жіночого руху - Софія Окуневська та Наталя Кобринська. Цьому в значній мірі сприяв також О.Маковей.

     У творчому доробку  письменника є  літературно-критичні статті про творчість П. Грабовський, А.Чайковський, П. Куліша, Б.Грінченка.

     За  сорок років літературної і культурно-громадської  діяльності О.Маковей, мало не тисячу разів  виступав із різноманітними творами. Він завжди перебував у самому осередку почесного українського літературного життя. Осип Маковей першим висунув ідею про створення письменницької організації в Україні і ще в середині 90-х років ХІХ ст. виступив ініціатором скликання з`їзду літераторів усіх українських земель.

     Життєвий  шлях цього талановитого письменника завершився 21 серпня 1925 року в місті Заліщики, яке він щиро любив і оспівував у своїх творах. Семінарія, де він був директором, стала кузнею педагогів, які не тільки вчили дітей, а були справжніми просвітянами для простого люду.

     Велика  обсягом, багата і  різноманітна літературна  спадщина Осипа Маковея  займає дуже помітне  місце в історії  української літератури і не забута нащадками.

     Талановитий письменник, перу якого  належать поетичні й  прозові твори, відомий  критик, який присвятив свої літературознавчі розвідки творчості Ю.Федьковича, П.Куліша, О.Кобилянської, А.Чайковського, Т.Бордуляка, С.Воробкевича, Лесі Українки та ін., автор одного з найкращих і найповніших біографічних нарисів про творчість Ю.Федьковича – „Життєпис Осипа-Юрія Федьковича”, що був перевиданий у  Чернівцях у 2006 р., редактор україномовної газети на Буковині, яку започаткував Ю.Федькович, а також співробітник періодичних видань „Зоря” та „Літературно-науковий вісник”, О.Маковей усією своєю діяльністю утверджував єдину українську літературну мову на західноукраїнських землях. У його творчості поєдналися краса і сила рідної мови: його художнє слово – самобутнє й живе, публіцистичне – гостре і палке, наукове – глибокодумне й  переконливе.

     Протягом  багатьох років підтримували творчі взаємини Осип Маковей з Василем Щуратом. Свідченням тому є 28 листів (1894 – 1901) О. Маковея до В. Щурата, які зберігаються у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника НАН України.

     Із  змісту листів довідуємося  про багаторічну творчу співпрацю обох письменників. О. Маковей ставиться до свого молодшого колеги, В. Щурата, з великою увагою, щиро заохочуючи його до творчості. Працюючи редактором «Буковини», він часто запрошує В. Щурата надсилати для публікації свої твори. 

2. Василь Щурат.
1. Загальні відомості

      Щурат Василь Григорович (1871—1948) — поет, літературознавець, перекладач, педагог.