Література Волині

 
 

  
 
 

  
 
 
 
 

  

Література Волині 

Реферат 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                 
 

              

  
 
 
 
 
 
 

Зміст 

1. Вступ;
2. Літературна Волинь;
3. Персоналії:

• Василь Слапчук;

• Василь Гей;
• Йосип Струцюк;
• Володимир Лис та Петро Мах;
• Ніна Горик та інші;

4. Висновок;

5. Список використаної літератури.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                   Вступ 

     Волинська організація Спілки письменників України  була створена у 1980 році. На той час  вона складалася з семи осіб. Зараз  у cпілці тридцять два письменники, причому їх кількість стала активно зібльшуватися тільки в період становлення незалежності України: у 1991-му році їх було лише дев’ять, а в кінці 1995-го – уже сімнадцять. Культура, література – духовні основи держави. Письменники – частина державотворчої сили, яка повинна бути включена в процес розбудови держави. У наш час письменнику нелегко донести своє слово до читача; та й високопрофесійному друкованому українському слову важко вижити в морі російськомовної та малохудожньої літератури. Як сказав колишній голова Волинської організації національної Спілки письменників України Василь Гей, “зараз письменник схожий на багаторукого Шіву: він і автор, і редактор, і кур’єр та вантажник, і розповсюджувач своєї книги. Та, не зважаючи на відсутність поки що такого необхідного меценатства з боку держави щодо українського книговидання, слово як виразник національного духу, як мистецьке, художнє явище буде жити і розвиватися” . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                       Літературна Волинь

     Творчий доробок волинських письменників за роки існування нашої незалежної держави справді досить вагомий. У 1991-му році вийшов перший номер “Світязя” – літературного збірника Волинської організації Спілки письменників України. Його попередник, альманах обласного літоб’єднання “Волинь”, побачив світ у 1957-му році.

     До  першого номера “Світязя” увійшли поетичні та прозові твори письменників Волині, відомих і початківців: Василя Гея, Петра Маха, Олександра Богачука, Івана Чернецького, Йосипа Струцюка, Петра Боярчука, Володимира Лиса, Валентини Штинько, Віктора Лазарука, Олени Криштальської, Клави Корецької, Миколи Панасюка.  Cьогодні виходять із друку все нові і нові номери “Світязя”. До традиційних рубрик (“Спалахи”: хроніка літературно-мистецького життя області за певний період, “Поетичні витоки”, “Проза”, “Духовні джерела”), додалися “Наша доба” (публіцистика) та “Джерельце” (твори для дітей). Письменницькою організацією видано довідник “Письменники Лесиного краю”, збірник з творами переможців літературного конкурсу школярів “Думи та мрії”, збірник історико-краєзнавчих матеріалів про пам’ятні місця Лесі Українки на Волині “Джерела безсмертного слова”. Новими книгами і публікаціями порадували читачів Василь Слапчук (“Укол годинниковою стрілкою”), Петро Мах (“На білих крилах рушників”, “Христос воскрес – воскресне Україна”), Іван Чернецький (“Сльоза”), Віктор Вербич (“У полотно снігів”), Ніна Горик, Надія Гуменюк, Клава Корецька, Олена Криштальська, Валентина Штинько, Віра Омелянчук та Інші. В області існує літературно-мистецька премія імені Агатангела Кримського (лауреати – Віктор Лазарук, Василь Слапчук ). Василя Гея відзначено Всеукраїнською премією імені А.Головка. Зацікавлений читач знайде тут різноманітну інформацію про літературне життя краю. 
 

     Літератори  області беруть активну участь у  літературно-мистецькому житті Волині. Вони організовують презентації нових книг, літературні вечори, зустрічі зі школярами та студентами. Письменник Василь Гей є членом комісії держадміністрації з питань контролю за виконанням Закону про мову. Петро Мах очолює Конгрес української інтелігенції на Волині.

     Художнє, публіцистичне слово – складова частина духовного буття людини. Тому найкоротший шлях його до читача – через періодичну пресу. На сторінках  волинських газет опубліковано немало творів літераторів області. Переглянувши підшивки газет за останні п’ять років, можна дійти висновку, що найбільше публікацій – у газеті “Волинь”.

     Досить  широко тут представлено поетичне слово. Теми віршів різні. Тут і вічна  любовна лірика, яка невичерпна для  десятків поколінь поетів: Андрій Криштальський  “Еротика”, Іван Чернецький “Забіліли сніги”, Наталя Лабнюк “Зимове місто”, Валентина Штинько “Ще раз про душу”. На сторінках газети багато пейзажних віршів. У них домінує любов до природи рідного краю, олюдненої й одухотвореної: Віктор Вербич “У дзеркалі Світязя”, Валентина Штинько “Вечірнє”, Віктор Лазарук “Пелюстка і вічність”, Михайло Пронько “Замерзле море”. Вічною є і тема поета і поезії: Віктор Лазарук “Неймовірне”, Василь Гей “Про поезію, поетів і не поетів”. Але найбільш поширені актуальні сьогодні патріотичні мотиви: Надія Гуменюк “Чумаківна”, Петро Мах “Не вбити волі, що горить в мені”, “Я в Києві не бачу України”, Василь Гей “Вулиця Лесі Українки в Луцьку”, “Серпень”. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                           

                          Василь Слапчук

      Василь Слапчук народився 1961 року у селі Новий Зборишів на Волині. Після закінчення школи і технічного училища працював шліфувальником на заводі «Комунар» у Запоріжжі. Закінчив філологічний факультет Луцького педінституту ім.Лесі Українки .Воював в Афганістані, був тяжкопоранений. Мешкає у Луцьку, пише вірші, прозу, літературну критику. На сьогодні є автором шістнадцяти поетичних і прозових книжок.

2004 року став лауреатом Національної премії ім. Тараса Шевченка за поетичну збірку «Солом'яна стріха Вітчизни».

      Провідною рисою цього поета є його органічність, природність. В.Слапчук - уже зрілий поет, тому тяжіє до циклів, складноструктурованих поетичних полотен. Лірика В.Слапчука виразно філософічна, глибоко закорінена в українському фольклорі. В інтонаціях його поезій постійно мерехтить тиха селянська правда. Проте, це цілком сучасна поезія, в якій імена культуртрегерів підносяться до символічного звучання:

         Боже, поверни К'єркегорові

        Регіну Ольсен,

         поки гріхом вагітна свобода

         не зомліла.

         Господи, нехай кожен сам

         вирішує, що є його Ісаак.

     Фольклоризм верлібрів В.Слапчука вносить до текстів якийсь особливий український дух, в якому міти й традиції, забобони й тонка іронія. Поза всяким сумнівом і без зайвого пафосу цього поета можна вважати справжнім виразником праукраїнських цінностей. Цей зміст до того ж передається в сучасній довершеній формі. Мініатюри В.Слапчука часто набувають афористичного змісту, гостро заправлені гумором, іронією, подекуди - сатирою. Його поезія демонструє правдиву органічність у співіснуванні людини й природи, людини і Бога, природи і Бога. Це світ поетичний і справедливий, і, що головне, можна повірити, що все це цілком реально, і не де-небудь, а саме тут, у нас, на Богом обраній землі:

         Аби жайворонки в небі

         не погубилися - в кожного

         срібний дзвоник на шиї висить.

         А як корови,

         з пасовиська вертаючись,

         сонце рогами за обрій закотять -

         тиша настає.

         Господар жайворонків

         Богу молиться.

     В.Слапчук в сучасній українській поезії - окремішня постать зі своїм неповторним силуетом. Міцні зв'язки з національними традиціями та непомильне відчуття слова сформували чіткий авторський почерк. Якщо Ви зустрінете таку строфу-

         На лови вийшов князь,

         регочеться над світом.

         На алтарі весни

         кладуть дівчата цноту.

         Птахи - прочани

         натхненно палять ноти.

         Незаймана весна

         уже вагітна літом, -

     то можете бути певним: перед Вами - Василь Слапчук. Поет, яких у нас небагато. Поет, що вийшов з народу і не соромиться сього факту. Ось такі вони є, поети, умовно поєднані під обкладинкою антології "Позадесятники 2".

     Нагромаджуючи читацький досвід поезії, все більше  поділяєш твер-

дження Слабчука про те, що “вірші — це те, що споживається через соломинку”.

     Нова поетична книга “Укол годинниковою стрілкою” В. Слабчука сприймається цілісно. В. Слабчук розмірковує вголос, а звідси форма і тон викладу — ненав’язливих, самоіронічних, здебільшого парадоксальних висловлювань, що несподівано зринають, мов звуки пострілу в лісовій тиші:

         У понеділок

         відділяємо світло

         від темряви,

         у вівторок

         відділяємо води

         від вод

         у середу…

         Тиждень закінчився,

         але нема в кого спитати:

         коли ж ми людьми станемо?

         (зб. “Черевики Ван-Гоґа”).

    

      Слапчук вже давно не хоче нікого дивувати. Він є екзистенціалістом у найяскравішому його вияві: лише світ природи, світ гармонії, світ людини, яка дивним чином опирається, а то й руйнує цю світову гармонію, — це його світ, який він відкриває людям:

         Цей світ самотній і німий,

         він потребує помочі,

         чому ти такий сумний

         Богдане-Ігоре Антоничу?

         Антонич ріс, росла трава,

         трава та нині скошена.

         Усі немовлені слова —

         офіра осені.

 

     Цей світ не уявляється Слабчукові без Жінки, яка надає йому сенсу, таємничості; яка творить і руйнує чоловічі уявлення про цей світ:

         Злічив краплини дощу,

         зорі порахував…

         А скільки жінок

         під небом — не відаю.

         На тобі збиваюся.

        (зб. “Малювання в темряві”).

     Переважно В. Слапчук говорить про речі, які всім відомі; про “банальні речі” говорить поет, але він не боїться видатися “банальним”, знову і знову повертається до давно б здавалося відомого.

     Світле і чисте письмо поезій В. Слапчука. Попри певне трагічне обрамлення окремих тем, його поезії сповнені надії у Людину. Слапчук дуже тактовний у слові, він дуже ніжний у слові що однак не заважає йому залишатися мужнім і твердим у переконаннях:

         Він з’явився,

         але ніхто не спитав:

         хто ти?

         Коли він залишив їх,

        ніхто не спитав:

         де він?

         Тому то й пісня ця

         не про нього,

         а про тих,

         що зосталися.

         (“Пісня чоловіків” із зб. “Крилатий чоловік”).

     Можна говорити ще довго про поезію В. Слапчука, але краще слухати її, читати вголос і міркувати про поета, “мовчання якого у слові не поміщається”…