История переводческой деятельности в России

Мы уже говорили о том, что во второй половине 20-го столетия произошли количественные и качественные изменения в переводческой  деятельности во всем мире, в том  числе, разумеется, и в России. И  здесь резко возросла потребность  в информативных (нехудожественных) переводах в социальной, политической, деловой и научно-технической  сферах. Профессия переводчика стала  массовой, а увеличение масштабов  переводческой деятельности сопровождалось и организационными изменениями. Появилось  большое число переводческих  служб и отделов в штатах государственных  учреждений и промышленных предприятий. Многие переводчики занимали штатные  должности, другие работали на договорной основе. Наряду с информативными переводами продолжали издаваться большими тиражами и переводы литературных произведений. Учитывая масштабы переводческой деятельности и общее высокое качество переводов, были все основания считать Советский  Союз великой переводческой державой. Для удовлетворения растущего спроса на профессиональных переводчиков в  стране была создана сеть соответствующих  учебных заведений. В ряде институтов иностранных языков открылись переводческие  факультеты и отделения, переводчиков стали готовить в университетах  и в некоторых технических  вузах. Многие вузы организовывали для  своих студентов занятия по переводу в дополнение к их основной специальности. Переводчиков художественной литературы готовили в Литературном институте  имени М.Горького при Союзе писателей  СССР, в основном, для переводов  с языков народов Советского Союза. Многогранная деятельность советских  переводчиков получила широкое общественное признание. Многие журналы регулярно  печатали переводы с разных языков, а также критические статьи с  разбором успехов и неудач в работах  переводчиков. После распада Советского Союза характер переводческой деятельности и ситуация на рынке существенно  изменились. С одной стороны, государственные  издательства, занимавшиеся переводами, перестали финансироваться, резко  сократили выпуск продукции или  вообще прекратили свое существование. С другой стороны, была ликвидирована  цензура и стали переводить произведения, бывшие ранее под запретом по идеологическим или моральным соображениям. Возникло множество частных издательств, цены на книги возросли, качество переводов, в целом, снизилось. Рынок был наводнен переводами книг, предназначенных для «легкого» чтения: детективных, эротических, порнографических и т.п. Новая ситуация по-разному отразилась на переводчиках. Большая часть переводов стала выполняться с английского языка и относительно хорошо оплачивалась. Однако спрос на переводчиков английского языка побудил заняться переводами многих непрофессионалов, что привело к появлению на рынке откровенно слабых переводов. Новые издатели стремятся как можно скорее выпускать новые переводы, чтобы опередить конкурентов, и не заботятся о создании переводческих шедевров. По-разному обеспечивается вознаграждение переводческого труда. Хорошо оплачиваются переводчики английского и немецкого языков, работающие в различных коммерческих фирмах и совместных предприятиях. Напротив, переводчики с других языков оказались в тяжелом положении и с трудом находят работу. Особенно пострадали переводчики с языков ограниченного распространения, прежде имевшие твердый заработок, находясь в штатах государственных издательств.  

Несмотря на указанные  трудности, переводческая деятельность в России в конце 20-го столетия сохраняет  свои масштабы и социальную значимость. Продолжается подготовка переводчиков в учебных заведениях, создаются  профессиональные объединения переводчиков, готовятся законодательные акты, регламентирующие переводческий труд. Российские ученые, внесшие большой  вклад в создание науки о переводе, продолжают исследования в этой важной области человеческой деятельности. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

История перевода Библии в России 

История перевода Библии в России тянется еще с древнейших времен. Ветхий Завет был изначально написан на древнееврейском языке, но после вавилонского пленения этот язык постепенно преображался под влиянием сложившейся политической ситуации. Смешанный диалект еврейского и  вавилонского наречий получил название арамейского языка. Во времена правления  в Египте царя Птолемея, в III веке до н.э., 72 раввинами-толкователями был осуществлен перевод Ветхого Завета на древнегереческий язык - язык всего просвещенного эллинского мира того времени. Новый Завет практически в полном объеме был записан уже на греческом языке. Позже, в IV веке н.э. блаженый Иероним осуществил латинский перевод всей Библии, который назвали "Вульгата" ("общедоступный"). Знаменитые, канонизированые и причисленые к лику святых, русские первопечатники Кирилл и Мефодий в X веке н.э. сделали перевод Библии на древнеславянский язык.

Уже в 19 веке в Российской Империи переводом Библии на сосвременный (на то время) русский язык занялось Российское библейское общество, созданное  по инициативе императора Александра I. Работы начались примерно в 1816 году под  руководством архимандрита Филарета. За основу для перевода был взят оригинальный древнегреческий вариант, невзирая на то, что обер-прокурор Голицын  предложил в своем докладе  просто, говоря нынешним языком, адаптировать древнеславянский текст на новое  российское наречие. В 1817 году была закончена  работа над четырьмя Евангелиями, в  следующем году переведены Деяния, а к 1820 году закончена работа по переводу Посланий и Откровений. Параллельно  в те же годы готовые переводы печатаются несколькими изданиями. Следом началась работа по переводу Ветхого Завета.

 Святейший Синод  опасался, что перевод будет способствовать  распространению ересей, протестанизма  и масонства, так как, по  их мнению, затрагивает каноническую  сущность древнеславчнского первоисточника. По давлением Синода в 1824 году  часть изданий была были сожжены, распространение переводов запрещено; в 1826 году работы по переводу Библии были вообще приостановлены и возовновлены только аж после смерти императора Николая I.

20 марта 1858 года  Святейший Синод наконец отступился от своих ортодоксальных принципов и с оговорками в своем Постановлении одобрил идею русского перевода Библии. 5 июня 1858 года Постановление было утвердждено императором Александром II. За основу нового перевода был взят перевод Российского библейского общества, отвергнутый ранее, и некоторые его части были заимствованы без изменений. В 1860 году русский перевод Четвероевангелия увидел свет, а в 1862 году - остальные книги Нового Завета. В 1868 году вышло "Пятикнижье Моисея". Далее, на протяжении нескольких лет, до 1875 года выходят оставшиеся части книги, а в 1876 году был издан полный перевод. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Початок історії  російського перекладу Біблії та Російське біблійне товариство  

 Тихомиров Б.  А.  

 Необхідність  російської перекладу Святого  Письма була заявлена спробами  перекладу ще в XVII і XVIII ст. Це  переклад 1683 Псалтиря на повсякденній  мові свого часу Діака Посольського наказу Оврамія Фірсова. Фірсов перекладав з польської протестантської Біблії 1663 Переклад не був схвалений до видання патр. Іоакимом. На межі XVII-XVIII ст. Новий Заповіт на російську перекладав в Ліфляндії пастор Е. Глюк. Його перша перекладацький досвід пропав у зв'язку з подіями російсько-шведської війни. Робота була продовжена Глюком в Москві за особистою вказівкою Петра I. Однак і цей переклад був загублений після кончини пастора у 1705 р. На необхідність російського перекладу Біблії вказував свят. Тихон Задонській (1724-1783). У 1794 р. першим тиражем вийшло твір архиєп. Мефодія (Смирнова) "До Римлян послання св. Ап. Павла з тлумаченням", де паралельно слов'янському була представлена російська версія послання. У цьому виданні вперше був опублікований російський переклад біблійної книги. Доцільність російської перекладу обережно зондувала на самому початку XIX ст. обер-прокурором Святійшого Синоду А.А. Яковлєвим (1802-1803 рр..). Але безпосередньо приступити до здійснення російського перекладу, з очевидністю що стає нагальною необхідністю справи християнської освіти, вдалося лише з відкриттям у Росії в другому десятилітті ХІХ ст. Біблійного товариства.  

 Витоки появи  Російського Біблійного товариства (РБО) на авансцені російської  політичної і релігійному житті  другого-третього десятиліття XIX ст. беруть заснування в зародились  в Європі біблійному місіонерському  русі. Перше Біблійне товариство було утворено у Великобританії в 1804 р. - "Британський і Іноземне Біблійне товариство "(British and Foreign Bible Society). Головним релігійним мотивом, що викликав створення Британського Біблійного суспільства, була віра його засновників у Священне Писання як дієвий початок християнства, в те, що Біблія, як Слово Боже, володіє особливим впливом на які читають і слухають. Формуючи духовні устремління, вона облагороджує і консолідує суспільство, є об'єднуючим початком конфесійно роз'єднаної християнства, є єдиною підставою християнської місії. Головні завдання, які Товариство ставило перед собою, - це переклад Біблії національні мови народів, до яких звернена християнська місія, її видання і розповсюдження за доступною ціною. Відповідно до ідеалами і завданнями був сформульовано основний принцип видавничої діяльності - друкування Біблій без будь-яких пояснень і приміток. Такий підхід визначався ідейними поглядами, згідно з якими сама Біблія і говорить, і сама себе пояснює, а також прагматичною метою максимального нівелювання вероісповедальних відмінностей. Виникнувши в протестантської середовищі, Суспільство, тим не менше, спочатку розглядало свою діяльність набагато ширше, як загальнохристиянських, знаходячи підстава своїм принциповим "екуменічним установок" в центральному положенні Біблії в віровчення та практичної релігійного життя всіх християнських конфесій.  

 Емісари Товариства  гранично широко вели пропаганду  його діяльності, налагоджуючи зв'язки  і з католиками, окремим представникам  яких виділялися кошти на біблійні вишукування, і з православними. Дуже швидко діяльність Товариства поширилася практично по всіх регіонах світу. Оцінюючи створення Британського Біблійного товариства і почату ним діяльність, академік А.Н. Пипін зазначав: "... що розглядається в цілому, це Товариство мало, без сумніву, свої великі заслуги. Релігійна терпимість, людинолюбні прагнення і енергійно безкорисливі праці його засновників викликають до себе глибока повага; їх діяльність в середовищі простого народу, нерозвиненого і здичавілої від грубої життя і гноблення, і в середовищі язичницьких народів, до яких вони були місіонерами євангельської релігії, ця діяльність, без сумніву, була заслугою в справі цивілізації і пом'якшення звичаїв. Зроблені ними переклади Священного Писання часто бували першими книжок на мові тих народів, для яких вони робилися; крім морального впливу, яке ставало можливо через них, ці переклади мали і свою непряму користь в науковому відношенні, відкриваючи нові галузі вивчення для етнографа і лінгвіста ..."  

 На території Російської імперії Британське Біблійне товариство заявило про себе вже у 1810 р. діяльністю з розповсюдження Священного Писання національними мовами серед протестантів Фінляндії і Естляндії. Проте інтерес до Росії був набагато більш глибоким.  

 Росію Британське  Біблійне товариство розглядало  одним із пріоритетних напрямів своєї місії. Днем заснування власного Біблійного товариства в Росії можна вважати 6 грудня 1812 - цією датою імператор Олександр I затвердив доповідь главноуправляющего духовними справами іноземних сповідань князя А.Н. Голіцина про доцільність відкриття у столиці імперії Біблійного товариства. Доповідь було складений після зустрічей князя в Санкт-Петербурзі з емісаром Британського Біблійного товариства пастором Д. Патерсон в 1812 р. Те, що відкриття Товариства відбулося у переломний для Росії 1812 р., свідчить про те, що його цілями і завданнями зацікавилися на найвищому рівні. Основні завдання Товариства, наведені у звіті, згодом увійшли до чинних "Правила Товариства ". Вони припускали: "<...> сприяння до приведення в Росії в більше вживання Біблій <...> без всяких на оне приміток і пояснень; <...> мешканцям Російської держави доставляти Біблії <...> на різних мовах, за самі помірні ціни, а бідним без будь-якої плати; <...> постачати всяке християнське віросповідання Бібліями тих самих видань, які шануються справними; доводити Біблію до рук азіатських в Росії народів з магометан і язичників складаються, кожному рівномірно його мовою ... ". При цьому підкреслювалося, що піклування про християнську освіту, в тому числі і біблійному, для православних цілком і повністю є долею духовного начальства Греко-Російської Церкви в особі Св. Синоду. Декларувалася принципова позаконфесійний Біблійного товариства, його відкритість для представників всіх віросповідань. Членство в Товаристві не обмежувався умовою певної станової приналежності (для дієздатних класів). На першій зборах Санкт-Петербурзького Біблійного товариства 11 січня 1813 були присутні офіційні особи всіх основних християнських Церков в Росії. Православна Церква була представлена провідну членом Св. Синоду митр. Новгородським і Санкт-Петербурзьким Амвросієм (Подобедовим) і архиєп. Мінським і Литовським Серафимом (Глаголевскім); Римсько-Католицької Церкви в Росії - митр. С. Сестренцевіч-Богушем; протестантські громади - пастором Англіканської Церкви Піттом, пастором сарептська Євангелічного братства Шейерлем, пастором з Голландії Янсен і ін Президентом Товариства був обраний кн. А.Н. Голіцин, залишався на цій посаді практично до його закриття. Членство в Біблійному суспільстві Олександра I з самого початку визначило його престижність, поставило Суспільство в саму серцевину політичного життя Росії, що проводяться Олександром реформ. Поступово до складу Комітету суспільства, його керуючого органу, увійшли представники православного духовенства. Так, уже в 1814 р. віце-президентами Товариства обираються провідні православні ієрархи. Одним з його директорів (з 1818 віце-президентом) став архим. Філарет (Дроздов), тоді ректор Санкт-Петербурзької духовної академії (СПбДА), майбутній знаменитий Московський святитель, якому належить особлива роль у долі російського перекладу Біблії. 4 вересня 1814 Санкт-Петербурзьке Біблійне товариство за височайшим указом отримало назву Російського Біблійного товариства (РБО); з 1815 р. його відділення почали широко відкриватися в провінційних центрах.  

 Діяльність Товариства  можна оцінити як надзвичайно  активну і продуктивну: для  потреб проживають в Росії громад іноземців закуповували за кордоном Біблії німецькою, польською, французькою та багатьма іншими мовами; незабаром було налагоджено їх видання в Росії; організовується робота з перекладу Біблії на мови корінних народів, що населяли територію Російської імперії. Біблію (починали звичайно з Нового Заповіту) переводили на калмицький, бурятський, чуваський, марійська, удмуртська, татарський ... За весь час видавничої діяльності РБО тиражі Священного Писання склали понад 876 тис. примірників на 29 мовах, з них на 12 мовах вперше. Практично відразу після свого утворення Товариство взяло участь і у поширенні слов'янської Біблії. Закуповувалися видання, що залишалися у Св. Синоду від попередніх тиражів, з метою подальшого розпродажу за мінімальну плату або безкоштовною роздачею бідним. У 1814 р. було прийнято рішення про друкування слов'янської Біблії в друкарні РБО. За 10 років Товариством було здійснено 15 видань повної слов'янської Біблії загальним тиражем 118 тис. примірників, наклад окремих видань слов'янського Нового Завіту склав 140 тис. примірників. Вся видавнича діяльність здійснювалася тільки за рахунок добровільних пожертвувань. Фактично у веденні РБО зосередилася вся діяльність з виданню Святого Письма в межах Російської імперії.  

 Самі організаційні  принципи Біблійних товариств визначали успішне виконання поставляються цілей. РБО стало дієвим "громадським" об'єднанням, здатним вирішувати завдання, непосильні для традиційно відсталих інститутів імперії. Не в останню чергу його очевидний успіх визначався значні фінансові кошти, що надходили до Товариства в якості добровільних пожертвувань його впливових і багатих членів. Великі суми надходили від імператора, членів царської сім'ї, Британського Біблійного товариства ... РБО несло в собі і об'єднуючий початок: у ньому здійснилася можливість спільної присутності та діяльності різних християнських конфесій, осіб з різних соціальних верств, перш за все аристократії і духовенства, в традиційно суто церковному справі перекладу, видання та розповсюдження Священного Писання найактивнішу участь брали світські особи. Можна стверджувати, що біблійне рух впевнено стверджувалося в Росії, стаючи справді мають спільну мету.  

 Про своєчасності  відкриття Біблійного товариства в Росії говорив митр. Новгородський і Санкт-Петербурзький Амвросій (Подобєд), звертаючись до пастора Патерсон на перших зборах: "Ви могли думати, що прибули в Росію у вельми несприятливий час [1812 р. - тут і далі в квадратних дужках пояснення автора], але запевняю вас, що ви прибули якраз вчасно. У нас є приказка: "Грім не вдарить, мужик не перехреститься". Ну, грім грянув над Росією, він пом'якшив серця всіх, змусив нас одуматися, і ви тепер пожали плід цього смутного часу ". Це висловлювання прямо зачіпає викликаний вторгненням Наполеона глибоку кризу в суспільній свідомості. Значною мірою він обумовив релігійні шукання в колах аристократії. У цей важкий для Російської держави час відбулося прилучення до читання Біблії Олександра I, що стало для нього частиною незмінного пошуку вищого призначення його царювання. Біблійна освіченість, до того ж, укладалася в загальну концепцію освіти народу як одного з передбачуваних Олександром шляхів до широкого реформування Росії.