Шлюбний договір

Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Января 2011 в 11:59, реферат

Краткое описание

Розтавити всі крапки над «і» шлюбним контрактом - цілком нормальне явище на Заході, якому завжди був властивий здоровий меркантилізм. Таких прикладів сила-силенна. Там уже нікого не лякає словосполучення «шлюбний контракт» і ніким не трактується як прояв недовіри. У нас же досі до нього ставляться як до модної «західної штучки» і реагують гамою найрізноманітніших емоцій: «То виходить, ти мене не любиш!

Оглавление

Вступ 3
1. Поняття шлюбного договору 3
2. Зміст шлюбного договору 8
3. Строк дії, зміна умов договору 16
4. Припинення та визнання шлюбного договору недійсним 18
Висновки 20
Список використаної літератури 22

Файлы: 1 файл

Шлюбний договір 67.doc

— 137.00 Кб (Скачать)

      3. Строк дії, зміна умов договору

     Відповідно  до ч. 1 ст. 96 СК у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк  його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. Ця норма є диспозитивною. Тому в шлюбному договорі зазначені строки можуть і не передбачатись. Якщо у цьому документі не передбачений загальний строк його дії, він діє до відмови подружжя від цього договору або до його розірвання (статті 100 і 101 СК) чи визнання недійсним (ст. 103 СК).

     Якщо  у шлюбному договорі встановлено  загальний строк його дії, він  діє протягом цього строку. Подружжя може подовжити термін дії шлюбного договору. Така угода, як випливає зі змісту ст. 94 СК, має бути нотаріально посвідчена. Дружина і чоловік можуть також відмовитись від шлюбного договору або розірвати його (статті 101 і 102 СК).

     У шлюбному договорі може бути встановлена  чинність нього документа або  окремих його умов і після припинення шлюбу. У разі розірвання шлюбу умови  шлюбного договору, не пов'язані з існуванням шлюбу, зберігають свою силу, наприклад, зобов’язання одного з подружжя щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 93 СК), зобов'язання одного з подружжя щодо сплати аліментів другому з них (ст. 99 СК), а також щодо умов користування житловим приміщенням, яке належить одному з подружжя. Умови ж шлюбного договору, безпосередньо пов'язані з існуванням шлюбу, припиняються. Це положення закріплене у ч. З ст. 43 СК РФ. СК України цього не передбачає. Уявляється, що положення про збереження окремих умов шлюбного договору після припинення шлюбу може бути застосоване лише тоді, коли про це безпосередньо йдеться у договорі.

     Згідно  з ч. 1 ст. 100 СК одностороння зміна  умова шлюбного договору не допускається. Цей документ може бути змінено за угодою сторін, а у разі виникнення спору - за рішенням суду. У п. 7 Порядку укладення шлюбного контракту зазначено, що останній може включати положення щодо зміни його умов. Частина 3 ст. 100 СК передбачає, що на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, зокрема непрацездатних повнолітніх дітей, які мають істотне значення. Те положення відповідає ч. 8 ст. 7 СК яка закріплює загальні принципи регулювання сімейних відносин.

     Той з подружжя, хто вимагає в судовому порядку зміни умов шлюбного договору, має пред'явити перетворювальний позов. Для його задоволення, як слушно зазначає М. Антокольська, необхідно, щоб  відбулася така зміна обставин, за якої виконання умов договору призвело б до заподіяння значної шкоди сторонам (стороні). Причому на момент укладення договору передбачити це було неможливо. Угода про зміну шлюбного договору має нотаріально посвідчуватись.

     Шлюбний договір укладається за угодою подружжя. Тому дружина і чоловік за домовленістю між собою можуть відмовитися  від нього. Відмова подружжя від  шлюбного договору має нотаріально  посвідчуватись. Права та обов'язки подружжя, встановлені шлюбним договором, припиняються у день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

     Якщо  подружжя не дійде згоди щодо відмови  від шлюбного договору, суд з підстав, які мають істотне значення, зокрема  у разі неможливості виконання шлюбного договору, може розірвати його. Шлюбний договір, як і будь-який інший, породжує певні зобов'язання сторін. А однією з підстав припинення зобов'язання є неможливість його виконання (ст. 607 ПК). Тому за рішенням суду шлюбний договір може бути розірваний, якщо той з подружжя, хто пред'явив відповідний позов, доведе неможливість виконання його умов.

     Відповідно  до ст. 101 СК розірвання шлюбного договору можливе також за наявності підстав, що мають істотне значення. Тому той з подружжя, хто пред'явив позов, має довести наявність  таких підстав (ст. 30 ЦПК). Уявляється, що під істотними обставинами, як й при зміні умов шлюбного договору, треба розуміти обставини, наявність яких істотно порушує інтереси того з подружжя, хто пред'явив позов, а також неповнолітніх та повнолітніх дітей. Для розірвання шлюбного договору необхідне пред'явлення перетворювального позову.

      4. Припинення та визнання шлюбного договору недійсним

     Шлюбний договір є одним з видів  правочину. Тому необхідне додержання встановлених ЦК умов чинності правочину (частини 1-5 ст. 203 ЦК). Шлюбний договір може також бути визнаний недійсним, якщо його зміст суперечить вимогам ч. 4 ст. 93 і ч. 5 ст. 97 СК.

     Сімейний  договір автоматично анулюється у випадку смерті одного з членів подружжя, за обопільною згодою сторін, а також на випадок розірвання шлюбу. Документ вважатиметься недійсним, якщо було порушено умови порядку його складання і у разі ущемлення прав одного з членів подружжя у протиріччя законодавству України. Але за бажанням члени подружжя в період дії сімейного договору можуть припинити дії якихось пунктів або внести нові, відкоригувати чи змінити щось.

     Визнання  шлюбного договору недійсним треба  відрізняти від його розірвання. При  розірванні шлюбного договору його чинність припиняється на майбутнє, а при  визнанні цього договору недійсним він вважається недійсним з моменту його укладення. Для розірвання шлюбного договору треба пред'явити перетворювальний позов, а для визнання цього договору недійсним - негативний. Як слушно зазначає І. Жилінкова, визнання шлюбного договору недійсним, як і його розірвання, не впливає на долю шлюбу. При цьому шлюбний союз продовжуватиме існувати. При визнанні шлюбного договору недійсним він, як вже зазначалося, є недійсним з моменту його укладення. Тому, як слушно підкреслює І. Жилінкова, з самого початку відносини між подружжям мають розглядатися з погляду їх законодавчого, а не договірного регулювання. Якщо на момент визнання шлюбного договору недійсним дружина і чоловік не виконали його умов (щодо сплати аліментів, передачі роздільного майна у спільну власність, його набуття або реалізації тощо), з них знімається обов'язок вчинення дій щодо такого виконання. Якщо ж такі дії були вчинені, їх результати підлягають анулюванню. Сторони повертаються у становище, що існувало до вчинення ними юридично значущих дій.

     Це  положення не поширюється на виконання  подружжям аліментних зобов'язань. Той з подружжя, хто сплатив  повністю або частково аліменти на користь другого з них або  на користь третіх осіб, не набуває  щодо цих осіб права зворотної  вимоги. У такому разі можна за аналогією застосувати правило ч. 2 ст. 422 ЦПК, яке передбачає, що у аліментних справах, а також у справах про стягнення заробітної плати або інших виплат, що випливають із трудових правовідносин, звернення виконання не допускається незалежно від того, в якому порядку скасоване рішення, крім тих випадків, коли останнє було прийняте на підставі підроблених документів або завідомо неправдивих відомостей позивача.

     Як  зазначає І. Жилінкова, якщо шлюбний  договір визнаний недійсним на вимогу одного з подружжя внаслідок винних дій другого з них (обман, насильство, погроза тощо), негативні наслідки цього мають стосуватися лише винної особи. Так, з неї за рішенням суду можуть бути не зняті обов'язки, передбачені шлюбним договором (передати майно у спільну власність подружжя, надати утримання другому з них, придбати майно для сім'ї на власні кошти тощо). Водночас обов'язки другого з подружжя щодо винної особи мають бути анульовані. Майно, яке вже було передане ним у спільну власність або другому з подружжя, має бути повернене йому. Мабуть, у такому разі можна вести мову й про повернення сум, виплачених тим з подружжя, хто є добросовісним, на користь недобросовісного чи в його інтересах третім особам.

      Висновки

     Отже, кожен із подружжя має право розпоряджатися належною йому часткою у праві спільної часткової власності, а також може дати згоду на одержання меншої частки майна, набутого за час шлюбу, або відмовитися від неї. Така згода або відмова дійсні, якщо вони відображають справжнє волевиявлення того з подружжя, хто їх дав. Це не суперечить моральним засадам суспільства і не ставить одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, якщо він достатньо матеріально забезпечений. Стаття 347 ЦК прямо передбачає можливість особи відмовитись від права власності на належне їй майно.

     Якщо  після укладення шлюбу один із подружжя вселяється у житлове приміщення, яке належить другому з них, сторони  у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Житло  може належати одному з подружжя на підставі права власності або на умовах договору житлового найму. Можуть бути передбачені умови звільнення житлового приміщення у разі розірвання шлюбу тим з подружжя, хто вселився в нього, з виплатою грошової компенсації або без неї.

     Якщо  житлове приміщення належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, вони можуть домовитися про поділ його у рівних частках або з відступом від рівності часток, а також вирішити питання про проживання або непроживання кожного з них у цьому приміщенні. При цьому згідно з частинами 7 і 8 ст. 7 СК мають враховуватися права малолітніх і неповнолітніх дітей щодо користування житлом. У шлюбному договорі також можуть бути передбачені умови користування житловим приміщенням, що належить обом або одному з подружжя, родичами кожного з них. При цьому дружина і чоловік повинні визначити умови проживання цих осіб.

     У шлюбному договорі можуть бути також  передбачені права та обов’язки  подружжя щодо взаємного утримання (ст. 99 СК; п. 2 Порядку укладення шлюбного контракту). Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, визначити умови, розмір та строки виплати аліментів як у період шлюбу, так і після його розірвання. У разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса.

     Шлюбним договором може бути встановлена  можливість припинення права на утримання  одного з подружжя у зв’язку з  одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Умови договору не можуть погіршувати становище того з подружжя, хто є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги. Це твердження обумовлене імперативним характером ст. 75 СК і правилами ч. 5 ст. 97 і ч. 8 ст. 7 СК. 
 
 
 

      Список  використаної літератури

  1. Сімейне право  України: Підручник/ За ред.. Ю. С. Червоного. - К.: Істина,2004. – 400с. (194-204с.)
  2. Курило В. М. Правознавство: Навч. посіб./В. К. Курило, В. Ф. Пеньківський. – К., 2006. – З89с. (268с.)
  3. Кириченко В. М. Правознавство: Модульний курс/ В. М. Кириченко. – К., 2007. – 327 с. (133-134с.)
  4. Правознавство/ За ред. В. В. Конєйчикова 7-е вид. К.: Інтер,2003. – 735с.
  5. http://ebk.net.ua/Book/SPravo/06-10/80901.htm
  6. http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=185

Информация о работе Шлюбний договір