Конституцiйні засади щодо структури, функцій та особливотей роботи парламентів України та Франції

План

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні питання  конституційно-правового статусу  парламентів України та Франції ……………………………………………………………….6

1.1. Конституційний склад  і структура парламентів України та Франції…….6

1.2. Основні форми діяльності парламентів України та Франції…………….18

Розділ 2. Повноваження парламентів  України та Франції……………………25

2.1. Функції і повноваження парламентів України та Франції……………….25

2.2. Повноваження парламентів  України та Франції по відношенню до інших органів влади……………………………………………………………………..35

2.3. Конституційно-правовий  статус народного депутата в  парламенті України та Франції………………………………………………………………41

Розділ 3. Порядок формування парламентів України та Франції……………55

3.1. Етапи формування  парламентів……………………………………………55

3.2. Законодавчий процес  та інші парламентські процедури  в парламенті України та Франції………………………………………………………………61

Висновки…………………………………………………………………………72

Список літератури……………………………………………………………….79

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Сучасне конституційне право — це галузь права, яка закріплює основні принципи демократії та організації державної влади. В умовах становлення України як демократичної, соціальної, правової держави дедалі зростає його роль в оптимізації та прискоренні процесів державотворення і правотворення. Щоб ці процеси були керованими, прогнозованими і відповідно ефективними й оптимальними, вони мають ґрунтуватися на наукових засадах, здобутках та рекомендаціях науки конституційного права. Відтак підвищуються значення і евристичні можливості цієї науки у суспільному розвитку.

З прийняттям 28 червня 1996 р. Основного  Закону конституційний процес у незалежній Україні не завершився, а став більш  динамічним, спрямованим на розв'язання найактуальніших проблем державотворення, становлення дієздатних структур громадянського суспільства, забезпечення прав людини і громадянина. Останнім часом відбулися істотні зміни у конституційному законодавстві та у правовій системі в цілому. Конституція України дала поштовх новелізації усіх галузей національного законодавства.

Парламент (від лат. parlare — говорити, англ. — parliament, фр. -- par lenient) або легіслатура (від лат. lex —  закон) — вищий загальнонаціональний представницький орган державної  влади, правомочний виконувати на основі конституційних приписів законодавчу, установчу, контрольну та інші функції.

Попередниками парламентів були державні установи представницького характеру  Стародавніх Греції та Риму (наприклад, рада п'ятисот в Афінах). У XII—XIV ст. у  країнах Європи виникають станово-представницькі установи, які певною мірою обмежували владу монарха (наприклад, іспанські кор-теси, генеральні штати у Франції, рада королівства в Англії). Вважається, що англійський парламент існує з 1265 p., коли вперше були скликані збори, які обмежували владу короля і досить широко представляли інтереси країни (поряд з баронами в ньому засідали по два лицарі від кожного графства і по два представники від кожного міста). Проте історія сучасного парламенту як загальнонаціонального представницького і законодавчого органу починається лише після буржуазних революцій XVII—XVIII ст.

Конституційне право — одна із найдинамічніших галузей національного права, що справляє вирішальний вплив на темпи реформування в економіці та політичній системі. Водночас конституційне право є гарантією того, що країна не повернеться до минулого.

В Україні відбувається складний і водночас динамічний процес становлення конституціоналізму на демократичних засадах, зорієнтований  на загальнолюдські цінності. Конституціоналізм  у політичному розумінні — це особливий характер відносин між державою і суспільством. Він є оформленням суспільної згоди щодо відповідних цінностей, принципів та механізмів. Конституція як юридичний документ може існувати в державі й без суспільної згоди. Проте для конституціоналізму вона є необхідним елементом.

Світовий досвід переконливо свідчить про те, що найуспішніше розвивається та суспільна система, в якій найбільш повно розкривається творчий  потенціал людини. Саме вільна і  відповідальна особа є головною рушійною силою сучасної цивілізації, творцем всіх складових суспільних відносин — політичних, економічних, соціальних, правових, етнічних, конфесійних, культурних.

Хоча всi полiтичнi системи  демократичних країн можуть грунтуватися на  загальних  принципах,  таких  як  розподiл влад  i  забезпечення народного    представництва   через   парламент,   мiж   процедурами, встановленими для досягнення цих  цiлей  конституцiйними  механiзмами рiзних  країнах,  iснують  iстотнi  вiдмiнностi.

Дана робота являє собою аналіз конституцiйних засад щодо структури, функцій та особливотей роботи парламентів України та Франції.

Основна мета роботи - показати, в чому схожі і чим відрізняються між собою парламенти України та Франції.

Щодо кожної з цих  країн, задачою є висвiтлення таких питань:

• правові засади та структура парламенту
• роль парламенту у розвитку країни

-   координування  дiяльностi парламенту

- стосунки мiж парламентом та президентом, між парламентом та іншими органами влади

-    повноваження парламенту та депутатів

-    основні відмінності в діяльності парламентів обох країн.

Вивчення цих питань є актуальним для України, яка ще не зовсім стала на шлях стабільності та впевненого розвитку, і потребує вивчення досвіду світових держав.

Таким чином, тiльки за допомогою  детального аналiзу ми можемо охопити все розмаїття характерних рис, якi вiдрiзняють органи влади європейських країн  однi  вiд  одних,  або  навпаки, зближує  їх мiж собою,  а отже зрозумiти роль, яку вони вiдiграють у вiдповiдних полiтичних системах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні питання конституційно-правового статусу парламентів України та Франції

1.1. Конституційний склад  і структура парламентів України та Франції

 

Велика різноманітність  в орґанізації парламентів обумовлює  відмінності у структурі, кількісному складі та функціях парламентського апарату. Типи парламентів відрізняються між собою кількістю палат (однопалатні чи двопалатні парламенти). Більшість унітарних держав обрали однопалатні системи, причому в деяких випадках для роботи над окремими питаннями однопалатний парламент може ділитися на дві палати. Наприклад, норвезький парламент однопалатний, проте для обговорення певних законодавчих питань він стає двопалатним. Майже всі федеральні держави, як США та Німеччина, Франція мають дві палати. Загалом, двопалатні парламенти вимагають більшої кількості законодавців, що тягне за собою необхідність у більшій чисельності апарату.

Відомо також, що у парламентах світу існують різні форми орґанізації роботи. Кожен парламент віднаходить і запроваджує свою власну, єдину у своєму роді систему роботи. Особливості цієї системи залежать від чисельного складу парламенту, наявних фінансових ресурсів, цілей та пріоритетів законодавчого орґану.

В Україні Конституцією 1996р. закріплено якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, що існувала в Україні упродовж кількох десятиліть, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип поділу її на законодавчу, виконавчу та судову [1,c.15].

Органи державної влади України  стали рівноправними і не залежними  один від одного. При цьому Верховна Рада України, за Конституцією, остаточно  втратила колишній статус найвищого  органу державної влади, але вперше набула всіх основних рис статусу парламенту — єдиного загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

Новий конституційно-правовий статус Верховної Ради України суттєво  відрізняється від встановленого Конституцією України 1978р. та Конституційним договором від 8 червня 1995 р. Ця відмінність зумовлена рядом чинників. Уперше з часів УНР (Конституція УНР від 29 квітня 1918 р.) представницький законодавчий орган України конституйовано як парламент. Застосування терміна «парламент» до Верховної Ради України свідчить про сприйняття ряду основних положень доктрини парламентаризму, під чим розуміють систему правління, що характеризується чітким розмежуванням законодавчої і виконавчої функцій влади.

Отже, виходячи з принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, який закріплений у “Загальних засадах” Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в нашій державі є Верховна Рада України.

Верховна Рада України, на відміну від інших європейських країн, складається з однієї палати. Рада обирається вільними виборами на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування стороком на чотири роки.

Вибори до Верховної Ради України  можуть бути черговими та позачерговими. У відповідності з ч. 1 ст. 77 Конституції чергові вибори до верховної Ради відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень діючого її складу. Позачергові вибори до парламенту України відбуваються тоді, коли він достроково припиняє свої повноваження. Це може статися за умови, що протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися, внаслідок чого президент України достроково припиняє її повноваження та призначає нові вибори, які й будуть називатися позачерговими.

Такі вибори повинні відбуватися  протягом шістдесяти днів їз дня опублікування  президентського указу про дострокове припинення повноважень попереднього складу парламенту. Слід мати на увазі, що причини, через які пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися, повинні міститися в її діяльності. Це може бути, наприклад, відсутність кворуму (кількості народних депутатів України, необхідної для визнання засідань Верховноїх Ради правомочними вирішувати питання, віднесенні до її компетенції), і як результат - відмови частинии депутатів зареєструватися учасниками планарного засідання, або безрезультатність спроб обрати Голову Верховної Ради, який повинен вести її засідання. Але в кожному разі такі причини мають свідчити про нездатність данного складу депутатів Верховної Ради розв’язувати питання організації своєї власної роботи.

Повноваження Верховної Ради, обранної на позачергових виборах, не можуть бути припиненні протягом одного року її функціонування. Таке правило зумовленне недоцільністю законодавчого органу, а також наявність суттєвих витрат, пов’язаних з виборчими кампаніями. Дострокове припинення повноважень Верховної Ради не допускається і в останні шість місяців строку повноважень президента України, що спрямовано на запобігання створення можливих політичних та організаційних ускладнень у період виборчої президентської кампанії [1, c.48].

Важливою рисою українського парламенту як органу законодавчої влади  є його єдність – винятковість та універсальність у системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами. Сьогодні в Україні немає інших органів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. До 1992 р. у період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала Президія Верховної Ради шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів.

Верховна Рада України є загальнонаціональним органом державної влади, оскільки наділена правом представляти весь український  народ -  громадян України всіх національностей  і виступати від імені всього народу. Це випливає як з преамбули  Конституції України та її змісту, так і з назви парламенту — Верховна Рада України. Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі й порядку роботи.

Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції України). Така кількість народних депутатів зумовлена такими факторами: кількістю населення (громадян) України, виборчою системою, структурою парламенту та іншими обставинами [18, c.38].

Чисельний склад парламенту визначається з урахуванням різних чинників. Так, з одного боку, чисельність  парламенту має бути достатньою для  забезпечення його представницького характеру. Для того, щоб парламент виступав реальним представником народу, до його складу мають входити відносно численні об'єднання парламентаріїв (депутатські групи та фракції), які відображали б інтереси значних прошарків суспільства. Крім того, відповідною має бути чисельність його робочих органів (комітетів та комісій), які здійснюють зако-нопроектну та контрольну діяльність. З другого боку — надмірна чисельність парламенту суттєво ускладнює організацію його роботи. Оптимальною з огляду на ці обставини, вважається чисельність парламенту в 350—500 депутатів.

Конституція України 1996р. залишила загальну структуру Верховної  Ради без змін, але значно оновила  окремі її інститути.

Найважливішими віхами української парламентської реформи  є припинення існування Президії Верховної Ради України як постійно діючого органу загальної компетенції, перетворення постійних комісій Верховної Ради на комітети Верховної Ради та ряду інших інститутів, зокрема інституту найстаршого за віком депутата для відкриття першого засідання першої сесії Верховної Ради та для здійснення процедури складення присяги народними депутатами, інституту представника Президента України у Верховній Раді та інших. Започатковано створення ряду елементів інфраструктури Верховної Ради: Парламентське видавництво, Парламентська бібліотека, Інститут законодавства, друковані органи - «Відомості Верховної Ради України», журнал «Віче», газета «Голос України» та ряд інших.