Загальна характеристика теорії права та держави

Тема 1.

Загальна  характеристика теорії права та держави

План

1. Поняття, завдання і система науки. Правознавство. Юриспруденція. Система і функції юридичної науки.
2. Об’єкт і предмет науки. Об’єкт і предмет теорії права та держави. Визначення теорії права та держави. Значення і місце теорії права та держави серед юридичних та інших суспільних наук.
3. Визначення понять „методологія”, „метод”. Характеристика методів, які використовуються у теорії права та держави.
4. Поняття та характеристика функцій, які виконує теорія права та держави.

1. Поняття, завдання і система науки. Правознавство. Юриспруденція. Система юридичної науки.

Наука — це система теоретичних знань про об’єктивні явища світу.

Головним завданням  науки є пізнання об'єктивних законів дійсності, а пізнані закони служать основою цілеспрямованої діяльності людей. Наука має складну структуру. Перш за все, вона поділяється на природничі та суспільні науки. Якщо природничі науки вивчають закономірності розвитку й існування природи, то сферу інтересів суспільних наук складають людське суспільство, суть тих явищ і процесів, які відбуваються у цьому суспільстві. Оскільки суспільство являє собою надзвичайно складне, багатогранне та багатоаспектне явище, то наука про суспільство, єдина і цільна за своєю суттю, поділяється на цілий ряд окремих самостійних наук, кожна з яких вивчає певну групу суспільних явищ та їхніх специфічних закономірностей.

Необхідною умовою нормального  розвитку і функціонування суспільства  є його внутрішня організованість, певний рівень впорядкованості існуючих у ньому відносин. Це й обумовлює появу та існування держави і права. Ці два суспільні феномени підпорядковуються загальним законам розвитку суспільства, проте для них характерні і свої специфічні, тільки їм притаманні, закономірності. Саме тому, і виникає юриспруденція.

Юриспруденція — система юридичних наук, які вивчають специфічні властивості держави і права, а також мають своїм завданням вивчення, переосмислення та отримання нових знань про різноманітні державно-правові явища і процеси. (Вона належить до соціальних наук, оскільки право й держава є соціальними явищами.)

Юридична наука, вивчаючи певну сторону суспільного життя, користується своїми власними поняттями  та категоріями, в яких знаходять  своє закріплення здобуті нею  знання.

Юриспруденція складається з цілого ряду наук. Їх можна поділити на наступні групи:

1. Загальнотеоретичні та історичні науки (теорія права і держави, історія держави і права, історія політичних та правових вчень). Предметом їхнього дослідження є загальні і специфічні особливості виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також історичний процес розвитку держави і права та зародження і розвиток вчень про державу і право на різних історичних етапах розвитку людства.
2. Галузеві юридичні науки. (конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне, процесуальне право тощо). Предметом їхнього дослідження є закономірності правового регулювання певної сфери суспільних відносин.
3. Спеціальні (прикладні) юридичні науки (судова психологія, судова психіатрія, криміналістика тощо). Їхня специфіка полягає у тому, що вони виникли на стику юридичних і неюридичних наук. Завдання цих наук — використання досягнень інших наук у вирішенні правових проблем.
4. Науки, які вивчають міжнародне та закордонне право (міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, конституційне право зарубіжних країн, порівняльне правознавство тощо).

2. Об’єкт і предмет науки. Об’єкт і предмет теорії права та держави. Визначення теорії права та держави. Значення і місце теорії права та держави серед юридичних та інших суспільних наук.

Об'єкт  науки — це об'єктивна реальність явища, що вивчається. Іншими словами, це — відносини та явища, що реально існують у світі, і на які спрямовується пізнавальна діяльність людей. Наприклад, об’єктом медичних наук є здоров’я людини.

Предметом науки є сукупність закономірностей та особливостей явищ об'єктивної дійсності чи теоретичних знань про них, які вивчаються цією наукою. Відмінність цих двох понять полягає в тому, що об’єкт науки — це реально існуючі явища, а предмет — це результат теоретичного обґрунтування при дослідженні цих явищ. Під терміном „закономірності” мається на увазі стійкі, характерні зв'язки, які виражають сутність даних соціальних явищ.

Об’єктом теорії права і держави є право і держава, як самостійні, але органічно взаємопов'язані між собою важливі сфери суспільного життя.

Предметом теорії права і держави є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування права і держави, їхніх окремих елементів, а також органічно пов'язані з ними інші соціальні явища і процеси.

А сама теорія права і держави як юридична наука є системою об'єктивних знань про ці загальні та специфічні закономірності, їхні окремі елементи та органічно пов'язані з ними соціальні явища і процеси.

Теорія права та держави, хоч і входить до групи загальнотеоретичних та історичних наук, посідає в системі юридичних наук особливе місце як провідна методологічна наука. Зумовлено це тим, що:

• теорія права і держави вивчає не окремі суспільні закони, що стосуються окремих сторін функціонування права і держави, а вивчає всю систему цих законів, взятих у комплексі в найбільш узагальненому вигляді. Тому, вона має змогу оволодіти найширшими за обсягом і найглибшими за змістом знаннями порівняно з іншими юридичними науками, які вивчають лише окремі аспекти державно-правових явищ.
• знання, здобуті теорією права та держави використовуються галузевими юридичними науками як важливі з методологічного аспекту вихідні пункти дослідження, що дозволяють уникнути однобокості у вирішенні галузевих наукових проблем;
• теорія права та держави розробляє понятійний апарат (систему юридичних термінів), який використовується іншими науками;
• теорія права та держави розробляє методологію досліджень державно-правових явищ, яку використовують інші юридичні науки;
• виходячи зі свого предмету теорія права та держави визначає актуальні та перспективні напрями досліджень для інших юридичних наук.

3. Визначення понять „методологія”, „метод”. Характеристика методів, які використовуються у теорії права та держави.

Методологія — це сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмету науки.

Якщо методологія є  вихідним у механізмі юридичного пізнання, то метод можна розглядати, як вихідну, базисну категорію методології.

Метод — це спосіб побудови і обґрунтування системи знання; сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності.

Методи, які застосовуються у теорії держави і права, можна поділити на загальні і спеціальні. До загальних належать методи, які застосовуються в усіх або в більшості суспільних наук (наприклад, діалектичний метод, який розглядає будь-яке соціальне явище в його взаємозв'язку з іншими явищами та у процесі історичного розвитку). Разом з тим, для відповіді на конкретні питання теорії держави і права як науки необхідно застосовувати спеціальні методи дослідження. Спеціальні методи — це методи, які застосовуються лише в юриспруденції.

Спеціальні методи юридичної науки і, зокрема, теорії держави і права обумовлені специфікою предмету вивчення. Вони розмаїті, а межі і можливості їхнього використання різноманітні і залежать від рівня процесу дослідження. Деякі з цих методів використовуються, переважно, на емпіричному (чуттєвому) рівні, на якому відбувається процес збору й узагальнення різноманітних фактів, даних, інформації про певні державно-правові явища. Інші спеціальні методи використовуються на теоретичному рівні, при розробці, створенні наукової теорії, в якій на основі узагальнення всієї багатоманітності фактів виявляються їхні стійкі, глибинні співвідношення і зв'язки, тобто виявляються певні закономірності.

До спеціальних  методів теорії держави і права  належать:

1. спеціально-юридичний, який застосовується на емпіричному рівні. Його суть полягає в описі державно-правової практики, юридичних норм. За його допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їхні відмінності між собою, виробляються поняття, їхні визначення у коротких формулах. Його завдання — аналіз змісту чинного законодавства і практики його застосування;
2. догматичний, суть якого полягає у дослідженні, описі та узагальненні норм чинного права, об'єктивних ознак держави чи інших державно-правових явищ;
3. історичний метод розглядає будь-яке державно-правове явище в історичному контексті і з позицій історичної обумовленості (детермінізму). Кожен правовий інститут, будь-яке державно-правове явище мають свій початок у минулому і органічно пов'язані якщо не з суспільними відносинами минулого, то з його ідеологічною спадщиною;
4. історично-порівняльний метод. Цей метод дає можливість простежити появу і розвиток певних правових інститутів у різних народів і таким чином виявляти те загальне, що є характерне для цього інституту у теоретичному плані;
5. порівняльний, або порівняльно-правовий. За допомогою цього методу виявляються спільності і відмінності у певних державно-правових об'єктах. У числі основних об'єктів порівняння можна назвати системи і галузі права, інститути держави і права, організаційні форми державно-правового управління тощо. Порівняння здійснюється у формі співставлення або протиставлення;
6. системно-функціональний метод. Оскільки і право, і держава є системами, які, у свою чергу, містять інші системи, а також входять до інших систем, тобто є відкритими системами, то при їхньому вивченні необхідним є системно-функціональний підхід;
7. статистичний метод, суть якого полягає у вивченні кількісних змін у державно-правовому житті та узагальненні цих даних для теоретичних і практичних цілей.

Є також інші методи, наприклад  логічний, статистичний, метод сходження  від абстрактного до конкретного.

При аналізі державно-правових явищ значне місце посідає абстракція, яка являє собою мисленний образ певного предмету чи явища, їхнього окремого аспекту. У процесі абстрагування застосовуються різноманітні засоби, які дозволяють отримувати знання про даний предмет. Це, зокрема, спостереження, порівняння, аналіз і синтез, індукція і дедукція.

4. Поняття та характеристика функцій, які виконує теорія права та держави.

Функції науки — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, які є предметом її вивчення.

Теорія держави і права  виконує наступні функції:

1. гносеологічну (пізнавальну), яка полягає у пізнанні та поясненні державно-правових явищ, які досліджуються теорією права і держави.
2. методологічну, яка полягає у використанні положень теорії держави і права в інших юридичних науках;
3. ідеологічну, результатом теоретичних досліджень є продукування нових ідей, поглядів, суджень, наприклад “правова держава”;
4. евристичну функцію, яка полягає у відкритті, формуванні нових державно-правових закономірностей, характеристик держави і права, тобто продукування нового знання;
5. системотворчу функцію. Саме теорія права та держави об'єднує всі юридичні науки в єдину систему правознавства, визначає їхню інтегральну єдність;
6. практично-прикладну, яка полягає у формулюванні рекомендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;
7. інтерпретаційну, яка полягає у поясненні сутності державно-правових явищ, причин їхнього виникнення і зміни, їхніх структури та функцій;
8. комунікативну, яка полягає в осмисленні та адаптації для потреб юридичної науки досягнень інших наук, виведенні юриспруденції на загальний рівень розвитку всієї науки;
9. прогностичну, яка полягає у виробленні гіпотез, шляхів подальшого розвитку держави і права, окремих їхніх інститутів;
10. навчальну функцію, яка полягає у тому, що теорія держави і права дає необхідні першоосновні знання для освоєння інших юридичних наук.